703 записи, де джерело називає лише місяць або наближений час.
Заклик Директорії до повстання мав величезний успіх: приблизно за місяць Директорія була в Києві, Скоропадський зрікся влади.
Через місяць Директорія була в Києві. Скоропадський зрікся своєї влади
Точних дат (зречення 14 грудня, в'їзд Директорії 19 грудня 1918) автор тут не наводить.
Відхід німецьких частин з України відбувався під контролем комісарів Української республіканської армії на умовах, рівнозначних капітуляції; евакуація німців із Києва була така поспішна, що за десять днів від них не лишилося й сліду.
Евакуація німців відбувалася так спішно, що протягом десяти днів від них не залишилось і сліду в Києві
Німецький конвой, висланий з Києва, доставив делегатів до головного німецького командування в Липках, де йшли переговори про умови здачі Києва.
Німецька ескорта, вислана з Києва, перевезла нас до головного німецького командування в Ліпки, де ми з представниками німців переговорювали про умови здачі Києва
На засіданні Ради комісарів М. Порш пропонував надіслати більшовикам телеграму про зміну режиму в Україні, щоб вони не йшли походом; Донцов назвав його дурнем.
М. Порш пропонував післати їм телеграму, що на Україні вже доконалася зміна режиму
За словами автора, міністерство освіти працювало й під час повстання Петлюри — аж до самого вступу повстанських загонів до Києва, і ніхто зі співробітників не постраждав.
ми працювали ... й до самого вступу повстанських загонів до Києва. І за весь той час ... нікому з нас з голови і волос не впав
Вступ військ Директорії до Києва — 14.12.1918 (у тексті дату не названо).
Склавши владу, гетьман залишив Київ разом із німецьким корпусом і з німцями дістався Берліна.
Зложивши владу, гетьман покинув опісля Київ разом з німецьким корпусом та дістався з Німцями до Берліна
Наприкінці 1918 року Київ знову жив в атмосфері перед переворотом: готувалися до Трудового конгресу, військова влада видавала безліч розпоряджень, зростали анархія і страх, який військова команда Січових Стрільців намагалася опанувати репресіями.
Приготування до Трудового конгресу, безліч розпорядків військової влади, палкі заповіді, все воно не зменшувало остраху, що ріс із зростом анархії у столиці
Кінець грудня 1918 року — початок січня 1919 року.
Після зайняття Києва Директорією «карта перевернулася»: праві ховалися, а ліві — українці, росіяни чи євреї, соціалісти чи комуністи — тріумфували; непевно почувалися і гетьманці, і націоналісти (брати Шемети, Микола Міхновський).
праві ховалися, а ліві — Українці, Москалі чи Жиди, соціялісти чи комуністи — заликували
Січові стрільці нічним нальотом знищили в приміщенні Центральної ради профспілок Києва все діловодство, матеріали й архіви за весь час революції; там працювала комісія зі скликання Ради робітничих депутатів Києва.
січовиків, які ночним налетом знищили ціле діловодство, матеряли, архіви — словом наслідки роботи за цілий час революції
Кінець грудня 1918 – початок січня 1919 р. Автор — очевидець як керуючий міністерством праці.
Декларацію Директорії, вироблену у Вінниці, зачитали на засіданні Ради міністрів нового складу в Києві 'як найвищий рескрипт'; на цьому засіданні Винниченко спитав сусіда про нового міністра внутрішніх справ: 'а хто цей пан?'
Голова Директорії Винниченко запитав когось з своїх сусідів: „а хто цей пан?"
У момент вступу Директорії до Києва і сіоністи, і об'єднані єврейські соціалісти вперто домагалися в Директорії портфеля міністра єврейських справ — перші попри декларативний більшовизм Директорії, другі попри свої радянські симпатії.
в мент вступу Директорії в Київ, коли і сіоністи і жидівські об’єднані соціялісти уперто добивались у Директорії портфеля жидівського міністра
Кінець грудня 1918 – січень 1919 р.
Після повстання проти гетьмана й вступу Директорії до Києва Грушевського не включили до складу Директорії, а його пропозицію вислати за кордон делегатів від українських соціалістичних партій (і сам він готовий був їхати) відхилили.
Вступ Директорії до Києва. Відновлення Центральної Ради? М. С. Грушевський — президент Української Народної Республіки? Зовсім ні! Його навіть не включають у склад Директорії.
Директорія вступила до Києва в середині грудня 1918 року.
Після вступу військ Директорії до Києва на Софійському майдані влаштували парад; самій Директорії, що приїхала кількома днями пізніше, влаштували урочисту зустріч на вокзалі. Це була, за рахунком автора, четверта зміна влади.
Войска Директоріи вступили въ Кіевъ, на Софійской площади былъ устроенъ парадъ; самой Директоріи, пріѣхавшей нѣсколькими днями позже, была устроена торжественная встрѣча на вокзалѣ
printed page 231; зустріч Директорії — 19 грудня 1918 (за загальними даними)
Війна Директорії проти гетьмана зайняла неповний місяць; невеликі загони російських офіцерів не встояли. Гетьмана Скоропадського, який зрікся влади, вивезли до Берліна під виглядом пораненого німецького офіцера завдяки турботам німецького лікаря.
увезенъ былъ въ Берлинъ подъ видомъ раненаго нѣмецкаго офицера, благодаря заботамъ о немъ одного германскаго врача
printed page 104
Усіх заарештованих і полонених зводили до музею; кількість в'язнів дійшла до 4 тисяч; сестри приносили їжу, газети, новини.
Скопилось тысячъ до 4-хъ. Всё было переполнено.
printed page
Першим на користь заарештованих виступив есер Зарубін у Міській думі; потім до музею приїхала думська комісія, далі слідчі: заповнювали опитувальні листи, ходили на допити.
Наконецъ мы прочли первое выступленіе въ нашу пользу — с. р. Зарубина въ Городской Думѣ.
printed page
Одного з днів Різдва близько 11 години ночі в музеї стався вибух: вилетіли вікна, в сусідній круглій залі величезний купол із товстого скла обвалився на людей, що лежали, скло пробивало стільці; постраждало понад 200 заарештованих, є тяжко поранені.
Въ сосѣднемъ кругломъ залѣ громадный куполъ изъ толстаго стекла рухнулъ внизъ — на лежащихъ.
printed page; Між 25 і 30 грудня 1918; точну дату в тексті не вказано.
У дні Різдва багатьох випустили за ордером, багато хто звільнився за гроші; зникли Крейтон і Кірпічов, генерал Канцирєв утік під час вибуху, прикинувшись пораненим; у музеї лишилося близько 600 осіб; у вибиті вікна вдирався вітер зі снігом.
Многихъ выпустили по ордеру. Многіе освободились за деньги. ... Осталось человѣкъ 600.
printed page
У другій половині листопада в Києві відбулися наради представників добровольчого центру, монархічного блоку, Ради державного об'єднання, Національного центру і Союзу відродження Росії про об'єднання командування; угоди не було досягнуто.
Соглашение не состоялось.
автор уривка: Денікін; друга половина листопада ст. ст. ≈ початок грудня н. ст.
У міру наближення петлюрівців до Києва і після зайняття ними міста з Києва до Одеси йшов дедалі густіший потік утікачів: багаті обивателі, які побоювалися за життя й майно, і колишні діячі гетьманського уряду.
Из Киева бежали и просто богатые обыватели, опасавшиеся при надвигавшемся перевороте за свою жизнь и имущество, и бывшие деятели гетманского правительства
автор уривка: Мякотін.
Наприкінці 1918 року німці відвернулися від Скоропадського й сприяли Директорії в заволодінні Києвом, а Добровольча армія, вважаючи і гетьмана, і Директорію пронімецькими зрадниками, не вдалася ні до яких дій.
The Germans, indeed, turned their backs on Skoropadskyi and cooperated in the Directory's takeover of Kiev
Есей Дж. Брінклі. Ідеться про грудень 1918 р. (вступ Директорії до Києва 14–19 грудня).
Німецьке командування пропонувало гетьманові відлетіти аеропланом до Одеси, але він відмовився; німці також попередили його про запланований Директорією наступ на місто 14 грудня. Родину гетьман завчасно вивіз із Києва.
німецьке командування пропонувало йому дістатися літаком Одеси. Але П. Скоропадський відмовився.
Рада державного об'єднання відрядила Трубецького з Києва до Одеси разом з О. С. Хрипуновим, щоб переконати французів якнайшвидше надіслати загін для звільнення обложеного петлюрівцями Києва.
Я был командирован туда из Киева с поручением побудить французов к скорейшей присылке отряда для освобождения Киева от осаждающих его войск Петлюры.
Виїзд — приблизно 1–7 грудня 1918 року н. ст. (див. міркування щодо дати виїзду).
У Севастополі начальник штабу британського адмірала холодно відмовив делегатам у допомозі Києву: «Ми займаємо тут портові міста, які нам потрібні. А Київ і Харків далеко. Подбайте про них самі».
Мы занимаем здесь портовые города, которые нам нужны. А Киев и Харьков далеко. Позаботьтесь о них сами».
Там само делегати дізналися про вступ петлюрівців до Одеси (близько 11–12 грудня 1918 року н. ст.).
В Одесі Трубецькой і Хрипунов склали телеграми до Криму й Києва із закликом до всіх членів Ради державного об'єднання переїхати до Одеси.
Мы тут же составили телеграммы в Крым и Киев – звать всех членов нашей организации в Одессу.
Середина грудня 1918 року н. ст.; автор хотів попередити однодумців у Києві й переконати їх виїхати.
Після вступу петлюрівців до Києва майже всі російські буржуазні громадські організації та діячі, що діяли в Києві, перебралися до Одеси й відновили там свої засідання.
В конце концов почти все буржуазные общественные элементы, действовавшие раньше в Киеве, после вторжения в Киев Петлюры перекочевали в Одессу.
Грудень 1918 — січень 1919 року.
Протягом тижня перед 28 грудня 1918 р. члени Єврейського національного секретаріату Л. Каплан, М. Клейнман і М. Шварцман двічі відвідали голову Директорії В. Винниченка, обговорюючи центральні органи єврейської автономії та їхні стосунки з урядом.
члени єврейського національного секретаряту Л. Каплан, М. Клейнман і М. Шварцман двічі одвідали голову Директорії В. Винниченка
Приблизно 20–27 грудня 1918 р.
Під час облоги Києва делегацію республіканських військ (полк. Осмоловський, д-р Назарук, сотник Чорний, Коновалець), що їхала на переговори до головного німецького командування, попри супровідного німецького офіцера, заарештував добровольчий загін Святополк-Мирського у Святошині й доставив на Пост-Волинський до штабу генерала Кірпічова, де вони провели ніч до наступного полудня.
добровольчий «отряд» Святополк-Мірського арештував нас у Святошоні й одставив на Пост-Волинський до штабу ґенерала Кірпічова
Дату не зазначено — кінець листопада – початок грудня 1918 р.
Під час переговорів майор Ярош запропонував Коновальцеві зустрітися з кимось з оточення гетьмана (назвав д-ра Галипа й Полтавця-Остряницю); того ж дня старший німецький офіцер відвіз Коновальця закритим автомобілем до Петра Дорошенка, який від імені гетьмана сказав, що гетьман «не сердиться» на СС і дасть їм вільний проїзд від Фастова до Збруча, якщо вони поїдуть до Галичини. Коновалець відповів, що вся Україна вже в руках повстанців.
старший німецький старшина завів мене в закритому авті до покійного Петра Дорошенка
Наприкінці грудня 1918 р. «Временное рабоче-крестьянское правительство Украины», створений у Москві ще в листопаді, пустив углиб Лівобережжя регулярні більшовицькі полки; по всій Україні почалося відкрите повстання проти Директорії. Придушувати його в Києві Директорія доручила Облоговому корпусу з Дивізією СС.
„Тимчасове Робітничо-Селянське Правительство України” в Москві пустило наприкінці грудня 1918 року в глиб Лівобережжя регулярні московсько-большевицькі полки
Автор розділу — д-р Василь Кучабський (підтверджено приміткою редакції на с. 222).
Під час переговорів про здачу Києва майор Ярош запропонував Коновальцю зустрітися з оточенням гетьмана; у закритому автомобілі німецький офіцер відвіз його до Петра Дорошенка, який від імені гетьмана запропонував стрільцям вільний проїзд від Фастова до Збруча в Галичину. Коновалець відмовився.
вищий німецький старшина завіз мене в закритому авті до Петра Дорошенка
Є. Коновалець.
Після вистави в «Українському клубі» відбувся бенкет на честь Директорії приблизно на 200 осіб («стара» й «молода» українська громада: діячі, редактори, партійні лідери); господинями були Л. Старицька-Черняхівська, Грінченко (Загірня) та ін.; промов було без ліку; автор виступив як представник Галичини й отримав демонстративні оплески.
По цій виставі відбувся в „Українському Клюбі" бенкет у честь Директорії. Господинями були відомі українські патріотки та мої знайомі -- пані Л. Старицька-Черняхівська, Грінченкова (Загірна)
Кінець грудня 1918.
У грудні 1918 року, після зречення гетьмана, архієпископ Євлогій скликав усіх єпископів, які були в Києві, і на пропозицію митрополита Антонія вони дали письмову клятвену обіцянку лишатися вірними Російській православній церкві й не приєднуватися до автокефальної української.
вони дали на письмі приречення під клятвою, що залишаються вірними російській православній Церкві
Коли війська Директорії оточили Київ, полковник Є. Коновалець, щоб не руйнувати місто бомбардуванням, приїхав до Києва з пропозицією Скоропадському здати місто без бою з гарантією особистої свободи; гетьман через свого уповноваженого П. Я. Дорошенка відмовився. Повстанський штаб усе одно вирішив не обстрілювати столицю артилерією, а стискати кільце облоги.
полк. Євген Коновалець, щоб не нищити Києва бомбардуванням, приїхав до Києва з пропозицією Скоропадському здати Київ без бою
Після вступу Директорії до Києва в Морському міністерстві з'явився політичний комісар Акимів, який зібрав комісію зі своїх прихильників (кілька матросів і цивільні урядовці Головної морської господарчої управи) та почав «демократично-соціалістичну» реорганізацію зі звільнення й відсторонення від посад усіх старшин флоту міністерства.
По вступі Директорії до Київа в Морському Міністерстві появився політичний комісар Акимів.
Директорія вступила до Києва 14 грудня (нов. ст.) 1918 р.; редакційна примітка пов'язує це з наказом № 17 з грудня 1918 р. по Військовій і Військово-морській офіції.
Міністр закордонних справ Афанасьєв пропонував скликати в Києві з'їзд (добровольча армія, Дон, Кубань та ін.) для спільного плану боротьби з більшовизмом; третьою телеграмою термін з'їзду було призначено на 5 грудня, але тут надійшла звістка про зречення гетьмана.
Афанасьев разослал третью с указанием срока съезда на 5 декабря... радио принесло известие, что гетман отрекся от власти, и белый Киев агонизирует
автор уривка: Денікін; 5 грудня ст. ст. = 18 грудня н. ст. (обчислено)
Український військово-революційний комітет у Києві вів агітацію серед німецьких солдатів і переговори з київською Радою солдатських депутатів; спершу це ускладнювала непевна позиція голови «совдепу» унтер-офіцера Кірхнера, але після переобрання Ради на початку грудня переговори пішли успішніше, і більшість німецьких частин у Києві заявила про нейтралітет.
Зносини і переговори пішли успішніше після того, як було переобрано Совдеп ... Припадало це вке на перші числа грудня.
На початку грудня 1918 р. найближчі до гетьмана М. Устимович і П. Дорошенко вели консультації з поміркованими українськими силами про коаліційний уряд; ініціативна група (Є. Чикаленко, Б. Кістяківський, В. Леонтович, С. Шелухин) пропонувала кабінет з УФДП, УПСФ, УДХП і безпартійних із запрошенням соціал-демократа для зв'язку з Директорією. Задум не здійснився.
Ініціативна група у складі Є. Чикаленка, Б. Кістяківського, В. Леонтовича, С. Шелухина пропонувала скласти коаліційний уряд
Наприкінці 1918 р., коли загроза антигетьманського повстання наростала, П. Скоропадський доручив лікареві Володимиру Пєшехонову (синові управителя його маєтків) вивезти своїх дітей за кордон; діти через Крим, Константинополь і Афіни дісталися Італії (Рим), про що батьки дізналися лише на початку травня 1919 р.
наприкінці 1918 р., коли дедалі гострішою ставала небезпека протигетьманського повстання, доручив йому вивезти своїх дітей з України за кордон
Автор статті: Тетяна Осташко.
Повстання Петлюри змусило російських біженців з радянської Росії вдруге тікати, тепер із Києва. Новим безпечним місцем і центром їхньої діяльності стала Одеса, зайнята французькими військами, де перебував єдиний дипломатичний представник союзників — французький генеральний консул Енно.
Восстание Петлюры вынудило нас беженцев из Совдепии ко второму бегству из Киева.
Кінець листопада — грудень 1918 року н. ст.
У газетах було описано дику сцену погрому, який російські добровольці вчинили в Українському клубі в Києві.
в ґазетах була описана дика сцена погрому, який учинили добровольці в „Українському Клюбі"
Дата погрому в тексті не вказана (кінець листопада – грудень 1918 р.).
На неділю очікувався великий рух на вулицях — зустріч повстанських військ; «украинский Киев радуется».
На неділю заповідається великий рух на вулицях. Зустріч повстанських військ. Український Київ тішиться.
Яка саме неділя — неясно (15 грудня?).
Після падіння Гетьманату з Києва втекли сердюки, а слідом за Директорією, через місяць, — Січові стрільці, урядовці міністерства й українські патріоти; соціалістичні лідери (Винниченко, Шаповал) утекли першими.
Директорія У.Н.Р. ... не засиділась довго в Києві і за який місяць накивала пятами
Втеча Директорії — початок лютого 1919, за межами 1918.
За словами автора, повалення Скоропадського відбулося «хатнім способом»: залізничне, телеграфне й поштове сполучення зовсім не припинялося.
Скинення Скоропадського з гетьманства відбулося легко, так би мовити, "хатнім способом" — без жодних заколотів і рухів: залізничний, телеграфний і поштовий зв'язки зовсім не припинялись
Твердження про відсутність перебоїв варто звіряти з іншими джерелами; Спогади Нестора Короля, надруковані в Нью-Йорку 1961 р.; автор — старшина армії УНР, різко ворожий до Скоропадського та російських офіцерів, тож оцінки упереджені.
Зайнявши Київ, Петлюра зажадав, щоб усі німці залишили Україну до 15 січня 1919 р.
Занивши Київ, С. Петлюра завізвав, щоби всї Німці забрали ся з України до 15 січня 1919 р.
Популярний еміграційний альбом (Вінніпег, 1920) Осипа Мегаса; автор у 1918 р. в Києві не був, тож дані вторинні й подекуди неточні.
У центрі Києва українські повстанці нападали на центральні гетьманські установи і навіть на палац гетьмана.
В центрі Києва українські повстанці нападали на центральні гетьманські установи, навіть напали на самий палац гетьмана.
Розташування палацу на Інститутській — загальновідоме, у тексті не назване.
Генерал граф Келлер загинув на вулицях Києва, заколотий петлюрівськими солдатами.
Трагически пал на улицах Киева ген. гр. Келлер, заколотый петлюровскими солдатами.
автор уривка: Денікін; за іншими джерелами Келлера було вбито біля пам'ятника Богданові Хмельницькому 8 (21) грудня під час конвоювання.
У другому виступі Революційного комітету в Києві брали участь, зокрема, бойові відділи єврейських соціалістичних партій («Серп», «Поалей-Ціон»); інші групи обіцяли виступити, але не виступили.
брали участь між иншим і боєві відділи єврейських соціялістичних партій ... („Серп", Поале-Ціон")
Текст у цьому місці сильно пошкоджений OCR (перемішані рядки), перелік учасників неповний.
У грудні 1918 р. на Софійській площі було розстріляно генерала Ф. Келлера (за версією російських істориків – не без відома Головного отамана С. Петлюри).
у грудні 1918 р. на Софіївській площі був розстріляний генерал Ф. Келлер
Співучасть Петлюри – версія, яку автор наводить критично.
Урочиста зустріч Директорії під час її в'їзду до Києва (грудень 1918 р.) була значно пишнішою, ніж зустріч Червоної армії в лютому 1919 р.
їм було влаштовано урочисту зустріч, щоправда набагато скромнішу, ніж при в’їзді Директорії.
Автор: О. Бойко. Порівняльна оцінка; в'їзд Директорії — 19 грудня 1918 р. (дати немає в тексті).
Після вступу петлюрівців у музеї (Педагогічному) сиділо близько тисячі офіцерів і юнкерів — голодних, із кулеметами.
— Ты знаешь, что сейчас в музее сидит тысяча человек наших, голодные, с пулеметами… Ведь их петлюровцы, как клопов, передушат…
Художній твір: інтернування офіцерів у Педагогічному музеї засвідчене історично.
Полковник Турбін оголошує, що о третій ранку гетьман, кинувши армію, утік, переодягнувшись німецьким офіцером, німецьким поїздом до Німеччини, а слідом утік командувач армією зі штабом.
Сегодня в три часа утра гетман, бросив на произвол судьбы армию, бежал, переодевшись германским офицером
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо. У сцені в палаці годинник показує першу ночі; розбіжність у самій п'єсі.
На початку грудня 1918 року Трубецькой був змушений тікати з Києва, обложеного військами Петлюри; згодом він опинився в Одесі.
В начале декабря я вынужден был бежать из Киева, осажденного войсками Петлюры.
Стиль у тексті не вказано, але дата, найімовірніше, за новим стилем: дорогою до Одеси (Ромодан, Харків, Синельникове, Севастополь) автор уже в Севастополі дізнався про вступ петлюрівців до Одеси (близько 11–12 грудня н. ст.), тобто з Києва виїхав приблизно 1–7 грудня 1918 року н. ст., ще до падіння Києва 14 грудня.
Цими днями до Києва мали приїхати члени галицького секретаріату, депутати віденського парламенту Вітовський, Мирон Лучинський (?) і Макух у справі об'єднання Західної та Східної українських республік.
Цими днями до Київа приїздять члени галицького секретаріату, депутати віденського парламенту Витовський, Миром ух чинський і Макух. Приїзд в вʼязку в питанням приеднання
Точна дата приїзду не вказана; одне прізвище в OCR спотворене.
Директорія, яка «просиділа три тижні в Києві», конфіскувала всі ювелірні магазини; здається, через три дні після її воцаріння вийшов наказ про знищення в Києві всіх російських вивісок і заміну їх українськими — у місті, де справжніх українців, за оцінкою гетьмана, не більше 20 %.
с воцарением Директории, кажется, через три дня, вышел приказ об уничтожении в Киеве всех русских вывесок и замены их украинскими... в городе, где украинцев настоящих, если найдется 20 %, то это будет максимум.
Гетьман знає це з чуток в еміграції; оцінка частки українців — думка автора. Директорія увійшла до Києва 14 (парад 19) грудня 1918.
За словами Винниченка, після Вінниці (тобто з грудня 1918 р.) реальна політика була в руках військових на чолі з Петлюрою: розгроми робітничих з'їздів і профспілок, примусова зміна вивісок, потурання реакційним силам і процесії з попами; єврейські погроми — як неминучий наслідок цієї політики.
Розгроми робітничих з’їздів, розгроми професійних спілок, примусова зміна вивісок, потурання реакційним силам та процесії з попами
Запис 24.I.1919 (поза межами періоду), але описує практику Директорії в Києві в грудні 1918 — січні 1919. Примусова зміна вивісок — українізація вивісок. Оцінка автора, політичного опонента Петлюри.
Селяни й козаки, що в листопаді–грудні 1918 року масово вливалися до військ Петлюри, здебільшого не розуміли програми Директорії: вони повставали, щоб забрати землю, повернуту за гетьмана поміщикам, позбутися озброєних заготівельників продовольства, нападати на німецькі частини, що відходили, і грабувати крамниці в містах.
They rose to seize the lands Skoropadskyi had forced them to return to the big landowners, to rid themselves of armed food collectors, to attack and plunder withdrawing German units, to rob stores in the cities
Узагальнення автора есею «The Great Ukrainian Jacquerie» (імовірно, Артур Адамс); Київ прямо не названо.
Російська газета «Наш Путь» (за переказом «Відродження», 4 грудня) повідомила про «Українську надзвичайну нараду» в Києві за участі представника Антанти генерала Енно, членів уряду, представників Добровольчої армії (генерала Ломновського й підполковника Енгельгардта) та інших київських організацій; мета — з'ясувати становище в Україні й узгодити роботу французького командування та української влади на місцях.
Кром* представителя согласія в. Энно и членовь правительства, вь чрезвычайномь совощаніи примуть участіє представители добровольческой армій генераль Ломновскій и подполковникь Энгельгардиь
Дату наради не названо; «Відродження» іронічно питає, чому нарада «українська». Імена в OCR можуть бути спотворені.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
Згадуючи час свого головування в Директорії, Винниченко пише, що разом із Петлюрою і духовенством виїжджав на площі, дзвонив у дзвони, співав молебні й кропив свяченою водою схилені голови натовпу — тобто брав участь у церковних урочистостях Директорії.
я, коли цей час настав, разом з Петлюрами й попами їду на площі, дзвоню у дзвони, співаю молебні, кроплю "священною" водою схилені голови
Запис від 23.V.1919 (новий стиль), ретроспективний і риторичний; місце й дату не названо. Імовірно, маються на увазі урочистості в Києві після вступу Директорії (19 груд. 1918, молебень на Софійській площі) і 22 січ. 1919 — це висновок, а не текст джерела.
Під час вступу до Києва виникло непорозуміння, кому входити першими — СС; у спогадах М. Галагана описано інцидент із Коновальцем і вечерю в клубі.
Непорозуміння з приводу вступу до Києва першими СС-ів. От. Осадн. Корпусу Коновалець і Нач. Штабу Мельник. Інцидент з Коновальцем. Вечеря в клюбі
Анотація бібліографії до «З моїх споминів» М. Галагана, ч. IV.
Автор пише, що генерал граф Келлер, командувач гетьманської армії, був застрелений на сходах при виході з церкви, де переховувався зі своїм оточенням, коли повстанці викрили схованку.
генерал граф Келер (командуючий українською гетьманською армією) був застрелений на східцях при виході з церкви, де він був знайшов собі зі своїм найближчим оточенням схованку
За іншими даними, Келлера, що переховувався в Михайлівському Золотоверхому монастирі, вбили 21 грудня 1918 р. на Софійській площі під час конвоювання; версія автора неточна. Далі в тексті автор натякає, що сам міг бути причетний до цього.
На початку повстання вибратися з Києва крізь кільце повстанців було важко, майже неможливо; самому Скоропадському, за словами автора, пощастило прослизнути на ношах.
На початку повстання з Києва було важко, майже неможливо, вимкнутись крізь кільце повстанців, що оточувало місто. Самому Скоропадському пощастило просмикнутись на ношах
Текст далі обірваний (бракує сторінок 6–7 друкованого видання). Версія про втечу на ношах — переказ автора.
Мобілізацію офіцерів напередодні оголошення обговорювали в кав'ярнях; в поліцейських дільницях на призов майже ніхто не з'являвся: «валютники» знали про наказ за три дні, у всіх виявлялися грижа чи хвороба легенів, решта зникали.
жалко, что вы не видели, что делалось вчера в участках. Все валютчики знали о мобилизации за три дня до приказа… И у каждого грыжа, у всех верхушка правого легкого
Художній твір: гетьманська мобілізація офіцерів у Києві в листопаді–грудні 1918 р. історична; дата в романі не вказана.
У нижній коморі анатомічного театру голі тіла загиблих у грудні 1918 року лежали штабелями, «як дрова»; серед них були й жінки зі слідами побоїв.
Как дрова в штабелях, одни на других, лежали голые, источающие несносный, душащий человека, несмотря на нашатырь, смрад человеческого тела.
Художній твір: сюжетна сцена. епізод відбувається через три-чотири дні після 14 грудня 1918 року, напередодні або в день параду; точна дата в тексті суперечлива.
Грудневого вечора, коли «п'яту владу» вигнали, до п'ятої години дня все переплуталося: був мороз, на східній околиці стріляли кулемети «їхніх», на західній — «наших», бігли люди з гвинтівками.
К пяти часам дня все спуталось. Мороз. На восточной окраине пулеметы стрекотали. Это - «ихние». На западной пулеметы — «наши».
Художній твір: оповідання М. Булгакова «Незвичайні пригоди доктора» (1922), написане як щоденник лікаря N; київські розділи I–IV напівавтобіографічні, розділи про Чечню (вересень 1919 р.) і далі не стосуються Києва й пропущені. Розділ II («Вечір… грудня»): «п'яту владу» (гетьманат) вигнали, у місто входять війська Директорії з «червоними хвостами» на шапках — це відповідає 14 грудня 1918 р., хоча число в тексті не назване.
За словами ад'ютанта, напередодні в гетьманському палаці була вечеря на двісті персон з рябчиками, а гетьман був у національному костюмі.
Какой вчера был ужин во дворце!.. На двести персон. Рябчики... Гетман в национальном костюме.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Командувач Добровольчої армії при гетьмані (князь Білоруков) раптово «захворів» і виїхав з усім штабом німецьким поїздом до Німеччини.
командующий добровольческой армии при вашей светлости внезапно заболел и отбыл со всем штабом в германском поезде в Германию
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо. Прототип — генерал князь О. Долгоруков.
Уночі гетьмана таємно вивезли з палацу: його перевдягли в німецьку форму, забинтували голову як пораненого німецького генерала й винесли на ношах до автомобіля; маніфест про зречення збиралися надіслати телеграмою з поїзда.
Ваша светлость, прошу переодеваться в германский униформ, как будто вы есть я, а я есть раненый.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо. Втеча Скоропадського, переодягненого німецьким офіцером, — історичний факт (14 грудня 1918 р.); деталі сцени вигадані.
Уночі якісь євреї тікали зі Слобідки повз міст по льоду Дніпра; за ними вислали кінну розвідку з наказом взяти живими.
«Якись жиды, пан сотник, мимо мосту по льду дали ходу из Слободки».
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Українська Академія Наук у Києві через свою комісію зверталася до колишнього міністра освіти В. П. Науменка з приводу діяльності Академії та її відкритого характеру; «Відродження» зазначає, що Академія наук «вистояла» і працювала під час влади добровольців.
Українська Академія Наук ... Догана В. П. Науменкові.
Дуже пошкоджений OCR; заголовок «Догана В. П. Науменкові» без зв'язного тексту.
У постанові №117 (грудень 1918) Правління прийняло до відома акт комісії з огляду земель Давидова та Герасимова, придбаних або пропонованих Громаді; також розглянуло звіт Громади за рік і доручило Господарському відділу скласти звіт.
Акт комісії по обгл
Читано з OCR-тексту. Текст обрізаний OCR («по обгл… вемель Давідова і Герасім…»); дату засідання не прочитано.
За словами автора, в останній місяць гетьманату в Києві українців розстрілювали на вулиці без суду лише за українську мову, офіційні агенти влади чинили погроми в українських установах — трощили бюсти й нищили українські книгозбірні, а над Святою Софією майорів російський триколор.
не трощили бюстів і не нищили українських книгозбірень і при тім офіціяльні аґенти влади!... трьохколіровий прапор над матерю городів українських, над нашою святою Софією
Полемічне узагальнення автора, який у цей час перебував у Полтаві; частково перегукується з газетними звістками про погром Українського клубу.
Під час повстання Коновалець очолив увесь корпус облоги гетьманського Києва й став першим комендантом київського гарнізону; за гетьманщини він розосередив стрільців дрібними групами по Україні, пов'язавши їх із законспірованим штабом.
В часі повстання Євген Коновалець став на чолі цілого корпусу облоги гетьманського Києва і був першим командантом київського ґарнізону
Після Мотовилівського бою планувалося створити два військові центри майбутньої армії: Облоговий корпус на Правобережжі (після взяття Києва перейменований на Корпус Січових стрільців) і Запорізький корпус на Лівобережжі.
Осадний Корпус, який після заняття Києва переіменовано в Корпус Січових Стрільців
Частини Данченка здебільшого «самодемобілізувалися», тобто масово розбіглися; сам Данченко поводився так провокативно, що командування наказало його заарештувати й вислати до Галичини.
частини Данченка здебільшого самі «демобілізувалися», себто масово розбіглися
Дата приблизна (груд. 1918 – січ. 1919).
Після взяття Києва всі частини республіканської армії вважали, що виконали обов'язок, і не хотіли йти на фронт; з великими труднощами вдалося відправити Чорноморську дивізію на Бахмач.
Після здобуття Києва всі частини республіканської армії думали, що вони вже сповнили свій обовязок і не хотіли йти на фронт.
Першим часом перебування в Києві (грудень 1918) Облоговий корпус у політику не втручався, займаючись очищенням столиці від озброєних ватаг слабо дисциплінованих частин і охороною життя й майна громадян від грабежів і самовільних виступів солдатні.
займаючись лише очищенням столиці від збройних ватаг деяких слабо здисциплінованих військових частин і обороняючи безпеку життя й майна громадян перед грабежами
Автор: Василь Кучабський, розд. XII «Переможені переможці». Апологетична позиція щодо СС.
Для підтримання порядку в столиці командування Облогового корпусу розмістило Дніпровські дивізії на передмістях Києва, а Чорноморську дивізію за наказом Верховного командування відправило на Лівобережний фронт.
Командування Осадного Корпусу розташувало Дніпровські Дивізії на передмістях, а Чорноморську Дивізію ... відправило на фронт на Лівобережжя
Автор: Василь Кучабський, розд. XII «Переможені переможці».
Отаман Зелений, забравши у Святошині всі військові склади, самовільно пішов до Трипілля і надіслав до Києва ультиматум: повалити Директорію й оголосити радянську владу, інакше повстання. Коновалець особисто говорив із ним по телефону і посилав парламентерів.
Зелений, забравши у Святошині всі військові склади, самочинно вирушив до Трипілля
Є. Коновалець; кінець грудня 1918 – початок січня 1919.
Після взяття Києва повстанці Облогового корпусу почали самодемобілізовуватися; замість них до частин корпусу влили майже цілком сердюків і старшин гетьманської Сердюцької дивізії. Із цього моменту Облоговий корпус перетворився на корпус Січових Стрільців.
По здобуттю Київа повстанці шочали самодемобілізуватися, й тоді на заміну іх до частин Осадного корпусу було влито майже цілком сердюків та старшин гетьманської Сердюцької дивізії.
Дату взяття Києва в джерелі не вказано; грудень 1918 — за загальним контекстом (облога листопад–грудень 1918). Наприкінці книжки автор також згадує, що загін СС 'після протигетьманського перевороту' став корпусом.
З грудня 1918 р. по серпень 1919 р. корпус Січових Стрільців поповнював запаси зброї, обмундирування і частково продовольства зі складів Києва, Бердичева, Білої Церкви, Фастова та ін. Своїх магазинів і складів спочатку не було, усі запаси возили в потягах.
грудня 1918 року до серпня 1919 року, були поповнені тими запасами зброї й умундурування, а також і де-яким харчовим продуктом зі складів Київа, Бердичова, Білої-Церкви, Хвастова
OCR рядка частково зіпсовано (дубль початку речення), зміст зрозумілий. Початок періоду — грудень 1918, коли корпус стояв у Києві.
Увечері залізничники повідомили, що з Києва йдуть два ешелони німецької кавалерії («тотенгузари»). Перед станцією Васильків їх зупинили червоними ліхтарями під гарматами й кулеметами, і обидва ешелони склали зброю.
Поставлено червоні лямпи, щоб потяг затримався. Потяг станув перед червоним світлом і перед гарматами.
Близько 9 грудня 1918 року.
Дізнавшись про роззброєння своїх частин, німці в Києві більше не виїжджали з міста, оточеного республіканськими військами, і німецьке командування почало переговори з Директорією.
Німці у Києві довідалися про роззброєння німецьких частин і більше з Києва не виїжджали. Київ був замкнений довкола республіканськими військами.
У грудні 1918 року батареї СС щодня вправлялися біля гармат і виїжджали на польові навчання до Кадетського гаю; сформували кінно-гірську батарею під командою сотника Руссета, до якої ввійшло багато колишніх гармашів-сердюків.
Батерії почали свої денні зайняття коло гармат, а на польові вправи виїжджали у Кадецьку Рощу.
У Києві в грудні 1918 року не вдалося знайти більше трьох важких гаубиць (дві польові й одна фортечна 6-дюймова); для далекобійної батареї привезли чотири 42-лінійні гармати.
Більше тяжких гавбиць не можна було знайти у Києві. Привезено чотири далекострільні 42-лінійні гармати
Отаман Зелений зі своїми повстанцями брав участь в облозі Києва в листопаді–грудні 1918 року, а згодом відмовився виконувати накази й пішов на Трипільщину.
Навіть отаман Зелений, який зі своїми повстанцями брав участь в облозі Києва, відмовився виконувати накази, пішов зі своїм військом у Трипільщину
Міністерство продовжувало працювати, коли під самим Києвом уже гриміли гармати антигетьманських повстанців.
навіть і тоді, коли вже під самим Київом гуділи гармати протигетьманських бунтівників
Автор, старшина кінної частини військ Директорії, ходив Києвом озброєний шаблею, наганом, трьома ручними гранатами й коротким кавалерійським карабіном.
На мені були — шабля, наган, три ручних гранати, — за плечима кавалерійський короткий карабін
Гуркіт гармат, що стрясав мури Києва, не залишав сумніву, що бої йдуть за саму столицю; знервовані гетьманці вдавалися до дикої гульні й нової хвилі антиукраїнського терору.
Гук гармат, що стрясав мурами Києва, не залишав сумніву, що бої йдуть за саму столицю.
Облога Києва — кінець листопада — 14 грудня 1918 року.
Січові Стрільці, що вступили до Києва в грудні 1918 року, мали на шоломах червоні стрічки; кияни, які не знали стрілецької символіки червоної калини, дивилися на них із ніяковістю, бо червоний колір асоціювався з більшовицьким терором.
Ніяковість, з якою мешканці Києва гляділи на червоні стрічки на шоломах СС-ів
СС — Січові Стрільці.
Під час протигетьманського повстання поруч із жовто-блакитним прапором з'являвся й червоний.
протигетьманське повстання маніфестувало червоний прапор поруч із жовто-блакитним
Директорія видала Галицькій армії батарею гаубиць з боєприпасами й артилеристами, десятки кулеметів, тисячі гвинтівок і ящиків набоїв, кілька тисяч кожухів, шапок, чобіт, білизни, теплих панчіх, кілька вагонів борошна й цукру.
кілька тисяч білля, теплих панчіх, кілька вагонів муки і кілька вагонів цукру
На початку грудня 1918 року Київ був оточений повстанцями з усіх боків так близько, що вночі нерідко було чути кулеметну стрілянину; сполучення з рештою України, з Одесою і Яссами було перерване, лишався тільки радіотелеграфний зв'язок.
У перших днях грудня Київ був з усіх сторін окружений українськими повстанцями так близько, що нераз уночі чути було скорострільну пальбу.
Свідчення очевидця.
У грудні 1918 р. Сіра дивізія (близько 3350 багнетів, 36 кулеметів, бронепоїзд «Палій»), стоячи в районі Кролевець–Конотоп–Бахмач–Чернігів–Ніжин, прикривала Київ від наступу більшовиків (Таращанської дивізії) з півночі.
перебуваючи в районі Кролевця — Конотопа — Сосниці- Бахмача- Чернигова- Ніжена, Сіра дивізія прикривала Київ від натиску большевиків із півночі.
Стаття «Історія Сірих» (про Сірожупанну дивізію; автора у відфільтрованому тексті не зазначено, початок статті відсутній).
Фактична влада в Києві після приходу Директорії належала київському гарнізонові — корпусу січових стрільців Коновальця, який сам вів управління містом поза Директорією.
з фактичною владою київського гарнізону, корпусу Коновалця... стреміла сама, по мимо иншої влади власними силами переводити державне управління в Київі.
Оцінка автора.
Січові стрільці зовні справляли враження: 'одним виглядом викликали подив і повагу'; за словами автора, вони були готові розігнати Конгрес трудового народу, якщо той піде проти їхнього розуміння національних завдань.
Це краще військо, якого один зовнішній вигляд викликав здивовання і повагу
Наприкінці 1918 року німецьке військо в Україні було розкладене: вояки прагнули додому й більше слухали своїх солдатських рад, ніж командирів.
Німецьке військо тоді вже було розкладене, і вояки горіли бажанням їхати додому. Вони більше слухали своїх солдатських рад, ніж командирів.
На початку грудня 1918 року в німецьких частинах з'явилися «солдатські комітети», які здебільшого оголошували нейтралітет; сильна німецька залога в Києві також заявила про нейтралітет і почала евакуацію з міста.
Залишалася ще міцна німецька залога в Києві, але і та оголосила свій нейтралітет та розпочала евакуацію з Києва.
Сердюцька дивізія, яка тримала позиції за кілька кілометрів на південь від Києва, разом із Лубенським кінним полком перейшла на бік Директорії; для оборони міста лишилися тільки нечисленні загони російських офіцерів.
Сердюцька дивізія, що займала позиції в кількох кілометрах на південь від Київа, разом з Лубенським кінним полком перейшла на бік військ Директорії.
Під час повстання Петлюри німці прямої допомоги повстанцям не надавали, але окремі німецькі загони охоче давали себе роззброювати, постачаючи військам Директорії зброю; не допомагали німці й гетьманові.
отдѣльные нѣмецкіе отряды охотно давали себя обезоруживать и такимъ образомъ снабжали войска Директоріи оружіемъ
printed page 231
У грудні 1918 р. в обороні Києва від Петлюри брали участь добровольчі (денікінські) частини; на думку автора, це єдине тодішнє зіткнення киян з ними не залишило обнадійливих спогадів; ім'я Денікіна у 1918–1919 рр. мало що говорило киянам.
единственное соприкосновеніе съ добровольческими частями, которое мы имѣли во время защиты Кіева отъ Петлюры въ декабрѣ 1918 года, не могло оставить особенно обнадеживающихъ воспоминаній
printed page 255
Через два з гаком тижні після виїзду з Києва з 25 офіцерів підвідділу лишилося 10; у відпустці чи зміні відмовляли — «нет людей».
Изъ 25 человѣкъ выѣхавшихъ осталось 10.
printed page; Початок грудня 1918.
У Михайлівській Борщагівці офіцери змінили сердюцький «полк» із 80 осіб, які щодня розбігалися; фронт — караули з кулеметом далеко один від одного, так оперезано весь Київ.
Въ «полку» этомъ 80 сердюковъ и тѣ съ каждымъ днемъ разбѣгаются.
printed page
Офіцерів змінили разом із німецькими гвардійцями-кавалеристами на вгодованих конях — ті, що прийшли, пояснювали, що німці вирішили відкрито підтримати фронт.
Съ ними ѣдутъ на массивныхъ откормленныхъ коняхъ великолѣпные, нѣмецкіе гвардейцы-кавалеристы.
printed page
У підвідділі на Львівській під страхом розстрілу зібралося багато офіцерів і юнкерів: удень лежали на соломі, вночі ходили в дозори й патрулі містом.
Всѣ днемъ лежать на соломѣ, а ночью съ винтовками ходятъ въ дозоры и патрули по городу.
printed page
З інтендантських складів привозили обмундирування, білизну, валянки, кожушки — усе безконтрольно розтягали дружинники.
Изъ интендантскихъ складовъ привозятъ обмундированіе, бѣлье, валенки, полушубки — все это безконтрольно растаскивается дружинниками.
printed page
Генерала Келлера змінив князь Долгоруков; у газетах друкувалися його накази, де він присягався у хвилину небезпеки померти «среди вверенных мне войск».
Генерала Келлера смѣнилъ кн. Долгоруковъ. Въ газетахъ его тройные приказы
printed page
Після 4 днів відпочинку підвідділ знову вислали на позиції під командою 70-річного генерала Харченка, що ходив у цивільному вбранні.
Теперь нами командуетъ 70-лѣтній ген. Харченко.
printed page
Із Житомира під охороною бронепоїзда прибув загін губернського старости Андро — «всего человек 300, в строю человек 80».
«Всего человѣкъ 300 — въ строю человѣкъ 80», отвѣчаютъ прибывшіе.
printed page
Під Жулянами штаби називалися полками: Ольвіопольський гусарський — 20 піших осіб, Кінбурнський драгунський — 15, загін Андро — 80; у кожній «окремій частині» два-три десятки людей.
съ штабомъ Ольвіопольскаго гусарскаго полка (въ этомъ полку 20 пѣшихъ человѣкъ), съ штабомъ Кинбурнскаго Драгунскаго полка (въ 15 человѣкъ)
printed page
Німецькі гвардійці-кавалеристи стали в селі, але невдовзі пішли з позицій; на запитання офіцерів «Wohin?» сміялися: «Nach Hause!»; тоді ж стало відомо, що в іншому селі петлюрівці роззброїли великий німецький загін.
«Wohin? Wohin?» кричатъ имъ вышедшіе офицеры. «Nach Hause! Nach Hause!» смѣются, машутъ руками нѣмцы.
printed page; OCR спотворений (ѴѴоЬіп / ИасЬ Наше), відновлено.
Після відходу німців фронт під Києвом оголився: на одну версту — одна людина; артилерія супротивника гриміла з ранку до вечора, ходила чутка про наступ «не сегодня-завтра».
Нашъ фронтъ: на 1 версту — 1 человѣкъ.
printed page
Штаб ділянки містився у вагоні I класу на посту Волинському: на темно-червоних оксамитових диванах сиділи полковники Крейтон, Сперанський, Боровський серед батареї порожніх пляшок.
На темно-красныхъ, бархатныхъ диванахъ сидятъ: полк. Крейтонъ, Сперанскій, Боровскій и др. Возлѣ нихъ батарея пустыхъ, разнообразныхъ бутылокъ.
printed page
Січовики, що охороняли музей, носили французькі шоломи, ходили з гвинтівками й обвішані гранатами.
наши властители — сѣчевики, въ французскихъ шлемахъ, съ винтовками въ рукахъ, увѣшанные гранатами.
printed page
Після грамоти про федерацію контроль продєнікінських російських офіцерів над гетьманським військом посилився; українські елементи масово дезертирували, доки режим не захищали лише російські офіцери.
the nationalist elements deserted the Hetmanate in increasing numbers until only a force of Russian officers remained to defend the regime.
Після угоди з німцями ревком соціал-демократів підняв друге, успішне повстання в Києві; у відчаї Скоропадський мобілізував усіх державних службовців, здатних носити зброю.
In desperation Skoropadsky called up all civil servants capable of bearing arms.
Наприкінці грудня 1918 року почалося більшовицьке вторгнення в Україну; прем'єр Чеховський надіслав протест наркомові Чичеріну, який заперечив участь регулярних радянських військ.
When the Bolshevik invasion of Ukraine commenced late in December, Chekhovsky sent a note of protest to Chicherin
Позбавлений німецької підтримки гетьманський режим розпався, хоча Скоропадський за допомогою німецької частини втримував Київ цілий місяць після проголошення повстання; російські білі відступили на південь, до Одеси.
Skoropadskyi, with the help of a German unit, managed to hold Kiev for a full month after the proclamation of the uprising.
Авторка есею — Марта Богачевська-Хом'як.
Під час очевидної здачі Києва гетьман уживав заходів для пропуску офіцерських дружин зі зброєю на Дон, а також сприяв виїзду до Німеччини інтернованих Директорією російських офіцерів.
у час очевидної здачі Києва він вживав заходів для пропуску офіцерських дружин на Дон зі зброєю
Директорія взяла владу в Києві й відновила Українську Народну Республіку, спираючись на добровольчий корпус стрільців, націоналістичну програму та обіцянку негайної радикальної аграрної реформи.
Das Direktorium übernahm die Macht in Kiew und proklamierte die Ukrainische Volksrepublik, gestützt auf ein Freiwilligen-Corps aus Scharfschützen
Узагальнювальна лекція німецького історика (1994), вторинне джерело без посилань; дати подано за новим стилем. «Freiwilligen-Corps aus Scharfschützen» — це, очевидно, Січові стрільці (неточний переклад автора). Вступ військ Директорії до Києва — 14 грудня, урочистий в'їзд — 19 грудня 1918 р. (за іншими джерелами).
Після проголошення гетьманом федерації з Росією Січові стрільці виступили на Київ і за допомогою селянства взяли його (грудень 1918 р.); Андрух командував сотнею, потім куренем, а в Києві через брак українських старшин став помічником командира 1-го полку СС.
проголошення «федерації» України з Росією (звичайно Денікінською) і ми виступили на Київ. При помочі революційно-настроєного і скривдженого селянства ми взяли Київ.
Свідчення І. Андруха (1921), публікація Я. Файзуліна. Місяць за контекстом.
За виноскою, у грудні 1918 р. з військ Директорії створено Облоговий корпус Коновальця (дивізія Січових стрільців, Чорноморський кіш, Дніпровські дивізії Зеленого і Данченка та ін.) — до 50 тис. багнетів при 48 гарматах проти приблизно 3 тис. багнетів, 80 шабель, 109 кулеметів і 43 гармат гетьманських формувань; новий наступ на Київ почався 14 грудня; о 13 годині гетьманське командування віддало наказ припинити опір.
Повий наступ на Київ розпочався 14 грудня. О 13-й годині гетьманське командування віддало наказ про припинення опору.
Редакторська виноска 327.
Український революційний комітет у Києві (Чеховський) організував в округах столиці повстанські батальйони, до яких приєдналося багато офіцерів і козаків гетьманської армії та українські юнацькі школи; зв'язок зі штабом у Білій Церкві тримали через залізничників. В окремих частинах міста ще точилися бої груп Келлера з повстанцями; Київ повністю зайняли Січові стрільці.
організовував в окремих округах української столиці повстанчі батальйони, до яких приєдналось багато старшин і козаків гетьманської армії, а також українські юнацькі школи
Дві Дніпровські дивізії (отаманів Данченка і Зеленого), уже розагітовані під час взяття Києва, стояли: перша — у Дарниці, друга — у Святошині; у перші дні більшовицька агітація в них посилилася, і вони відмовилися виступити на Чернігівщину проти більшовиків, що наступали. Комендатура Києва виставила заслони проти Дарниці і Святошина.
Одна з них під командуванням Данченка розташувалася в Дарниці, друга під командуванням Зеленого — у Святошині.
Грудень 1918 – січень 1919.
Отаман Зелений забрав у Святошині всі військові склади і самовільно пішов до Трипілля, звідки надіслав ультиматум: повалити Директорію і проголосити радянську владу, інакше — збройне повстання. Коновалець особисто говорив з ним телефоном і посилав парламентерів, але марно; проти Зеленого, що загрожував лінії Київ – Волочиськ, вислали загін.
Зелений натомість, забравши у Святошині всі військові склади, самочинно вирушив до Трипілля
Найімовірніше кінець грудня 1918 – січень 1919.
Після роззброєння німців на Правобережжі німецьке командування в Києві спершу шаленіло, потім прийняло всі вимоги: німецькі частини стягуються з околиць столиці до казарм, не заважають походу повстанців на Київ і вивішують на казармах білі прапори; під час вступу військ Директорії німецьким солдатам дозволялося з'являтися на вулицях лише без зброї.
німецькі частини стягнуться з околиць столиці в касарні, не перешкоджаючи більше походові повстанських військ на Київ, і на своїх касарнях вивісять білі прапори
Командування СС просило поставити Дивізію СС гарнізоном десь на Лівобережжі, оскільки життя великого міста деморалізує військо, але Директорія, не маючи іншої впорядкованої частини, змусила СС залишитися гарнізоном у Києві і доручала Облоговому корпусу адміністративні функції. Офіцери СС тижнями відмовлялися від наданих їм за «революционные заслуги» високих рангів.
знаючи, що великоміське життя впливає в загальному деморалізуюче на військо, не хотіли залишатися в столиці
У частині військ Директорії в Києві (Дніпровські й частково Чорноморська дивізії) після взяття міста почалася безтурботна гулянка частини старшин і отаманів; козаки залишилися зовсім без діла, що давало ґрунт для злочинності й агітації. У нечисленних частинах із сумлінними старшинами одразу почалися військове навчання і культурно-освітня робота.
почалася безжурна гулянка декого з-поміж старшинства й отаманства. Козаки цих дивізій опинилися цілком без діла
Автор: Василь Кучабський, розд. XII «Переможені переможці».
Рештки 1-го, 2-го і 3-го Сердюцьких піших полків, що залишилися в Києві з часів Гетьманату, були включені до Дивізії СС як 3-й полк Січових стрільців; рештки 4-го Сердюцького полку перейменовано на 4-й полк СС (старшинський склад залишено без змін). Дивізією командував Роман Сушко.
ще останки 1-го, 2-го і 3-го Сердюцьких піших полків, що залишились у Києві з часів Гетьманщини. Сформовано з них 3-ій полк Січових Стрільців
Автор: Василь Кучабський, розд. XII «Переможені переможці».
Під час облоги Києва (початок–середина грудня 1918) делегацію республіканських військ (полк. Осмоловський, д-р Назарук, сотник Чорний, Коновалець), що їхала на переговори до німців, заарештував у Святошині добровольчий загін Святополк-Мирського і доставив на Пост-Волинський до штабу генерала Кирпичова, де вони провели ніч; генерал Долгоруков наказав усіх розстріляти, врятували погрози німців. Німецький ескорт відвіз їх до німецької ставки на Липках.
добровольчий „отряд” Святополк-Мірського заарештував нас у Святошині й відставив на Пост-Волинський до штабу генерала Кірпічова, де ми провели цілу ніч
Є. Коновалець.
Після взяття Києва дві Дніпровські дивізії розмістилися: дивізія Данченка — у Дарниці, дивізія Зеленого — у Святошині; вони відмовилися йти на Чернігівщину, і міська комендатура Києва виставляла застави проти Дарниці і Святошина. Частини Данченка здебільшого розбіглися, самого Данченка було заарештовано і вислано до Галичини.
Одна з них під командуванням Данченка розташувалася в Дарниці, друга під командуванням Зеленого — у Святошині ... команда міста Києва мусіла виставляти застави як проти Дарниці, так і проти Святошина
Є. Коновалець.
Бронепотяг, який російські добровольці вислали з Одеси на допомогу Києву, повстанці розірвали засідкою; передню частину з бронепотягом, гарматою й десятком кулеметів передали під Київ. Він отримав назву «Січовий стрілець» і став першим бронепотягом СС під командою хорунжого Осипа Вудкевича.
Панцерник з гарматою, кулеметами і з опанцереним паровозом прислали нам під Київ. Цей панцерник дістав назву „Січовий Стрілець".
На початку грудня 1918 року війська, що облягали Київ, переформували в Осадний корпус під командою Євгена Коновальця (начальник штабу — Андрій Мельник); командування корпусу стояло у Фастові, штаб дивізії СС — на станції Васильків. За автором, під Києвом стояло вже 50 000 війська Директорії.
Під Києвом стояло вже 50.000 війська.
Чисельність — оцінка автора.
Після здобуття Києва в грудні 1918 року військове майно з київських складів видавали вже без формальностей і німецького дозволу — за вимогами, які підписував командир Осадного корпусу Коновалець. Гармаші отримали повні однострої — шинелі, чоботи й зимові шапки з червоними артилерійськими відзнаками.
Тепер не було вже потрібно великих формальностей і дозволу німців, щоб дістати військове майно. Вимоги до маґазинів підписував командир Осадного Корпусу отаман Є. Коновалець.
Гармаші колишнього гетьманського гарматного Сердюцького полку не захотіли далі служити й за кілька днів поодинці розбіглися; від полку лишилися гармати й трохи коней. З них сформували 7-му (хорунжий Сергій Якименко), 8-му (підполковник Олександр Голубаєв) і 9-ту (сотник Сипко) батареї СС, а також важку батарею 6-дюймових гаубиць сотника Якова Бутрима.
Сердюки колишнього гарматного сердюцького полку за часів гетьмана не хотіли далі служити при війську і протягом кількох днів поодиноко розбіглися.
Головні сили російських добровольців було зібрано в Києві, але й там їх не вистачало, тож командування оголосило мобілізацію, передусім студентів на оборону Києва; у відповідь до Полтави ринула сила студентів-утікачів із Києва, які пробиралися до Болбочана в Харків.
на оборону Київа мобілізовано було студентів. Мобілізація ся дала знамениті результати!... У нас у Полтаві зараз же зявилася сила студентів-утікачів із Київа, котрі пробіралися до Балбачана у Харків
Кінець листопада – початок грудня 1918 р.
На початку грудня 1918 р. у Фастові затримано й тримано під вартою гетьманських старшин генерала Михайла Омеляновича-Павленка і полковника Євгена Мишковського, які їхали з місією Гетьмана до Румунії; на прохання Цегельського Петлюра і Винниченко відпустили їх служити в Галицькій армії.
Це гетьманські старшини, генерал Омелянович-Павленко та полковник Мишковський. Вони їхали в якійсь місії від Гетьмана до Румунії
На вулицях Києва наприкінці грудня 1918 р. багато молодих військових, особливо Січових стрільців, чий склад, поповнений гетьманськими сердюками й повстанцями, сягнув корпусу (20 000 осіб); галицькі стрілецькі старшини були тоді «господарями Києва». Євгена Коновальця (25 років, вродливий, добре складений) призначено отаманом і комендантом гарнізону столиці, Андрія Мельника — начальником штабу.
Євгена Коновальця іменували отаманом та командантом гарнізону столиці України, Це був 25-літній тоді, гарний, добре уложений молодий чоловік.
Автор зі знайомим стояв на розі Бібіковського бульвару й Хрещатика і дивився на відхід німецького гарнізону з Києва: десятки тисяч людей мовчки стояли на тротуарах; колони піхоти в шоломах, гармати й гаубиці з гуркотом котилися кам'яною бруківкою; ні команди, ні розмов, музика, труби й барабани мовчали; обличчя німців були кам'яні, йшли швидко, рівно, але понуро, як на похороні.
Я стояв із знайомим на розі Бібиковського Бульвару й Хрещатика та глядів на їх вимарш. Десятки тисяч народу залягли хідники та мовчки гляділи на грізні, маршуючі колони піхоти в шоломах
Кінець грудня 1918 (точної дати не названо).
На ділянці між Софіївською й Петропавлівською Борщагівками (5–6 верст) стояли 3 караули з кулеметами; у глибокий яр, що вів у тил, на ніч виставляли пост із двох осіб; петлюрівці під'їжджали на возах, у лісі кавалеристи зарубали двох офіцерів-дозорців. Начальник ділянки — полк. Зметнов.
каждую ночь въ оврагъ выставляется постъ въ два (!) человѣка.
printed page
Солдат-хлопчисько, увесь у зброї, в червоних і жовто-блакитних бантах, пальцем виводив поважних, літніх чи добре вдягнених заарештованих — їх водили чистити клозети; потім оголосив «генералы, та полковники — выход!»; генералів і полковників відвезли до Лук'янівської в'язниці.
вошелъ солдатъ — мальчишка — весь въ оружіи, въ красныхъ и желто-голубыхъ бантахъ.
printed page
Член Союзу відродження Росії отримав дозвіл генерала Бредова, який формував у Києві загін добровольчої армії, навербувати особливу дружину імені Союзу; одразу було дано зброю і приміщення на 300 осіб (обіцяно на 1000), але записалося всього 27 осіб, включно з організатором.
Но записалось в эту дружину, при всех усилиях ее организатора, всего 27 человек, считая в том числе и его самого.
автор уривка: Мякотін; епізод уже після від'їзду Мякотіна (друга половина листопада 1918), точну дату не зазначено.
Кампанія звелася до боротьби за Київ, яка затяглася на цілий місяць; за кілька тижнів повстанці обклали місто з усіх боків і перервали сполучення. Гетьманські частини з Чернігова з боєм відступили через Козелець до Києва; волинський губернський староста Д. Андро з добровольцями пробився з Житомира до Києва, привівши гармати й броньовики.
Повстанці за пару тижнів облягли його з усіх боків і перервали сполучення
На початку грудня 1918 року німецькі частини розкладалися; деякі полки, зокрема Саксонський у Києві, заявили, що навіть активно виступлять на боці повсталих, а окремі відділи самочинно вели переговори з повстанцями, готові скласти зброю за умови вивезення до Німеччини.
Де-які полки (як, приміром, Саксонський в Київі) заявили, що навіть активно виступлять но боці повставших робітників і селян.
Начальник штабу гетьмана Б. Стелецький передислокував до Криму Київське юнкерське училище й вступив на службу до ЗСПР; у білих арміях служили також військовий міністр Б. Щуцький, морський міністр адмірал А. Покровський, начальник Генштабу полковник О. Сливинський.
Начальник штабу гетмана Б. Стелецький передислокував до Криму Київське юнкерське училище і став на службу до ЗСПР.
Командувач німецьких військ в Україні генерал Г. Кірхбах постійно перебував у Вільно; новий начальник штабу полковник Нетте поїхав до Вінниці на переговори з Директорією, що завершилися угодою про нейтралітет німецьких військ в обмін на безперешкодний виїзд. Представники Великої німецької солдатської ради відвідали гетьмана, вимагаючи уникнути кровопролиття.
Її представники відвідали гетьмана, вимагаючи уникнути кровопролиття.
У грудні 1918 р. німецьке командування в Україні отримало 45 млн крб на охорону банків від повстанців, але окупаційні війська від цього ухилялися (наприклад, було пограбовано полтавське відділення Держбанку); гетьманський уряд пригрозив припинити видачу обумовлених 180 млн крб.
німецьке командування в Україні отримало від останньої 45 млн. крб. для охорони банків від повстанців, однак окупаційні війська відмовлялися виконувати це завдання
Дорогою з Києва до Харкова біля станції Ромодан Полтавської губернії потяг ішов поруч із полем бою, де неподалік одне від одного стояли петлюрівські й гетьманські війська. Генерал у Ромодані спершу не хотів пропускати потяг, але Гербель із Києва телеграмою наказав пропустити.
близ станции Ромоданы Полтавской губернии мы проезжали в непосредственном соседстве от поля сражения, видели стоявшие недалеко друг от друга петлюровские и наши войска.
Поза Києвом.
Згодом делегати дізналися, що командувач усіх гетьманських частин генерал Долгоруков наказав їх усіх розстріляти, і врятувала їх лише рішуча позиція німців, які пригрозили виступити проти гетьмана.
ґенерал Долгоруков, видав був наказ, нас всіх розстріляти, та що врятувала нас тільки рішуча постава німців
Відомості зі слів, отриманих автором пізніше.
Під час облоги Києва січові стрільці воювали в Голосіївському лісі проти Інструкторської школи старшин гетьманської армії.
СС на фронті в Голосіївськім лісі проти Інструкторської Школи Старшин
Анотація бібліографії до спогадів В. Петрова, ч. IV.
Сердюки гетьманської Сердюцької дивізії, влиті до корпусу Січових Стрільців після взяття Києва, були дітьми заможніших селян-хліборобів, добре вишколеними; редакція вважає, що це робило корпус стійким до комуністичних гасел.
Та обставина. що сердюки були дітьми заможніших селян-хліборобів, робило корпус С. С. надто відпорним на гасла комуністичної Москви.
Оцінна виноска редакції (еміграційне видання 1932 р.), соціальний склад сердюків — твердження редакції.
Наприкінці листопада — на початку грудня 1918 р. з Києва надходили звістки, що там німці вже не дотримуються «нейтралітету», а активно виступають проти повстанців, що підтримувало дух російських добровольців.
з Київа приходили недобрі вісти. Там Німці уже не держалися „невтралітету", а виступали активно проти повстанців
Звістки, що доходили до Полтави.
Після переходу Полтави під владу Директорії (кінець листопада — початок грудня 1918 р.) добровольці в Києві трималися ще близько двох тижнів; кільце навколо Києва дедалі звужувалося.
в Київі добровольці, по описаних мною полтавських подіях, держалися ще яких два тижні... Коло навкруги Київа усе вузчало
Київ узято військами Директорії 14 грудня 1918 р.
Головне командування в Києві (С. Петлюра) у грудні 1918 р. оголосило мобілізацію десяти річників; полтавський воєнний начальник полковник Кудрявцев на власний ризик обмежився двома річниками через брак приміщень, припасів, одягу та старшин.
головне командування в Київі (Петлюра) обявило мобілізацію за десять років
Дата приблизна: розповідь стосується перших тижнів після перемоги над Гетьманом. Свідчення переказане автором зі слів Кудрявцева.
За наказом гетьмана полковник Борис Губер з однією летунською сотнею перелетів з Одеси до Шатави біля Кам'янця-Подільського; на початку грудня 1918 р. він із шістьма старшинами зголосився на службу до Начальної команди УГА.
„В перших дних грудня 1918 року" ... зголосився до служби в Начальній Команді полк. Б. Губер зі 6 старшинами
Автор — колишній хорунжий Січових стрільців, у 1940 р. палкий прихильник гетьмана; текст полемічний, спрямований проти соціалістів.
Після падіння гетьманату частини «війська» Національного союзу цілими дивізіями виступали проти Директорії (отаман Зелений, Дніпровська дивізія) і щоночі дезертирували цілими четами разом із награбованим у Києві майном і зброєю.
почало щоночі дезертирувати цілими четами разом із награбованим у Києві майно і зброєю
Автор — колишній хорунжий Січових стрільців, у 1940 р. палкий прихильник гетьмана; текст полемічний, спрямований проти соціалістів.
Директорія стягнула українські війська з кордону з більшовиками на повстання проти гетьмана, після чого червоні війська увійшли в Україну.
Директорія стягав українські війська з українсько-большеницької границі, бо для неї був більшим ворогом Гетьман, як червона Москва.
Автор — колишній хорунжий Січових стрільців, у 1940 р. палкий прихильник гетьмана; текст полемічний, спрямований проти соціалістів.
На думку автора, за мовчазної згоди німців повстанці отримали німецьку зброю всіх видів, якою озброїли не менше 200 тисяч людей; великий дисциплінований німецький гарнізон залишався в Києві до останньої хвилини і мав вирішальне значення для обох сторін.
Мовчазна згода на видачу повстанцям німецької зброї всіх родів. На мою думку узброєно не менше 200 тисяч людей.
Оцінка автора.
Наприкінці грудня 1918 року міністр війни генерал Греків доповів на засіданні Ради міністрів, що армія УНР налічує понад 400 тисяч вояків, з них близько половини — у Лівобережній армії.
В кінці грудня тодішній міністер війни ген. В. Греків інформував на засіданні Кабінету міністрів, що наша армія на той час (кінець 1918 р.) мала понад 400 тисяч вояків.
Уряд Директорії тоді перебував у Києві; цифра, ймовірно, завищена; у січні 1919 року частина козаків почала розбігатися.
Селянська армія Петлюри (за оцінкою упорядника, 50 тисяч) вступила до Києва під червоними знаменами з написами «За владу Рад», «За радянську владу», що дивувало обивательську публіку.
50-тысячная крестьянская армия «головного атамана» Петлюры вступила в Киев под «большевистскими» красными знаменами, а на этих знаменах так удивляли обывательскую публику чисто большевистские надписи: «За владу Рад»
автор уривка: упорядник С. О. Алексєєв (передмова); вступ до Києва — 14 грудня 1918 н. ст., дата із загальновідомого
Після взяття Києва в середині грудня 1918 року Петлюра мав у столиці тридцять тисяч вояків і втричі більше по всій країні, але протягом шести тижнів це військо розтануло так само швидко, як зросло.
following the taking of Kiev two weeks later he had thirty thousand troops in the capital and three times that number throughout the country. Yet within six weeks this army dwindled as rapidly as it had snow-balled
Початок речення в OCR пошкоджено; кількість артилерії (30 гармат) стосується початку повстання.
Січові стрільці мали дієвий внутрішній апарат і тому часто перебирали на себе ще й адміністративні завдання, хоча командувати Києвом не хотіли.
The Riflemen, for instance, did not want to command Kiev.
Авторка есею — Марта Богачевська-Хом'як, з посиланням на спогади Коновальця.
Петлюра почав протигетьманське повстання приблизно з 8 тисячами вояків, а наприкінці грудня 1918 р. вже командував відносно регулярним військом від 100 до 127 тисяч осіб; за пів року воно скоротилося до близько 50 тисяч.
At the end of the month he commanded a comparatively regular force of somewhere between 100,000 and 127,000.
Автор есею — Ярослав Білінський. Він помилково пише про початок повстання «на початку грудня» (насправді 14–15 листопада); вищу оцінку подає В. Прохода, Решетар — 120 тисяч.
Карикатурний образ Петлюри очима міської інтелігенції: голова з обвислими вусами, у папасі із синім шликом («хвостом»), підпис «Бей Петлюру!».
Рисунок красками: голова с отвисшими усами, в папахе с синим хвостом. Подпись: «Бей Петлюру!»
Художній твір: папаха з кольоровим шликом — характерний головний убір військ Директорії.
Однострій добровольця офіцерської дружини в грудні 1918 року: унтер-офіцерські погони з білими нашивками, на лівому рукаві гострокутний триколірний шеврон. Дружини формувалися поспіхом — «перша піхотна дружина, третій відділ» формується четвертий день.
На плечах у Николки унтер-офицерские погоны с белыми нашивками, а на левом рукаве остроуглый трехцветный шеврон. (Дружина первая, пехотная, третий ее отдел. Формируется четвертый день, в виду начинающихся событий.)
Художній твір: триколірний (російський) шеврон добровольчих дружин гетьманської доби відповідає історичним свідченням.
Ознаки розкладу німецьких військ у Києві в грудні 1918 року: німецькі солдати з червоними бантами, п'яний унтер-офіцер із п'яною жінкою на вулиці.
Сама уже видела нескольких с красными бантами. И унтер-офицер пьяный с бабой какой-то. И баба пьяная.
Художній твір: відповідає історичним даним про революцію в Німеччині та солдатські ради в окупаційних військах.
Офіцер гетьманського військового міністерства носив клиноподібні погони, сіро-блакитну гетьманську кокарду, чорні навушники, шашку, широкий твердий пояс, значки академії та університету.
Скверно действовали на братьев клиновидные, гетманского военного министерства погоны на плечах Тальберга
Художній твір: деталі гетьманського однострою з роману; варто звірити з історичними описами.
Зброя офіцерів у грудні 1918 року: крива шашка із золоченим руків'ям, маузер у дерев'яній кобурі на ременях, австрійський пістолет «Штейр» із вороненим дулом.
Кривая шашка Шервинского со сверкающей золотом рукоятью… Мрачный маузер на ремнях в кобуре, Карасев Стейер — вороненое дуло.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Старший офіцер дивізіону, штабс-капітан: кругла смушкова шапка з малиновим верхом, перехрещеним галуном, довга сіра шинель, туго підперезана, револьвер, пом'яті золоті погони; говорить з неправильними наголосами — поляк.
Он был в круглой барашковой шапке, с малиновым верхом, перекрещенном галуном, в серой, длинной, à la Мышлаевский шинели, с туго перетянутым поясом, с револьвером.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Військовий лікар носив срібні погони на гімнастерці; на шинель пришивали захисні зелені погони з чорним просвітом.
Серебряные погоны вышли из тьмы ящика в письменном столе… Елена торопливо, оттянув ворот гимнастерки, пришивала погоны. Вторую пару, защитных зеленых с черным просветом, она пришила на шинель.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Офіцер броньового дивізіону: кашкет «млинцем» з офіцерською кокардою, короткий кожушок до колін зі зім'ятими захисними погонами, рукавички з розтрубами, гетри, обличчя й одяг вимазані машинним маслом і сажею.
Вместо цилиндра на нем оказалась фуражка блином, с офицерской кокардой, вместо статского платья — короткий полушубок до колен и на нем смятые защитные погоны. Руки в перчатках с раструбами… ноги в гетрах.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Юнкери Олексіївського училища носили безкозирки з червоними околишами.
красные околыши алексеевских юнкерских безкозырок и черные штыки замелькали в дверях
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Німці залишили Київ «без фельдмаршала і без фур, і навіть без кулеметів»: за словами автора, усе відібрали в них розлючені селяни.
Уехали они без фельдмаршала и без фур, и даже без пулеметов. Все отняли у них разъяренные крестьяне.
Нарис-фейлетон М. Булгакова 1923 р. (спогади очевидця, писані з відстані кількох років). «Без фельдмаршала» натякає на вбивство Айхгорна в Києві в липні 1918 р. Німці евакуювалися наприкінці 1918 – на початку 1919 р.; місяць визначено за контекстом.
Увечері в квартирах було чути далекі гарматні постріли — «наче під Святошином стріляють»; під вікнами з піснею проходили військові частини.
Впечатление такое, будто бы под Святошином стреляют.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Офіцерів-артилеристів відправляли на позиції під Красний Трактир без валянок; вони поверталися з обмороженими пальцями ніг, які розтирали горілкою.
Из-под Красного Трактира.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо. Красний Трактир — передмістя Києва, де стояли гетьманські застави.
Фронтові офіцери обурювалися, що штабні сидять у вагоні й п'ють коньяк, а гетьман — у палаці, тоді як артилеристів «вишибли в чоботях на мороз перестрілюватися з мужичнею».
Они там сидят, коньяк в вагоне пьют.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Частина офіцерів-монархістів відмовлялася пити за здоров'я гетьмана і зневажала його політику українізації.
Завтра драться я пойду, но тост этот пить не стану и другим офицерам не советую.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Гетьманські добровольчі частини складалися здебільшого з необстріляної молоді: «на сто юнкерів — сто двадцять студентів», і гвинтівку вони тримали «як лопату».
на сто юнкеров — сто двадцать студентов, и держат они винтовку, как лопату
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Штаб петлюрівської кінної дивізії: порожнє похмуре приміщення, напис «Штаб 1-ї кінної дивізії», голубо-жовтий штандарт, гасовий ліхтар біля входу, тихо грає гармоніка.
Надпись: «Штаб 1-й кинной дивизии». Штандарт голубой с желтым. Керосиновый фонарь у входа.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Розпускаючи дивізіон, командир наказав зірвати погони й усі знаки розрізнення, кинути гвинтівки й негайно розійтися по домівках; юнкерів відправили підвальним ходом на Поділ.
Юнкера! Слушать команду! Подвальным ходом на Подол!
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
За офіційними даними, на які посилається автор, справжніх добрих солдатів у Петлюри під час облоги Києва було не більше трьох тисяч, решта — загони повсталих селян.
Хороших солдат по официальным сведениям было не более трех тысяч. Остальные были шайки грабителей из восставших крестьян.
Оцінка упередженого автора («шайки грабителів»).
Під час облоги Києва німці оголосили «нейтралітет»; одного разу вони зупинили переслідування добровольцями петлюрівців, заявивши, що в тому місці нейтральна смуга. Під тиском консула Енно з Одеси німці оголосили, що не допустять вуличних боїв у Києві.
Энно из Одессы оказывал давление на немцев в нашу пользу и благодаря этому они объявили, что не допустят уличных боев в Киеве.
Автор вважав, що німецьке командування симпатизувало петлюрівцям.
За словами Винниченка (січень 1919), після взяття Києва Директорією колишні «добровольці» (офіцери гетьманських дружин) записувалися до українського війська й вносили в нього безлад, зриваючи плани; місцеві більшовики вели агітацію серед війська й поширювали фальшивий текст «договору Директорії з Антантою».
добровольці не відстають від них. Вони записуються до українського війська, де вносять безладдя, руйнують всі наші плани
Промова Винниченка на Трудовому конгресі 25.01.1919 у переказі автора.
Найлютішими ворогами Січових стрільців у Києві, за словами Коновальця, були російська чорна сотня, колишні добровольці, «всяка міська наволоч», більшовики різних ґатунків і «отамани»; отамани з мандатами, підписаними членами Директорії, ненавиділи стрілецьких офіцерів («галичан»).
в Січових Стрільцях бачили своїх найбільших ворогів, московська чорна сотня, колишні добровольці та всяка мійська збиранина і большевики ріжного типу
Оцінка автора.
Українські старшини, які прийшли до Києва разом із повстанцями, розповідали, що великих зусиль коштувало не допустити повстанців до погрому в Києві: вояки заявляли, що їм обіцяли три дні громити київську буржуазію; лише галицьке військо, пригрозивши розстрілом за будь-яку експропріацію, цьому запобігло.
Таж нам було обіцяно, що три дні можна громити київську буржуазію??!
Переказ зі слів старшин; стосується вступу повстанських військ до Києва в середині грудня 1918 р.
За відомостями автора, селянська «революційна армія» під Києвом лише стояла на позиціях і палила набої; усі операції вели білоцерківські Січові стрільці та «Дніпровська дивізія» (отамани Зелений і Данченко) на Правобережжі й Запорожці на Лівобережжі; після кінця облоги Києва мобілізовані розійшлися по домівках з кожухами, чоботами й гвинтівками.
всеньке їхнє воювання лід Києвом обмежилося до стояння на позиціях та до марнування набоїв
Дізнався пізніше; ворожий до Директорії.
На одній зі станцій (можливо, Проскурів) поїзд галицької місії в'їхав між повстанцями-«дядьками», що засіли на станції з кулеметами, і ешелоном близько тисячі озброєних німців з гарматами; повстанці лаялися російським матом; пізніше там був бій, і німців пропустили, коли вони залишили частину майна.
Чути українсько-російський „воляпік" з „неодмінною" московською порнографічною лайкою.
Місце непевне.
Німецький гарнізон Києва налічував близько 20 000 осіб; усього німецьких військ в Україні було близько 600 000, австрійських близько 200 000. Дисциплінований німецький гарнізон Києва залишався в місті нейтральним у боротьбі Директорії з Гетьманом, доки Київ не зайняла Директорія.
вимарш Німців, цебто німецької залоги Києва (20.000 мужа). Німецького війська по всій Україні було яких 600,000, Австрійців коло 200,000.
Цифри — оцінки автора.
Готуючи Київ до оборони, гетьманська влада призначила командувачем усіх своїх сил російського кавалерійського генерала графа Келлера; сили складалися переважно з нашвидку сформованих загонів російських офіцерів, москвофільських добровольців і Сердюцької дивізії.
Командуючим всіма гетьманськими силами було призначено російського кавалерійського генерала графа Келлера. Гетьманські сили складались переважно з наспіх формованих відділів російських офіцерів, москвофільського громадянства та Сердюцької дивізії.
Келлера призначили в листопаді 1918 р., а наприкінці листопада його замінив князь Долгоруков; автор цього не згадує.
Зимовий вигляд офіцера-добровольця з передових позицій: сіра шинель до п'ят, захисні погони з трьома поручицькими зірочками, намальованими хімічним олівцем, башлик, офіцерський кашкет-«млинець» із потемнілою кокардою, важка гвинтівка з коричневим багнетом, маузер у дерев'яній кобурі.
в серой шинели до пят и в защитных погонах с тремя поручичьими звездами химическим карандашом. Башлык заиндевел, а тяжелая винтовка с коричневым штыком заняла всю переднюю
Художній твір: опис реалій відповідає історичним свідченням про офіцерські дружини.
Одяг озброєних «січовиків»-грабіжників: папаха з синім клаптем (шликом), обшитим позолоченим позументом; шлик із поїденими міллю вухами, сіра шинель і жахливі опорки; стара офіцерська кашкет із червоним околишем і слідом від кокарди, старий двобортний солдатський мундир з позеленілими мідними ґудзиками, лапті поверх сірих казенних панчіх.
На голове у волка была папаха, и синий лоскут, обшитый сусальным позументом, свисал набок... на ступнях лапти, поверх пухлых, серых казенных чулок.
Художній твір: описи відповідають строкатому вигляду повстанських загонів. епізод відбувається через день-два після 14 грудня 1918 року; точний день не вказано.
Застава гетьманського дивізіону стояла на Деміївці.
Наша застава на Демиевке?
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
У Києві вся боротьба добровольців проти Петлюри велася в розрахунку на допомогу французів, і цю надію підтримувала французька влада. Після взяття Києва петлюрівці розстріляли багатьох полонених офіцерів-добровольців, серед них генерала графа Келлера, а деяких катували.
В Киеве вся борьба добровольцев против Петлюры велась в расчет на помощь французов ... многих добровольческих офицеров они расстреляли, в том числе доблестного генерала графа Келлера, а некоторых даже пытали.
Келлера вбили 21 грудня 1918 року н. ст. біля пам'ятника Богданові Хмельницькому на Софійській площі (загальновідомі дані; у тексті місця немає). Оцінка автора упереджена.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
За словами автора, під час повстання Директорії в самому Києві почали збройні виступи єврейські та російські більшовики.
Разом з тим у самім Києві жидівські і, російські большевики зачали виступати збройно
Апологетична брошура гетьманця (1933); без подробиць, з антисемітським забарвленням; точної дати не зазначено.
За оцінкою автора, жертв у зв'язку з поваленням гетьмана в Києві було близько чотирьохсот — виключно військових-росіян, які чинили опір патрулям або нападали на них.
Жертв у зв'язку зі скиненням Скоропадського було мало: біля чотирьохсот душ; виключно військовиків — зайд-москалів, що ставили опір патрулям
Цифра — оцінка автора-учасника, ворожого до росіян. Спогади Нестора Короля, надруковані в Нью-Йорку 1961 р.; автор — старшина армії УНР, різко ворожий до Скоропадського та російських офіцерів, тож оцінки упереджені.
Увечері в місті чути далеку важку гарматну стрілянину; на слух її локалізують під Святошиним, приблизно за 12 верст від міста.
Впечатление такое, что будто под Святошиным стреляют. Странно, не может быть так близко… Стреляют, 12 верст от города, не дальше.
Художній твір: сюжетний епізод середини грудня 1918 р.; бої Директорії на підступах до Києва історичні.
Під Червоним Трактиром офіцерську заставу з сорока осіб тримали добу на морозі без валянок і кожухів, ланцюгом по сто сажнів між бійцями; багать не палили, двоє замерзли, двом мали відрізати ноги.
Ты знаешь, сколько нас было под Трактиром? Со-рок человек… На сто саженей офицер от офицера — это цепь называется?… Считаем тридцать восемь человек. Поздравьте: двое замерзли.
Художній твір: сюжетний епізод; правдиво відбиває погане забезпечення гетьманських добровольчих загонів у грудні 1918 р.
Юнкери першої дружини, що прийшли на зміну, були добре вдягнені — у папахах, валянках, із кулеметною командою (близько двохсот осіб); привів їх полковник Най-Турс.
Из первой дружины человек двести юнкеров. И, можешь себе представить, прекрасно одеты — в папахах, в валенках и с пулеметной командой. Привел их полковник Най-Турс.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
На світанку на Серебрянку наступав загін («банда») близько тисячі осіб; наступ зупинила батарея з Поста-Волинського шрапнеллю.
это на Серебрянку, под утро навалилась банда, человек в тысячу, и повела наступление… оттуда их какая-то батарея обкатила шрапнелью
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
На поїзд із грошима, що йшов у провінцію, біля Бородянки (40 верст від міста) напали невідомі — можливо, розкладені сердюки; спитали «чий конвой?», почувши «сердюки», скомандували «слазь, хлопцы» і зникли, бо шукали офіцерів.
Ворвались в вагоны, винтовками взмахивают, кричат: «чей конвой?» Я ответил: «сердюки», они потоптались, потоптались, потом слышу команду: «слазь, хлопцы». И все исчезли.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Уночі з далекої колії 1-го Пасажирського вокзалу о першій годині відходить до Німеччини поїзд із дев'яти вагонів з яскравим електричним світлом — штаб німецького генерала; з ним виїжджають і окремі гетьманські офіцери, які мали зв'язки.
На дальнем пути Города 1-го Пассажирского уже стоит поезд… В составе девять вагонов с ослепительно белым, электрическим светом. В составе в 1 час ночи уходит в Германию штаб генерала фон-Буссова.
Художній твір: генерал фон Буссов — вигадане ім'я; евакуація німецьких штабів із Києва в грудні 1918 р. історична.
Петлюра, за уявленнями городян, їхав до Києва в салон-вагоні за 150–200 верст від міста; у місті його уявляли «бритим чоловіком», що диктує писарям наказ «дивною мовою».
Далеко еще, верст сто пятьдесят, а может быть, и двести, от Города, на путях, освещенных белым светом — салон-вагон. В вагоне… болтался бритый человек, диктуя своим писарям и ад'ютантам на странном языке
Художній твір: образ, а не точне свідчення.
Студенти й колишні гімназисти масово записувалися в частини оборони міста: артилеристи йшли до мортирного дивізіону під командуванням полковника Малишева, який називали «студентським»; на погонах артилериста — золоті гармати.
на погонах у него золотые пушки… всем нужно итти драться, потому что из занятий в университете все равно ни пса не выходит… Командир — полковник Малышев, дивізион — замечательный, так и называется — студенческий.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Добровольчий мортирний дивізіон мав бути готовий не раніше ніж за два тижні: не було ні коней, ні снарядів; офіцери вважали, що вся армія, яка формується, буде гарнізоном міста.
раньше двух недель дивизион ни в коем случае и готов не будет, лошадей еще нет и снарядов. А когда и будет готов, то без всяких сомнений останемся мы в Городе.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
До добровольчих частин потрапляли юнкери різних училищ, зокрема Олексіївського; поручик, викликаючи юнкера, вимагає «двиньте нам песню поэнергичнее. Так, чтобы Петлюра умер…».
— Алексеевского училища? — Точно так, господин поручик. — А ну-ка, двиньте нам песню поэнергичнее. Так, чтобы Петлюра умер, мать его душу…
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Броньовий дивізіон гетьмана складався з чотирьох машин із тридюймовими гарматами й кулеметами; 9 грудня дві машини пройшли близько 20 верст шосе, і петлюрівські ланцюги тікали від них.
Один раз, и именно 9-го декабря, две машины ходили в бой под Городом и, нужно сказать, успех имели чрезвычайный. Они проползли верст 20 по шоссе и после первых же их трехдюймовых ударов и пулеметного воя петлюровские цепи бежали от них.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Протягом трьох діб перед 14 грудня загін юнкерів (близько 150 юнкерів і три прапорщики) перекидали снігами під містом від Червоного Трактиру до Серебрянки на півдні й до Поста-Волинського на південному заході; загін вирізнявся тим, що всі були у валянках.
трое суток водили часть полковника Най-Турса по снежным сугробам и завалам под Городом, на протяжении от Красного Трактира до Серебрянки на юге и до Поста-Волынского на юго-западе… И всех, кто видел ее, она поражала своими валенками.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
На станціях петлюрівці перевіряли санітарні поїзди, шукаючи офіцерів, що ховалися серед пасажирів, і погрожували розстрілом на місці: «слазь! Мы тебя сейчас расстреляем!»
Явились эти петлюровцы, с хвостами… — Синие? — Красные… да, с красными… и кричат: слазь! Мы тебя сейчас расстреляем! Они решили, что я офицер и спрятался в санитарном поезде.
Художній твір: сюжетна деталь; згадано червоні й сині шлики на папахах.
Лікар-бактеріолог пише, що його «мобілізувала п'ята за рахунком влада»; у провулку стріляють.
Стреляют в переулке. Меня мобилизовала пятая по счету власть.
Художній твір: оповідання М. Булгакова «Незвичайні пригоди доктора» (1922), написане як щоденник лікаря N; київські розділи I–IV напівавтобіографічні, розділи про Чечню (вересень 1919 р.) і далі не стосуються Києва й пропущені. Розділ II («Вечір… грудня»): «п'яту владу» (гетьманат) вигнали, у місто входять війська Директорії з «червоними хвостами» на шапках — це відповідає 14 грудня 1918 р., хоча число в тексті не назване. «П'ята влада» — імовірно, гетьманат Скоропадського (мобілізація офіцерів і лікарів у грудні 1918 р.).
Мобілізованому лікареві сказали, що його частина стоїть на Володимирській; там панувала метушня, і ніхто не відповідав на запитання.
«Ваша часть (какая, к черту, она моя!!) на Владимирской». Бегу по Владимирской и ничего не понимаю.
Художній твір: оповідання М. Булгакова «Незвичайні пригоди доктора» (1922), написане як щоденник лікаря N; київські розділи I–IV напівавтобіографічні, розділи про Чечню (вересень 1919 р.) і далі не стосуються Києва й пропущені. Розділ II («Вечір… грудня»): «п'яту владу» (гетьманат) вигнали, у місто входять війська Директорії з «червоними хвостами» на шапках — це відповідає 14 грудня 1918 р., хоча число в тексті не назване.
Вояки Директорії з червоними «хвостами» на шапках перетинали Володимирську вулицю й гналися за людьми в шинелях, кричучи «Держи его! Держи!» і «Стой!», та стріляли навздогін.
И вдруг вижу — какие-то с красными хвостами на шапках пересекают улицу и кричат:
Художній твір: оповідання М. Булгакова «Незвичайні пригоди доктора» (1922), написане як щоденник лікаря N; київські розділи I–IV напівавтобіографічні, розділи про Чечню (вересень 1919 р.) і далі не стосуються Києва й пропущені. Розділ II («Вечір… грудня»): «п'яту владу» (гетьманат) вигнали, у місто входять війська Директорії з «червоними хвостами» на шапках — це відповідає 14 грудня 1918 р., хоча число в тексті не назване. Переслідування офіцерів і мобілізованих гетьманом у день входу Директорії — історично засвідчене явище.
Уночі після зміни влади на півдні від міста стріляли з гармат, і неясно було, чиї вони.
…Ночью стреляли из пушек на юге, но чьи это — уж не знаю.
Художній твір: оповідання М. Булгакова «Незвичайні пригоди доктора» (1922), написане як щоденник лікаря N; київські розділи I–IV напівавтобіографічні, розділи про Чечню (вересень 1919 р.) і далі не стосуються Києва й пропущені. Розділ II («Вечір… грудня»): «п'яту владу» (гетьманат) вигнали, у місто входять війська Директорії з «червоними хвостами» на шапках — це відповідає 14 грудня 1918 р., хоча число в тексті не назване.
О десятій вечора петлюрівські частини прорвали міський фронт, і кіннота Болботуна пішла в прорив за Слобідкою, за десять верст від міста.
В десять часов вечера петлюровские части прорвали городской фронт и конница Болботуна пошла в прорыв...
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Німецькі генерали в п'єсі — у сірій формі й з моноклями; вони заявляють, що в Петлюри двісті тисяч добре озброєного війська, а німецьке командування забирає дивізії до Німеччини.
Петлюра имеет двести тисч войск, великелепно вооружен. А между тем германски командование забирает дивизии и уводит их в Германии.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Повідомлення по польовому телефону: два полки сердюків перейшли на бік Петлюри, на оголеній ділянці з'явилася ворожа кіннота.
Ваша светлость, два полка сердюков перешли на сторону Петлюры...
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
У штаб Петлюри прийшли ходоки від двох гетьманських сердюцьких полків, і «батько» вів з ними переговори про перехід на бік Директорії.
В штаб пришли ходоки от двух гетьманских сердюкских полкив.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Вранці в день утечі гетьмана з дивізіону бракувало двадцяти двох осіб — частина студентів-добровольців просто розбіглася.
Двадцати двух человек.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
У день входу Петлюри в гетьманців лишалося, за словами Турбіна, двісті юнкерів, дві-три піхотні дружини й три батареї, а петлюрівська кіннота вже була на околицях міста.
Вот мы, нас двести человек. А там — Петлюра.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Перед відходом офіцер підпалив цейхгауз, щоб петлюрівцям не дісталися шинелі, і кинув бомби в сіно.
Зажег я цейхгауз! Будет Петлюра шиш иметь вместо шинелей!
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Болботун з гайдамаками входить до гімназії зі штандартами під оглушливий марш і вигуки «Слава!».
Болботун, за ним — гайдамаки со штандартами. Знамена плывут вверх по лестнице.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Інформація «УТА» в «Відродженні» 15 грудня 1918 року: кожному добровольцеві в останні дні уряду гетьмана видавали гроші (суми в OCR нечітко: «…чи карбованців»), а штаб-квартиру добровольців розмістили на Пуришкевича.
Гроші добровольцям. Кожному добровольцові в останні дні уряду гетьмана ... чи карбованців.
Сума й адреса розпізнані ненадійно.
За твердженням російського історика В. Волкова, під час падіння Києва в полон потрапили близько 500 російських офіцерів, не менше 400 убито петлюрівцями в місті в наступні тижні; полонених тримали в Педагогічному музеї (називаються цифри від 600–800 до 3 тис.). Автор монографії сумнівається в цих цифрах, зважаючи на розміри будівлі музею.
Захисники Києва утимувалсь в Педагогічному музеї, куди доставлялися й офіцери, захоплені на Чернігівщині та Полтавщині.
Цифри спірні; автор вважає їх завищеними.
На станції Пост-Волинський — хаос: на коліях чотири нерозгорнуті батареї без снарядів, безліч штабів, ніхто нічого не знає; мертвих нікуди подіти, перев'язувальна летючка відмовляється їх брати. Штаб полковника розміщувався у вагоні першого класу з електрикою.
На путях четыре батареи насчитал, стоят не развернутые, снарядов, оказывается, нет. Штабов нет числа. Никто ни черта, понятное дело, не знает. И главное — мертвых некуда деть!
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Командуванню Облогового корпусу СС у Києві ставили на карб заборону свободи друку (цензуру) і зборів, запровадження облогового стану, посилення адміністративних розпоряджень і навіть перемальовування вивісок (українською мовою).
Заміти заборони командою свободи писаного слова (цензура) й зборів, введення стану облоги, загострення адміністративних розпоряджень, а навіть перемальовування вивісок і т. п.
Самі заходи підтверджуються як факт, автор лише заперечує їхню оцінку.
Директорія призначила Коновальця комендантом Києва і своїм представником до в'їзду в столицю; на його запити з Києва до Вінниці (де перебувала Директорія) надходили стереотипні відповіді: усе буде владнано, коли Директорія приїде з Вінниці до Києва.
„Все, мовляв, буде полагоджено, коли Директорія приїде з Вінниці до Києва”
Є. Коновалець; середина грудня 1918.
Члени Директорії і міністри відсилали до військової комендатури січових стрільців у Києві людей і справи, що не мали стосунку до військових, — з резолюціями на паперах; стрільці мали власний адміністративний апарат, якого не було в жодного міністерства.
члени Директорії й уряду почали відсилати до нас людей та справи, які нас, військову команду округи, ні трохи не торкалися
Є. Коновалець.
У період перебування в Києві команди Облогового корпусу (грудень 1918 – січень 1919) було запроваджено цензуру преси, заборону зібрань, облоговий стан, посилено адміністративні розпорядження, аж до перемальовування вивісок (українською мовою).
Закиди проти заборони командою свободи писаного слова (цензура) й зборів, введення стану облоги, загострення адміністраційних розпоряджень, а навіть перемальовування вивісок
Є. Коновалець (захищає ці заходи). Про українізацію вивісок — див. також анотації бібліографії (Назарук, М.Ч.).
Після звістки від Енно гетьманський уряд майже щодня надсилав йому телеграми з подяками та запевненнями, що «банди Петлюри не мають ніякої підтримки в народі, що вони большевики і сіють лише анархію», і благав прискорити наступ військ Антанти на Україну.
"банди Петлюри не мають ніякої підтримки в народі, що вони большевики і сіють лише анархію, безлад в країні і терор
Автор працював з цим листуванням у МЗС.
Французький консул в Одесі Енно на вимогу ген. Рауха послав німецькій владі в Києві грізну телеграму, вимагаючи захистити Київ від петлюрівців і погрожуючи в іншому разі карами союзників.
тотъ послушно посылаетъ имъ грозную телеграмму, требуя отъ нихъ защиты Кіева отъ петлюровцевъ
Кінець листопада – початок грудня 1918.
Командування Січових стрільців наказало протягом трьох днів замінити всі російські вивіски українськими; статтю Сергія Єфремова з критикою цього заборонив цензор д-р Осип Назарук.
The Sharpshooter command also issued an order directing that all signs in the Russian language be changed to Ukrainian within three days.
Грудень 1918 р.
На початку грудня 1918 р., під час розгортання антигетьманського повстання, Велика козацька рада випустила відозву із закликом уникнути кровопролиття, покладаючи провину за кризу на якусь «течение европейской политики», натякаючи на Антанту.
видати відозву з закликом уникнути кровопролиття
Автор статті: Руслан Пиріг.
Міністр шляхів сполучення, проводжаючи делегатів, порадив мати фальшиві паспорти й додав: «Хто ж не знає, що тепер не можна подорожувати без фальшивого паспорта».
«У вас, конечно, есть фальшивые паспорта, – заботливо внушал нам напутствовавший нас министр путей сообщения и, подумав, добавил: – впрочем, кто же не знает, что теперь нельзя путешествовать без фальшивого паспорта».
Характерна фраза доби. Міністр на ім'я не названий.
За законом про вибори до Трудового конгресу (грудень 1918) з інтелігенції право голосу мали лише ті, хто «сам не експлуатує, не допомагає іншим експлуатувати чужу працю і не володіє майном, що приносить нетрудові доходи»; поміщицькі й фінансово-промислові кола було усунено.
«не визискують самі, не допомогають другим визискувати чужу працю і не володіють майном, яке приносить нетрудові доходи»
Точної дати закону в тексті не названо.
За угодою з Директорією німці в Києві зобов'язалися не втручатися в бої, стягнути війська до казарм і позначити їх білими прапорами. Приватні помешкання, де жили німецькі офіцери й урядовці, мали позначати написом «німецька квартира» й білим прапорцем; під час вступу військ Директорії німецькі вояки могли бути на вулицях лише без зброї.
Приватні мешкання, де німецькі старшини та урядовці були на квартирах, мали бути означені написом німецька квартира" і мав бути вивішений білий прапорець.
Угода близько 12 грудня 1918 року.
Єдиний здійснений адміністративний захід Директорії — наказ отамана Коновальця про зняття всіх російських вивісок і заміну їх українськими: російська мова не допускалася навіть поряд з українською, вивіски іноземними мовами не знімалися. Приватно це пояснювали тим, що галицькі війська були збентежені, опинившись у цілком російському місті.
Центръ тяжести приказа лежалъ не въ томъ ..., чтобы каждый магазинъ имѣлъ обязательно украинскую вывѣску, а въ томъ, чтобы русскія вывѣски были обязательно сняты
printed page 231–232
За законом про вибори до Трудового конгресу Директорії право голосу мали три «сословия»: селяни, робітники і трудова інтелігенція; власників, промисловців і торговців позбавлено голосу. У первісній інструкції адвокати, професори й лікарі виключалися — «трудовыми интеллигентами» вважалися лише сільські вчителі, службовці й фельдшери; пізніше допустили лікарів, адвокатів і професорів.
Званіе трудового интеллигента удѣлялось только сельскимъ учителямъ, служащимъ и, — въ качествѣ представителей медицины, — фельдшерамъ
printed page 232–233
На початку грудня 1918 р. Генеральна козацька рада (українське козацтво формувалося лише з жовтня) виступила з відозвою до громадян і козаків України проти братовбивчої війни, із закликом відмовитися від розв'язання справи мечем, фактично відмовившись підтримати гетьмана.
Відозва містила заклик відмовитися від вирішення справи за допомогою меча
Після вступу до Києва (грудень 1918) при Облоговому корпусі було створено Надзвичайний польовий суд; відбулися перші загальні збори старшин корпусу СС.
Перші загальні збори старшин Корпусу СС. Авансування на команданта 3-го куреня, стан його. Заснування Надзвичайного Польового Суду.
Анотація бібліографії до спогадів А. Крезуба (О. Думина) «В визволеному Київі (Спогади з грудня 1918 — січня 1919)», ЛНВ 1932.
Універсал Запорізького корпусу (21.03.1919, Волох) звертається до народу: «Ты скинул ярмо царя, скинул изменника гетмана Скоропадского».
Народе Український! Ти скинув ярмо царя, скинув зрадника гетьмана Скоропадського
Стаття М. Омеляновича-Павленка «Зимовий похід» (про похід 1919–1920), Київ 1918 згадується мимохідь. Документ 1919 р.; фраза характеризує сприйняття падіння гетьмана.
Шляхи втечі офіцерів із Києва в грудні 1918 року: через Румунію до Криму й на Дон, до Добровольчої армії Денікіна. Дружинам радили триматися паспорта на дівоче прізвище.
Я думаю, что мне безпрепятственно удастся пробраться через Румынию в Крым и на Дон… у тебя же есть паспорт на девичью фамилию.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
На парадному ході — біла табличка лікаря: «Доктор А. В. Турбин. Венерические болезни и сифилис. 606—914. Прием с 4-х до 6-ти»; поверх приклеєно поправку «С 5-ти до 7-ми». Числа 606 і 914 — назви препаратів сальварсан і неосальварсан.
Доктор А. В. Турбин. Венерические болезни и сифилис. 606—914. Прием с 4-х до 6-ти. приклеил поправку «С 5-ти до 7-ми»
Художній твір: у 1918–1919 рр. сам Булгаков мав приватну практику венеролога в цьому будинку.
За романом, у грудні 1918 року телеграми ходили дуже погано або не доходили зовсім: телеграма на 63 слова з Житомира до Міста так і не прийшла.
Мама дала вам телеграмму в шестьдесят три слова. — Ц… Ц… Шестьдесят три слова! — поразился Николка. — Какая жалость. Ведь телеграммы теперь так плохо ходят. Совсем, вернее, не ходят.
Художній твір: загальна деталь про стан телеграфного зв'язку в дні зміни влади.
Високі гетьманські офіцери тікали за кордон, оформлюючи «відрядження» до Берліна від гетьманського міністерства: «Полковники генштабу не тікають. Вони їздять у відрядження».
Полковники генштаба не бегают. Они ездят в командировку.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Для пересування нічним містом вістовому потрібна була перепустка від комендатури; для виходу з палацу — перепустка «на бічний хід».
Пропуск на боковой ход имеете?
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Вербувальний плакат добровольчих частин у грудні 1918 року: жовтий картон, дві схрещені «севастопольські» гармати, як на артилерійських погонах, напис «Героем можешь ты не быть, но добровольцем быть обязан» і «Запись добровольцев в Мортирный Дивизион, имени командующего, принимается».
«Героем можешь ты не быть, но добровольцем быть обязан». Под пушками слова: «Запись добровольцев в Мортирный Дивизион, имени командующего, принимается».
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Зразок гетьманської перепустки: «Предъявителю сего господину Фельдману Якову Григорьевичу разрешается свободный выезд и въезд из Города по делам снабжения броневых частей гарнизона Города, а равно и хождение по городу после 12 час. ночи. Начснабжения генерал-майор Илларионов. Адъютант — поручик Лещинский». Тобто ходити містом після опівночі можна було лише з особливим дозволом.
— Пред'явителю сего господину Фельдману Якову Григорьевичу разрешается свободный выезд и в'езд из Города по делам снабжения броневых частей гарнизона Города, а равно и хождение по городу после 12 час. ночи.
Художній твір: текст вигаданий, але форма документа й комендантська година о 24:00 правдоподібні.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
Ад'ютант гетьмана перевдягнувся в чорний костюм із краваткою-метеликом і лакованими черевиками та мав у кишені посвідчення «Артист оперной студии Крамского».
Черный костюм сидел на нем безукоризненно; белье чудное и галстук бабочкой; на ногах лакированные ботинки. «Артист оперной студии Крамского». Удостоверение в кармане.
Художній твір: цивільне посвідчення як прикриття для колишнього офіцера; оперна студія, ймовірно, вигадана.
Квартирант мав царський паспорт і харківський студентський квиток; на випадок петлюрівського обшуку йому порадили царський паспорт сховати, а показувати студентський.
— У меня паспорт царский, — бледнея, сказал Лариосик, — и студенческий харьковский. — Царский под ноготь, а студенческий показать.
Художній твір: ілюструє, які документи вважалися небезпечними за Директорії.
Грабіжники змусили господаря написати розписку: «по предписанию штаба сичевого куреня… вещи… сдал при обыске. И претензий нияких не маю»; одержувачами вказали «Немоляка… Кирпатый и отаман Ураган».
— …Сдал при обыске. И претензий нияких не маю. И подпишить… — Пишить: получив… получили у целости Немоляка … Кирпатый и отаман Ураган.
Художній твір: епізод відбувається через день-два після 14 грудня 1918 року; точний день не вказано.
Вояк, що йшов до лазарету з обмороженими ногами, мав мати посвідчення («записку») від штабу свого полку; без нього його вважали дезертиром і погрожували розстрілом, а потім призначили п'ятнадцять шомполів.
А чому же це ты не взяв посвидченья вид штабу своего полку?
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
«Мандат» на обшук: зім'ята четвертинка аркуша зі штампом «Штаб 1-го сичевого куреня», написана косо хімічним олівцем: «Предписуется зробить обыск у жителя Василия Лисовича... За сопротивление карается расстрилом. Начальник Штабу Проценко. Адъютант Миклун», з нерозбірливою синьою печаткою.
«Предписуется зробить обыск у жителя Василия Лисовича, по Алексеевскому спуску, дом N_13. За сопротивление карается расстрилом. Начальник Штабу Проценко. Адъютант Миклун.»
Художній твір: мандат, найімовірніше, фальшивий: згодом грабіжників визнали бандитами. Показує вигляд документів того часу. епізод відбувається через день-два після 14 грудня 1918 року; точний день не вказано.
У командуванні Облогового корпусу відбулася нарада про розмежування повноважень слідчих органів під головуванням сенатора С. Шелухіна; деякі загальні пункти погодили, але в життя їх так і не провели.
У Команді Осадного Корпусу відбулася навіть одна нарада над цією справою (нарадою проводив сенатор С. Шелухін).
Політичним відділом Облогового корпусу керував сотник Юліан Чайковський; Коновалець визнає, що повністю підписатися під його діяльністю не можна, і після приїзду Директорії хотів розпустити відділ і передати справи МВС, але не встиг до евакуації.
З приїздом Директорії до Києва я хотів навіть розвязати Політичний Відділ Осадного Корпусу й передати його справи орґанам Міністерства Внутріпніх Справ.
У Києві за Директорії самостійно 'работали' різні озброєні ватаги і незалежні від Облогового корпусу 'следственные отделы', що діяли за дорученням окремих членів Директорії; їхні злочини приписувалися Облоговому корпусу і січовим стрільцям.
ішли злочини, доконані різними збройними ватагами з різними незалежними від Корпусу „слідчими відділами”, що „працювали” в Києві самостійно з доручення різних членів Директорії
Автор: Василь Кучабський, розд. XII «Переможені переможці». Період грудень 1918 – січень 1919.
У період влади Директорії в Києві на трупах убитих бандитами людей залишали картки з написом, ніби це зробили січові стрільці; гучна справа — вбивство вночі на Сінній площі; слідство показало, що стрільці не були причетні.
на трупах бандитами вбитих людей були картки з написом, ніби це зробили Січові Стрільці. На думці маю передусім голосну справу вбивства вночі на Сінному майдані
Є. Коновалець; грудень 1918 – січень 1919. Мабуть, ідеться про вбивство групи колишніх офіцерів (?) — джерело не уточнює.
Наприкінці листопада — на початку грудня 1918 р. російські добровольці ловили студентів-утікачів від мобілізації в потягах і на станціях; їздити залізницею стало небезпечно через постійні перевірки й обшуки.
добровольці стали ловити втікачів у потягах, по стаціях тощо. Їздити стало небезпечно ізза повсякчасних перешукувань і трусів.
До приходу Директорії утворилася рада «комиссаров» для прийняття міністерств; із в'язниць випустили більшовиків, попри протести Донцова.
Випущено з вязниць большевиків. Мої намагання перешкодити цьому, не привели до нічого.
Після приходу Директорії Донцов був у проскрипційному списку як прихильник гетьмана; за В. Дорошенком, есери вимагали його голови; Коновалець допоміг йому, і вони зустрічалися таємно.
я стояв на проскрипційнім листі Директорії, як сторонник поваленого гетьманського режіму.
Примітка 45.
Козацькі патрулі на вулицях Києва після вступу військ Директорії зупиняли перехожих командою «Руки вгору!», питали пароль, частину й вимагали посвідку.
— Руки вгору! — почулась команда одного з них. Пароль? — вимовив той же голос. ... — Якої частини? — питає. ... — Посвідка?
Удосвіта, за кілька днів після падіння гетьмана (середина грудня 1918 р.). Пароль подавали пошепки.
З Києва виходили через заставу, яку тримала частина автора; на заставах стояли військові Директорії.
На заставі, що складалась з моєї частини, ми вийшли за місто
Яка саме застава — не вказано; далі шлях лежав до Поста-Волинського.
Ще до приходу Директорії до Києва Тимчасовий революційний комітет арештував у Лаврі митрополита Антонія й архієпископа Євлогія і вивіз їх до монастиря отців василіян у Бучачі, де вони пробули шість місяців.
Тимчасовий Революційний Комітет арештував в Лаврі обох заїлих ворогів української Церкви, держави і народу, митр. Антонія і архиєп. Євлогія
Між 14 і 19 грудня 1918 р.
Після вступу повстанців до Києва міністри Гербель, Ржепецький і Рейнбот на деякий час опинилися у в'язниці, а Сахно-Устимович, Рогоза, Науменко, Василенко, П. Дорошенко і Ф. Лизогуб залишилися на волі, дехто вільно виїхав до Одеси.
Тільки деякі міністри — як Гербель, Ржепецький, Рейнбот опинились на деякий час у вʼязниці. Інші, як Сахно-Устиянович, Рогоза, Науменко, Василенко, П. Дорошенко, Ф. Лизогуб лишились на волі
Автор згадує 'київський жах' за січовиків Коновальця: стрілянина, вбивства вночі та під час арештів, накази січовиків, поведінка отаманів.
поводження отаманів і накази січовиків Коновальця в Київі. Правда, без київського жаху, без стрілянини, без вбивств по ночам, або під час арешту.
Порівняння зі Станиславовом навесні 1919 р.
У грудні 1918 р. в Києві від імені командування запровадили суворий «стан облоги»; фактична влада належала не так полковникам-січовикам, як голові контррозвідки Ковенку, чиє свавілля йшло під гаслом «боротьби з більшовиками».
У місті був заведений від імени командування суворий «стан облоги», але вся фактична влада була не так у руках полковників-січовиків, як у того самого Ковенка, голови «контррозвідки»
Автор нагадує, що через самочинства Ковенка рік тому, під час наступу Муравйова, подав у відставку міністр Зільберфарб.
Під час облоги Києва наприкінці 1918 року російські офіцерські загони заарештовували українських діячів і навіть звичайних громадян; Український клуб розгромили, а бюст Тараса Шевченка розбили.
Почались арешти українських діячів, навіть звичайних громадян. Український Клюб було розгромлено, бюст національного поета Т. Шевченка розбито.
Точної дати й адреси клубу автор не наводить.
Директорія доводила свою «левизну» оголошенням про перевірку сейфів, вилученням цінностей у ювелірів і численними арештами, що проводилися так безладно, що важко було відрізнити арешт від нальоту й викрадення.
Директорія доказывала свою лѣвизну объявленіемъ о провѣркѣ сэфовъ, изъятіемъ цѣнностей у ювелировъ и многочисленными арестами
printed page 234
Після вибуху в усій будівлі були вибиті вікна, квартал музею обплутаний колючим дротом і оточений військами; побачення припинили, нікого не пускали навіть на вулицю; українські газети звинувачували у вибуху самих заарештованих (нібито для втечі).
Нашъ кварталъ опутанъ проволокой, оцѣпленъ войсками. Къ намъ никого не пускаютъ.
printed page
У Києві залишилися голова уряду Гербель і міністр юстиції Рейнбот; Директорія три місяці тримала їх у в'язниці за звинуваченням у «покушении на ниспровержение существующего строя».
которых Директория три месяца держала в тюрьме
автор уривка: Денікін (примітка).
Після взяття Києва військами Директорії в грудні 1918 р. міністра фінансів Ржепецького разом з іншими гетьманськими сановниками було заарештовано, тримано під вартою в готелі «Версаль», потім переведено до Лук'янівської в'язниці.
Він примусово утримувався під вартою в готелі "Версаль", після чого був переведений до Лук'янівської в'язниці
згодом в'язнів вивезли до Вінниці, потім до Одеси
У поїзді Харків–Севастополь фальшиві паспорти пасажирів перевіряли петлюрівці, а згодом документи перевіряли й офіцери-добровольці.
В дороге наши фальшивые паспорта проверялись петлюровцами.
Поза Києвом.
Після вступу Директорії до Києва (грудень 1918) українська влада заарештувала київського митрополита Антонія й архієпископа Волинського Євлогія, російських монархістів, разом із деякими гетьманськими міністрами — за ворожу українській справі діяльність; міністрів відпустив уряд Остапенка наприкінці березня 1919 р.
київський митрополит Антоній і архиєпископ волинський Евлогій, російські монархісти, разом з деякими гетьманськими міністрами були заарештовані українською владою після вступу Директорії до Києва
Виноски 38 і 48. Французьке командування в Одесі вимагало їх звільнення.
Після зайняття Києва республіканськими військами там було створено аж вісім розвідувальних і слідчих установ; найважливіші, крім Політичного відділу Облогового корпусу: Верховна слідча комісія (Ковенко), Політичний відділ при Міністерстві внутрішніх справ і Розвідувальний відділ київської поліції. Кожна претендувала на право самостійно проводити обшуки й арешти.
створено там аж вісім розвідчих і слідчих установ, з яких найважніщими були попри Політичний Відділ (Корпусу): Верховна Слідча Комісія (Ковенко), Політичний Відділ при Міністерстві Внутрішніх Справ і Розвідчий Відділ київської поліції
Важливо для теми обшуків/арештів у Києві груд. 1918 – січ. 1919.
Політичним відділом при штабі Облогового корпусу в Києві керував Юліан Чайківський, який прийшов до стрільців напередодні повстання; відділ допускав зловживання владою, про які командування дізналося лише пізніше, а розслідування в Києві незмінно 'не находили' провини.
Командир цього відділу, Юліян Чайківський, що прийшов до стрілецтва напередодні повстання, добирав собі помічників здебільша дуже підозрілої моральної вартости
Автор: Василь Кучабський, розд. XII «Переможені переможці». Визнання самих стрільців; період грудень 1918 – січень 1919.
Після зайняття Києва республіканськими військами там було створено вісім розвідувальних і слідчих установ; найважливіші — Політичний відділ Облогового корпусу, Верховна слідча комісія (Ковенко), Політичний відділ при Міністерстві внутрішніх справ і Розвідувальний відділ київської поліції; усі проводили обшуки й арешти на власну руку.
створено там аж вісім розвідчих і слідчих установ, з яких найважнішими були, крім Політичного Відділу (Корпусу), Верховна Слідча Комісія (Ковенко), Політичний Відділ при Міністерстві Внутрішніх Справ і Розвідчий Відділ київської поліції
Є. Коновалець.
У команді Облогового корпусу в Києві відбулася нарада (голова — сенатор С. Шелухін) про розмежування прав численних слідчих органів; узгоджених пунктів у життя не провели. З приїздом Директорії Коновалець хотів розпустити Політичний відділ корпусу і передати його справи МВС.
У команді Осадного Корпусу відбулась навіть нарада над цією справою (нарадою проводив сенатор С. Шелухін)
Є. Коновалець.
За наказом сотника Ю. Чайківського стрільці Політичного відділу провели обшук у приміщенні Центрального бюро професійних спілок у Києві, знайшли масу більшовицької літератури, брошур і листівок і, озлоблені, спалили її разом із діловодством профспілок; за кілька днів був другий обшук.
озлоблені стрільці спалили всю цю літературу і, на превеликий жаль, разом з нею діловодство Професійних Союзів
Є. Коновалець. За Христюком — 'разгром профсоюзов СС в Киеве'. Дата — кінець грудня 1918 – січень 1919.
Наприкінці 1918 року в українському війську навіть у Києві не було ладу: траплялося, що військові самочинно проводили обшуки й арешти цивільних. Командир гарматної бригади Дашкевич заборонив гармашам когось арештовувати, бо «гармаші — це військо, а не поліція».
Траплялося, що військові переводили ревізії і арешти цивільних людей. ... Не вільно гармашеві нікого арештувати, бо гармаші — це військо, а не поліція.
Час Директорії був для Києва добою хуліганства par excellence: нальоти, грабежі, вимагання в заможної публіки, що наїхала за гетьмана. Нальотчики іноді носили форму козаків чи старшин: вистеживши жертву, приходили до квартири, заводили розмову, приставляли до скроні револьвер і висували вимоги, а йдучи, для острахи залишали біля вихідних дверей пару ручних гранат, часто незаряджених. Арештів нальотчиків майже не було; будинкові охорони з мешканців були безсилі.
улучивъ удобную минуту, приставляли къ виску револьверъ и предъявляли свои требованія. Уходя, для острастки, оставляли въ квартирѣ, у выходныхъ дверей, пару ручныхъ гранатъ
printed page 234; грудень 1918 – січень 1919
У листопаді й першій половині грудня в обложеному Києві починався розклад військ, що оборонялися: на околицях уночі вже не можна було з'являтися, особливо євреям; частішали побиття євреїв добровольчими частинами в глухих місцях міста і пограбування квартир. Водночас Марголін визнає, що за німецької окупації в містах був зразковий порядок і безпека.
На окраинах по ночам уже нельзя было показываться, особенно евреям.
автор уривка: Марголін.
До Полтави доходили звістки, що в Києві під час облоги російські добровольці на вулиці вбили студента Іванова за те, що він розмовляв українською.
З Київа ішли страшні вісти: на вулиці убито студента (Іванова) за те, що розмовляв по українськи
Переказ звісток; дата — кінець листопада – початок грудня 1918 р.
Повстанці нишпорили по Києву, розшукуючи Скоропадського, генерала князя Долгорукова, генерала Лопухіна, полковника Кірпічникова, колишнього царського губернатора й міністра Гербеля та інших.
Повстанці нишпорили по Києві за Скоропадським, генералом князем Долгоруковим, генералом Лопухіним, полковником Кірпічниковим, царським губернатором і міністром ... Гербелем
Спогади Нестора Короля, надруковані в Нью-Йорку 1961 р.; автор — старшина армії УНР, різко ворожий до Скоропадського та російських офіцерів, тож оцінки упереджені.
Один із патрулів упізнав графа Гейдена, голову Союзу хліборобів, і хотів розправитися з ним; автор вже мав сувору догану за те, що іншого графа не відвів до штабу, а вчинив самосуд.
— Та це ж з ним голова Союзу хліборобів, граф Гейден!.. ... Я вже мав сувору догану за одного такого графа, що не відвів його до штабу, а сам зробив йому самосуд
Свідчення про самосуди над людьми з оточення гетьмана в грудні 1918 р.
У Києві невдовзі після парадів і молебнів Директорії її агенти за два тижні чотири рази розгромили Центральне бюро профспілок; для боротьби з більшовиками було сформовано особливий полк під командою Ковенка для каральних експедицій проти рад.
В самом Киеве непосредственно вслед за тем, как Директория устраивала себе пышные парады с молебнами, ее агенты на протяжении 2-х недель четыре раза разгромили Центральное бюро профсоюзов.
автор уривка: упорядник С. О. Алексєєв, за Винниченком; кінець грудня 1918 – січень 1919
Виконувати гімн «Боже, царя храни» було заборонено; сусіди боялися, що спів, чутний з вулиці, накличе біду на весь будинок.
Ведь, они нас под такую беду могут подвести, что не расхлебаешь. Ведь, гимн же запрещен! Боже ты мой, что же они делают? На улице-то, на улице слышно!!
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Петлюрівці з підозрою ставилися до російської мови: «Що-то ты дуже гарно размовляешь на московской мови»; у затриманого перевіряли паспорт.
Що-то ты дуже гарно размовляешь на московской мови.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Одразу після входу петлюрівців почали шукати офіцерів, і ті ховалися по знайомих квартирах.
Елена Васильевна, можно у вас спрятаться? Сейчас офицеров будут искать.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
У період управління Києвом Облоговим корпусом СС (груд. 1918 – січ. 1919) на трупах людей, убитих бандитами, знаходили записки з написом, ніби це зробили Січові стрільці. Гучним було нічне вбивство на Сінній площі; суворе слідство показало, що СС до нього непричетні.
на трупах бандитами вбитих людей були картки з написом ніби це зробили Січові Стрільці. На думці маю голосну справу вбивства в ночі на Сінному майдані.
Версія командира СС, зацікавленого у виправданні; точну дату вбивства не зазначено.
Коновалець визнає, що розстріли в Києві в період Директорії були, але приписує їх частинам, від яких Облоговий корпус намагався звільнити місто, непідконтрольним 'разведкам' або провокаторам; у комуністичній пресі писали про розстріли робітників Політичним відділом.
Розстріли в Києві були, але їх переводили або власне ті частини, від яких Осадний Корпус намагався звільнити Київ, або різні „розвідки”
Є. Коновалець, самовиправдання.
У 1920–1921 роках Коновалець казав приятелям, що йому закидали загострення стосунків репресіями проти замаскованих центрів більшовицької агітації в Києві, а тепер він вважав, що треба було «не панькатися», а розстрілами встановити порядок, і не відмовлятися від запропонованої йому диктатури.
мені закидали, що загострюю відносини репресіями проти замаскованих центрів большевицької агітації (у Києві), а то треба було не панькатись, тільки розстрілами встановити порядок
Стосується періоду, коли Січові Стрільці контролювали Київ (грудень 1918 — січень 1919 року); точну дату не вказано.
Гетьманська агентура повідомляла, що Винниченко наказав підпільному революційному ядру в Києві до певного часу не починати активних акцій, але бути в повній бойовій готовності й координуватися з частинами, що наступають.
ЦДАВО, Ф. 1216, Оп. 1, Спр. 71, Арк. 195 зв.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
Уночі злодії вистежували заможні квартири: обірваний чоловік півгодини сидів на гілці акації, підглядаючи крізь щілину у вікно, а потім зник у провулках.
На черной безлюдной улице волчья оборванная серая фигура беззвучно слезла с ветви акации, на которой полчаса сидела, страдая на морозе
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
За іронічним спостереженням автора, обшуки «за всіх влад» відбувалися взимку від 2:30 ночі до 6:15 ранку, а влітку — від опівночі до четвертої ранку.
обыски при всех властях происходят от двух часов тридцати минут ночи до шести часов пятнадцати минут утра зимой и от двенадцати часов ночи до четырех утра летом.
Художній твір: авторське узагальнення досвіду революційних років, подане з іронією.
У дні після приходу петлюрівців уночі не ходили навіть із добрими документами; під час можливих обшуків вважалося безпечніше ночувати в гостях, ніж у власній квартирі.
Во-первых, ночью, даже с хорошими документами, ходить не к чему... А самое главное, что дома в такое времечко именно лучше не сидеть, а находиться в гостях.
Художній твір:
Перед можливим обшуком мешканці розподілили «ролі»: хворий на висипний тиф, сестра, студент-медик, співак у гостях, брат, квартирант-студент; револьвер передали юнакові, щоб викинути через чорний хід або кватирку.
Певец, в гости пришел, — в Карася, — медик, — в Николку, — брат, — Лариосику, — жилец-студент. Удостоверение есть?
Художній твір:
Озброєні люди пізно ввечері подзвонили у двері й вимагали: «Видчиняй, из штабу. Та не отходи, а то стрельнем через дверь…»; на запитання господаря «мандат есть?» відповіли: «Ну, мы побачимо».
— Видчиняй, — хрипнула скважина, — из штабу. Та не отходи, а то стрельнем через дверь…
Художній твір: сюжетна подія — грабіжницький «обшук». епізод відбувається через день-два після 14 грудня 1918 року; точний день не вказано.
Під час «обшуку» простукували стіни, відчиняли пічні заслінки, трясли скрині, скидали книги з полиць, здирали килими й тупотіли по паркету, перевертали матраци; схованку в стіні за пластинкою знайшли й забрали пакет із грошима.
шестеро рук заходили по стенам, выстукивая их… Туп… туп… глухо постукивала стена. Тук, отозвалась внезапно пластинка в тайнике.
Художній твір: епізод відбувається через день-два після 14 грудня 1918 року; точний день не вказано.
Пограбована жінка хотіла бігти скаржитися «в штаб, в варту», але офіцер порадив не скаржитися: грабіжників не впіймають і ловити не стануть, а заява про вкрадені царські гроші могла накликати другий обшук.
— Боже мой, в штаб, в варту! Заявление подать... — Никуда я вам жаловаться не советую... ведь вам придется заявить, что у вас взяли, вы говорите, царские деньги… а они вам, чего доброго, второй обыск устроят.
Художній твір: «варта» — назва поліції за гетьманату, що вживалася за звичкою. епізод відбувається через день-два після 14 грудня 1918 року; точний день не вказано.
При добровольцях у Києві переслідували передусім українців: арештовували всіх, хто розмовляв українською, а за газетою «розстріляно без суду й слідства біля 200 чоловік».
арештовувалися всі, ... хто смів балакати по українському; розстріляно без суду й слідства біля 200 чоловік.
Оцінка преси, цифра ~200 не підтверджена; OCR перемішано.
Під час панування добровольців у Києві реквізували Український клуб, Український державний університет, Українську академію наук і видавництво «Вернигора»; газету «Відродження» намагалися зачинити, а за газетою — не раз закривали й видавництво.
Було реквізовано укр. клуб, український державний університет, укр. академію наук; реквізовано також видавництво „Вернигора"; була спроба реквізувати видавництво „Відродження".
Видавництво «Вернигора» (OCR «Верниго́ра»); перелік установ добре читається, решта — ні.
В Українському клубі добровольці розбили портрети Тараса Шевченка і розігнали бібліотеку; в Українському університеті реквізували приміщення, у якому розташувалися добровольці.
В Українському клубові було реквізовано ... бібліотеку і розігнано ... Портрети Т. Шевченка були ... В українському університеті реквізовано помешкання
Перемішаний OCR; Шевченківські портрети «зіпсовано».
Київська преса називає готель на Фундуклеївській вулиці (назва в OCR «Глад…ка») «застінком добровольців»: там офіцери охранки били арештованих українців при допитах; один український інтелігент «забитий московською гидотою при допиті».
... дуже добре відома гостиниця Глад[…] — цей застінок „добровольців", де не один Українець був забитий московською гидотою при допиті.
Назва готелю спотворена OCR; можливо, готель «Гладинюка». Подія без точної дати.
У газеті повідомляється про арешт директора департаменту О. С. Скнаря (посада в гетьманському міністерстві шляхів); також запитання «Як забито І. М. Іваніва?».
АРЕШТ О. С. СКНАРЯ.
Лише заголовки без тексту в OCR.
Винниченко (у записі серпня 1919) стверджує, що під час перебування Директорії в Києві політика Коновальця, Петлюри і Болбочана зводилася до розстрілів і розгрому робітничих організацій, навіть небільшовицьких, до грубого національного насильства; це налаштувало всі неукраїнські елементи проти української державності.
Політика Коновальця — Петлюри — Болбочана під час Директорії в Києві, політика розстрілу й розгрому робітництва, навіть не-большевицького, політика брутального національного насильства
Ретроспективна оцінка автора, політичного супротивника Петлюри; дата — період Директорії в Києві (19 груд. 1918 – 2 лют. 1919). Конкретних епізодів не названо.
Грабіжники забрали шеврові черевики з лакованими носками, шевіотові штани, сірий піджак, скляний годинник у вигляді глобуса й калоші; один примірявся: «Яки гарны ботинки, а что они, часом, на мене не придутся?»; інший пояснював: «Часы нужная вещь. Без часов — як без рук».
— Яки гарны ботинки, — сказал он тонким голосом, — а что они, часом, на мене не придутся?... — Часы нужная вещь. Без часов — як без рук
Художній твір: епізод відбувається через день-два після 14 грудня 1918 року; точний день не вказано.
Полковник Євген Коновалець виявив великий організаторський талант як комендант гарнізону Києва наприкінці 1918 р.
полковником Євгеном Коновальцем, який виявив величезний організаційний хист як комендат залоги Києва в кінці 1918 року
Член Директорії Андрій Макаренко: невисокий, худий, дуже рухливий і темпераментний, говорив так, що слова не встигали за думками; до революції обіймав відповідальну посаду в Управлінні Південно-Західних залізниць.
Невеличкого зросту, худий і дуже рухливий
Коновалець поїхав від Дорошенка ні з чим, переконавшись, що вирішальною на той час була воля генералів Долгорукова, Келлера і Кірпічова, а не гетьмана.
воля ґенералів Долґорукова, Кєлєра й Кірпічова, а не Гетьмана, була в той час рішаючою
На початку грудня 1918 року Володимир Зарицький (молодший) очолив 3-тю легку батарею СС і укомплектував її людьми й кіньми до повного штату.
В початках місяця грудня 1918 року, я обняв 3-тю легку батерію.
Спогад В. Зарицького, вміщений у книзі.
У грудні 1918 р. Цегельський двічі перебував на Великій Україні з місією ЗУНР: з 2 по 9 грудня і з 17 грудня до останніх днів місяця.
я більшу частину грудня 1918 року, перебував за двома наворотами (від 2. до 9. і від 17 до останніх днів грудня 1918), на Великій Україні
Ключові дати для прив'язки його київських епізодів; нижче він же пише, що виїхав в останні дні листопада — розбіжність.
Особистим секретарем голови Директорії Винниченка в грудні 1918 р. був молодий Чикаленко, середній син Євгена Чикаленка: худорлявий, з тонкими аристократичними рисами й манерами, член соціал-демократичної партії.
Тепер він - як член соціял-демократичної партії ... став персональним секретарем голови Директорії.
Автор (Соломон Гольдельман) у грудні 1918 – січні 1919 р. тимчасово керував міністерством праці УНР у Києві.
При мені, який мав несчастя тимчасово керувати тоді міністерством праці
Раду міністрів УНР у київський період очолював прем'єр В. Чеховський; він був цілком підпорядкований Директорії й не мав власної програми.
Рада Міністрів на чолі з прем’єром В. Чеховським, виконувала весь час київського періоду об’овязки органу цілком підлеглого
Член Директорії професор Ш. (Швець) завідував скарбницею Директорії й головував на Раді керуючих відділами.
Третій член Директорії, це п. професор Ш. Він завідує скарбницею Директорії і головує на засіданні Ради керуючих відділами.
Генерал-хорунжий Віктор Павленко, у 1917 році член Центральної Ради в Києві, з грудня 1918 року очолював Українську повітряну флоту.
Член Української Центральної Ради в Києві в 1917 р. ... Начальник Української Повітряної Фльоти від грудня 1918 до листопада 1920 р.
Підпис до світлини.
Помічниками морського міністра Білинського були товариш міністра контрадмірал М. Остроградський (нащадок гетьмана Апостола, повне прізвище Остроградський-Апостол) і начальник Морського генерального штабу капітан 1 рангу Лев Юрович Постриганьов.
Контр-адмірал Михайло Остроградський походить від Гетьмана Апостола
Лідер київських сіоністів, голова громадської ради Н. С. Сиркін помер у грудні 1918 р. від запалення легень, яке дістав під час урочистої зустрічі Української Директорії.
скончался въ декабрѣ 1918 года отъ воспаленія легкихъ, полученнаго во время торжественной встрѣчи Украинской Директоріи
printed page 200; зустріч Директорії в Києві — 19 грудня 1918 р.
До музею приходили «консулы» — білоруський, литовський, латиський, сибірський і представник Дону — намагалися звільнити своїх підданих, складали списки, безрезультатно.
Приходили въ музей «консула»: бѣлорусскій, литовскій, латышскій,,, сибирскій (!), представитель Дона.
printed page
Уряд Директорії склався з представників трьох партій, що брали участь у повстанні; прем'єр-міністром і міністром закордонних справ призначено В. М. Чеховського.
Премьер-министром был назначен В. М. Чеховский. Он же взял на себя портфель министра иностранных дел.
автор уривка: Марголін.
Через два-три тижні після початку повстання цивільними справами на території Чорноморського коша зайнявся М. Шаповал, а І. Штефан завідував поштою й телеграфом у районі операцій.
до цієї останньої роботи став М. Шаповал (у. с.-р.)
Перевдягнений у німецький мундир, гетьман кілька днів залишався в Києві, а потім виїхав до Німеччини разом із дружиною, вбраною як сестра милосердя; його діти на той час були в Криму.
Disguising himself in a German uniform, the Hetman remained in Kiev a few days and then left for Germany together with his wife, who was dressed as a nurse.
Після зречення генерал Скоропадський ще кілька днів переховувався в Києві, а потім, перевдягнувшись у німецький однострій, виїхав до Німеччини разом із дружиною, яка перевдяглася сестрою милосердя.
For a few more days General Skoropadskyi lived hiding in Kiev. Then, disguising himself in a German uniform, he left for Germany, together with his wife, who had disguised herself as a nurse.
Автор есею — Тарас Гунчак.
Граф Ф. Келлер, який у березні 1917 р. телеграфував цареві «Прикажи, Царь, придём и защитим Тебя» й відмовився присягати Тимчасовому урядові, жив потім в Україні; після взяття Києва петлюрівськими військами в грудні 1918 р. був розстріляний.
Після взяття Києва петлюрівськими військами у грудні 1918 р. Ф. Келлер був розстріляний.
Останній голова Ради міністрів С. М. Гербель після зречення гетьмана добровільно здався Директорії й був ув'язнений у Лук'янівській в'язниці в Києві.
Після зречення Гетьмана добровільно здався Директорії і був ув’язнений в Лук’янівській в’язниці у Києві.
Довідка з покажчика імен.
Гетьман у сприйнятті городян: кавалергард, генерал, великий багатий поміщик, на ім'я Павло Петрович; обраний у квітні в цирку.
— Кавалергард, генерал, сам крупный богатый помещик и зовут его Павлом Петровичем…
Художній твір: відповідає біографії П. Скоропадського.
Єдиним представником Франції в Києві в грудні 1918 р. був помічник французького консула Monlain, який часто бував у гетьмана; він поїхав разом з полковником Удовиченком до Директорії виробляти умови перемир'я (право офіцерів піти на Дон зі зброєю). До гетьмана приходила депутація німецьких зольдатенратів на чолі з Кірхнером з проханням уникнути кровопролиття і здати офіцерів.
ему на помощь был послан помощник французского консула Monlain, единственный представитель Франции в Киеве.
Андрія Макаренка (лідера українських залізничників, згодом члена Директорії) за гетьмана жодного разу не заарештовували завдяки особистим зв'язкам із гетьманом; під час повстання він залишався в Києві, «вже цілком відкрито зайнятому російськими білогвардійцями», пов'язуючи його через залізничників зі штабом у Білій Церкві, і за кілька днів до вирішальних боїв таємно втік до Білої Церкви.
Він залишався цілий час повстання у Києві ... повʼязуючи через своїх залізничників український Київ, опанований тоді уже цілком одверто російськими білоґвардійцями
Команда Облогового корпусу розшукала в київському підпіллі лідера лівих есерів М. Шинкаря, гарантувала йому особисту свободу і пропонувала шукати порозуміння з Директорією; після безрезультатної розмови з Коновальцем Шинкар зник і невдовзі очолив повстанців на Полтавщині проти Запорізького корпусу.
команда відшукала в підпіллі їхнього провідника М. Шинкаря, забезпечила йому особисту волю й пропонувала шукати порозуміння з Директорією
Є. Коновалець.
Отаман Іскра (близько 23 років), що зайняв станцію на лінії Фастів—Волочиськ: довгасте обличчя, чорні брови, підкручений вусик, вбраний напівсолдатськи-напівкозацьки, смушкова шапка з червоним верхом, наган на поясі, нагайка; частував автора графином горілки, салом, ковбасою й хлібом на аркушах паперу; казав «Сідайте — пожалуйста! ... Не всякого можно пропустить».
Прекрасна смушкова шапка з червоним денцем. Наган при поясі. Нагайка в руці.
Типаж отамана грудня 1918.
На похороні стрільців поряд з автором ішов прем'єр Володимир Чеховський — високий, кремезний, інтелігентний чоловік близько 45 років; він сказав, що брошура Цегельського «Русь-Україна і Московщина-Росія» зробила його, колишнього малороса й російського соціал-демократа, українцем.
Ви зробили мене Українцем. Ще студентом я дістав Вашу „Русь-Україну і Московщину-Россію".
Член Директорії А. (Андрієвський), за словами автора, був близький до 'надзвичайної (верховної) слідчої комісії' Ковенка, яка у Вінниці заарештувала групу шанованої місцевої польської інтелігенції; автор застерігав, що з такими експериментами Директорії в Києві добра не буде.
Коли Директорія збирається з такими апаратами і експериментами почати роботу в Київі, то добра з цього не буде.
Лист з Вінниці, грудень 1918 р.
Винниченко пояснював Гольдельманові, чому Директорія відновлює лише міністерство єврейських справ: росіяни в Україні вважають себе представниками російських державних інтересів, щодо поляків треба спершу дізнатися про становище українців у Польщі, а за євреями не стоїть жодна держава-протектор.
«Автономію негайно відновимо, — казав мені тоді Винниченко, — запросимо до уряду міністра в справах жидівської меншости, але з заступництвом росіян і поляків ще зачекаємо.»
Розмова у Вінниці в грудні 1918 р.
Наприкінці 1918 року проєкт грошової реформи комісії Міністерства фінансів доповідав Раді міністрів заступник міністра Василь Мазуренко, але його відхилили; намічений міністр фінансів Климович до Києва не приїхав, і за пропозицією міністра народного господарства Сергія Остапенка міністром фінансів призначили Бориса Мартоса.
Міністром фінансів був у той час намічений Климович, але він жив тоді десь на півдні й до Києва не приїхав.
Дата призначення — кінець грудня 1918 або початок січня 1919 року.
Уряд Директорії був суцільно соціалістичним (переважали укр. с.-д. і с.-р.); провідною фігурою був голова Директорії Винниченко, що дедалі більше «большевизанствовал»; Петлюра, оточений ореолом слави, займався військовими справами; Швець, Андрієвський і Макаренко значення не мали.
Въ самой Директоріи руководящей фигурой былъ ея предсѣдатель Виниченко
printed page 232
Генерала Келлера згодом розстріляли українські козаки.
Вдохновитель їх, тен. Келлер, був пізніще розстріляний українськими козаками.
За загальновідомими даними, Келлера вбито в ніч на 21 грудня 1918 року біля пам'ятника Богданові Хмельницькому на Софійській площі; у джерелі дати й місця немає.
Міністр фінансів А. К. Ржепецький (зі старої київської польсько-української шляхти, до революції — голова Товариства взаємного кредиту, гласний Київської міської думи, голова «Тетянинського комітету» допомоги біженцям) після зайняття Києва військами Директорії в грудні 1918 р. був заарештований, утримувався під вартою в готелі «Версаль», потім переведений до Лук'янівської в'язниці.
Примусово утримувався під вартою в готелі “Версаль”, після чого був переведений до Лук’янівської в’язниці.
Довідка з покажчика імен; готель «Версаль» використовувався як місце утримання заарештованих гетьманських сановників.
Російський митрополит Євлогій (Георгієвський) за гетьманату був членом Вищої церковної ради, а за Директорії був заарештований.
За гетьманату член Найвищої церковної ради, за Директорії арештований.
примітка редактора. Дату й місце арешту не вказано (за контекстом — Київ, після 14 груд. 1918).
Після падіння гетьмана автор відвідав у Києві голову Союзу хліборобів-власників графа Гейдена; двері відчинила економка, яка до революції вела господарство й завідувала численними слугами.
Двері відчинила мені економка, що на її плечах лежало домашнє господарство і завідування численними слугами перед революцією
Адреса помешкання Гейдена не вказана. Ідеться про графа Дмитра Федоровича Гейдена.
Редактор Абрам Ревуцький («Поалей Ціон»), якого Гольдельман викликав з Одеси до Вінниці, після вступу Директорії до Києва став міністром єврейських справ.
приєднався ... другий відповідальний діяч партії «Поалей-Ціон», редактор Абрам Ревуцький, якого я викликав з Одеси до Вінниці. Із вступом Директорії до Києва і утворення постійного уряду, Ревуцький став у ньому міністром для жидівських справ.
Далі в книжці уточнено, що його призначили лише через кілька тижнів після створення уряду Чехівського (кінець січня 1919 р.).
Головнокомандувач добровольчих і гетьманських військ генерал Келлер у дні облоги був фактичним господарем Києва і в наказах та відозвах пояснював військам і «обивателям», що вони боронять «Русское Государство».
Головнокомандуючий добровольчеськими і гетьманськими військами тенерал Келлер являвся господарем міста і „Української Держави".
Христюк іронічно називає Келлера «істинно-русским» німцем.
Гетьман у п'єсі: найбагатша черкеска, малинові шаровари, кавказькі чоботи без підборів і без шпор, блискучі генеральські погони, коротко підстрижені сивіючі вуса, гладко виголена голова, років сорока п'яти.
Он в богатейшей черкеске, малиновых шароварах и сапогах без каблуков кавказского типа и без шпор.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо. Сценічний образ П. Скоропадського.
Австрійський ерцгерцог Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний), полковник УСС, під час повстання проти гетьмана разом з УСС приєднався до армії Директорії і працював у міністерстві військових справ; у консервативних колах ходила ідея українського королівства з ним на чолі.
Під час повстання проти гетьмана Скоропадського разом з УСС прилучився до армії Директорії і працював у міністерстві військових справ. Серед консервативних кіл кружляла думка утворення українського королівства
примітка редактора; ідея королівства — чутка в консервативних колах. Дата приблизна.
За словами Коновальця, Винниченко в грудні 1918 р. перебував у панічному страху, переконаний, що військові заарештують і розстріляють його, якщо він спробує проводити свою програму; його ідеєю був Трудовий конгрес, він наполягав на посиланні делегації Директорії до Москви і водночас погоджувався на делегацію до французів в Одесу (спершу д-р Назарук, потім ген. Греков).
Він був переконаний, що військові кола зовсім певно його арештують і розстріляють
Ворожа до Винниченка оцінка.
Сестра полковника Антона Пузицького жила в Києві з чоловіком-полковником, грузинським князем; після падіння гетьманату він виїхав на Дон до Добровольчої армії, а вона як українка відмовилася їхати, розійшлася з ним і на початку 1919 року поїхала до брата в Бахмач, а згодом повернулася до Києва.
її чоловік полковник, грузин по національності, також виїхав туди. Вона залишилась сама.. Як українка не хотіла виїхати до росіян
Її ім'я автор не пам'ятав. Брат порадив їй у Києві звернутися до Осецького.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
Ад'ютант у штабі «князя Белорукова» (командувача добровольчими частинами) — колишній лейб-гвардії уланський поручик у блідих кавалерійських погонах і синіх випрасуваних бриджах.
Леонид Юрьевич Шервинский, бывший лейб-гвардии уланского полка поручик, а ныне ад'ютант в штабе князя Белорукова
Художній твір: «князь Белоруков» — прозорий псевдонім князя О. Долгорукова, командувача військ гетьмана в Києві.
Типова кар'єра київського лікаря-фронтовика: 1915 р. закінчив університет екстерном, працював у венерологічній клініці, був молодшим лікарем гусарського полку, ординатором госпіталю; після демобілізації — приватна практика.
В 1915 году, по окончании университета экстерном в венерологической клинике, затем младшим врачем в Белградском гусарском полку… В настоящее время демобилизован и занимаюсь частной практикой.
Художній твір: частково автобіографічно (Булгаков закінчив Київський університет 1916 р.).
Старий педель (сторож) гімназії жив у підвальній квартирці для сторожів; носив широку двобортну куртку зі срібними ґудзиками й зеленими петлицями, до війни — медаль на шиї; у грудні 1918 року він «білий, скорботний і голодний», уклонився кулеметові в пояс.
На фигурке была широкая двубортная куртка с серебряными пуговицами и цветные зеленые петлицы. В прыгающих руках у фигурки торчал огромный ключ.
Художній твір: прототип — педель Першої київської гімназії Максим.
Гетьман у грудні 1918 року (день не прочитано) затвердив, згідно з обранням, сенатора колишнього Російського Сенату Штакельберга сенатором Адміністраційного Генерального Суду Державного Сенату; акт скріплює міністр юстиції В. Рейнбот.
-Сенатором Адміністраційного Гене-
Число в OCR відсутнє («в грудия 1918 року»); акт подано разом з актами 30 листопада.
Кілька днів перед 14 грудня 1918 р. Київ був в облозі військами Директорії: відчувався брак продуктів, ціни підскочили, хліб коштував 3 рублі фунт.
Нѣсколько дней Кіевъ былъ въ осадѣ, ощущался недостатокъ въ продуктахъ, цѣны подскочили, хлѣбъ стоилъ 3 рубля фунтъ.
printed page 230; початок–середина грудня 1918
Обивателя газети не заспокоювали: його мірило — дорожнеча життя, що зростала з кожним днем.
У него своя мѣрка! дороговизна жизни.
printed page; Цифр немає.
Добові офіцерів-дружинників на початку грудня збільшилися до 40 карбованців на день.
Суточныя увеличились до 40 карбованцевъ въ день.
printed page
Полковник Сперанський офіцерам: «вас кажется кормят, платят вам 40 рублей суточных — так вы и ведите себя как за 40 рублей».
«васъ кажется кормятъ, платятъ вамъ 40 рублей суточныхъ — такъ вы и ведите себя какъ за 40 рублей ...»
printed page; Ті самі 40 крб добових, названі «рублями».
У постанові №118 (грудень 1918) Правління затвердило рахунок Райціса на 142 карбованці за зроблені книжки й асигнувало 930 карбованців на плату Київській Головній Поштовій конторі за пересилання часопису «Власна Хата».
ня 930 карбованців для платні
Читано з OCR-тексту. Дата засідання в OCR нечитка («грудня в дня»); у тексті стоїть позначка «28/ХІ».
Низька певність: вниз списку, з позначкою
Уночі листоноша з телеграфу приніс телеграму; одержувач розписався і дав посильному на чай двадцять п'ять.
На клочке, выдернутом из квадратика, Мышлаевский нацарапал: «Тур», шепнул Карасю: — Дай двадцать пять…
Художній твір: валюта не названа (імовірно, карбованці або рублі); сума — чайові.
Щоб отримати тіло загиблого з анатомічного театру, давали гроші сторожеві (одну купюру сестра, ще дві — юнак); потрібен був також дозвіл професора.
Ирина Най расстегнула сумочку, вынула денежную бумажку и протянула сторожу... — Спасибо, барышня, — сказал он и оживился, — найти можно. Только разрешение нужно. Если профессор дозволит, можно забрать труп.
Художній твір: суми не вказано. епізод відбувається через три-чотири дні після 14 грудня 1918 року, напередодні або в день параду; точна дата в тексті суперечлива.
Ад'ютант гетьмана дає вістовому два карбованці на візника, щоб з'їздити з палацу на Львівську вулицю, і записку до комендатури на перепустку.
Вот два карбованца ему на извозчика. Вот записка в комендатуру на пропуск.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо. Ціна з художнього твору; карбованці — гетьманська валюта.
Тікаючи з палацу, ад'ютант лишає камер-лакеєві «на пам'ять» п'ятдесят карбованців.
Дорогой Федор, позвольте вам на память оставить пятьдесят карбованцев.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Кошик хазяйських чобіт, які ніс швець, був вартий, за його словами, дві тисячі рублів; петлюрівці забрали їх «на постачання армії», пропонуючи натомість розписку.
Тут на две тысячи рублей... Это хозяйское...
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо. Кількість пар не вказано.
Оскільки лише СС мали власний адміністративний апарат, члени Директорії й міністри почали спрямовувати до командування Облогового корпусу людей і справи, що жодним чином не стосувалися військового командування округу, з резолюціями-позначками на паперах.
Члени Директорії й уряду почали тому відсилати до нас людей та справи, які нас, як військової команди округи, ні трохи не торкалися.
Коновалець зауважує щодо перемальовування вивісок, що згодом навіть радянський уряд категорично вимагав замінити всі написи на українські.
Щодо вивісок, то певною сатисфакцією для Січового Стрілецтва є катеґоричне домагання навіть радянського уряду, перемінити всі написи на українські.
Непрямо підтверджує, що в грудні 1918 р. у Києві за розпорядженням влади УНР перемальовували вивіски українською.
Ще під час облоги Києва при гарматній бригаді СС створили обоз із майстрами, які лагодили телефони, вози, упряж, сідла, чоботи й однострої.
бриґадного обозу, де були всякі майстри, які направляли телефони, вози, упряж, сідла, чоботи, однострої.
Після падіння гетьмана: хамуватий тон газет, московські «косоворотки» і «товарищи» в гетьманському палаці.
Хамоватий тон газет, "косоворотки" московські і "товариші" в гетьманськім палаці.
У грудні 1918 р. майже все чоловіче населення України ходило у військовому одязі й чоботях; Гейден, виходячи з Києва, вдягнув солдатську шинель, зимову шапку й узяв на плечі торбу з харчами.
одягнений він був так, як тоді одягалось майже все мужеське населення України: у військовий одяг і в чоботях ... одягнув ще солдатську шинелю і зимову шапку, взяв на плечі торбу з харчами
Під час вступу військ УНР серед українців Києва панував ентузіазм, а серед росіян — пригнічення; і ті, й ті вважали, що їх страшенно обдурювали офіційні повідомлення про силу повстання.
панував серед українців м. Києва такий самий ентузіязм, як пригноблення серед росіян
Грудень 1918 року.
У вестибюлі палацу в автора кожух і смушкову шапку з тризубом прийняли ті самі лакеї, що служили за Гетьмана; вони впізнали його, бо бачили кілька разів ще у вересні.
мій кожух та смушкову шапку з тризубом на ній, відібрали ті самі лякеї, що були за Гетьмана. Вони пізнали мене, бо бачили мене кілька разів ще у вересні
Шапка з тризубом — елемент одягу; автор бував у Гетьмана у вересні 1918.
Наприкінці грудня 1918 р. торгівля й промисловість Києва занепали через воєнні дії та непевність; Київ «наче посумнів, зубожів, зжебрачів та став брудний».
Торгівля і промисл через воєнні операції та непевність впали. Київ наче посумнів, зубожів, зжебрачів та став брудний.
Автор купив у Білій Церкві чудові юхтові українські чоботи; змащені смальцем, вони не пропускали води.
Щастя, що я мав знамениті юхтові, українські чоботи, куплені в Білій Церкві. Вимащені смальцем, вони не пропускали води.
Одяг/побут, грудень 1918.
Під час облоги Києва в грудні 1918 року автор, урядовець Міністерства закордонних справ, мусив працювати понад міру й ночами над листуванням гетьманського уряду з Енно — «досвід у дипломатичній грі обманювання».
Енно обманював уряд гетьмана, а уряд гетьмана обманював Енно; важко приходилося мені працювати над міру і ночами, але це був досвід у дипломатичній грі обманювання.
У дні заміни вивісок усе місто являло собою гігантську малярну майстерню: вулиці були повні драбин і відер із фарбою; особливі патрулі ходили містом, перевіряли виконання наказу і з авторитетом академії наук розв'язували орфографічні сумніви.
Весь городъ въ эти веселые дни представлялъ собой гигантскую малярную мастерскую. Улицы были полны лѣстницъ, ведеръ съ красками
printed page 232; кінець грудня 1918
Навіть на початку грудня Хрещатиком бігли, їхали, реготали шикарні дами зі спекулянтами й офіцерами в блискучих формах.
по Крещатику бѣгутъ, спѣшатъ, ѣдутъ, хохочутъ шикарныя дамы съ спекулянтами и офицерами въ блестящихъ формахъ.
printed page
Офіцери на позиціях — по 10 осіб на 5 верст — були вкриті вошами й брудом.
покрытые вшами и грязью охраняемъ этихъ «пользующихся жизнью» и веселящихся.
printed page
У черзі до вбиральні музею стояли понад годину; вбиральня скоро зіпсувалася, комендант призначив заарештованих — полковників, літніх офіцерів — чистити клозети; на оправку водили на подвір'я по 10 осіб з командою «кроком руш».
А желающихъ «оправиться» строятъ по 10-ти человѣкъ въ вестибюлѣ, командуютъ: «крокомъ рушь» и ведутъ на дворъ.
printed page
У музеї лежали впритул, не повернутися; вигукували прізвища на побачення, в кутку грали в карти, співали, сміялися з гарненькою сестрою.
Въ углу играютъ въ карты. Тамъ поютъ. Тамъ смѣются съ хорошенькой сестрой.
printed page
Близько 11 ночі в'язні вкладалися спати на свої шинелі; багато хто сидів напівголий, розглядав сорочки й кальсони — бив вошей.
сидятъ полуголые, разсматриваютъ рубахи, кальсоны — бьютъ вшей.
printed page
У Києві після тріумфального в'їзду Директорії життя, порівняно зі спокійним, усталеним гетьманським літом і осінню, було «наелектризоване» невизначеністю; у міністерствах замість ділових урядовців — люди, які самі не знали, що робити, базікали, переказували чутки; важко було знайти компетентну людину.
По спокійному, устаткованому житті, яке я знав з літа та осени, з гетьманського часу, життя і відносини по перевороті були наче наладовані електрикою і непевністю.
Спостереження кінця грудня 1918.
На Хрещатику наприкінці грудня 1918 р. — сила-силенна жебраків: здоровенний двадцятирічний босяк горьківського типу лягав упоперек тротуару й нахабно вимагав грошей; молода китаянка з трьома маленькими дітьми в лахмітті просила милостиню, повторюючи спотворене «Ліста ладі...» («Христа ради»).
На Хрещатику жебраків тьма. ... — Ліста ладі... Ліста ладі... — чуєте. Це мало б бути „Христа ради".
Китайці в Києві 1918.
Пізно по півночі, коли повстанці вже оточили й обстрілювали Київ (грудень 1918 року), автор, проїжджаючи містом у службових справах, бачив, що всі ресторани, кав'ярні й розважальні заклади були заповнені елегантними панами, дамами, офіцерами Добровольчої армії та гетьманської гвардії.
всі ресторани, каварні та всякі розривкові льокалі заповнені були елегантними панами, дамами, офіцерами з добровольчої армії і ґвардії гетьмана в той час, коли українські повстанці оточили Київ і його обстрілювали.
Облога Києва тривала з кінця листопада до 14 грудня 1918 р.
Серед київського населення, особливо українців, після вступу Директорії спостерігалися піднесення й радість; війська захоплено зустрічали як героїв. Близько двох тижнів тривали «чествования национальных героев» — обіди, вечори, бенкети, безліч промов; лише через два тижні після взяття Києва Директорія випустила декларацію.
Недели две устраивались обеды, вечера, банкеты, говорилось множество речей
автор уривка: Винниченко (саркастичний); головний отаман носив на шапці зелений (або червоний) околиш.
Після приходу Директорії в Києві з'явилися відозви проти буржуазії та прокламації від імені штабу якоїсь військової організації, які роз'яснювали, що буржуазія — це головним чином великороси, євреї й поляки. Почалося насильницьке перефарбовування вивісок; Єфремов у «Новой раде» марно протестував.
Затем началось насильственное перекрашивание вывесок.
автор уривка: Марголін; перефарбовування вивісок — на українську мову (за контекстом).
Шість тижнів перебування українців (Директорії) у Києві позначилися неймовірною неефективністю й роздутими штатами; мільйони витратили на пропаганду й видання нових газет; ланцюг командування був нечіткий, і делегації з проханнями йшли до будь-якого міністерства, яке погоджувалося їх вислухати.
The six-week period during which the Ukrainians were in Kiev was characterized by unbelievable inefficiency and padded public payrolls. Millions were appropriated for propaganda and the publication of additional newspapers
Період 14 грудня 1918 — початок лютого 1919.
У перші тижні після повстання (грудень 1918 р.) єврейське населення було захоплене відновленням вільного політичного життя, і про антиєврейські ексцеси не було чути взагалі.
стан загального піднесення у перші тижні повстання, коли також жидівське населення було захоплене відновою вільного політичного життя й коли про жодні протижидівські ексцеси не було чути взагалі
За Директорії вивіски під загрозою покарань вимагали переробляти й перекладати українською мовою; одразу запроваджено нещадну цензуру преси, заборонено з'їзди й збори.
Заказывание вывесок и перевод их на украинский язык под страхом всевозможных кар... «сразу была введена беспощадная цензура для прессы, запрещены съезды и собрания»
автор уривка: упорядник С. О. Алексєєв, цитата з Винниченка; стосується всієї території Директорії, включно з Києвом (грудень 1918 – січень 1919)
Наприкінці грудня в київських родинах ставили ялинку: пахло хвоєю, на зелених гілках горіли різнокольорові парафінові свічки.
всегда в конце декабря пахло хвоей, и разноцветный парафин горел на зеленых ветвях
Художній твір: спогад про довоєнні роки.
Одяг молодого лікаря-офіцера вдома: френч із великими кишенями, сині рейтузи, м'які туфлі; поголений.
бритый, светловолосый… во френче с громадными карманами, в синих рейтузах и мягких новых туфлях
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Взимку жінки носили хутряні коміри — сріблясті й чорні, що робили обличчя «загадковими і красивими».
темные воротники — мех серебристый и черный, — делали женские лица загадочными и красивыми
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Офіцер перед явкою на службу мастив голову бріоліном і обов'язково чіпляв шпори: «не хочется являться без шпор».
голову смазал бриолином, причесался и сказал Турбину: — Алеша, эгм… будь другом, дай свои шпоры надеть. Домой уж я не заеду, а не хочется являться без шпор.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Хатня прислуга в інтелігентній родині: молода служниця жила в кімнатці за кухнею, у відпустку їздила до тітки, обмітала крісла метелкою з півнячого пір'я, витирала калоші в передпокої, прала білизну.
Черноглазая Анюта, утром вернувшаяся из отпуска от тетки, шаркала петушиной метелочкой по креслам.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Цивільний чоловік-інтелігент узимку 1918 року — у чорному пальті з каракулевим (барашковим) коміром.
чувствуя себя неприятно без шапки, в качестве какого-то оболтуса в черном пальто с барашковым воротником
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Одяг нічного Хрещатика в грудні 1918 року: багач — у дорогій шубі з бобровим коміром, циліндрі й чорних лайкових рукавичках; бідний поет — у витертому шевіотовому пальті з козячим хутром; повії в зелених, червоних, чорних і білих шапочках, «гарні, як ляльки».
одетого в дорогую шубу с бобровым воротником и цилиндр… пятый некий пьяненький в пальто с козьим мехом… Проходили проститутки мимо, в зеленых, красных, черных и белых шапочках, красивые, как куклы
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Молодик із Житомира, що приїхав до Міста в грудні 1918 року, вдягнений у коричневий френч, коричневі галіфе й чоботи з жовтими жокейськими відворотами — модний на той час напіввійськовий стрій цивільних.
Видение было в коричневом френче, коричневых же штанах галифе и сапогах с желтыми жокейскими отворотами.
Художній твір: опис одягу Ларіосика; френч і галіфе були поширені серед цивільних у 1918 році.
Опис анатомічного театру: зелені двері, ряди порожніх вішалок, коридор під скляним дахом, зали з шафами препаратів і мікроскопами, цинкові столи, кам'яна підлога, чавунні двері, вантажний ліфт; сторожі курили махорку, відвідувачам давали нюхати нашатир.
Цинковые столы белели рядами. Они были пусты, и где-то со стуком падала вода в раковину. Под ногами гулко звенел каменный пол.
Художній твір: епізод відбувається через три-чотири дні після 14 грудня 1918 року, напередодні або в день параду; точна дата в тексті суперечлива.
Взимку 1918 р. у Києві постійно гасла електрика («щохвилини тухне»), тож у квартирах тримали напоготові свічки.
Черт знает что такое! Каждую минуту тухнет. Леночка, дай, пожалуйста, свечи.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо. Перебої з електрикою в грудні 1918 р. — історична реалія.
У квартирі Турбіних ванну нагрівали топкою («ванна зараз топиться»); змерзлого гостя відразу садили у ванну.
Вот что: там ванна сейчас топится
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Поручик-ад'ютант приходить у гості з величезним букетом троянд, у бурці, під якою чудова черкеска; до гостей їздять візником.
Снимает в передней бурку, остается в великолепнейшей черкеске.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Полковник Турбін називає гетьманське офіцерство «кав'ярняною армією»: офіцери з валютою в кишені сиділи в кав'ярнях на Хрещатику разом зі штабною гвардійською юрбою, замість іти воювати.
Он в кофейне сидит на Крещатике, а вместе с ним вся эта гвардейская штабная орава.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Тікаючи, офіцери перевдягалися в цивільне пальто й капелюх, знімали шпори й погони, шашки зав'язували у вузол, брали рушник, бритву, мило й газету.
Шервинский в это время надевает штатское пальто и шляпу, снимает шпоры.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Дров у гімназії не було, тож юнкери ламали парти й топили ними печі, попри протести старого педеля, якому директор наказав берегти казенне майно.
Эй, второй взвод, в классы парты ломать, печи топить! Живо!
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
На світанку дня взяття міста Петлюрою електрики не було (за словами персонажа, обстріляли станцію); на ломберному столі горіла свічка, над містом стояла заграва.
Обстреляли станцию.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
У дні облоги Києва республіканським військом (кінець листопада — грудень 1918 року) місто, за Христюком, мало вигляд не столиці Української Держави, а російського міста, де господарювали офіцерські дружини; на найголовніших будинках майоріли російські триколірні прапори.
не столицю Української Держави, а офицерські дружини ; на годовніщих будинках розвівались трьохкольорові російські прапори.
Частина речення в OCR нерозбірлива. Оцінка ворожого до гетьмана автора.
Під френчем у офіцера — вузькі чепурні чоботи з пряжками на литках, плямисті онучі, під ними лілові шовкові шкарпетки, батистова сорочка, перехрещена чорними підтяжками, сині бриджі зі штрипками. Одяг з фронту був завошивлений: френч виносили на холодну веранду, «щоб воші здохли».
Френч Николка тотчас отправил на холодную веранду — пусть дохнут вши. Мышлаевский, в грязнейшей батистовой сорочке, перекрещенной черными подтяжками, в синих бриджах со штрипками
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Солдати й шофери курили самокрутки — «козячі ніжки».
— Какая же это сила? — спросил Копылов, пыхтя козьей ножкой.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
Дров узимку бракувало, їх крали із сараїв у дворі: злодії відривали обшивку стіни сарайчика й поспіхом прибивали назад. Брати підозрюють шевців із сусідньої квартири № 11.
— Эх, эх, а дров до чорта мало. Опять сегодня вытащили, смотри.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Увечері по дрова до сараю ходили з електричним кишеньковим ліхтариком; до дев'ятої вечора натоплену кахляну піч не можна було торкнутися.
Из Николкиного электрического фонарика ударил голубой конус
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Обережні мешканці на ніч перевіряли всі запори дверей: засув, ланцюжок, гачок; вікна завішували простирадлом і пледом на англійських шпильках.
внимательно потрогал запоры, болт, цепочку и крюк… Левое окно завесил простыней до половины, а правое пледом при помощи английских булавок
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Дами їздили до театру в театральних капорах; за останній рік такі речі швидко зносилися, стрічки витерлися.
надела она темно-красный театральный капор. Когда-то в этом капоре Елена ездила в театр вечером… Но капор обветшал, быстро и странно, в один последний год
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Модний колір жіночого домашнього капота в 1918 році — «електрик» (яскраво-синьо-зелений).
И капот тебе идет, клянусь честью… Совершенно зеленый… — Это электрик, — пояснила Елена
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Заможний київський підрядник узимку носив пальто з котиковим коміром і котикову шапку «пиріжок»; постачав військовим сало й вазелін-напівмастило для гармат.
Котиковый пирожок сидел у него на самом затылке и пальто нараспашку… Поставлял Фельдман генералу Картузову сало и вазелин-полусмазку для орудий.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Офіцер, що переховувався після приходу петлюрівців, збрив вуса й перевдягнувся в студентське пальто з баранячим коміром і студентський кашкет.
Студенческое пальто с барашковым воротником и фуражка… исчезли усы…
Художній твір: типовий спосіб маскування офіцерів у грудні 1918 року.
У перші дні петлюрівської влади вулиця ввечері порожніла значно раніше звичайного; електрика горіла впівсили, лампочка в трирожковій люстрі світила тьмяним червонуватим світлом.
По случаю событий, значительно раньше, чем обычно, опустела и без того не очень людная улица... Электричество зажглось почему-то в полсвета
Художній твір: епізод відбувається через день-два після 14 грудня 1918 року; точний день не вказано.
Після крадіжки сховку мешканці вночі забили щілину між будинками дошками з цвяхами вістрями назовні, а на горищі над квартирою, між теплими димарями й білизною, забили слухове вікно.
Ущелье было короткими досками забито наглухо... На чердаке, над квартирой... лазили всюду, сгибаясь между теплыми трубами, между бельем, и забили слуховое окно.
Художній твір: епізод відбувається через день-два після 14 грудня 1918 року; точний день не вказано.
Рідні загиблого офіцера боялися, що про них дізнаються («Тише… Услышат…»); вирішили, що на пошуки тіла піде сестра з юнкером, бо матір могли заарештувати.
— Мама, мама, ты не поедешь. Ты не поедешь. Юнкер отказывается хлопотать, если ты поедешь. Его могут арестовать.
Художній твір: епізод відбувається через три-чотири дні після 14 грудня 1918 року, напередодні або в день параду; точна дата в тексті суперечлива.
Тіло загиблого полковника вночі обмили сторожі й поклали в каплиці при анатомічному театрі в труну — у френчі без погон, з вінчиком на лобі, при трьох свічках; під сорочку юнак поклав аршин георгіївської стрічки.
Най — обмытый сторожами, довольными и словоохотливыми, Най — чистый, во френче без погон, Най с венцом на лбу под тремя огнями... с аршином пестрой георгиевской ленты
Художній твір: погони на покійнику не залишали з обережності. епізод відбувається через три-чотири дні після 14 грудня 1918 року, напередодні або в день параду; точна дата в тексті суперечлива.
Утікач перелазив через паркани й тікав садами та провулками; на нього кинувся сторожовий пес, який роздер йому шинель.
Какое счастье, что догадался юркнуть в переулок. А там сад. Забор. Я на забор.
Художній твір: оповідання М. Булгакова «Незвичайні пригоди доктора» (1922), написане як щоденник лікаря N; київські розділи I–IV напівавтобіографічні, розділи про Чечню (вересень 1919 р.) і далі не стосуються Києва й пропущені. Розділ II («Вечір… грудня»): «п'яту владу» (гетьманат) вигнали, у місто входять війська Директорії з «червоними хвостами» на шапках — це відповідає 14 грудня 1918 р., хоча число в тексті не назване.
Сусіди по провулку скаржилися на шумні застілля: «І так уже товчуть, що в нас щодня пиятика».
Весь переулок разбудите. И так уж твердят, что у нас каждый день попойка.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Швець родом з Калузької губернії жив у Слобідці, шив чоботи на замовлення магазину й носив їх уночі в кошику до міста, щоб устигнути до ранку.
Мы на магазин работаем. Сами в Слободке живем, а сапоги в город носим.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
У театрі відбулася урочиста вистава на честь Директорії: різнорідні уривки, були й коміки із Саксаганським.
В театрі відбулося урочисте представлення на честь Директорії: ріжнородні кавалки, не бракувало й коміки з Саксаганським.
У грудні 1918 р. Нарбута обрали ректором Української академії мистецтва; цю посаду він обіймав до смерті.
а в грудні 1918 року її ректором, і цього провідного становища він не покидає до самої смерти.
Точнішої дати в грудні не наведено.
Ходив вірш Дона-Амінадо «Прощанье с Киевом»: «Не так уж тесен Божий мир, А мне мила моя свобода. Прощай Аскольд, прощай и Дир И хай жива меж Вами згода».
«Не такъ ужъ тѣсенъ Божій міръ, А мнѣ мила моя свобода. Прощай Аскольдъ, прощай и Диръ И хай жива межъ Вами згода».
printed page; OCR «агода» = «згода».
Штабс-капітан Лебедєв під гітару співав у музеї куплети на злобу дня на мотив «Ах вы сени»: «Ходят пленные, как тени, Ни отчизны, ни семьи…», «Черноморец, как хозяин, Раскричится иногда…».
Ходятъ плѣнные, какъ тѣни, Ни отчизны, ни семьи. ... Ахъ, вы сѣни, мои сѣни
printed page
Юнкер виспівував «Журавля» про київську авантюру: «Раньше всех несется в бой Личный Гетмана конвой… А за ним всегда готова И дружина Кирпичева… С криком слава (не ура) Прет на Киев Петлюра».
«Раньше всѣхъ несется въ бой Личный Гетмана конвой. Журавель мой, журавель, журавушка молодой. А за нимъ всегда готова И дружина Кирпичева.
printed page
Концерт особливо сподобався петлюрівцям: наступного дня депутат від варти прийшов просити «нельзя ли еще раз устроить»; повторного концерту не було. У тій самій залі правили всеношну, січовики стояли й хрестилися.
«нельзя ли еще разъ устроить»
printed page
Автор радить як драматичне, хоча не цілком об'єктивне зображення останніх днів гетьманату й початку влади Директорії п'єсу Михайла Булгакова «Дні Турбіних».
For a dramatic but not fully objective treatment of some of the factors present in the last days of the Hetman's regime... see the play, "Days of the Turbins," by Michael Bulgakov
Посилання на художній твір.
Наприкінці грудня в Купецькому зібранні мав відбутися концерт віолончеліста Йосипа Преса, присвячений старовинній музиці; черговий «вівторок» у Літературно-артистичному клубі присвячено пам'яті П. І. Чайковського.
Въ концѣ декабря въ Купеческомъ Собраніи состоится концертъ віолончелиста Іосифа Пресса, посвященный старинной музыкѣ.
Після зайняття Києва Директорією в Київській опері дали святкову виставу в постановці Миколи Садовського: пролог, кантата, дія з трагедії «Гетьман Дорошенко», дія з «Лісової пісні» Лесі Українки та ще щось; Директорія сиділа в колишній царській, потім гетьманській ложі, автор — у ложі дипломатів.
в Київській Опері дали святочну виставу. Режисерував її славний Микола Садовський. Був пролог, кантата, один акт із трагедії „Гетьман Дорошенко", один акт із символічної драми Лесі Українки „Лісова Пісня"
Кінець грудня 1918; автор називає це найкращим, що бачив тоді в Києві.
З дозволу коменданта в круглій аудиторії музею влаштували концерт: хор із солдатськими піснями, імітація балалаєчного оркестру, солісти, гумористи, «гипнотизёр»; у перших рядах генерали без погонів, сестри, німецькі солдати й січовики у французьких шоломах, обвішані гранатами; куплетист Дарогоневський співав «Ой, яблочко, куда ты катишься? В музей попадешь, не воротишься».
Ой, яблочко, куда ты катишься? Въ музей попадешь, не воротишься
printed page
Директорія перейменувала Український національний хор на «Республіканську капелу», вилучивши з назви слова «український національний».
Цей хор уряд Директорії переіменував на „Республиканську Капелю"
Автор — колишній хорунжий Січових стрільців, у 1940 р. палкий прихильник гетьмана; текст полемічний, спрямований проти соціалістів. Перейменування відбулося після приходу Директорії до Києва (грудень 1918 — січень 1919 р.).
У «Вертепі» Курбас ішов за сокиринським варіантом вертепу, де лялька Запорожця більша за всіх і найактивніша; Ревуцький зазначає, що вистава припала на часи українського уряду й відповідала моменту, але в репертуарі не втрималася.
поява цієї вистави Курбаса припала на часи панування українського уряду, була відповідна сучасності, і якщо вона потім не втрималася в репертуарі
Оцінка пізнього автора.
Юнкерська пісня «Съемки», яку співали під гітару: «Сапоги фасонные, / Бескозырки тонные, / То юнкера — инженеры идут!» і приспів «Здравствуйте, дачники, / Здравствуйте, дачницы…».
«Сапоги фасонные, Бескозырки тонные, То юнкера — инженеры идут!»
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Перукар Жан два місяці за Петлюри працював під вивіскою «Голярня» — за Директорії вивіски масово перекладали українською.
выходя от парикмахера Жана, который два месяца при Петлюре работал под загадочной вывеской «Голярня»
Художній твір: оповідання М. Булгакова «В ніч на 3-тє число» (1922), напівавтобіографічне (сам Булгаков був мобілізований петлюрівцями і втік). Дія — відступ військ Директорії з Києва; місяць у тексті не названо, з історичного контексту — початок лютого 1919 р. Два місяці — від середини грудня 1918 р. до початку лютого 1919 р. Українізація вивісок — історична реалія.
Юнкерські пісні того часу: «Бескозырки тонные, сапоги фасонные, то юнкера-гвардейцы идут…», «Здравствуйте, дачники! Здравствуйте, дачницы!».
Бескозырки тонные,
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Офіцери співали за столом «Песнь о вещем Олеге» («Скажи мне, кудесник, любимец богов…») з приспівом «Так громче, музыка, играй победу», підставляючи слова про царя.
Скажи мне, кудесник, любимец богов,
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Підпилі офіцери вдома співали «Боже, царя храни», хоча господарі намагалися їх зупинити.
Боже, царя храни!..
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
У петлюрівських частинах співали: «Ой, яблочко, куда котишься, к гайдамакам попадешь — не воротишься...».
«Ой, яблочко, куда котишься, к гайдамакам попадешь — не воротишься...»
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Юнкери на марші співали «Дышала ночь восторгом сладострастья» на мотив солдатської пісні, а також «Буря мглою небо кроет» і «И когда по белой лестнице поведут нас в синий край».
Дышала ночь восторгом сладострастья,
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
У грудні 1918 року Курбас у «Молодому театрі» дав експериментальну виставу «Вертеп»: посеред сцени чотирикутна двоярусна споруда, з боків два клироси зі шкільних лав із бурсацькою капелою; традиційних вертепних ляльок (ангели, пастухи, царі, смерть, чорт, Ірод, лях, жид, селянин, мадяр, москаль) грали актори.
Курбас уже в грудні 1918 року дав іншу експериментальну виставу «Вертеп».
Виклад В. Ревуцького (пізня стаття). С. Бондарчук (с. 296) називає «Вертеп» недоробленим, таким, що викликав на святках внутрішні чвари — можливо, показ був близько Різдва 1918/19.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
Квитки до опери брали в бельетаж: напис на печі повідомляє про квиток на «Аїду», бельетаж № 8, права сторона.
«Леночка, я взял билет на Аиду. «Бельэтаж N 8, правая сторона».
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Читання київської інтелігенції 1918 року: «Господин из Сан-Франциско» Буніна, «Капитанская дочка», «Война и мир», «Саардамский плотник».
Перед Еленою остывающая чашка и «Господин из Сан-Франциско».
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Удома грали на піаніно оперні партитури — «Фауст» Гуно був у кожній інтелігентній родині; в опері в ложах пахло парфумами.
Пианино показало уютные белые зубы и партитура Фауста там, где черные нотные закорючки идут густым черным строем
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
У грудні 1918 року в місті йшла п'єса «Павел Первый»; коли актор вимовляв «вера православная, власть самодержавная», офіцер у залі крикнув «Верно!», зала аплодувала, а з ярусу хтось гукнув «Идиот».
Я… был на Павле Первом… неделю тому назад… и когда артист произнес эти слова, я не выдержал и крикнул: «Верр-но», и что-ж вы думаете, кругом зааплодировали. И только какая-то сволочь в ярусе крикнула: «Идиот».
Художній твір: ймовірно, п'єса Д. Мережковського «Павло I».
Солдатська кавалерійська пісня під італійську гармоніку: «Дунька, Дунька, Дунька я! / Дуня, ягода моя… / И — эх, Дуня, Дуня, Дунь, Дуня! / Полюби, Дуня, меня».
«… Дунька, Дунька, Дунька я! Дуня, ягода моя». — зашумел вдруг, как во сне, хор железных голосов и заиграла итальянская гармоника.
Художній твір: сон героя.
Офіцерська компанія вечорами грала у вінт при стеаринових свічках, у диму цигарок; жартома говорили про «блакитний петлюрівський крап» карт.
При трепетном стеариновом свете свечей, в дыму папирос, волнующийся Лариосик купил... — Блакитный петлюровский крап…
Художній твір: вінт — популярна карткова гра.
Ще до зайняття Києва повстанцями більшовики (порушивши договір Винниченка з Мануїльським) масово розкидали листівки із закликом до непокори й бунту проти Директорії.
розкинувши масово, ще до заняття Києва повстанчими військами, летючки зі закликом до непослуху й бунту проти Директорії
Кінець листопада – середина грудня 1918 р.
Нова влада закрила «Дзєннік Кійовскі» Волошиновського (який стояв за самостійність), але залишила виходити орган польських «вшехполяков»; Волошиновський просив Донцова врятувати газету.
просив ратувати його "Дзєннік Кійовські", замкнутий новою владою.
Газету «Киевская мысль», що займала ворожу українцям позицію, закрила («задушила») петлюрівська Директорія в грудні 1918 р.
газета погибла еще до прихода большевиковъ: ее задушила, въ декабрѣ 1918 года, петлюровская Директорія
printed page 173
На початку грудня по всіх вулицях Києва були розклеєні відозви «Героем можешь ты не быть, но добровольцем быть обязан» і накази про мобілізацію з погрозою розстрілу.
«Героемъ можешь ты не быть, но добровольцемъ быть обязанъ», пестрятъ приказы о мобилизаціи съ угрозой разстрѣломъ.
printed page
Київські газети заспокоювали городян: «Союзники близко! Союзники в Жмеринке! В Бирзуле! На Черном море показались вымпелы!», друкували «последнее радио Энно» і «заявление Мулена».
Союзники близко! Союзники въ Жмеринкѣ! Въ Бирзулѣ! На Черномъ морѣ показались вымпелы! . . . Нѣмцы готовы поддержать Гетмана и добровольцевъ! Послѣднее радіо Энно!
printed page; Газетні чутки.
Перший після зайняття Києва Петлюрою номер газети «Свободные мысли» містив статтю Фінка «О Сидоровой козе» із закликом до російської інтелігенції «поднять выше голову»; наступного дня газету закрили, Фінка заарештовано.
Получили номеръ «Свободныхъ Мыслей», — первый по занятіи Кіева Петлюрой. Въ немъ яркая статья Финка «О Сидоровой козѣ»
printed page; Друга половина грудня 1918.
Українські газети «Нова Рада» і «Відродження» вели потужну кампанію проти «добровольцев»: «Відродження» писало про селянина з вирізаним каральним загоном язиком, який з'явився на зборах спілки в Києві; «Нова Рада» — про грабежі добровольців.
по «Відродження», на собравшейся въ Кіевѣ спилкѣ появился крестьянинъ съ вырѣзаннымъ языкомъ.
printed page; Автор підтверджує: у музеї сиділи карателі, що хвалилися «подвигами».
З газет дізналися про вбивство генерала графа Келлера «при попытке бежать», про те, як Петлюрі, що в'їхав на білому коні, підносили шаблю вбитого графа, і про тост Винниченка на банкеті «за единую неделимую Украину».
какъ въѣхавшему на бѣломъ конѣ Петлюрѣ подносили саблю убитаго графа.
printed page; Газетні повідомлення.
У вбиральні музею знайшлася українська прокламація, що закликала робітників і селян повалити Петлюру й установити Радянську республіку, але «не такую, как в Москве» — справжній робітничо-селянський уряд.
«У насъ должно быть подлинное рабоче-крестьянское правительство, изъ насъ, братья-рабочіе и крестьяне».
printed page
Російські газети в Києві закрили за виступи проти української незалежності; видавцям, які просили дозволу відновити їх, сказали, що третина вмісту має бути українською.
The Russian newspapers in Kiev were closed for having opposed Ukrainian independence; when permission was asked to re-establish them, the publishers were informed that one-third of the content would have to be in Ukrainian.
Грудень 1918 р.
Листівки вербувальної комісії Куреня смерті ім. Івана Сірка («Чи здобудемо волю України, чи з славою загинемо») і листівка «Симон Васильович Петлюра» з євангельським епіграфом «І Я кажу тобі – Симоне, ти єси Петр...».
Чи здобудемо волю України, чи з славою загинемо
ДАСО, Листівки, №2674, с. 28; ЦДАВО, Ф. 3809, Оп. 1, Спр. 1, Арк. 7.
Під час облоги через увесь Хрещатик від одного боку до другого був натягнутий велетенський білий банер із написом «Купуйте газету «Мир»» — реклама нової гетьманської газети. Селяни на Бессарабці сприйняли його як оголошення про мир із Петлюрою.
там висел в воздух протянутый с одной стороны Крещатика на другую гигантский белый флаг с надписью: «покупайте газету «Мир».
Дата орієнтовна: кінець листопада — початок грудня 1918 року н. ст.
Російська газета написала, що всі українські партії в Києві, навіть хлібороби-демократи, перейшли на платформу федерації; Донцов із членом партії відніс до редакції спростування; редактор із запобігливою усмішкою запевняв, що друкувати таке зараз небезпечно для них особисто. Газета надрукувала заяву лише після падіння гетьмана.
Редактор приняв нас чемно, але з запобігливою усмішкою переконував, що видрукування подібної заяви може, під теперішній час, пошкодити нам особисто.
Під час облоги Києва Директорією.
Через брак вугілля електрична станція не подавала вчасно струму, і київські газети друкувалися мізерними накладами: газета з тиражем 35 тисяч вийшла лише в 4 тисячах примірників, інша з тиражем 10 тисяч — у 800, «Последние Новости» одного дня — у 2–3 тисячах; бували дні, коли загальний наклад усієї преси в Києві не сягав 15 тисяч.
одна газета з тиражем у 35 тисяч примірників вийшла була в числі тільки 4-х тисяч; друга, з тиражем з 10 тис. мала ... тільки 800 прим.; ... були дні, коли тираж усеї преси в Київі не доходив 15 тисяч.
Стаття А. Ніковського «Небезпека державі»; наклад «Последних Новостей» в OCR «2-2 тисяч».
Ще до вступу республіканських військ у Києві велася гарячкова більшовицька агітація проти Директорії: провокаційна преса, походи, мітинги, інсценізовані криваві заворушення аж до грабунків і єврейських погромів.
Викликування анархії провокаційною пресою, походами, мітінґами, ad hoc інсценізованими кровавими заворушеннями включно до грабунків і жидівських погромів
Оцінка автора; конкретних епізодів не названо.
Ще до вступу республіканських військ до Києва і після нього в місті велася агітація проти Директорії: провокаційна преса, походи, мітинги, інсценізовані криваві заворушення, включно з грабежами і єврейськими погромами (за оцінкою Коновальця).
Викликування анархії провокаційною пресою, походами, мітингами, ад гок інсценізованими кривавими заворушеннями включно з грабунками й жидівськими погромами
Є. Коновалець; оцінне, без конкретних епізодів.
Журнал «Украинская Жизнь» (Москва, з 1912 р.) припинився 1917 р., останні його книжки вийшли вже в Києві; наприкінці 1918 р. додатково вийшов під тією самою назвою збірник статей, що підбивали політичні підсумки українського життя.
припинившися вже р. 1917, коли в Київі вийшли останні книжки журналу, а в кінці 1918 р. ще додатково під тою самою назвою збірник статтей, що подавали політичні підсумки українського життя
Місце видання збірника 1918 р. прямо не названо (за контекстом, імовірно, Київ). 'Наприкінці 1918' — місяць умовно грудень.
Соціалісти, схоже, призначали завідувачем преси галицького радикала О. Назарука.
Соціялісти, здається, призначають для пресових справ галицького радикала О. Назарука.
Після взяття Києва Петлюрою та проголошення Директорії (грудень 1918 р.) окремі відомства Директорії в провінції безпосередньо зносилися з Києвом, а з установ виганяли службовців, які не володіли українською мовою.
каждое вѣдомство въ отдѣльности непосредственно сносилось съ Кіевомъ ... Изъ учрежденій были изгнаны всѣ служащіе не владѣвшіе «украинской мовой».
Спостереження стосується Катеринослава, не Києва; подано як тло політики Директорії.
Примітка в «Новій Раді» повідомляла, що коли статтю «Що лишилось од культури?» вже набрали, надійшло розпорядження головнокомандувача князя Долгорукова про закриття «Нової Ради», і той номер конфіскували.
Ця стаття була вже в наборі, коли прийшло роспоряження Долгорукого про закриття „Нової Ради" ... Число було конфісковане.
Закриття — за гетьманату, наприкінці листопада — на початку грудня 1918 р.; точна дата не вказана.
Київська преса 15 грудня 1918 року згадує «героя цензури» підполковника Смолянінова: за гетьмана до кожної газети приставили цензорів-ротмістрів, які приходили в друкарню й закреслювали навіть те, що дозволяла загальна цензура.
Газетним „героєм" останні дні був підполковник Смолянинів. ... цензура приставила до кожної газети фахівців ротмістрів, які являлися в друкарню і зачеркували навіть те, що дозволяла загальна цензура.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
У газеті «Вести» друкувалися статті проти Петлюри, на кшталт «Петлюра — авантюрист, грозящий своею опереткой гибелью краю…»; автори таких статей у грудні 1918 року боялися розправи.
Номер газеты «Вести», всем известен… В газете статья… «Петлюра — авантюрист, грозящий своею опереткой гибелью краю…»
Художній твір: «Вести» — назва з роману; реальна газета — можливо, «Киевские вести» або інша.
Газети, не маючи справжнього фото Петлюри, час від часу друкували перший-ліпший знімок якогось католицького прелата (щоразу іншого) з підписом «Симон Петлюра».
газеты время от времени помещали на своих страницах первый попавшийся в редакции снимок католического прелата, каждый раз разного, с подписью — Симон Петлюра
Художній твір: сатиричне узагальнення автора.
Гумористична газета «Чортова кукла» друкувала дотепи на злобу дня: «Голым профилем на ежа не сядешь», «Арбуз не стоит печь на мыле / Американцы победили», «Игривы Брейтмана остроты, / И где же сенегальцев роты?», «Рожают овцы под брезентом, / Родзянко будет президентом».
«Игривы Брейтмана остроты, И где же сенегальцев роты?» «Рожают овцы под брезентом, Родзянко будет президентом.»
Художній твір: назва газети може бути вигаданою або зміненою; «сенегальці» — натяк на очікуваний десант французьких колоніальних військ, Брейтман — київський журналіст-фейлетоніст (потребує перевірки).
Назарук і галицький офіцер-посланець Вітовського вмовляли Винниченка не приймати Цегельського, стверджуючи, що цієї ночі в Галичині Вітовський здійснить переворот і проголосить військову диктатуру; чутка не підтвердилася. Винниченко зізнався, що й Петлюра, який зблизився з Коновальцем і Мельником, готує військову диктатуру.
цієї ночі мав доконатися переворот, а саме військовий секретар Вітовський і віддані йому молоді старшини мали усунути кабінет д-ра С. Голубовича
Чутка/інтрига, не подія.
Міністр фінансів Мартос вимагав виділити кілька загонів СС для проведення призначеної ним реквізиції золота в київських магазинах; командування відмовилося, але в Києві все одно пішли плітки, ніби Січові стрільці пограбували київських ювелірів.
домагання міністра фінансів Мартоса, післати в його розпорядження кілька відділів Січових Стрільців для переведення зарядженої ним (Мартосом) реквізиції золота в київських крамницях
Чутка про пограбування ювелірів — за словами автора неправдива. Дата — груд. 1918 – січ. 1919.
Винниченко, за словами Коновальця, був у паніці, певний, що військові заарештують і розстріляють його, і водночас захоплювався думкою, як українці знищуватимуть більшовиків, отримавши від французів містичні 'фиолетовые лучи' і танки.
захоплювався думкою, як то українці будуть нищити большевиків, коли дістануть від французів містичне „фіолетове проміння” й танки
Є. Коновалець; ворожий до Винниченка.
Під час облоги Києва наприкінці 1918 року хтось самовільно забрав з військових складів велику кількість військового сукна й сховав у підвалах Міської думи; у лютому 1919 року, коли СС залишали Київ, про це повідомив кіннотникам хтось із киян, і сукно вивезли.
вивезено це сукно, яке хтось безправно підчас облоги Києва забрав з військових складів і сховав у пивницях Міської Думи.
Схованку виявили 4 лютого 1919 року; хто й коли саме сховав сукно — невідомо.
Німецький полковник у Фастові розповідав, що поляки зупиняють потяги з німцями, відбирають зброю й роздягають догола, тому ешелони з Козятина намагаються скеровувати на Жмеринку й Галичину, оминаючи Здолбунів; «а тепер уже холодно».
поляки зупиняють потяги з німцями і не тільки відберають всю зброю, а й роздягають до гола, А тепер уже холодно
Поки війська Директорії облягали Київ, більшовики займали райони на півночі та північному сході України; у великих містах більшовицькі комітети готувалися захопити владу, чекаючи, поки Директорія здолає гетьманців.
По більших містах большевицькі комітети готовилися захоплювати владу
Щоб підбадьорити «русское население Киева», гетьманський уряд оголошував складені міністром внутрішніх справ Кістяківським телеграми «з Одеси» про прихід в Україну військ Антанти та повний розгром військ Директорії.
оголошувало складені міністрок внутрішніх сиран Кістяковських телеграми („з Одесп") про прихід на Україну союзного антантського війська та про повний розгром війська Директорії
Чутки й фальшиві повідомлення; твердження Христюка, що телеграми складав сам Кістяківський.
Газети писали, що селяни на боці гетьмана, а офіцери з позицій розповідали, що села порожні: «Усі побігли до Петлюри».
Николка. Да как же так? А в газетах пишут, что мужики на стороне гетмана...
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
У німецькому штабі під великим секретом повідомляли, що німці кидають гетьмана напризволяще; про це «ніхто не знає, навіть сам гетьман».
Немцы оставляют гетмана на произвол судьбы.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Поширена в гетьманських колах надія: навіть якщо німці підуть з України, Антанта її займе й відновить гетьмана, бо Європі потрібна гетьманська Україна як кордон від більшовиків.
Даже если немцы оставят Украину, Антанта займет ее и восстановит гетмана.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
У Києві розповідали, що в більшовицькій Москві голод — «там, кажуть, котів їдять».
Там, говорят, кошек жрут.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
В офіцерських колах ходила легенда, що імператор Микола II живий: нібито, коли свита гетьмана представлялася кайзерові Вільгельму, з-за портьєри вийшов цар і закликав офіцерів формувати частини в Україні, щоб іти на Москву.
портьера раздвинулась, и вышел наш государь.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо. Сам персонаж Турбін називає це легендою: «Я уже слышал эту историю».
Частина юнкерів і офіцерів після краху гетьманату хотіла дістати ешелони й пробиратися «на Дон, до Денікіна».
Достанем эшелоны — и на Дон, к Деникину!
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Пасажири попереднього поїзда на Севастополь розповідали, що банда Махна пограбувала їх до нитки, у деяких навіть забрали шапки; офіцер-доброволець розповідав про роздягнену догола пасажирку купе першого класу.
рассказали, что их обобрали до нитки, у некоторых отняли даже шапки.
Поза Києвом.
У Києві наприкінці грудня 1918 р. автор уперше почув імена Махна, Григор'єва, Зеленого, Ангела; казали, що на Катеринославщині якийсь Махно підняв повстання проти Директорії, і про «таращанську дивізію» в Трипіллі та на Звенигородщині; одні називали їх «славними козаками», інші хитали головами.
Тоді я перший раз почув імена Махна, Григорієва, Зеленого, Ангела та інших.
Чутки в Києві.
У Києві постійно говорили про полковника Болбочана та його «Запорозький корпус» (25 000 осіб): що він відступає з Харківщини на Полтавщину під натиском «червоних» з Московщини і що Петлюра хоче його ліквідувати. За Гетьмана автор чув про Болбочана як про чудового офіцера й патріота.
Імя полковника Болбочана та його „Запорізького Корпусу" (25.000 мужа) оббивалось щораз об мої вуха.
У грудні 1918 — січні 1919 р. «стоустая молва» перебільшувала сили союзного десанту в Одесі; говорили про розкол між «большевизанствующим» Винниченком і поміркованішим Петлюрою в питанні про виклик союзників. Директорія обмінювалася нотами з Москвою та Одесою.
въ Одессѣ уже были войска союзниковъ и стоустая молва всячески старалась преувеличить силы этого дессанта
printed page 234; чутки
Низька певність: вниз списку, з позначкою
З уст в уста переказували, що полонених українців-повстанців російські добровольці закатовують у страшний спосіб; газети про це майже не писали.
полонених Українців-повстанців... вони замордовували в страшний спосіб. Про се мало писалося в ґазетах... але про те переказувалося із уст в уста
Чутки.
Ходили чутки, що авторами федеративної грамоти були Кірпічников, Гербель, князь Долгоруков, Лопухін і Келлер, які нібито змусили Скоропадського її підписати, погрожуючи застрелити.
Ходили поголоски, що ніби то авторами злощасної гетьманської "грамоти" ... були Кірпічніков, Гербель, князь Долгоруков, Лопухін і Келер, що, начебто вони примусили Скоропадського підписати
Чутка, автор подає її як поголоску.
Ходили тривожні глухі чутки, що на світанку на Хрещатику на височенних ліхтарних стовпах гойдалися повішені люди в шинелях і погонах білогвардійських офіцерів.
Ходили тривожні та глухі слухи, що досвіта, на Хрещалику (головній вулиці Києва), на височенних лямпових стовпах гойдалися повішені люди в шинелях і погонах білогвардійських старшин
Чутка.
За твердженням листа «Маркулюма» (тобто С. Моркотуна), опублікованого Бурцевим, інженер Микола Шумицький був колишнім німецьким агентом і в грудні 1918 р. був виключений з української національної партії за її вироком.
колишнім німецьким аґентом, виключеним із національної української партії в наслідок присуду, виголошеного проти нього в грудні минулого року.
Звинувачення в італійській католицькій газеті в переказі Бурцева; автор сам вважав повідомлення плутаним. Шумицький — автор брошури «Український архітектурний стиль» (Київ, 1914).
Після вибуху до музею долетіла чутка, що збунтувався «большевиствующий» Чорноморський кіш; родичі юрбами стояли біля колючого дроту довкола кварталу.
Долетѣлъ слухъ, что взбунтовался большевиствующій Черноморскій кошъ.
printed page; Чутка.
За «Протофісіадою», коли гетьманові та його міністрам довелося тікати з Києва, Протофіс заздалегідь переказав до Стокгольма близько 20 000 000 карбованців для уряду; з ними виїхав колишній начальник гетьманського штабу генерал Аккерман.
ба останні часи туди вислано було біля 20,000.000 карбов., з якими виїхав бувший начальник гетьманського штабу ґенер. Аккерман
Обвинувачення газети; дата приблизна (кінець гетьманщини).
Колишній секретар гетьмана Моркотун у жовтні 1919 року в паризьких російських газетах стверджував, що Петлюра знав, де переховується Скоропадський після падіння Києва, але не посмів його схопити через заборону масонів.
С. Метлюра знав, де переховується тенерах Скоропадський, але не посмів начепити Скоропадського через заборону масонів
Явно сумнівна чутка (пізніша публікація, конспірологічна версія про масонство).
Німецька газета писала чутку, ніби міністр Кістяківський доручив одному генералові 30 млн крб, щоб найняти на допомогу проти повстанців солдатів-киргизів. Таємні видатки на поповнення військового фонду лише за три дні грудня сягнули 70 млн крб.
доручив одному з генералів 30 мільйонів карбованців, аби той винайняв на допомогу ... вояків-киргизів
Життя Поділля, 1918, 26 грудня. Чутка.
Серед написів на печі — віршована примовка про чутки: «Слухи грозные, ужасные / Наступают банды красные!»
«Слухи грозные, ужасные Наступают банды красные!»
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Чутка в місті: з-під Бородянки повернули два німецькі полки, тобто німці не захищатимуть місто від Петлюри.
сегодня видела Щеглову и она сказала, что из-под Бородянки вернули два немецких полка
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
У грудні 1918 року в місті чекали на прибуття військ Антанти — «сенегальських рот»; їх відсутність обговорювали з іронією.
— Где же? В самом деле? Где же? — добивался мутный Мышлаевский.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Чутка серед офіцерства: на Хрещатику бачили сербських квартирмейстерів, і за два дні до міста мають прийти два сербські полки.
сегодня я сам видел на Крещатике сербских квартирьеров и послезавтра, самое позднее, через два дня, в Город придут два сербских полка
Художній твір: чутка, яку поширює персонаж-фантазер; подібні чутки про союзні війська справді ходили в грудні 1918 р.
Чутка зі штабу: в одеському порту вже розвантажуються транспорти — прибули греки й дві дивізії сенегальців; «варто протриматися тиждень».
Сам князь мне говорил сегодня, что в Одесском порту уже разгружаются транспорты: пришли греки и две дивизии сенегалов. Стоит нам продержаться неделю
Художній твір: висадка союзників в Одесі справді почалася 17–18 грудня 1918 р., але допомоги Києву не було.
Чутка про голод у більшовицькій Москві: «там, говорят, кошек жрут».
Самый момент; ведь, там, говорят, кошек жрут.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Серед офіцерів ходили чутки, що петлюрівці катують полонених і вирізають їм погони на плечах.
«Седьмая — себе. Еленка рыжая и Николка. Кончено. Будут мучить. Погоны вырежут. Седьмая себе».
Художній твір: чутка, передана як думки персонажа.
Офіцерів заманювали до гетьманської армії чутками й закликами: «На Владимирской развеваются русские флаги… Две дивизии сенегалов в одесском порту и сербские квартирьеры… Поезжайте, господа офицеры, на Украину и формируйте части».
«На Владимирской развеваются русские флаги… Две дивизии сенегалов в одесском порту и сербские квартирьеры… Поезжайте, господа офицеры, на Украину и формируйте части»
Художній твір: переказ чуток про допомогу союзників, що поширювалися восени 1918 року.
У Місті говорили, що після приходу петлюрівців «гірше, ніж більшовики»: ідуть повальні обшуки, шукають офіцерів.
Слышала, что в городе делается? Хуже, чем большевики. Говорят, что повальные обыски идут, все офицеров ищут.
Художній твір: чутка в устах персонажа. епізод відбувається через день-два після 14 грудня 1918 року; точний день не вказано.
Казали, що на гетьмана є «вирок» — у разі полону його повісять.
На вашей светлости есть приговор. Он есть весьма печален.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Петлюрівська агітація серед вояків: гетьманські офіцери й комісари нібито «живих у землю закопують» хліборобів; кожен чесний козак має стати на захист Української республіки «від білогвардійців та жидів-комуністів».
А ты знаешь, що роблють з нашими хлиборобами гетманьские офицеры, а там комиссары? Живых у землю зарывают!
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо. Слова персонажа-полковника Болботуна; пропагандистська чутка.
На Бессарабці селянин радісно сповіщав: «Тепер ціни скоро знову будуть божеські. Мир укладено, мир із Петлюрою. Я сам бачив на Хрещатику величезний білий прапор».
«Да теперь цены скоро опять будут божеские. Разве не знаете, мир заключен, мир с Петлюрой. Я сам видел на Крещатике огромный белый флаг
Хибна чутка: «прапор» виявився рекламою газети «Мир».
Чутка, переказана старшиною в Українському клубі: члени Директорії оселилися в колишньому помешканні Гетьмана; економ купив прості ліжка за кількістю членів родин, але дружина Винниченка звеліла їх винести, бо вони з чоловіком спатимуть на гетьманських ліжках із гербами.
Коли дружина Винниченка побачила для себе прості ліжка, то розсердилась і наказала винести їх геть, додавши, що вони з чоловіком будуть спати на гетьманських ліжках.
Чутка; сам автор не ручається за її правдивість. Вступ Директорії до Києва — 19 грудня 1918 р.
Ходили чутки, що військові частини з київської комендатури чинять напади на ювелірні крамниці й «конфіскують» золото, срібло, платину, діаманти; на чолі цих «реквізицій» нібито стояв один зі стрілецьких старшин, який пізніше буцімто служив у ЧК. Винниченко й Чеховський на скаргу автора заявили про своє безсилля; Винниченко звинувачував Петлюру й свавілля військових.
військові частини з команди Києва роблять наїзди на ювелірські склепи і „конфіскують" золото, сріоло, плятину, діяманти
Чутка, але автор говорив про це з керівниками УНР.
За відомостями, які отримували в Одесі з Києва прямим проводом, німецькі війська, керовані солдатськими радами, зайняли нейтральне становище, нібито отримавши за це від Петлюри 80 мільйонів українських рублів; гетьманські війська, включно з гвардією, частинами переходили до петлюрівців; Київ стримували лише добровольчі офіцерські дружини.
заняли нейтральное положеніе, будто бы получивъ за это отъ Петлюры 80 милліоновъ украинскихъ рублей
Чутка про підкуп німців. Телеграфний зв'язок Одеси з Києвом прямим проводом зберігався.
За версією російського автора О. Смирнова, князь О. Долгоруков утік із Києва з одним з останніх німецьких ешелонів, загубивши золотий портсигар з монограмою (цей епізод Булгаков приписав гетьманові); сам Долгоруков згадував, що був змушений переховуватися від Директорії, а потім від більшовиків.
О. Долгоруков, як пише О. Смірнов, „рвонув з одним з останніх німецьких ешелонів”, загубивши при цьому золотий партсигар з монограмою.
Сумнівна версія, яку автор наводить критично.
Київ в облозі жив чеканням союзників, у повітрі витало ім'я французького консула Е. Енно. Німецька газета «FolkZeitung» надрукувала чутку, що міністр внутрішніх справ І. Кістяківський доручив одному з генералів 30 млн крб, щоб найняти проти повстанців і більшовиків солдатів-киргизів.
міністр внутрішніх справ І.Кістяківський доручив одному з генералів 30 млн. крб., аби той найняв у допомогу проти повстанців і більшовиків вояків-киргизів
чутка, документально не підтверджена (передруковано «Життя Поділля» 26.12.1918)
У Відні на початку 1919 р. поширилася чутка, що Устимовича розстріляли українці за те, що він був за гетьмана й бився в Дарниці в грудневі дні. За версією О. Шульгина, Устимович як директор департаменту конярства наприкінці 1918 р. виїхав із великою сумою грошей на Полтавщину купувати коней для війська, і десь над Дніпром банда повстанців захопила його, пограбувала й живцем пустила під лід.
його розстріляли українці за те, що він був за мене і бився у Дарниці у грудневі дні
Автор статті: Руслан Пиріг. Чутки й суперечливі версії (Скоропадський, Чикаленко, Шульгин); вказують на бої біля Дарниці в грудні 1918.
Монархічна легенда, що ходила Києвом: цар Микола II нібито врятувався за допомогою гувернера спадкоємця Жильяра, через Азію й Сінгапур дістався Європи і перебуває в Данії разом із Вільгельмом і матір'ю Марією Федорівною; на прийомі свити гетьмана у Вільгельма з-за портьєри нібито вийшов «государ».
Государю удалось спастись при помощи его верного… гувернера наследника, мосье Жильяр и нескольких офицеров, которые вывезли его… э… в Азию. Оттуда они проехали в Сингапур и морем в Европу.
Художній твір: чутка; самі персонажі називають її легендою.
Чутки про минуле Петлюри: бухгалтер, рахівник, студент, продавець у тютюновому магазині, уповноважений Союзу міст чи Земського союзу («земгусар»), народний учитель у Таращі, студент у Москві, якого бачили на Малій Бронній із гітарою. Газети грудня 1918 — лютого 1919 р. називали його на французький лад «Симон».
Сам он себя, а также и городские газеты периода декабря 1918 — февраля 1919 годов называли на французский несколько манер — Симон. Прошлое Симона было погружено в глубочайший мрак. Говорили, что он будто бы бухгалтер.
Художній твір: чутки; не біографічні факти.
На початку грудня 1918 р. в Городні сірожупанники роззброїли загін генерала Іванова (до 500 багнетів) і відібрали 3 пуди золотих «Юрьевских» (Георгіївських) хрестів і 6 пудів срібних; їх здали до Державної скарбниці в Києві.
одібравши З пуди золотих Юрєвських хрестів і 6 пудів срібних, і їх було здано до Державної скарбниці в Києві.
Стаття «Історія Сірих» (про Сірожупанну дивізію; автора у відфільтрованому тексті не зазначено, початок статті відсутній).
Наприкінці 1918 року російська Добровольча армія з допомогою французького командування захопила в Одесі друкарню, де друкувалися українські «лопатки», і почала без жодного права друкувати й пускати в обіг українські гроші.
в Одесі вже організувалася російська добровольська армія та з допомогою французького командування захопила владу в Одесі й друкарню
Ці гроші фактично були підробками й потрапляли в обіг по всій Україні.
Після антигетьманського повстання наприкінці 1918 року залізничники не отримували платні від уряду; сірожупанники розплачувалися з машиністами й кочегарами натурою — по кілька кілограмів ковбаси й цукру та по літру спирту за зміну.
давали після закінчення зміни по пару кілограмів ковбаси та цукру і по літру спирту для їхніх родин. Це була свого роду заробітня платня, якої вони після повстання урядовою дорогою вже не одержували
Не Київ (Чернігівщина), але показово для доби безвладдя кінця 1918 – початку 1919 року.
Щоб швидко зібрати народне військо, Петлюра виділяв гроші охочим формувати місцеві загони; гроші часто просто роздавали, окремого обліку не вели. Отамани мали самі годувати, одягати й озброювати свої загони, а на практиці діяли на власний розсуд.
Money was often simply handed out and no separate accounts were kept.
Авторка есею — Марта Богачевська-Хом'як. Стосується всієї України, не лише Києва.
Цукрова монополія дала понад третину всіх надходжень бюджету — 354,9 млн крб (виручка з приблизно 4,9 млн пудів цукру, випущеного на ринок) за очікуваних 1 321,5 млн крб.
Цукрова монополія дала найбільше прибутків (понад 1/3 всіх надходжень) до бюджету країни – 354 млн. 926 тис. 041 крб. 64 коп.
загальнодержавне
Остерігаючись пограбування бандою Махна в районі Синельникового, Трубецькой із супутником приколов свої пачки «керенок» до віконної фіранки з боку, оберненого до вікна.
на всякий случай прикололи имевшиеся у нас пачки «керенок» к оконной занавеске с задней стороны, обращенной к окну.
Керенки як ходова готівка біженців; поза Києвом.
Директорія виплатила Цегельському під розписку 10 млн австрійських крон банкнотами, переважно по 10 і 20 крон, частково по 50 і 100, у простому мішку, як для картоплі, з діркою, заткнутою жмутом соломи; під час перерахунку в Тернополі бракувало однієї десятки.
виплачено нам ... десять міліонів австрійських корон банкнотами, переважно по 10 та 20 корон, дещо по 50 і 100 корон
Номінали австрійських крон в обігу в Директорії.
Невдовзі після приходу Директорії в Києві відбулися обшуки сейфів, вилучення золота й коштовностей — «первые финансовые опыты» уряду; міністр фінансів повів «поход» на київських ювелірів. Це відштовхнуло від Директорії буржуазні верстви, що становили більшість населення Києва.
Вскоре последовали обыски сейфов, выемки золота и драгоценностей, эти первые финансовые опыты молодого социалистического правительства.
автор уривка: Марголін; можливо, частина заходів стосується початку січня 1919.
За часів Скоропадського випущено в обіг: кредитових білетів на 206,6 млн крб, знаків Держскарбниці на 2 млрд 457 млн крб, розмінних марок на 12,1 млн крб — усього 2 млрд 676 млн крб (за вирахуванням вилучених 100-рублевих білетів на 22,7 млн — 2 млрд 653,5 млн крб). Директорія потім випустила кредитових білетів ще на 676 млн і вивезла близько 868 млн крб.
кредитових білетів – на 206 млн. 576 тис. крб., знаків Держскарбниці – на 2 млрд. 457 млн. 474 тис. 100 крб. і розмінних марок – на 12 млн. 133 тис. 275 крб.
загальнодержавне
Було розроблено (але не затверджено гетьманом і не набув чинності) закон про припинення обігу російських казначейських знаків у 20 і 40 рублів («керенок»): їх передбачалося обміняти на українські гроші до 31 грудня 1918 р. з утриманням збору 10% номіналу; також готувалося штемпелювання кредитних білетів у 1000 рублів.
скарбові знаки по 20 та 40 руб. мали підлягати обміну на українські грошові знаки до 31 грудня 1918 року з утриманням збору в розмірі 10% номінальної вартості
проєкт; не реалізований через падіння гетьманату. У тексті джерела пропуск с. 104–115 (OCR)
Автор переступив через босяка, що лежав упоперек тротуару (той вилаяв його російською), а китаянці-матері дав кілька гривень; перехожі теж подавали їй милостиню.
Я переступив босяка як гнилу колоду — він закляв мені по-московськи! -- а Китайці-матері дав я кілька гривень.
Сума «кілька гривень» — 3 умовно; показує, що в обігу були гривні.
Рядові офіцери сиділи без надії, а «сильные мира» щодня звільнялися за гроші (здебільшого казенні) або за зв'язками; український комендант музею втік зі звільненим генералом Волховським і 400 тисячами казенних грошей.
самъ украинскій комендантъ музея бѣжалъ съ освобожденнымъ ген. Волховскимъ и съ 400 тысячъ казенныхъ денегъ.
printed page; Чутка в музеї («стало известно»).
Крім великого запасу грошових знаків, що перейшли від гетьманського уряду до Директорії, Німеччина й далі виготовляла паперові гроші й постачала ними Директорію у значних розмірах.
Германия продолжала изготовлять бумажные деньги и снабжать ими Директорию
автор уривка: Денікін (примітка); твердження без доказів.
У гаманці офіцера, що тікає з Києва в грудні 1918 року, — пачка документів, українські паперові гроші та німецькі марки.
проверил пачку документов, пересчитал в тощем отделении украинские бумажки и немецкие марки
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
На підлозі в їдальні лежала пачка «Лебідь-Юрчиків» — українських грошей із підписом Лебідь-Юрчика.
В столовой стоял столовый стол кверху ножками и пачка Лебiдь-Юрчиков лежала на полу.
Художній твір: Лебідь-Юрчик — директор Державної скарбниці, чий підпис стояв на українських кредитових білетах; так їх прозивали в побуті. епізод відбувається через день-два після 14 грудня 1918 року; точний день не вказано.
За словами гетьмана, київська буржуазія під час перемир'я трималася байдуже й вичікувально, а потім її «основательно пограбили» спершу війська Директорії, потім сама Директорія — конфіскацією всього срібла й золота в усіх ювелірних магазинах і забороною на всі поточні рахунки, а потім прийшли більшовики.
конфискацией всего серебра и золота во всех ювелирных магазинах, наложением запрещений на все текущие счета
Відомості про заходи Директорії (груд. 1918 — січ. 1919) — з других рук.
За словами автора, платні міністрів та їхніх товаришів на Великій Україні були «князівські», бо Гетьман залишив Директорії близько 10 мільярдів гривень у державному банку, значну частину — в іноземній валюті (швейцарські франки, долари тощо); галицькі державні секретарі в цей час служили без платні, жили в кредит.
А на Великій Україні платні міністрів та їх „товаришів" були княжі, бо Гетьман лишив Директорії около 10 міліярдів гривен у державному банку, з чого значну частину в чужій валюті
Цифра — оцінка автора.
За оцінкою Зозулі, на грудень 1918 року в обігу було близько 8 мільярдів гривень українських грошей: влада Центральної Ради випустила 1,2 мільярда і продала Німеччині й Австро-Угорщині 3 мільярди, гетьманська влада — 3,8 мільярда; шаги й купони становили не більше 200 мільйонів.
Всього в обігу було 8 мільярдів українських грошей в гривнях, не рахуючи вартости шагових знаків і купонів, які не могли коштувати більше як 200 мільйонів.
Приблизний розрахунок за лімітами емісії.
Український знак державної скарбниці на 50 карбованців: зелений, з написом «ходить нарівні з кредитовими білетами», на лицьовому боці селянин з обвислими вусами з лопатою і селянка із серпом, на звороті в овалі їхні збільшені червонуваті обличчя, напис «За фальшування карається тюрмою» та підпис «Директор державної скарбниці Лебідь-Юрчик».
«Знак державноі скарбниці 50 карбованців ходит нарівні з кредитовими бітетами». На крапе — селянин с обвисшими усами, вооруженный лопатою, и селянка с серпом… «За фальшування караеться тюрмою»… «Директор державноі скарбниці Лебідь-Юрчик».
Художній твір: опис близький до реальних знаків державної скарбниці УНР/Української Держави 1918 р.; Х. Лебідь-Юрчик — реальний директор скарбниці. Ці гроші використовували на поточні витрати.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
Гроші гетьманської держави перевозили спеціальними поїздами з охороною («денежный гетманский поезд»); офіцер супроводу мав повернутися до Києва до третьої дня, але запізнився на сім годин.
Застрял где-то Тальберг со своим денежным гетманским поездом и погубил вечер.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Заможні кияни ховали цінності в тайниках: у стіні під шпалерами (тайник «на дві цеглини» з цинковими дверцятами), у дровітні в ящиках ейнемівського печива, загорнутих в клейонку з просмоленими швами, на глибині двох аршинів, на горищі в глині під балкою.
большой тайник в дровяном сарае… Все в ящиках эйнемовского печенья, в клеенке, просмоленные швы, два аршина глубины
Художній твір: «Ейнем» — реальна московська кондитерська фабрика.
Серед пачки знаків по 50 карбованців траплялися фальшиві: з 113 бумажок вісім виявилися підробними. Ознаки справжніх — «таємні» знаки біля снопа (перевернута кома і дві крапки), гірший папір; на фальшивці селянин «похмурий», а Лебідь-Юрчик фальшиво просвічує.
Всего 113 бумажек и, извольте видеть, на восьми явные признаки фальшування. И селянин какой-то мрачный, а должен быть веселый, и нет у снопа таинственных, верных — перевернутой запятой и двух точек и бумага лучше, чем Лебідевская.
Художній твір: поширення фальшивих карбованців у Києві 1918 р. — історичний факт; конкретні ознаки — з роману.
Фальшиві карбованці намагалися збути там, де не перевіряли: візникові та на базарі.
— Извощику завтра вечером одну, — разговаривал сам с собой Василиса, — все равно ехать, и, конечно, на базар.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Щоб приховати гроші від обшуків, паперові купюри пришпилювали кнопками до внутрішнього боку стільниці перевернутого столу; за словами персонажа, «все в городе так делают».
к столу с внутренней стороны кнопками пришпиливали денежные бумажки... пойми, что буфет могут отодвинуть, и что тогда? А это никому не придет в голову. Все в городе так делают.
Художній твір: епізод відбувається через день-два після 14 грудня 1918 року; точний день не вказано.
Пограбований домовласник виправдовувався, що сховав лише трохи «зароблених» грошей і банківські папери, а «царские деньги» тепер усе одно анульовані.
Тут кой-какие бумаги из банка и вещицы… Денег-то мало… Заработанные… Ведь теперь же все равно царские деньги аннулированы…
Художній твір: твердження персонажа про анулювання царських грошей — чутка; офіційного скасування в грудні 1918 року не було. епізод відбувається через день-два після 14 грудня 1918 року; точний день не вказано.
У постанові №117 (грудень 1918) Правління видало експедиторові газети С. Савіцькому аванс 200 карбованців на розповсюдження оголошень про землі Громади й списало з приходу суму (8 карб. 25 коп.?) збитків від обміну українських грошей.
Видать авансом эксп
Читано з OCR-тексту. Дата засідання в OCR нечитка («Грудня з»); сума списання («8 карб. 25 коп.») і слова про обмін грошей читаються лише частково.
Склад «скарбу» заможного домовласника: 5-відсоткові облігації, «катеринки» (царські 100-рублеві банкноти), «петри» (500-рублеві), золоті десятки (183 і 50 штук), процентні папери на 25 000, діамантові каблучки, срібні ложки, портсигари, ордени Анни та Станіслава.
Там же 15 Катеринок, 9 Петров, 10 Николаев I-х, 3 бриллиантовых кольца, брошь, Анна и 2 Станислава… 50 золотых десяток… 183 золотых десятки, на 25.000 процентных бумаг.
Художній твір: «катеринки» і «петри» — народні назви царських кредиток у 100 і 500 руб. із портретами Катерини II та Петра I; у 1918 р. їх вважали найнадійнішими.
У гарматній бригаді СС у Києві заборонили бенкети й пиятики як рядовим, так і офіцерам, а також окремі офіцерські кухні, щоб не давати приводу для ворожої агітації: офіцери мали стежити, щоб загальна кухня добре варила для всіх.
Заборонено було улаштовувати бенкети, пиятики так гармашам-рядовикам, як і старшинам. ... Заборонені були старшинські кухні.
У Підволочиську стояли один-два вагони токайського вина, яке угорський купець продав на Велику Україну, але не довіз через повстання; галицька армія його реквізувала.
в Підволочиськах стояв вагон чи два наладований токайським вином, що його якийсь купець з Мадярщини продав на Велику Україну та вже не доїхав там через вибух повстання
Торгівля вином з Угорщини в Україну 1918.
Директорія пообіцяла Галичині серед іншого 100 вагонів цукру; з них до Галичини доїхало лише 20, решту 80 розкрали або «загубили» в дорозі від Білої Церкви до галицького кордону.
100 вагонів цукру і т. д. (З тих 100 вагонів цукру до Галичини доїхало... 20. Решта — 80, були розкрадені, чи „загублені" подорозі
Біля станції пост Волинський нашвидкуруч збили дощаний харчувальний пункт: у маленькій кімнаті сестри годували офіцерів і солдатів; у вагонах офіцери курили й пили горілку, яку видавали «для поддержания духа».
около станціи наскоро сбитъ дощатый питательный пунктъ. Въ маленькой комнатѣ мечутся сестры — кормятъ набившихся офицеровъ и солдатъ.
printed page
Під час блокади Києва повстанцями ціни на ринку різко зросли: на Бессарабці, де Трубецькой купував вершкове масло, люди охали й скаржилися на дорожнечу.
Я покупал сливочное масло и слышал кругом оханье, да кряхтение людей, жаловавшихся на цены, непомерно увеличившиеся во время блокады Киева повстанцами.
Облога Києва військами Директорії тривала приблизно з 18–20 листопада до 14 грудня 1918 року н. ст. Конкретних цін не названо.
На початку грудня 1918 року з німецьких ешелонів, що поверталися додому, українська комендатура конфіскувала надлишки: 1-й Сірий полк отримав вагон шинки, вагон копченої ковбаси, два вагони цукру, вагон турецького тютюну, цистерну спирту й піввагона сукна, які стали «валютою» для обміну на продукти.
наш 1-ий полк дістав вагон шинки, вагон вудженої ковбаси, два вагони цукру, вагон турецького тютюну в пачках, вагон-цистерну чистого спирту і навіть піввагона сукна на одяг. Це була наша валюта
Не Київ (Конотоп); показує, що вивозили німці і як товари заміняли гроші.
Вечірній чай у заможній родині в грудні 1918 року: самовар, кілька скибочок ковбаси, масло в прозорій маслянці, печиво «пила-фраже» в сухарниці, білий довгастий хліб; біла крохмальна скатертина.
тарелочка с синими узорами, несколько ломтиков колбасы, масло в прозрачной масленке, в сухарнице пила-фраже и белый продолговатый хлеб
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Офіцерська вечірка в грудні 1918 року: люстра на чотири лампи, тепличні троянди, три пляшки горілки та німецькі вузькі пляшки білого вина, лафітні склянки, яблука, скибочки лимона, чай.
свежие букеты тепличных роз, три бутылки водки и германские узкие бутылки белых вин. Лафитные стаканы, яблоки в сверкающих изломах ваз, ломтики лимона
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
У прихованих запасах заможної київської родини були банка маринованих грибів, телятина, вишневе варення й «справжній коньяк Шустова з дзвоном».
На столе в столовой появилась банка с маринованными грибами, телятина, вишневое варенье и настоящий, славный коньяк Шустова с колоколом.
Художній твір: коньяк Шустова з дзвоном на етикетці — відома марка.
Прощальна вечеря офіцерів дивізіону в інтелігентній квартирі: горілка, біле й червоне вино, оселедець, салат; пролите червоне вино посипали сіллю.
Как же вы будете селедку без водки есть?
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
Обід у скупого домовласника: суп, заправлений пісною олією, і мізки; на вечерю — самовар, черствий хліб, зелений сир і скибка французької булки.
Ванда накормила за обедом мозгами... Был перед мозгами еще суп, в который Ванда налила постного масла... Из буфета достала кулек с черствым хлебом и головку зеленого сыра.
Художній твір: епізод відбувається через день-два після 14 грудня 1918 року; точний день не вказано.
У казармах гарматної бригади СС у Кадетському гаю в грудні 1918 року кожен гармаш мав власне чисте ліжко й дві ковдри. Стаєнь бракувало, тож коні деяких батарей стояли в критому манежі.
Кожний гармаш мав своє чисте ліжко і два коци-накривала. Стайні теж упорядковано. Стаєнь було замало, так що коні деяких батерій стояли у критій школі кінної їзди.
Донцов жив на нижній Великій Володимирській, недалеко від Педагогічного музею.
моя хата, на долішній Великій Володимирській, недалеко від Музею
Наприкінці грудня 1918 р. в першокласних готелях Києва було брудно й майже не опалювали; зубожіння було видно на вулицях, у ресторанах, готелях.
В першорядних готелях брудно, майже неопалювано.
Під час облоги Києва (два тижні до 14 грудня) Донцов переховувався, ночуючи в різних місцях; кілька разів у Шеметів, лежав одягненим; під час двох хибних тривог Володимир Шемет вбігав із криком «дзвоник, тікайте», і Донцов біг у сад, що прилягав до будинку, щоб через паркан і сусідні садиби тікати; одного разу відбій прийшов, коли він уже сидів верхи на паркані.
вбігав в мою кімнату Володимир Шемет з криком-" дзвоник, тікайте". В таких випадках я летів в сад, що примикав до дому Шеметів, щоб через паркан та через інші садиби кудись тікати.
Шемети жили на Жилянській (див. запис 25 липня).
Будинок № 13 на Алексеевском спуске — двоповерховий: з вулиці квартира Турбіних на другому поверсі, з боку маленького похилого дворика — на першому; за будинком сад під крутою горою, у дворі сарайчики. Нижній поверх займав домовласник-інженер.
Над двухэтажным домом № 13, постройки изумительной (на улицу квартира Турбиных была во втором этаже, а в маленький, покатый, уютный дворик — в первом), в саду, что лепился под крутейшей горой
Художній твір: реальний будинок, де жила родина Булгакових (нині музей); опис відповідає дійсності, мешканці вигадані.
У міській квартирі гарячу воду для ванни гріли в колонці, яку топили сухою наколотою березою; цинкова ванна стояла в кімнаті за кухнею за ситцевою завіскою. Прислугу (Анюту) на вечір відпускали.
в комнате за кухней, где за ситцевой занавеской, в колонке, у цинковой ванны, металось пламя сухой, наколотой березы
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
У будинку діяв домовий комітет; його голова (сам домовласник) видавав мешканцям продуктові картки, зокрема цукрові.
Николка, получив из рук Василия Ивановича сахарную карточку… председатель домового комитета Лисович
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
На зиму вікна в київських квартирах заклеювали й замазували замазкою, тож відчинити їх у грудні було важко — рами набухали.
Эта каторжная работа заняла не менее полчаса, распухшие рамы не хотели открываться... размяв на подоконнике замазку, оставшуюся с осени у Анюты, Николка замазал окно наново.
Художній твір: побутова деталь.
Домовласник Лисович був головою домового комітету й побоювався, що в нього як у голови спитають, хто живе нагорі і чи служили мешканці в гетьмана.
если, не дай бог, к нам явятся и спросят тебя, как председателя домового комитета, а кто у вас наверху? Были они у гетмана?
Художній твір: домові комітети — реалія 1917–1919 років.
Готелі в Києві були недоступні: на пропозицію приїжджого поїхати «в який-небудь готель» господиня відповідає: «Які тепер готелі?!».
Какие теперь отели?! Погодите, вы прежде всего раздевайтесь.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо. Переповнення київських готелів біженцями в 1918 р. — історична реалія.
Родичі з провінції посилали дітей вчитися до Київського університету й селили їх у великих квартирах родичів, обіцяючи акуратно переказувати гроші на утримання.
«Мальчуган поступает в Киевский университет.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Затишок дому Турбіних уособлюють «кремові штори», за якими «відпочиваєш душею» і забуваєш про жахи громадянської війни.
Господа, кремовые шторы... за ними отдыхаешь душой... забываешь о всех ужасах гражданской войны.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Інтер'єр інтелігентської квартири на сім кімнат: кахляна голландська піч у їдальні, стінний годинник із баштовим боєм, меблі старого червоного оксамиту, ліжка з блискучими шишечками, потерті килими, бронзова лампа під абажуром, шафи з книжками, позолочені чашки, срібло, портрети, портьєри.
мебель старого красного бархата и кровати с блестящими шишечками, потертые ковры, пестрые и малиновые… бронзовая лампа под абажуром, лучшие на свете шкапы с книгами… все семь пыльных и полных комнат
Художній твір: типовий опис помешкання київської професорської родини.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
Домовласник терпів галасливих квартирантів-офіцерів, бо в тривожний час вони були захистом: «а тут офицеры, в случае чего — защита-то и есть».
Оно верно, время-то теперь ужасное. Кого еще пустишь неизвестно, а тут офицеры, в случае чего — защита-то и есть…
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Кабінет лікаря з приватною практикою вдома: білі завіски на склених дверях на балкон, письмовий стіл із книжками й чорнильним приладом, полиці з пляшечками ліків і приладами, кушетка під чистим простирадлом — «бідно й тіснувато, але затишно».
Там белые занавеси на окне застекленной двери, выходящей на балкон, письменный стол с книгами и чернильным прибором, полки с пузырьками лекарств и приборами, кушетка, застланная чистой простыней.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Кімната в старому будинку: велика, з низькою стелею, старий портрет із тьмяними еполетами 1840-х років, вузенька козетка, столик із коньячною чаркою; жінка кутається в сіру пухову хустку; чоловік у білій зефіровій сорочці й чорному жилеті з великим вирізом.
в большой комнате с низким потолком и старым портретом, на котором тускло глядели, тронутые временем, эполеты 40-х годов
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Налякане подружжя домовласників благало сусідів-офіцерів ночувати в них («Помилуйте, без мужчины в квартире!»); домовилися про сигналізацію — дзвінки з кухні й передпокою нагору — та налягти на віконниці.
мы умоляем, просим вас или Федора Николаевича, просим!.. Что вам стоит? Ванда Михайловна чайком вас напоит. Удобно уложим... Помилуйте, без мужчины в квартире!
Художній твір: епізод відбувається через день-два після 14 грудня 1918 року; точний день не вказано.
Квартира домовласника на першому поверсі була затишна й добре вмебльована, але холодна; вночі господар сам приніс дрова й затопив піч у вітальні.
Карась очень хвалил квартиру: и уютно, и хорошо меблирована, и один недостаток — холодно. Ночью сам Василиса притащил дров и собственноручно затопил печку в гостиной.
Художній твір:
Мати й сестра загиблого полковника жили на Мало-Провальній, 21, у квартирі № 5 — у флігелі на першому ярусі саду; господиня квартири відчиняла двері на ланцюжок і підозріло розпитувала незнайомця.
«Мало-Провальная, 21». Таков был Николкой добытый адрес... Позвонил у двери флигеля, приютившегося в первом ярусе сада... дверь приоткрылась немного под цепочкой.
Художній твір: адреса вигадана. епізод відбувається через три-чотири дні після 14 грудня 1918 року, напередодні або в день параду; точна дата в тексті суперечлива.
Від'їжджаючи, чоловік просить дружину берегти «наші кімнати», побоюючись, що їх займуть інші («Qui va à la chasse, perd sa place»).
Как-никак ты все-таки побережешь наши комнаты.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Квартира дрібнобуржуазного домовласника: холодна, сира, тісно заставлена; кабінет із книжками, стояча лампа у вигляді єгипетської царівни під зеленим абажуром, шкіряне крісло, Брокгауз-Ефрон, Гончаров і Достоєвський, у вітальні граммофон із рупором; пахне мишами й пліснявою.
Стоячая лампа, изображающая египетскую царевну, прикрытую зеленым зонтиком с цветами… где тускло блестел граммофонный рупор
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
У грудні 1918 р. між Києвом (під владою гетьмана) і територією Директорії існувала «ненормальність у відносинах», яка найбільше зачіпала купців та інших людей, що мусили раз у раз перебиратися через «фронти».
відчувалася ненормальність у відносинах, але вона обходила найбільше купців і всяких инших людей, кому доводилося їздити і перебратися раз-у-раз через „фронти"
Біля Поста-Волинського автор і Гейден сіли на потяг із командою Вільного козацтва з Білої Церкви й спокійно доїхали до Фастова, де стояли ешелони німців, що поверталися з півдня України додому.
Наближаючись до Поста Волинського ми завважили димок потяга, що йшов до Поста Волинського за якоюсь командою "Вільного Козацтва" у Білій Церкві ... У Фастові стояло кілька ешелонів з німцями
Автор обговорював з Винниченком перешивання галицьких вузькоколійних (європейських) колій на широку колію, як на Великій Україні, щоб поїзди йшли до Львова без перевантаження в Бродах чи Підволочиську; це невдовзі зробили від кордону до Задвір'я.
заміну галицьких вузько рейкових залізничих шляхів на широко рейкові, як це було на Великій Україні
Автор возив полковника Сперанського на позицію в дровнях (санях).
И черезъ полчаса дровни подвезли насъ къ позиціонной хатѣ.
printed page
Реальна влада в Києві після 14 грудня 1918 року значною мірою належала командувачеві залоги полковникові Євгенові Коновальцю; його стрільці без вагань реквізували автомобіль майже будь-якого цивільного урядовця.
His men were quick to act and did not hesitate to requisition the automobile of almost any civilian official.
На момент від'їзду Трубецького Київ був оточений майже з усіх боків, і вільною лишалася тільки залізниця на Харків.
В момент нашего отъезда был свободен только путь на Харьков.
Початок грудня 1918 року н. ст.
Приблизно в перших числах грудня 1918 р. будь-яке телеграфне сполучення Києва з Одесою було перерване, залишалося лише ненадійне радіо; Київ був «окончательно отрезан со всех сторон». У Гетьманському домі було цілком спокійно: гетьман, як і раніше, приймав доповіді й прохачів, увечері засідав у Раді міністрів.
Приблизительно в первых числах декабря всякое телеграфное сообщение с Одессой было прервано, оставалось только радио, которое очень ненадежно действовало.
З перших тижнів Директорії почався вихід нових і старих киян за кордон і до Одеси: песимісти прилаштовувалися до німецьких ешелонів, що від'їжджали, і їхали через Польщу до Берліна, оптимісти рушали до Одеси; виїжджали за великі гроші й великі хабарі, навіть українські діячі, які ставали для цього послами й аташе.
Пессимисты, считавшіе, что уѣзжаютъ надолго, старались пристроиться къ отъѣзжавшимъ нѣмецкимъ эшелонамъ ... Оптимисты ... устремлялись въ Одессу
printed page 234–235
У день перемир'я на лінії Боярка—Святошин—Київ (через пересування німецьких загонів під час евакуації) Марголін і Фещенко-Чопівський пройшли з чотирма німецькими солдатами через Святошин; біля Святошина стояв перший сторожовий пост гетьманських військ, що обороняли Київ, після чого вони доїхали до міста святошинським трамваєм.
мы проследовали с нашими попутчиками-немцами прямо к святошинскому трамваю, который доставил нас в Киев
автор уривка: Марголін; святошинський трамвай діяв під час облоги; початок грудня 1918.
Після падіння гетьмана в грудні 1918 р. потяги з Києва на Вінницю тимчасово не ходили; домовлялися зустрітися у Вінниці, «як тільки з Києва будуть ходити потяги».
зустрітись якнайшвидше у Вінниці, як тільки з Києва будуть ходити потяги
Суперечить попередньому твердженню автора про безперебійний залізничний зв'язок.
Залізничні перевезення наприкінці 1918 року були хаотичні: потяги годинами стояли на кожній станції. Приказка: «Революционная езда. Час едешь — два стоишь».
— Господи, Боже мой. Знаешь же сама, какая езда. На каждой станции стояли наверное по четыре часа. — Революционная езда. Час едешь — два стоишь.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
У пасажирських вагонах Південно-Західної залізниці купе були оббиті смугастими чохлами, на шторах вікон — прозорі літери «Ю.-З. ж. д.».
откинул бледную штору с прозрачными буквами «Ю.-З. ж. д.»
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Навіть у день зміни влади вулицями їздили візники; від них оповідач почув: «Нова влада тут…».
Извозчики едут. Слышу, говорят: «Новая власть тут…»
Художній твір: оповідання М. Булгакова «Незвичайні пригоди доктора» (1922), написане як щоденник лікаря N; київські розділи I–IV напівавтобіографічні, розділи про Чечню (вересень 1919 р.) і далі не стосуються Києва й пропущені. Розділ II («Вечір… грудня»): «п'яту владу» (гетьманат) вигнали, у місто входять війська Директорії з «червоними хвостами» на шапках — це відповідає 14 грудня 1918 р., хоча число в тексті не назване.
Західну залізничну лінію охороняли німці; поїзди стояли на кожній станції — «революційна їзда: годину їдеш, дві стоїш».
Революционная езда, Леночка. Час едешь, два стоишь.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Шлях із Житомира до Києва санітарним поїздом тривав одинадцять днів; у поїзді крали речі (у пасажира вкрали валізу з білизною, лишивши валізу з книжками).
Ведь от Житомира до Киева я ехал одиннадцать дней...
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Коли місто було оточене з усіх боків, єдиним способом вибратися був німецький штабний поїзд; жінок туди не брали, місця давали за зв'язками.
единственный способ выбраться — в германском штабном поезде. Женщин они не берут.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Від'їжджаючий торгувався з візником під вікнами будинку.
С извозчиком торгуется.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
Біля пункту запису добровольців стояв закопчений, розхитаний мотоцикл із коляскою («мотоциклетка с лодочкой»).
У под'езда магазина стояла закопченная и развинченная мотоциклетка с лодочкой
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Після вечора в клубі заможні їхали додому візником (гукнувши адресу, напр. «Мало-Провальная»), а бідні йшли пішки — з Хрещатика на Поділ.
Михаил Семенович подозвал извозчика, крикнул ему «Мало-Провальная» и уехал, а козий мех, пошатываясь, пешком отправился к себе на Подол.
Художній твір: Мало-Провальна — вигадана вулиця (прообраз — Мало-Підвальна).
Дорога з Житомира до Міста санітарним поїздом у грудні 1918 року тривала одинадцять днів; поїзд вирушив як гетьманський, а дорогою «перетворився на петлюрівський».
одиннадцать дней ехал от Житомира!.. — Да-с, одиннадцать… Выехал я, поезд был гетманский, а по дороге превратился в петлюровский.
Художній твір: сюжетна деталь; правдоподібно відображає хаос на залізниці під час протигетьманського повстання.
О першій ночі з п'ятої колії, з-поміж порожніх товарних вагонів, вийшов сірий бронепоїзд, за сім хвилин проминув вісім верст до Поста-Волинського і звернув на німецький кордон; за ним — пасажирський поїзд із пульманами та німецькими вартовими, закутаними до очей, із широкими чорними багнетами.
Тумбовидные, массивные, запакованные до глаз часовые-немцы мелькнули на площадках, мелькнули их широкие черные штыки.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
В. Винниченко, голова Директорії, вигадав для періоду управління Києвом Січовими стрільцями (груд. 1918 – січ. 1919) принизливий термін «коновальщина» і звинувачував СС у «розгнузданій отаманщині» та диктатурі в Києві.
називаючи цей період діяльности Січових Стрільців «коновальщиною»
Полеміка; автор заперечує звинувачення. Термін — з «Відродження нації» Винниченка.
На наполегливі запити з Києва до Вінниці, де тоді перебувала Директорія, Коновалець отримував стереотипну відповідь: «все, мовляв, буде залагоджено, коли Директорія приїде з Вінниці до Києва».
«все, мовляв, буде полагоджено, коли Директорія приїде з Винниці до Києва»
Між 14 і 19 грудня 1918 р.
Під час облоги Києва в розмовах селян-повстанців, колишніх російських солдатів, часто чулося: «И вот пришёл конец этой Украине!»; мобілізовані маси за звичкою говорили на старому солдатському російсько-українському жаргоні.
„І ось прийшов канєц етой Українє!”
Характерна мова.
У грудні 1918 р. станційні службовці на Правобережжі говорили наполовину українською, наполовину російською: «Нічево не подєлаю... Підіть самі до отамана», а повстанські отамани зі своїми «загонами» займали станції й затримували всі «поєзда».
отаман такий то а такий," зайняв стацію і каже здержувати всі „поєзда" ... —- Нічево не подєлаю...
Характерне мовлення (суржик).
Винниченко про галицьку охорону Директорії: «Ваші Галичани все були Тирольцями Сходу. В 1848 р. вартували біля австрійського імператора, а тепер біля Директорії. Їм можна довіряти». Автор відповів, що Гетьман, сидячи в тому самому кріслі, казав те саме.
Ваші Галичани — відгризався Винниченко, — все були Тирольцями Сходу. В 1848 р. вартували біля австрійського імператора, а тепер біля Директорії.
Чеховський зізнавався: «В світі я не бував, европейських мов не знаю. Учителював у гімназії, та читав чимало — ось і все» — і запропонував Цегельському стати його першим товаришем міністра закордонних справ; той відмовився.
В світі я не бував, европейських мов не знаю. Учителював у гімназії, та читав чимало — ось і все.
Під час відходу німців автора гукнув секретар (аташе) Раковського, голови радянської мирної місії в Києві: «Здраствуйтє! Ви апять в Кієвє?..»; автор відповів: «Здраствуйте! А Ви ще тут?» — більшовик лише всміхнувся, радіючи відходу німців.
„Здраствуйтє! Ви апять в Кієвє?.." Це поздоровляв мене секретар чи аташе Раковського, голови мирової місії Совєтів у Києві.
Характерне мовлення.
Рафес поставився до Директорії неприязно й заявив: 'з Директорією прибули Ревуцький і Гольдельман, Поалей-Ціон, отже Бунд буде в опозиції'.
з Директорією прибули Ревуцький і Гольдельман, „Поалей-Ціон", значить „Бунд" буде в опозіції
Передано зі слів автора, ворожого до Рафеса.
У Вінниці Винниченко в себе вдома в розмові про майбутню роботу в Києві несподівано спитав автора: 'А пішли б Ви в уряд, який поставив би у свою програму рішучу боротьбу з буржуазією?'
а чи пішли б Ви в Правительство, яке в свою програму поставило би рішучу боротьбу з буржуазією?
Грудень 1918 р., перед переїздом до Києва.
У грудні 1918 р. Гольдельман писав: «Дійсна потреба для нас, жидівських соціалістів на Україні, — в активній допомозі ділу повстання українських селян і робітників».
У грудні 1918 року він писав: «Дійсна потреба, для нас, жидівських соціялістів на Україні, потреба революційна і національна — в активній допомозі ділу повстання українських селян і робітників»
Цитата з його «Листів жидівського соціал-демократа про Україну» (Відень, 1921).
У першому зверненні до народу Директорія писала, що «жиди є нашими приятелями, вони йдуть із нами».
коли Директорія у ті самі дні писала в її першому зверненні до народу, що «жиди є нашими приятелями, вони йдуть із нами»
Автор зауважує, що це відбивало лише пасивну симпатію єврейських мас.
Контрадмірал Михайло Остроградський, призначений товаришем морського міністра за Директорії, відмовлявся стати до роботи, поки урядує комісар, і сказав автору: «Смердить розкладом Морського Міністерства... невже часи Центральної Ради нічого не навчили».
Смердить розкладом Морського Міністерства. Не розумію. невже часи Центральної Ради нічого не навчили.
Автор — ад'ютант керівників Морського міністерства, свідок розмови. Зразок мови офіцерів грудня 1918 р.
Генерал Харченко стукав у вікна хат і питав деренчливим голосом: «Тетенька, не пустите ли нас?»; офіцери реготали: «да разве на войне спрашивают разрешения в хату войти!»
«Тетенька, не пустите ли насъ? ...» — «Что Вы Ваше превосходительство», хохочутъ офицеры
printed page
Полковник Крейтон про французького консула Мулена: «этот Мулен хорошо только может двойку поставить», а його переговори про перемир'я — «ерунда» (Мулен за фахом учитель).
«Да, онъ выѣхалъ вести какіе то переговоры, но этотъ Муленъ хорошо только можетъ двойку поставить», а его переговоры — «ерунда».
printed page
Конвоїр про заарештованих: «Эх офицеришки бедные — тоже, поди, дома жена, детишки»; на подальші скарги: «А зачем же против народу шли».
«Эхъ офицеришки бѣдные—тоже, поди, дома жена, дѣтишки» ... «А зачѣмъ же противъ народу шли».
printed page
Коли наївний офіцер сказав вартовим, що скоро їх випустять і разом підуть бити більшовиків, ті зчинили галас і відкинули союз з «буржуйками» проти «своих же братьев».
И совершенно отвергли возможность союза съ «буржуйками» противъ своихъ же братьевъ.
printed page
За десять хвилин після вибуху до кімнат увірвалися гайдамаки «в опереточных костюмах» з нагаями: «Панове! Тихо! Не то по гайдамацки будем нагаями бить!»
«Панове! Тихо! Не то по гайдамацки будемъ нагаями бить!»
printed page
Голова уряду Гербель на пропозицію громадських організацій підняти прапор добровольчої армії і готувати відхід дружин відповів, що в нього «всё готово» і Директорія, імовірно, дозволить виїзд уряду і добровольців на Дон.
У меня все готово—не мешайте только довести дело до благополучного конца
автор уривка: Денікін (за доповіддю Московського національного центру від 3 грудня).
Багато номінальних соціал-демократів вважали програму Директорії «майже більшовицькою».
Indeed, many of the nominal Social Democrats regarded the Directory's program as "almost Bolshevik,"
Гетьман згадував: «Усе російське йшло наперекір мені, усі ті діячі, які ще так нещодавно ... тулилися у приймальні, перекочували або до Петлюри, або до Долгорукова»; серед офіцерства ходили чутки, що він таємно веде переговори з Петлюрою.
усі ті діячі, які ще так нещодавно обговорювали зі мною усі справи й тулилися у приймальні, перекочували або до Петлюри, або до Долгорукова
Скоропадський П. Спогади, с. 317–318.
Голова останнього гетьманського уряду Сергій Гербель, відправляючи делегатів до Одеси, квапив їх: «Київ може протриматися ще вісім днів, за подальше я не ручаюся».
«Киев может продержаться еще восемь дней, – говорил он, – за дальнейшее я не ручаюсь».
Гербель очолив уряд 14 листопада 1918 року н. ст. Розмова відбулася на початку грудня; Київ упав 14 грудня.
Гербель зізнався делегатам, що в розрахунку на майбутній наступ союзних і російських військ навмисне залишив недоторканими великі запаси хліба й сукна (у Клинцях) на півночі Чернігівської та Харківської губерній, біля самого кордону з радянською Росією.
«нарочно» оставил нетронутыми богатые хлебные запасы и сукно (в Клинцах) на севере Черниговской и Харьковской губерний
Коновалець повторив ту саму промову на офіційному прийомі у Винниченка для представників партій і великих організацій; Винниченко сприйняв її як випад проти себе і тут же підійшов з докорами. Коновалець відповів, що СС виступають не проти окремих членів, а проти політики Директорії, «що веде Україну до катастрофи».
Винниченко зрозумів цю мою промову як виступ проти його особи та зараз же після цього приступив до мене з докорами
Наприкінці грудня 1918 р., уже після взяття Києва Директорією, Винниченко в розмові з автором був у мінорному настрої і про армію сказав: «Армія? Армія?.. Забрали дядьки кожухи та рушниці і пішли додому. На одних тільки Галичан, Січових Стрільців, можемо покладатися».
Армія? Армія?. Забрали дядьки кожухи та рушниці і пішли додому. На одних тільки Галичан, Січових Стрільців, можемо покладатися
Розмова в Києві, кінець грудня 1918.
Винниченко викладав «серйозний план»: скликати синод, перевести всю Україну в унію, поставити митрополита Андрея Шептицького на чолі як патріарха України й ввести його до Софійського собору; на заперечення автора відповів: «Єрунда! Це революція і все старе ломиться».
Єрунда! - - гарячився Винниченко. — Це революція і все старе ломиться. А хто незгідний, нехай посміє...
Також характерні оцінки: єпископ Платон «оженився з якоюсь учителькою», Димитрій у Чернігові «надто любить вихилити лишню чарку».
На бенкеті високий чорнявий есер із гривою волосся заявив, що його «партія» незадоволена революцією, потрібно «більше революції», і пішов на «преважну нараду»; Микита Шаповал — кремезний, круглолиций, з чорними вусами — говорив на тему «хай живе авантюра!»: «Всі великі історичні почини були авантюрами… І то, що ми почали, — це велика авантюра».
І то, що ми почали, — годорив далі Шаповал — це велика авантюра.
Автор зазначає: «над Дніпром інтелігенти балакають просто до безтями».
У присутності автора (який тимчасово керував міністерством праці) Винниченко заявив делегації Центральної ради профспілок Києва, що прийшла протестувати проти нальоту січовиків, що справу розслідують, але влада боротиметься з усіма ворогами без пощади, аж до розстрілів.
влада буде боротися зо всіма своїми ворогами без жадної пощади до розстріляв включно
Українізація вивісок у грудні 1918 р.: де було лише прізвище власника, міняли орфографію — «и» в середині слова на «і», «і» в закінченні на «и» («Вишневскій» → «Вішневський»), тверді знаки зникли; загальні назви замінювали радикально: «Столовая» → «Ідальня», «Парикмахерская» → «Голярня», «Женские болезни» → «Жиночи хороби». Ол. Яблоновський дотепно писав у фейлетоні, що спекулянти скуповують зняті тверді знаки в розрахунку на попит під час наступного перевороту.
«Столовая» превращалась въ «ідальню», «парикмахерская» — въ «голярню», «женскія болѣзни» — въ «жиночи хороби»
printed page 232
Рада міністрів в основному схвалила проєкт земельної реформи, підготовлений Леонтовичем (фактично напрацювання комісії Колокольцова); на початку грудня намагалися провести засідання комісії, але безуспішно. Скоропадський: «Никогда ещё аграрный вопрос не был так близок к своему разумному решению, как в ноябре 1918 года на Украине».
“Ніколи ще аграрне питання не було так близько до свого розумного вирішення, як у листопаді 1918 року на Україні”
Гетьман писав, що не озлобився ні на солдатські маси, ні на напівінтелігентних офіцерів, які пішли за Петлюрою, ні на самого Петлюру, але зневажає генерала О. Грекова, який зрадив «после усиленных клятв»; про повстанців відгукувався, що до Петлюри «пристала масса всякой голытьбы».
до С. Петлюри „пристала маса всякої голоти”
Графиня Гейден нарікала, що Скоропадський, слухаючись жінки й дорадників, «знищив державу, головою якої сам був», і почав відновлювати Російську імперію, коли її вже не було.
графиня нарікала на свою долю і на безглуздя Скоропадського, що, слухаючись своєї жінки та дорадників ... "знищив державу головою якої сам був"
Переказ розмови через понад 40 років.
Винниченко розповідав авторові, що пропонував старшій українській інтелігенції (Грушевському, Славінському, Єфремову з ТУП) підтримати Гетьмана й скласти йому кабінет, сам як соціал-демократ увійти не міг; за його словами, вони не наважилися через боягузтво.
Я був за тим, щоб вони підперли Гетьмана та утворили йому кабінет. Я казав це їм і Гетьманові
Версія Винниченка.
Винниченко писав про настрої в Києві в грудні 1918 р.: «В Києві неукраїнське населення просто горіло ненавистю до української влади... Вся різниця була в тому, що неукраїнців силою, брутально примушували поважати українство».
«В Києві ... неукраїнське населення просто горіло ненавистю до української влади. ... Вся різниця була в тому, що неукраїнців силою, брутально примушували поважати українство».
Цитата з «Відродження нації» В. Винниченка, т. III, с. 201.
Андрух про Директорію в Києві (кінець 1918 р.): уряд не міг розібратися в тому, що відбувається, не мав мети ні у внутрішній, ні в зовнішній політиці й вносив безлад в армію та організаційну роботу.
В самому Київі показалося, що уряд Діректорії не в силі здати собі справи з усього, що тоді діялось на Україні
Свідчення І. Андруха (1921) у ЧК — можлива тенденційність.
Написи, якими в 1918 році розмальовували піч у їдальні, відбивають настрої російської інтелігенції Києва: недовіра до Антанти, страх перед червоними, ненависть до Петлюри.
«Если тебе скажут, что союзники спешат к нам на выручку — не верь. Союзники — сволочи».
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Мова київської офіцерської інтелігенції: «Апсольман» (з франц. absolument, «цілком»), «Соблюдай, как говорится, спокойствие»; про Петлюру — «этот прохвост», «бандит».
— Апсольман. Налей мне, пожалуйста, еще одну чашечку чаю. Ты не волнуйся. Соблюдай, как говорится, спокойствие.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Солдатська й офіцерська лайка на адресу гетьмана: «Гетман, а? Твою мать! — кавалергард? Во дворце? А нас погнали в чем были». Офіцери-фронтовики зневажали штаби «у вагонах першого класу».
— Гетман, а? Твою мать! — рычал Мышлаевский, — кавалергард? Во дворце? А? А нас погнали в чем были. А? Сутки на морозе в снегу…
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Злість російського офіцерства на гетьмана: глузливе «Хай живе вильна Украина вид Киева до Берлина!», «мразь с хвостами на головах» (про вояків у шликах), докір, що гетьман заборонив формувати російську армію й «тероризував» українською мовою.
Хай живе вильна Украина вид Киева до Берлина! Полгода он издевался над русскими офицерами… Кто развел всю эту мразь с хвостами на головах? Гетман.
Художній твір: передає упереджені погляди персонажа, а не позицію автора-історика.
Повії на Хрещатику глузують із п'яного, що обвивається довкола ліхтаря: «Занюхался, т-твою мать?» — натяк на поширений серед богеми кокаїн.
весело бормотали винту: — Занюхался, т-твою мать?
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Грабіжники говорили «страшною й неправильною мовою — сумішшю російських і українських слів», знайомою киянам, які бували на Подолі, біля Дніпра, де влітку на пристані вивантажують кавуни з барж.
Он говорил на страшном и неправильном языке — смеси русских и украинских слов — языке, знакомом жителям Города, бывающим на Подоле, на берегу Днепра, где летом пристань свистит и вертит лебедками
Художній твір: характеристика суржику з погляду російськомовного автора.
Юнкерська пісенька, яку співає молодший Турбін: «Хуже слухи каждый час. Петлюра идет на нас! Пулеметы мы зарядили, по Петлюре мы палили…».
Хуже слухи каждый час. Петлюра идет на нас!
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо. Відображає атмосферу чуток грудня 1918 р.
Відповідь селянина офіцерові, де поділися хлопці з села: «Уси побиглы до Петлюры...».
«Уси побиглы до Петлюры...»
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Характерні вирази офіцерського мовлення: «женщина на ять», «ходу дали», «дело желтенькое», «чтоб меня раздавило».
Вообще женщина на ять.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Гетьман вимагав від ад'ютантів говорити українською («Прохаю ласково»), але жоден його офіцер мови не знав: ад'ютант плутається («Я ду́маю... дума́ю... думова́ю...»), і гетьман зрештою каже: «Говоріть по-російськи!».
Я давно уже хотел поставить на вид вам и другим адъютантам, что следует говорить по-украински.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Мовлення петлюрівського телефоніста: «Це я, Франько, вновь включився в цепь... Це штаб кинной дивизии», «Прохаю ласково. Командир кинной дивизии прохае диспозицию».
Це я, Франько, вновь включився в цепь... В цепь, кажу!..
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Звертання були небезпечними: петлюрівський сотник обриває затриманого — «Що? Товариш? Кто ж тут тебе товарищ?», а на «господин» відповідає: «Я тебе не господин. Господа все с гетманом в городе»; затриманий зрештою каже «громадянине військовий».
Я тебе не господин. Господа все с гетманом в городе сейчас.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Вигуки й команди в петлюрівській кінноті: «Слава!», «Перший курень, рысью марш!», «Другой курень, рысью марш!».
Перший курень, рысью марш!
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Вигуки гайдамаків, що вдерлися до гімназії: «Тю! Бач! Бач! Тримай його, хлопці!», «Живьем возмить его!».
Тю! Бач! Бач! Тримай его, хлопцы! Тримай!
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Перед від'їздом барон Мумм попросив зустрічі з делегатом Української Головної квартири (за пам'яттю автора — Михайлом Корчинським) щодо евакуації архівів посольства й висловив жаль із приводу загострення відносин; делегат коротко відповів: «Es ist zu spät!» — Мумм почервонів «як рак» і мовчки попрощався.
коротко відповів: «ес іст цу шпет!» і тим свідомо чи несвідомо нагадав німецькому дипломатові його самовпевнене речення з кінця квітня 1918 року
Анекдот, «як потім розповідали».
Приблизно за два тижні до своєї загибелі генерал граф Федір Келлер розповідав Трубецькому в Києві, що вимагав від Денікіна, свого колишнього підлеглого, визначитися, хто він; той відповів, що він монархіст, «конституційний монархіст». Сам Келлер вважав, що військові мають стояти поза політикою: «воля Государя Імператора і єдина Росія».
Мы военные должны стоять вне политики; для нас должно быть только одно: воля Государя Императора и единая Россия.
Келлера вбили петлюрівці в Києві 21 грудня 1918 року н. ст. (8 грудня ст. ст.), за загальновідомими даними. Отже, розмова відбулася приблизно на початку грудня 1918 року н. ст. Можливо, ще до виїзду Трубецького з Києва.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
На банкеті Директорії в Києві Микита Шаповал назвав діяльність УЦР і Директорії «соціалістичною авантюрою» (за словами автора).
Так і вірно назвав її на бенкеті Директорії у Київі небіщик Микита Шаповал
Дату банкету не зазначено (грудень 1918 – січень 1919).
Гейден спитав автора: «Це справді ви застрелили Келлера?» — той відповів, що так казав, аби від нього відчепилися.
— Це справді ви застрелили Келера? — питає він. — А що я мав йому казати, щоб відчепився?
Двозначний епізод: автор не підтверджує й не заперечує своєї причетності до вбивства Келлера.
Пафосне звернення штабного полковника до офіцерів на позиції: «Господа офицеры, вся надежда Города на вас. Оправдайте доверие гибнущей матери городов русских… с нами Бог!»
«Господа офицеры, вся надежда Города на вас. Оправдайте доверие гибнущей матери городов русских, в случае появления неприятеля — переходите в наступление, с нами Бог! Через шесть часов дам смену. Но патроны прошу беречь…»
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Розмова офіцерів із селянином у приміському селі: дід, прийнявши їх за петлюрівців, каже, що «офіцерня» забрала всі сани на Пост, а всі хлопці «побігли до Петлюри». Відбиває симпатії приміського селянства до Директорії.
«Нема. Офицерня уси сани угнала на Пост»… «А дэж вси ваши хлопци?» А дед и ляпни: «Уси побигли до Петлюры».
Художній твір: українська мова селянина передана російською графікою; офіцери носили погони під башликами.
Селянин, зрозумівши, що перед ним офіцери, благає: «Ой, ваше высокоблагородие, извините меня, старика, це я сдуру, со-слепу, дам коней, зараз дам, тильки не вбивайте!» Офіцери реквізували коней і розвальні.
«Ой, ваше высокоблагородие, извините меня, старика, це я сдуру, со-слепу, дам коней, зараз дам, тильки не вбивайте!» И лошади нашлись и розвальни.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Монархічні мрії київського офіцерства: «когда большевиков повесят на фонарях на Театральной площади» (у Москві).
Петь он будет в la Scala и в Большом театре в Москве, когда большевиков повесят на фонарях на Театральной площади.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Анекдот про українізацію: лікар Курицький «з листопада минулого року розучився говорити по-російськи» і став Курицьким; на питання, як українською «кіт», каже «кит», а як «кит» — мовчить.
Был Курицкий, а стал Курицький… Так вот спрашиваю, как по-украински «кот»? Он отвечает «кит». Спрашиваю, «а как кит»?
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Поширена серед російськомовного офіцерства думка про мовний склад краю: «пять процентов, а девяносто пять — русских»; прихильників української мови називали тими, хто хоче «балакать на этой мове своей».
здесь есть элементы, которые хотят балакать на этой мове своей, — пусть! — Пять процентов, а девяносто пять — русских!..
Художній твір: упереджена оцінка персонажів, не статистика.
У сп'янілому офіцерському середовищі лунали антисемітські вигуки («Жи-ды»), монархічні гасла «На Руси возможно только одно: вера православная, власть самодержавная!» і тости за здоров'я імператора.
— На Руси возможно только одно: вера православная, власть самодержавная! — покачиваясь, кричал Мышлаевский.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Полковник Най-Турс гаркавить: «Умигать — не в помигушки иг'ать» (тобто «умирать — не в помирушки играть»).
— Умигать — не в помигушки иг'ать, — вдруг картавя, сказал… полковник Най-Турс.
Художній твір: сон героя; цінне як зразок мовлення персонажа.
Похмілля лікували чаркою горілки — «Лучше всяких пирамидонов» — з розм'яклим учорашнім огірком, потім пили чай з лимоном.
— Вот, вот… Одну рюмку… Лучше всяких пирамидонов. Страдальчески сморщившись, Мышлаевский один за другим проглотил два стаканчика водки и закусил их обмякшим вчерашним огурцом.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Петлюру в офіцерському середовищі глузливо називали «миленький украинский президент».
будем мы сидеть в городе и отражать этого миленького украинского президента — сволочь такую
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Перехожий городянин дорікає тому, хто читає газету на ходу: «Батюшка, что ж вы людей давите? Газетки дома надо читать…»
— Батюшка, что ж вы людей давите? Газетки дома надо читать…
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Петлюрівець, відпускаючи пасажира, який назвався птахівником, ударив його по потилиці й сказав українською: «иди себе, бисов птицевод».
Тут, знаете, один ударил меня по затылку и говорит так нагло — иди себе, бисов птицевод.
Художній твір: зразок мовлення петлюрівських вояків у передачі російськомовного персонажа.
Офіцер глузливо вітає товариша українською: «Здоровеньки булы, пане добродзию… Чому ж це вы без погон?»
— Здоровеньки булы, пане добродзию, — сказал Мышлаевский ядовитым шепотом... — Чому ж це вы без погон?..
Художній твір: іронічне вживання української мови російськомовними офіцерами.
Соціальна ненависть у словах грабіжника: «Накопил вещей, нажрал морду, розовый, як свинья, а ты бачишь, в чем добрые люди ходют? ...он в окопах за тебя гнил, а ты в квартире сидел, на граммофонах играл».
Накопил вещей, нажрал морду, розовый, як свинья, а ты бачишь, в чем добрые люди ходют? Бачишь? У него ноги мороженые, рваные, он в окопах за тебя гнил, а ты в квартире сидел, на граммофонах играл.
Художній твір: епізод відбувається через день-два після 14 грудня 1918 року; точний день не вказано.
Ідучи, грабіжники погрожували: «Вы молчите, що мы были у вас. Бо як вы накапаете на нас, то вас наши хлопцы вбьють. С квартиры до утра не выходите, за це строго взыскуеться…» і прощалися: «Прощении просим».
Вы молчите, що мы были у вас. Бо як вы накапаете на нас, то вас наши хлопцы вбьють. С квартиры до утра не выходите, за це строго взыскуеться…
Художній твір: епізод відбувається через день-два після 14 грудня 1918 року; точний день не вказано.
Погляди міщанина-домовласника після пограбування: «революция уже выродилась в пугачевщину», «исчезло самое главное, уважение к собственности»; називаючи себе кадетом і сином залізничного десятника, він дійшов висновку, що врятує лише «самодержавие».
У нас в России, в стране, несомненно, наиболее отсталой, революция уже выродилась в пугачевщину… Дело в том, что исчезло самое главное, уважение к собственности.
Художній твір: настрої заможних обивателів; персонаж сатиричний. епізод відбувається через день-два після 14 грудня 1918 року; точний день не вказано.
Сторож анатомічного театру говорив суржиком: «Я не знаю, як тут быть. Занятия уже кончены, и никого в залах нема. Другие сторожа ушли… Трудно, дуже трудно», «Вы не медик, панычу? Медики, те привыкают сразу».
— Я не знаю, як тут быть. Занятия уже кончены, и никого в залах нема. Другие сторожа ушли. Трудно искать. Очень трудно. Бо трупы перенесли в нижние кладовки. Трудно, дуже трудно…
Художній твір: епізод відбувається через три-чотири дні після 14 грудня 1918 року, напередодні або в день параду; точна дата в тексті суперечлива.
Знайомий публіцист, якого вторгнення петлюрівців застало в Києві, чув від солдата суто російську мову; на питання, де їх сформували, той відповів: «У Курську… Та Троцький».
«Да мы давно сформированы». «Где?». – «В Курске». – «А кто вас формировал?» – «Да Троцкий».
Переказ із чужих слів; автор хотів довести, що петлюрівці — «замасковані більшовики». Петлюрівці увійшли до Києва 14 грудня 1918 року н. ст.
У грудні 1918 р. Директорія (її голова Винниченко) працювала в тому самому колишньому царському палаці «на Липках», де раніше працював Гетьман; біля входу на варті стояли Січові стрільці.
Директорія урядувала тепер у цьому самому бувшому царському двірці „на Липках", де передше урядував Гетьман. При вході до двірця стояли на варті Січові Стрільці.
«Царський двірець на Липках» — так автор називає резиденцію Гетьмана (Інститутська вул., 40, колишній будинок генерал-губернатора) або Маріїнський палац; уточнити.
Винниченко приймав автора в тому самому кабінеті, де раніше кілька разів його приймав Гетьман, за тим самим важким письмовим столом і в тому самому кріслі; у відкритому каміні горіли поліна, була зима.
В отвертому комині горіли поліна, бо це була зима. Винниченко встав, сильно потряс мою руку
Дружинники розпорошилися містом; значна частина їх, понад тисячу, засіла в будівлі Педагогічного музею під охороною німецьких караулів. Уряд Винниченка згодом звільнив частину інтернованих, решту відправили до Німеччини.
более тысячи, засела в здании Педагогического музея под охраной германских караулов
автор уривка: Денікін.
Члени Директорії й Головний отаман переїхали з Білої Церкви до Києва; гетьманську резиденцію на Інститутській після восьмимісячної перерви знову зайняв український уряд, а Головний отаман зі штабом розмістився в готелі «Континенталь», звідки поспіхом виїжджали німецькі офіцери штабу Ґренера.
Головний Отаман і його штаб умістились у відомому київському готелі «Континенталь», з якого спішно вибирались різні німецькі старшини штабу генерала Гренера
Директорія в'їхала до Києва 19 грудня 1918 (не в тексті).
У готелі «Континенталь» розмістився також полковник Євген Коновалець зі штабом; на засіданнях Директорії в палаці на Інститутській ухвалювали формальні рішення, а фактично всі питання вирішувалися у вузькому колі воєначальників у залах «Континенталю», що став символом політики того часу.
Фактично ж усі актуальні проблеми вирішалися в тісному і вибраному колі наших полководців в залях «Континенталю»
У місті згадано знамениту кондитерську «Маркиза» та затишну квіткову крамницю «Ниццкая флора»; навіть у грудні там можна було купити блакитні гортензії й троянди.
друга продавщицы в конфетной знаменитой «Маркизе», друга продавщицы в уютном цветочном магазине «Ниццкая флора»
Художній твір: назви крамниць — з роману; чи існували вони під цими назвами, треба перевірити за довідниками «Весь Киев».
Сади на горах над Дніпром, зокрема Царський сад, спускаються уступами до прибережних гаїв і шосе вздовж річки; старі гнилі чорні балки парапету не захищали від обривів.
порою в нежных сумерках царствовал вечный Царский сад. Старые сгнившие черные балки парапета не преграждали пути прямо к обрывам на страшной высоте
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Вечірнє освітлення міста: з четвертої години дня запалюють світло у вікнах, електричні кулі, газові ліхтарі, будинкові ліхтарі з освітленими номерами; крізь суцільні вікна електростанцій видно машини.
Свет с четырех часов дня начинал загораться в окнах домов, в круглых электрических шарах, в газовых фонарях, в фонарях домовых, с огненными номерами, и в стеклянных сплошных окнах электрических станций
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Пам'ятник Володимиру на Володимирській гірці тримав електричний білий хрест, який світив уночі й був орієнтиром для човнів на Дніпрі. Через Дніпро — два мости: важкий ланцюговий Ніколаївський до слобідки та високий залізничний, яким поїзди йшли з Москви.
лучше всего сверкал электрический белый крест в руках громаднейшего Владимира на Владимирской горке… Один цепной, тяжкий, Николаевский, ведущий в слободку на том берегу, другой — высоченный, стреловидный, по которому прибегали поезда
Художній твір: підсвічування хреста на пам'ятнику Володимиру — реальна деталь дореволюційного Києва.
На розі Хрещатика й Миколаївської був великий вишуканий магазин тютюнових виробів (тютюн фабрики Соломона Когена) із вивіскою: кавовий турок у фесці курить кальян, на ногах м'які жовті туфлі із задертими носами.
Был на углу Крещатика и Николаевской улицы большой и изящный магазин табачных изделий. На продолговатой вывеске был очень хорошо изображен кофейный турок в феске, курящий кальян.
Художній твір: фабрика Соломона Когена — реальна київська тютюнова фабрика; вивіска — деталь із роману.
Шлях від Володимирської до плацу Олександрівської гімназії: повз газовий ліхтар, повз білий бік круглої величезної будівлі музею, повз розриті ями з цеглою під снігом.
мимо газового фонаря, мимо белого бока круглого гигантского здания музея, мимо каких-то развороченных ям, с занесенными пленкой снега кирпичами, выбежал на знакомый громадный плац — сад Александровской гимназии
Художній твір: кругла будівля — Педагогічний музей на Володимирській, 57, добудований 1911–1912 рр.
З вікон класів гімназії видно «чорну мертву громаду» університету і «стрілу» бульвару у білих вогнях.
вон из окна тот самый вид на Город. Вон черная умершая громада университета. Стрела бульвара в белых огнях, коробки домов, провалы тьмы
Художній твір: університет св. Володимира (Червоний корпус) — поряд із гімназією; у грудні 1918 р. заняття фактично не йшли.
Штаб командувача («князя Белорукова») містився в Михайлівському провулку в монастирському будинку; повз панораму й водонапірну вежу постійно їздили машини з конвоєм і кулеметами, ходили патрулі.
ходу нет в верхний Город мимо панорамы и водонапорной башни, там, изволите ли видеть в Михайловском переулке, в монастырском доме штаб князя Белорукова
Художній твір: панорама «Голгофа» і водонапірна вежа на Володимирській гірці — реальні споруди; штаб князя О. Долгорукова — історичний прототип.
Узимку тераси й алеї Володимирської гірки були засипані снігом, проте подекуди протоптані стежки; з терас видно Царський сад на пагорбах навпроти, а ліворуч — засніжені чернігівські простори за Дніпром.
По террасам и аллеям бежал Николка, среди стен белого снега... С террас был виден в море снега залегший напротив на горах Царский сад, а далее, влево, бесконечные черниговские пространства
Художній твір: реальна топографія.
Тіла загиблих 14 грудня юнкерів, офіцерів і гайдамаків звозили до анатомічного театру; трупи складали в нижніх коморах, куди спускалися вантажним ліфтом; при театрі була каплиця.
— Ага, стало быть, юнкер или офицер… И гайдамаки попадали. Он — кто?... Бо трупы перенесли в нижние кладовки.
Художній твір: прив'язку до анатомічного театру університету зроблено за історичними даними; у тексті адреса не названа. епізод відбувається через три-чотири дні після 14 грудня 1918 року, напередодні або в день параду; точна дата в тексті суперечлива.
Гетьманський мортирний дивізіон розквартирувався в Олександрівській гімназії, звідки мав виступати на позиції.
Александровскую гимназию заняли. Завтра или послезавтра можно выступать.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо. Булгаков сам навчався в Першій (Олександрівській) гімназії.
Робочий кабінет гетьмана в палаці: величезний письмовий стіл із телефонними апаратами й окремим польовим телефоном, велика карта в рамі; біля дверей чергує камер-лакей, ад'ютанти по черзі чергують біля апаратів.
Рабочий кабинет гетмана во дворце. Громадный письменный стол, на нем телефонные аппараты. Отдельно полевой телефон.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Вестибюль Олександрівської гімназії: велетенські сходи з портретом Олександра I нагорі; під час постою там стояли гвинтівки в козлах, ящики й кулемети.
Вестибюль Александровской гимназии. Ружья в козлах. Ящики, пулеметы. Гигантская лестница. Портрет Александра I наверху.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Вигляд міста взимку: будинки на п'ять–сім поверхів, з безлічі труб іде дим; уздовж вулиць ланцюжками сяють електричні кулі на гачках високих сірих стовпів; удень із рівним гудінням бігають трамваї з жовтими солом'яними сидіннями закордонного зразка; візники їздять «зі схилу на схил».
Цепочками, сколько хватало глаз, как драгоценные камни, сияли электрические шары, высоко подвешенные на закорючках серых длинных столбов. Днем, с приятным ровным гудением бегали трамваи с желтыми, соломенными пухлыми сидениями, по образцу…
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Магазин «Парижский Шик» мадам Анжу містився в центрі міста на Театральній вулиці позаду оперного театру, на першому поверсі великого багатоповерхового будинку: три сходинки, скляні двері з дзвоником, два вікна з запорошеними тюлевими фіранками, на лівому вікні намальовано дамський капелюшок і золотий напис «Шик паризьен». У грудні 1918 року приміщення зайняв пункт запису добровольців.
Магазин «Парижский Шик» мадам Анжу помещался в самом центре Города, на Театральной улице, проходящей позади оперного театра, в огромном многоэтажном доме, и именно в первом этаже.
Художній твір: чи існував магазин під цією назвою — не встановлено.
Узимку вночі Володимирська гірка безлюдна: цегляні доріжки й алеї під товстим шаром снігу, сугроби «по горло»; освітлене лише місце біля чавунного Володимира на важкому постаменті з трисаженним хрестом, який запалюють щовечора й видно за сорок верст; світло вихоплює балюстраду та шматок ґрат середньої тераси.
стоит на страшном тяжелом постаменте уже сто лет чугунный черный Владимир и держит в руке, стоймя, трехсаженный крест. Каждый вечер, лишь окутают сумерки обвалы, скаты и террасы, зажигается крест и горит всю ночь.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Кругла біла будівля музею з гігантським під'їздом і великими скляними дверима, на фронтоні — золотий напис «На благое просвещение русского народа»; поруч — бічні ворота на плац Олександрівської гімназії. 14 грудня тут був збірний пункт розгублених юнкерів, кадетів і прапорщиків.
в круглое белое здание музея, на фронтоне которого красовалась золотая надпись: «На благое просвещение русского народа», вбегали вооруженные, смятые и встревоженные юнкера
Художній твір: напис на фронтоні Педагогічного музею — реальна деталь.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
У середині грудня 1918 року на Володимирській вулиці вже майоріли російські триколірні прапори — знак того, що гетьман почав формувати «російську армію».
На Владимирской улице уже развеваются трехцветные флаги. — Опоздали с флагами!
Художній твір: гетьманська грамота про федерацію з Росією (14 листопада 1918 р.) історична; прапори — деталь роману.
Будівлю гімназії освітлювали дугові електричні кулі; розподільний щит містився в довгастому ящику на стіні, ключ від якого зберігав старий педель.
Малышев беспокойно глянул вверх, где смутно белели дуговые шары… открыла продолговатый ящик на стене, и белое пятно глянуло из него. Старик сунул руку куда-то, щелкнул
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Біля підніжжя Володимирської гірки йде Олександрівська вулиця з ланцюгом ліхтарів і німецькими патрулями; щоб потрапити з гірки на Поділ, злочинці мусили прослизнути повз них — на Взвіз, «відігрітися в Сичихи» (кубло на Подолі).
на Александровской улице, что вьется у подножья Горки, во-первых, фонари цепью, а во-вторых, немцы, хай им бис! патруль за патрулем!… Проскочим на Ввоз, отогреемся у Сычихи.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
На розі Мільйонної вулиці біля пустиря на кутовому будиночку висіла іржава з позолотою вивіска «Повивальная бабка Е. Т. Шадурская». Мільйонна поперечна, і під час бою її простріляли вздовж — від Печерської площі до Київського спуску.
на самом углу Миллионной улицы у пустыря, где на угловом домике уютно висела ржавая с золотом вывеска: Повивальная бабка Е. Т. Шадурская.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Приміщення 1-ї піхотної дружини (казарми) містилося на Львівській вулиці; там у жарко натопленому облупленому приміщенні 14 грудня чекав наказів третій відділ дружини з 28 юнкерів.
В помещении дружины на Львовской улице Най-Турс взял с собою 10 юнкеров… В облупленном и жарко натопленном помещении бывших казарм на Львовской улице томился третий отдел 1-й пехотной дружины, в составе 28 человек юнкеров.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Інтер'єр гетьманського палацу: зала з аляповатими позолоченими стільцями й блискучим паркетом, портретні зали, спальня з дзеркалами в тьмяних рамах з коронами, курні палацові портьєри, стрілчасті різьблені ворота й бічний під'їзд, старий лакей із бакенбардами.
Через зал, где стоят аляповатые золоченые стулья, по лоснящемуся паркету мышиной побежкой пробежал старый лакей с бакенбардами… В спальне зеркала в тусклых рамах с коронами
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Відділ постачання гетьманських дружин містився в гарному особнячку на Бульварно-Кудрявській вулиці: затишний кабінет із картою Росії, портретом імператриці Олександри Федорівни, що лишився з часів Червоного Хреста, пресом для паперу у вигляді голої жінки, іконою Богородиці; на подвір'ї — сарай-склад із валянками.
В отделе снабжения, помещавшемся в прекраснейшем особнячке на Бульварно-Кудрявской улице, в уютном кабинетике, где висела карта России и со времен Красного Креста оставшийся портрет Александры Федоровны
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Грудень 1918 і січень 1919 року були, за автором, гострою зимою.
Була гостра зима — грудень, січень.
У приймальні Винниченка Назарук, уже міністр преси й пропаганди, пройшов до нього поза чергою раніше за посла ЗУНР Цегельського, який чекав; Винниченко перепросив за «неформальність».
дипломатичний посол галицької (західньо-української) держави — по всім правилам етикети, повинен був мати першенство перед місцевим міністром
Звичаї революційної канцелярії.
Автор називає Київ кінця 1918 р. 'Вавилоном протилежних класових і національних взаємин'.
особливо в Київі, в цьому Вавилонові протилежних клясових і національних взаємовідносин
Земельний голод селян був такий великий, що Директорія мусила обіцяти новобранцям наділи по сім десятин (19 акрів).
the Directory found it necessary to promise army recruits allotments of seven desiatinas (nineteen acres) each.
Державний земельний банк не розпочав операцій навіть зі своїм фондом у 142 тис. десятин; геодезичних і землемірних інструментів бракувало, їх довелося замовляти в Німеччині; лише в останній день роботи уряд вирішив відкрити землемірну школу.
Лише в останній день своєї діяльності уряд ухвалив рішення про відкриття землемірської школи.
У керівництві УНР наприкінці 1918 р. склалися два табори: голова Директорії В. Винниченко та прем'єр В. Чеховський схилялися до союзу з більшовиками проти Антанти, а головний отаман С. Петлюра — до зближення з Антантою проти більшовиків.
голова Директорії В. Винниченко і прем’єр-міністр В. Чехівський схилялось до союзу з більшовиками проти Антанти, а головний отаман військ УНР С. Петлюра дотримувався протилежної думки
Автор статті: Олексій Лупандін.
Час Директорії (близько шести тижнів, із середини грудня 1918 р.) був, за автором, часом найнестримнішого українського націоналізму і русофобства та нечувано кривавих єврейських погромів; у громадському житті встановився грубуватий і зухвалий тон, як у листопаді 1917 р. Петлюра для підняття дисципліни запровадив у своїх військах покарання різками.
народный вождь Петлюра, для поднятія дисциплины въ своихъ войскахъ, — ввелъ наказаніе розгами!
printed page 231; оцінка автора; погроми — переважно в провінції
У книзі О. Назарука «Рік на Великій Україні» описано роботу СС у Києві, перемальовування вивісок і арешт СС-ами Болбочана.
Праця СС у Києві. Перемалювання вивісок. Роля і завдання Стр. Ради. Арешт СС-ами Болбочана.
Анотація бібліографії; Назарук (Відень 1920). Арешт Болбочана — січень 1919.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
Наприкінці гетьманату гетьман у Києві «ховався від власного народу під триколірним прапором і під обороною московського війська».
тоді, коли у Київі під трьохколіровим прапором і під обороною московського війська ховався від власного народу „Гетьман усієї України"
Публіцистичне формулювання автора.
Головні єврейські партії — СЕРП і «Бунд» — одразу визнали «правительство» Х. Раковського в Україні (на думку Донцова).
Що до партій жидівських, то головні з них СЕРП … і "Бунд" зразу ж визнали "уряд" Х. Раковського на Україні.
Примітка 48; OCR спотворений, думка автора.
За оцінкою в романі, у Місті в грудні 1918 року жило близько семисот тисяч людей.
Как будут жить семьсот тысяч людей здесь, в Городе, под властью загадочной личности, которая носит такое страшное и некрасивое имя — Петлюра?
Художній твір: авторська оцінка населення Києва.
Лікар мав при собі банку німецького йоду на 200 грамів — «чудовий германський йод», який він дуже шкодував втратити.
в другой банка с йодом (200 gr.) Великолепный германский йод.
Художній твір: оповідання М. Булгакова «Незвичайні пригоди доктора» (1922), написане як щоденник лікаря N; київські розділи I–IV напівавтобіографічні, розділи про Чечню (вересень 1919 р.) і далі не стосуються Києва й пропущені. Розділ II («Вечір… грудня»): «п'яту владу» (гетьманат) вигнали, у місто входять війська Директорії з «червоними хвостами» на шапках — це відповідає 14 грудня 1918 р., хоча число в тексті не назване. Німецькі медикаменти — реалія часів німецької присутності 1918 р.
Телеграми не доходили: телеграма на 63 слова з Житомира до Києва так і не надійшла.
Мама послала вам телеграмму в шестьдесят три слова.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Київські телефонні номери були чотиризначними: ад'ютант дзвонить на квартиру князя за номером «12-23», до дивізіону — «14-53».
12-23... Мерси... Это квартира князя Новожильцева?..
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.
Золотий портсигар гетьмана з монограмою важив близько фунта — «вісімдесят чотири золотники».
Восемьдесят четыре золотника.
Художній твір: п'єса М. Булгакова «Дні Турбіних» (1926), за мотивами роману «Біла гвардія». Дії 1–3 відбуваються «взимку 1918 року» — напередодні й у день утечі гетьмана та входу військ Директорії до Києва (історично 14 грудня 1918 р.); числа в п'єсі не названо.