514 записів, де джерело називає лише місяць або наближений час.
У листопаді 1918 р. Український національний союз підняв повстання проти гетьмана й німців; повстанський Лівобережний корпус влився до Української республіканської армії.
Після революції в листопаді 1915 року, коли Український Національний Союз підняв повстання проти гетьмана і проти німців
«1915» — друкарська помилка/OCR замість 1918.
Перші звістки про переворот у Галичині (проголошення української влади у Львові) надійшли до Києва телефоном майже одночасно з першим повідомленням про рішення Українського національного союзу підняти повстання проти гетьмана.
Перші вістки про переворот у Галичині, передані до Києва телєфоном, прийшли майже одночасно з першим повідомленням
Початок листопада 1918 р. Коновалець був тоді у відпустці в Харкові.
Від гетьмана Коновалець, Назарук і Шухевич пішли просто до Національного союзу, де зустріли В. Винниченка; той страшенно схвилювався, назвав кроки Назарука зрадою і заявив, що все готово до повстання.
Винниченко страшенно схвилювався, назвав заходи др. Назарука зрадою та заявив, що все є готове до повстання
Від гетьмана Коновалець, Назарук і Шухевич пішли просто до Національного союзу, де Винниченко, схвильований, назвав клопотання Назарука зрадою і заявив, що все вже готово до повстання.
Винниченко страшенно схвилювався, назвав заходи д-ра Назарука зрадою та заявив, що все вже готове до повстання
Є. Коновалець; початок–середина листопада 1918.
Перед заколотом Січових стрільців у міністерстві відчувалася напруга: працівники нижчих посад зникали з роботи на кілька днів і з'являлися знову, змучені й неголені.
співробітники на нижчих посадах зникали з праці, знову зявлялись і знову зникали ... знову зявився перемучений, неголений
Дата — «перед самым бунтом» (листопад 1918).
На початку листопада 1918 р. гетьманові повідомили, що Винниченко як керівник Українського національного союзу схиляє Січових стрільців полковника Коновальця до повстання.
гетьманови сповістили, що Винниченко як провідник У. Н. Союзу перемовляє Січових Стрільців під командою полковника Коновалця зачати повстання
У середині листопада 1918 р. гетьман Павло Скоропадський своєю грамотою проголосив федерацію України з Росією; автор пише, що грамота називала Україну «югом России».
Була середина листопада 1918 року. гетьман України ... своею "грамотою" знищив державу ... оповістивши її федерацією з неіснуючою вже тоді Росією
Йдеться про федеративну грамоту від 14 листопада 1918 р. Спогади Нестора Короля, надруковані в Нью-Йорку 1961 р.; автор — старшина армії УНР, різко ворожий до Скоропадського та російських офіцерів, тож оцінки упереджені.
В останні дні листопада 1918 р. начальник станції Волочиськ повідомив телефоном, що Київ відрізаний і обложений, в Україні революція і в провінції влада перейшла до Директорії.
Він відтелефонував, що Київ відтятий і обложений, що в Україні революція та що на провінції влада перейшла в руки Директорії
Міністр віросповідань Олександр Лотоцький оголосив на Всеукраїнському церковному соборі від імені уряду автокефалію Української православної церкви, а міністр освіти провів затвердження штатів Української академії наук.
Міністер віроісподівань Олександер Лотоцький заповів на Всеукраїнськім Церковнім Соборі в імені правительства автокефалію української православної Церкви
Дата — кінець жовтня — листопад 1918 р.
Перша сесія Єврейських Національних Зборів (першого єврейського національного парламенту) в Києві закінчилася розколом між соціалістичною частиною та буржуазною більшістю; частина делегатів виїхала з Києва до закінчення сесії.
перша сессія цього першого нашого національного парламенту закінчалась не дуже бадьоро. Розрив між соціалістичною частиною Зібрання і буржуазною більшостю — повний.
Лист написано у Вінниці в грудні 1918 р.; сесія відбувалася в листопаді 1918 р. (після німецької революції). Місце — Київ (адресат 'виїхав з Київа').
Під враженням німецької революції лідер Бунду Рафес вивів бундівську фракцію з Єврейських Національних Зборів у Києві; 'об'єднанці' й поалей-ціоністи теж були готові піти.
Німецька революція остільки підняла настрій Рафеса, що він вирішив негайно роспочати також „революцію“ на жидівській вулиці. Першим його кроком був виступ бундовської фракції із Національного Зібрання.
Автор — поалей-ціоніст, до Рафеса налаштований ворожо.
Більшість Єврейських Національних Зборів (сіоністи, клерикали, 'Цейре-Ціон') обрала Національний Секретаріат виключно зі своїх лав.
обрали Національний Секретаріат виключно з своєї среди — друге видання сіоністського партійного Комітету.
Український Національний Союз, створений у Києві, ухвалив підняти народне повстання проти гетьмана.
Український Національний Союз, що створився в Києві, вирішив підняти народне повстання проти Гетьмана.
Першим актом нового правого гетьманського кабінету (друга половина листопада 1918 р.) був збройний розгін безневинної студентської маніфестації, що спричинив багато жертв.
первымъ актомъ новаго правительства былъ вооруженный разгонъ безобидной студенческой манифестаціи, повлекшій за собой много жертвъ
printed page 230; точну дату не вказано
Уночі на посту Волинському загорілися аеропланні гаражі (ангари); вогонь перекинувся на бараки й вагони; із 27 осіб підвідділу лише шестеро змогли вийти — решта були п'яні; пожежу загасили, ламаючи сусідні будівлі.
Загорѣлись аэропланные гаражи. Но изъ 27 человѣкъ нашего подотдѣла только шесть въ состояніи выйти. Остальные пьяны.
printed page
Із Софіївської Борщагівки на пост Волинський привезли відкритий вагон із 33 понівеченими трупами офіцерів, захоплених петлюрівцями в селі, яке штаб вважав вільним; офіцери кричали «Сжечь деревню к черту!», «Перестрелять десятого!».
изъ Софіевской Борщаговки привезли вагонъ съ 33 трупами офицеровъ.
printed page; Автор приписує понівечення селянам.
Після Ясс делегати були вже остаточно відрізані від Києва і переїхали жити до Одеси.
Отъ Кіева мы были уже окончательно отрѣзаны, а потому двинулись на житье въ Одессу.
Кінець листопада 1918.
Директорія таємно переїхала з Києва до Білої Церкви, де стояли галицькі січові частини; Петлюра, якого посадив до в'язниці Кістяківський і випустили незадовго до того, прийняв звання «головного отамана».
Директория переехала тайно из Киева в Белую Церковь, где находились галицийские сечевые части
автор уривка: Денікін
На початку листопада 1918 року в Києві за участю гетьмана Скоропадського і міністрів відбувся великий з'їзд землевласників, який визнав примусовий перерозподіл землі «зайвим, некорисним і небезпечним» і наполягав на недоторканності приватної власності.
Великий поміщицький зʼїзд ... що відбувся на початку листопада в Київі (при участи ґенер. Скоропадського і міністрів)
Ймовірно, з'їзд Союзу земельних власників. Оцінка автора: «так остаточно було поховано земельну реформу».
У листопаді 1918 року у військових частинах отримали наказ готуватися до зустрічі союзників (Антанти), а в міських самоврядуваннях, особливо в київському, розробляли плани їх ушанування, розподіляли ролі й готували промови.
В мійських самоврядуваннях (особливо в київському) московською буржуазією і демократією вироблялись пляни вшанування союзників, роспреділялись ролі, готувались промови.
Ще до 14 листопада 1918 року генерал Скоропадський мав таємно обставлену зустріч з отаманом Донського війська генералом Красновим.
ґенер. Скоропадський відбув таемничо обставлену вустріч а отаманом Донського Війська ґенералом Красно вим
Зустріч відбулася на станції Скороходове на Полтавщині (за іншими джерелами — на початку листопада).
Делегація російських політичних кіл у складі Титова, Бунакова та інших виїхала з Києва через Одесу до Ясс, де перебували дипломатичні представники Антанти, щоб просити союзників зайняти Україну після відходу німців; Мякотін склав для них докладну записку.
Делегація в складі Ти т о в а. Бу н а к о в а і де-яких инших осіб виїхала з Киїна через Одесу.
За спогадами Станкевича. Ясська нарада — листопад 1918 року.
Наприкінці листопада 1918 року Директорія переїхала з Фастова до Вінниці, яка стала тимчасовою столицею республіканської влади.
Через де-який час (в кінці листопада) Директорія переїхада в Хвастова до Винниці.
За Келлера (друга половина листопада 1918 р.) у Києві почалася агресивна антиукраїнська кампанія: було закрито український клуб, розбивали погруддя Т. Шевченка, зривали вивіски українською мовою.
У Києві був закритий український клуб, розбивалися бюсти Т. Шевченка, зривалися вивіски українською мовою тощо.
Рада міністрів більшістю в один голос заборонила проведення Національного конгресу, який УНС скликав на 17 листопада 1918 р.; гетьман побоювався, що конгрес повторить роль хліборобського конгресу 29 квітня й усуне його від влади.
З перевагою в один голос його проведення було заборонене.
Перед повстанням Винниченко в квартирі товариша міністра фінансів соціал-демократа В. Мазуренка зустрічався з більшовиками Раковським і Мануїльським, де остаточно домовилися про початок повстання.
у помешканні заступника міністра фінансів України соціал-демократа В. Мазуренка зустрічався з більшовиками Х. Раковським та Д. Мануїльським
Винниченко В. Відродження нації, ч. III, с. 158.
Делегати Ради державного об'єднання Мілюков, Кривошеїн, Шебеко, Гурко, Меллер-Закомельський та інші поїхали з Києва до Ясс на нараду з союзниками. За словами автора, французький десант в Одесі став прямим наслідком цієї наради.
Когда его делегаты П.Н. Милюков, А.В. Кривошеин, Шебеко, Гурко, барон Меллер-Закомельский и другие явились в Яссы, оказалось, что союзники были далеки от намерения вмешиваться в наши дела.
Ясська нарада — 16–23 листопада 1918 року н. ст.
Ліга захисту дитинства влаштовувала в Києві збір пожертв 10, 11 і 12 листопада на потреби своїх установ.
Лига защиты дѣтства устраиваетъ сборъ 10, 11 и 12 ноября для нуждъ своихъ учрежденій.
Збір тривав 10–12 листопада 1918.
Коновалець приїхав до Києва і пішов до гетьмана, який сказав, що про переведення СС нічого не вирішено. Виходячи, Коновалець просто на сходах зустрів д-ра Осипа Назарука та інж. Степана Шухевича, які прибули зі Львова від Української національної ради просити допомоги проти поляків.
я вийшов від Гетьмана та, тут же на сходах, стрінув др. Осипа Назарука й інж. Степана Шухевича, які приїхали зі Львова
Початок–середина листопада 1918 р.
На повторній аудієнції гетьман відмовився послати Окремий загін Січових стрільців (офіційна назва СС тоді) на галицький фронт через небажання конфлікту з Польщею, але обіцяв допомогу грошима й військовим майном; на нараду було викликано військового міністра Рогозу, товариша міністра закордонних справ Палтова і міністра праці Славинського.
Гетьман покликав до себе військового міністра Рогозу, товариша міністра закордонних справ Палтова та міністра праці Славінського
На початку листопада 1918 Коновалець на сходах у гетьмана зустрів д-ра Осипа Назарука та інж. Степана Шухевича, які приїхали зі Львова від Української Національної Ради просити допомоги проти поляків; гетьман скликав військового міністра Рогозу, товариша міністра закордонних справ Палтова і міністра праці Славинського, відмовив у відкритій відправці військ, але обіцяв гроші й військові матеріали.
стрінув д-ра Осипа Назарука й інж. Степана Шухевича, які приїхали зі Львова від Української Національної Ради просити в гетьмана допомоги проти поляків
Є. Коновалець; дата між 7 і 14 листопада 1918.
Того ж дня по обіді, над вечір, автор із двома супутниками побачив, як із дверей Українського клубу вийшли кілька добровольців у шинелях і французьких шоломах, при зброї, а двоє винесли великий триколірний прапор на довгому держаку, і всі разом вивісили його над входом.
з дверей вийшло кілька добровольців у шинелях і французьких шоломах при зброї... вийшло ще двоє з великим трохкольоровим прапором на довгому держаку і всі разом вони вивісили його над входом
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано.
З середини листопада 1918 р., після початку повстання Директорії, вплив у Києві захопили російські білогвардійці: соціалісти й загалом «ліві» мусили ховатися, українство пішло в підпілля, гетьманців відтіснили; реальна влада перейшла до генерала Келлера, командувача білогвардійців.
В половині листопада 1918 р., по вибуху повстання Директорії, впливи в Києві захопили російські білоґвардійці. Хто був соціяліст або взагалі „лівий" мусів ховатися.
Перебуваючи в Берні, Д. Дорошенко дізнався, що гетьман призначив новий кабінет на чолі з С. Гербелем, а міністром закордонних справ — Афанасьєва; новий міністр телеграфом наказав послові Штейнгелю відібрати в Дорошенка всі казенні гроші й надіслати до Києва. Дорошенко повернувся до Києва і відзвітував про подорожні видатки.
"негайно відобрати в б. міністра Дорошенка всі скарбові гроші, які є при ньому і прислати до Києва."
В. о. міністра внутрішніх справ Райнбот заборонив з'їзд Української демократичної хліборобської партії; лише після втручання гетьман дозволив його, і він відбувся в меншому складі як конференція під проводом С. Шемета, М. Міхновського і В. Совачева, висловившись за незалежність, проти федерації з Росією, за національну армію і автокефалію церкви.
в. о. міністра внутрішних справ Райнбот заборонив той зʼїзд. Доперва на інтервенцію гетьман особисто дозволив на зʼїзд, але той зʼїзд відбувся вже в меншому складі та під назвою Конференції
Дата — кінець жовтня або початок листопада 1918 р.
На Тимчасових єврейських національних зборах у Києві (листопад 1918 р.), обраних двоступенево членами громадських рад, із 125 депутатів було лише 46 соціалістів (23 від Бунду, 12 об'єднаних соціалістів, 11 від «Поалей Ціон»); більшість мали сіоністи разом із клерикальною партією «Ахдут».
в Києві зібралися тимчасові Жидівські Національні Збори ... то на всіх 125 його членів була тільки 46 соціялістів (23 від Бунду, 12 — об'єднаних жидівських соціялістів й 11 — «Поалей-Ціон»)
Автор — Соломон Гольдельман, діяч «Поалей Ціон», член Малої Ради, згодом урядовець Директорії; праця написана в 1960 р. в Єрусалимі (видання НТШ, Мюнхен, 1967) і спирається на мемуари Зільберфарба, Ревуцького та звіт Національного секретаріату.
До президії Національних зборів увійшли Усишкін (сіоністи), Каплан («Цеїре Ціон»), рабин Алешковський («Ахдут») і Лацький («Фолькспартай»); коли Усишкін знову відкрив засідання промовою івритом, у залі й на трибунах для публіки вибухла буря; врешті погодилися на рівноправність івриту та їдишу в дебатах.
Усишкін від сіоністів, Каплан від «Цеїре Ціон», рабин Алешковський від «Ахдут» і Лацький від «Фолькспартай». Коли ж головуючий на Зборах Усишкін знову розпочав засідання гебрейською промовою, то вибухла вдруге буря в залі й на трибунах для публіки.
У перших числах листопада 1918 р. кабінет було перетворено за участі соціалістів-федералістів і з різко українським курсом; за два тижні, після німецької революції і кінця війни, він пішов у відставку разом із прем'єром Лизогубом; прем'єром став царський міністр землеробства Гербель, Кістяківський повернувся до МВС, відкрито проголошено курс на «единую, неделимую Россию»; домінантну роль стали відігравати генерали, що приїхали з Петрограда, налагоджено контакт із Добровольчою армією.
Мѣсто предсѣдателя Совѣта Министровъ получилъ царскій министръ земледѣлія Гербель ... и былъ открыто провозглашенъ курсъ на «единую, недѣлимую Россію»
printed page 229–230
Під час відсутності Гурко до Києва приїздив полковник Ільїн, представник Червоного Хреста в Румунії, із запрошенням дипломатів Антанти в Яссах російським громадським діячам у Києві приїхати до Ясс для викладу становища в Росії. Рада національного об'єднання обрала делегатів (Меллер-Закомельський, Кривошеїн, Третьяков, Мілюков, О. О. Титов, Фундамінський).
привезъ приглашеніе имѣющихся въ Румыніи дипломатическихъ представителей державъ согласія находящимся въ Кіевѣ русскимъ общественнымъ дѣятелямъ пріѣхать въ Яссы
Початок листопада 1918.
Останній місяць правління гетьмана (листопад–грудень 1918) минув під повним впливом блоку крайніх правих і міністра внутрішніх справ Ігоря Кістяківського; гетьман звертався до вел. кн. Миколи Миколайовича з пропозицією прийняти верховне командування, відповіді не дочекався.
последний месяц его правления прошел под исключительным и полным влиянием блока крайних правых, разделяемым до известной степени с переменившим ориентацию министром внутренних дел Игорем Кистяковским
автор уривка: Денікін (цит. у передмові)
Наприкінці жовтня 1918 р. в Києві остаточно утворився «Совет государственного объединения России» на чолі з бароном В. Меллер-Закомельським, товаришами голови намічено О. В. Кривошеїна, П. М. Мілюкова і С. М. Третьякова; Рада зберігала лояльність гетьманові й часто з ним спілкувалася. До її складу входили представники бюро законодавчих палат, церковного собору, сенаторів, земських і міських діячів, торговців-промисловців, фінансово-банківської групи та ради земельних власників.
К концу октября образовался окончательно в Киеве «Совет государственного объединения», во главе которого стал барон В. Меллер-Закомельский
автор уривка: Денікін; лист Меллер-Закомельського Денікіну від 31 жовтня
«Союз возрождения России» в Києві замишляв переворот: «группа радикального офицерства в Киеве» мала повалити Скоропадського і передати владу колам довкола Союзу, координуючись з Уфимською директорією; було намічено склад уряду на чолі з Одинцем. Станкевич, Одинець та ін. матеріально підтримували офіцерські дружини коштом французької субсидії.
«группа радикального офицерства в Киеве, опираясь на политическую поддержку левых организаций, решила устроить переворот»
автор уривка: Денікін, з посиланням на «Воспоминания» В. Б. Станкевича
На прохання Гербеля Гурко був у гетьмана разом із Гербелем і Кістяківським з приводу наказу генерала Ломновського, який пропонував офіцерським дружинам Києва вважати себе частиною добровольчої армії. Ломновський пояснив, що заснував наказ на повідомленні в якійсь газеті, і погодився його скасувати.
он наивно ответил, что основал он его на появившемся в какой-то газете соответственном частном сведении
автор уривка: Гурко.
У відповідь на наказ гетьманського уряду про мобілізацію студентів сходка в університеті ухвалила резолюцію, що студентство піде до армії, лише якщо його покличе авторитетна організація на кшталт Союзу відродження Росії. За спостереженням Мякотіна, молодь у масі взагалі не хотіла йти до жодної армії.
собравшаяся в университете сходка вынесла резолюцию, что студенчество только в том случае пойдет в армию
автор уривка: Мякотін.
На початку листопада до Києва надійшло запрошення від Яського комітету (Поклевський-Козелл, ген. Щербачов, французький віцеконсул у Києві Енно), передане полковником Ільїним, який приїхав із Румунії: Союзу відродження Росії, Національному центру і Раді державного об'єднання надіслати делегатів на нараду з представниками союзників у Яссах.
французского вице-консула в Киеве Энно
автор уривка: Мякотін.
У середині листопада делегати Союзу відродження Росії (О. О. Титов, І. І. Фондамінський), Національного центру і Ради державного об'єднання виїхали з Києва через Одесу до Румунії на Яську нараду; через кілька днів Мякотін поїхав читати лекцію до Одеси і через повстання Петлюри, що спалахнуло, до Києва вже не повернувся — сполучення було перервано.
Вскоре после моего приезда в Одессу вспыхнуло петлюровское восстание, сообщение Одессы с Киевом было прервано
автор уривка: Мякотін; стиль дат не зазначено, імовірно новий.
З Києва прийшов «бронированный», як казали, пароплав, дав залп по берегу, охорона розбіглася, і затримані в Плютах пароплави (що стояли під парами) пішли вгору до Києва. Пізніше з'ясувалося, що пароплавні товариства найняли для цієї операції за добру винагороду безробітних німецьких солдатів. Над Трипіллям кружляв аероплан із Києва, не скинувши бомб. Річкою вже йшла крига.
пароходные общества и частные пароходовладельцы, желая спасти свое имущество, пригласили безработных в то время немецких солдат помочь им
автор уривка: Марголін; кінець листопада — початок грудня 1918.
У листопаді, коли Німеччина капітулювала, у Києві авторитетно говорила вже тільки німецька рада солдатських депутатів; гетьман розпустив уряд, запросив на посаду прем'єра «царського» міністра Гербеля і видав грамоту про Всеросійську федерацію з включенням до неї України.
Въ Кiевѣ говориль авторитетно только... нёмецей совѣтъ солдатскихъ депутатовъ. И гетманъ распускалъ правительство, приглашалъ на постъ премьера «Царекаго» министра Гербеля
Грамота про федерацію відома датою 14 листопада 1918 р. н. ст.
Гетьман зняв з посади товариша міністра закордонних справ германофіла Палтова, призначивши Артемія Галипа. Національний союз задумав скликати на 17 листопада «Национальный конгресс» як передпарламент («хозяин земли украинской»); Рада міністрів відмовила в дозволі більшістю в один голос (7 за, 8 проти), після чого Гетьман вирішив розпустити кабінет.
він не пройшов більшістю одного голоса (сім було за, вісім проти)
Київ фактично опинився в руках генералів і офіцерів російської орієнтації: реквізиція і погром приміщення Українського клубу на Прорізній вулиці, знищення бюстів і портретів Шевченка, образа українського прапора і вивішування триколірного. Бюст Шевченка в Українському клубі розбив офіцер В. П-в із Глухівського повіту, нащадок відомого роду. Офіцери дружин ішли воювати не за Гетьмана і не за Україну, а за «единую и неделимую» Росію.
реквізіція й погром помешкання Українського Клуба на Прорізній вулиці, нищення бюстів і портретів Шевченка, зневажання українського прапору й вивішування трьохколірового прапора
автор знав особисто про епізод із бюстом
Підготовку повстання проти гетьмана наприкінці жовтня — на початку листопада 1918 року вели українські есери, Селянська спілка та українські соціал-демократи; вони зв'язалися з полком січових стрільців у Білій Церкві, військами на Чернігівщині й Харківщині та із залізничниками.
звязалися з полком січових стрільців, що стояв в м. Білій Церкві
Христюк був учасником цих подій як член УПСР.
Директорія відрядила з Фастова делегацію (переговори вів О. Назарук) до київської Ради солдатських депутатів; член Ради майор Ярош заявив, що німці хочуть лише швидко виїхати з майном, але Антанта через французького консула в Одесі Енно вимагає не пускати повстанців до Києва, і запропонував встановити демаркаційну лінію під Києвом.
майор зрош запропонував, в цілях уникнення боїв, визначити демаркаційну лінію під Київом
Директорія тимчасово погодилася на демаркаційну лінію.
На початку листопада 1918 р. гетьман зустрівся на станції Скороходове з донським отаманом П. Красновим (із санкції німецького командування, за участі майора Г. Кокенгаузена; гетьмана супроводжував німецький конвой). Краснов дав інтерв'ю харківським газетам, що викликало, за словами гетьмана, «страшную склоку» й чутки; на обіді нового кабінету міністрів гетьман виголосив промову, щоб припинити плітки.
“Почалася страшна колотнеча.”
Скороходове – Полтавщина, не Київ; промова на обіді – у Києві.
Генерал Ф. Келлер власноруч написав наказ-заклик до відновлення російської монархії. У Києві почалося цькування всього українського: закрили Національний клуб, розбивали погруддя Т. Шевченка, почалися арешти українських діячів. З 9 тис. мобілізованих офіцерів (реєструвалися, але на фронт не йшли) у діючих частинах було лише 800.
У Києві почалося гоніння на все українське: закрили Національний клуб, розбивали бюсти Т. Шевченка, почалися арешти українських діячів.
Друга половина листопада 1918.
За Келлера в столиці мали місце антиукраїнські погромні акти. Представник Денікіна в Києві генерал О. Ломновський видав наказ, що оголошував усе російське офіцерство частиною Добровольчої армії; князь Долгоруков наказав його заарештувати, за білого генерала заступилися лідери Протофісу, і під тиском Ломновський скасував наказ.
Представник А. Денікіна у Києві генерал О. Ломновський видав наказ, яким усе російське офіцерство оголошувалося частиною Добровольчої армії.
У середині листопада 1918 р., після поразки Німеччини на Заході, як уряд, опозиційний до Скоропадського, сформувалася Директорія на чолі з Володимиром Винниченком і Симоном Петлюрою; німецькі війська оголосили нейтралітет у внутрішньоукраїнському протистоянні.
Mitte November formierte sich als Gegenregierung zu Skoropadskyj das nationalukrainische Direktorium unter Volodymyr Vynnychenko und Symon Petljura. Die deutschen Truppen erklärten sich ... für neutral
Узагальнювальна лекція німецького історика (1994), вторинне джерело без посилань; дати подано за новим стилем.
Українсько-російські мирні переговори між Українською Державою та РСФРР тривали в Києві з травня по жовтень 1918 р.; окрім умов перемир'я та кількох угод, мирного договору й кордонів встановити не вдалося, а на початку листопада 1918 р. відносини між Україною та РСФРР фактично припинилися.
З травня по жовтень 1918 р. у Києві тривали українсько-російські мирні переговори
Автор статті: Олексій Лупандін.
Російські буржуазні організації в Києві об'єдналися в «Совет государственного объединения» (Рада державного об'єднання Росії). Бюро очолив барон В. В. Меллер-Закомельський; до ради ввійшли О. Кривошеїн, В. Гурко, С. Маслов, П. Мілюков, Ф. Родичев, П. Новгородцев, графи О. А. та В. А. Бобринські, С. Крижановський та інші.
Все названные и неназванные буржуазные организации составили вместе единый «Совет Государственного Объединения»... Совет в свою очередь выбрал Бюро с председателем бароном В.В. Меллером-Закомельским во главе.
Трубецькой був членом ради та її бюро. Бюро засідало щодня. Сам автор оцінює результати роботи ради за зиму 1918–1919 років як нульові. Точну дату заснування не названо (за загальновідомими даними — жовтень 1918 року).
Днями в Києві відбулася нарада латиських політичних діячів щодо долі Латвії: досягнуто об'єднання всіх демократичних течій, влада до Установчих зборів залишається за Латиською тимчасовою національною радою; висловлено протест проти захоплення влади балтійсько-німецькою дворянською меншиною.
На-днях в г. Киеве состоялось весьма важное совещание латышских политических деятелей по вопросу о дальнейшей судьбе Латвии.
Точна дата не вказана («на днях»), незадовго до 19 листопада.
За кілька днів до 12 листопада 1918 р. в Києві організувалася Центральна рада німецьких солдатських депутатів на чолі, здається, із солдатом Фішером; Національний союз двічі посилав туди П. Дідушка, де йому натякнули, що німці триматимуть нейтралітет.
Перед кількома днями організувалась в Київі Центральна Рада Німецьких салдатських депутатів, на чолі з салдатом фішором, здається
Тіла вбитих добровольців перевезли до Володимирського собору в Києві, виставили на загальний огляд і урочисто поховали; росіяни влаштували велику маніфестацію, на панахиді в соборі був присутній сам гетьман, від нього були вінки.
Трупи було перевезено у Володимирський собор, виставлено усім на показ і урочисто поховано. А що найголовніще — на панахиді в соборі був присутний сам Його „Світлість", від ньогож були вінки
Автор знає з київських газет; точної дати немає (кінець листопада 1918 р.).
За твердженням автора, на федеративну грамоту гетьмана український народ «однодушно» відповів повстанням проти гетьмана.
то цілий нарід український однодушно і в згоді, яку рідко кбли доводиться бачити в історії, повстав проти такого ,гетьмана"
Політична промова В. Андрієвського на урочистій академії в таборі інтернованих вояків армії УНР у Каліші 22 січня 1928 р.; полемічний, різко антиросійський і антигетьманський текст, майже без конкретики про Київ. Оцінка прихильника Директорії.
Повстання проти гетьмана підготував Український національно-державний союз у Києві за допомогою Січових стрільців і селянства, яке мало багато прихованої зброї; на чолі стали Винниченко й Петлюра.
Український Національно-Державний Союз в Київі при помочі Січових Стрільців і великої маси українського селянства яке мало богато перехованої у себе збруї
Популярний еміграційний альбом (Вінніпег, 1920) Осипа Мегаса; автор у 1918 р. в Києві не був, тож дані вторинні й подекуди неточні. Причинами повстання автор називає грабіжницьку господарку німецького війська та поступливість гетьманського уряду — оцінка автора.
Восени 1918 року в Києві відбувся з'їзд решти Союзу земельних власників за особистої участі гетьмана і відомого чорносотенця, депутата Думи Пуришкевича; після промови Пуришкевича з'їзд висловився за єдину неділиму Росію і проти будь-якої земельної реформи.
зʼїзд тої організації відбувся в Києві. На ньому взяв участь особисто сам гетьман, а разом з ним брав участь славний на цілу Росію чорносотенець посол до думи Пуришкевич
Дата не вказана — кінець жовтня або початок листопада 1918 р. Участь гетьмана — за твердженням автора.
Гетьман передав владу новому міністерству під головуванням С. М. Гербеля, яке в українських колах називали «министерством русских монархистов».
новому министерству подъ предсѣдательствомъ С. Н. Гербеля, въ украинскихъ кругахъ называемаго «министерствомъ русскихъ монархистовъ»
printed page 104; середина листопада 1918; точну дату в тексті не вказано
Після початку повстання Директорії в Білій Церкві (листопад 1918) голова петлюрівського штабу в Києві полковник Капкан запропонував київській більшовицькій організації спільний виступ у Києві; більшовики відмовилися.
глава петлюровского штаба в Киеве полк. Капкан именно к большевистской организации обратился с предложением о совместном выступлении в гетманской столице
автор уривка: упорядник С. О. Алексєєв (передмова)
Після перемир'я Антанти з Німеччиною німецька рада солдатських депутатів у Києві офіційно заявила, що німецькі війська йдуть з України, відхиливши вимогу Антанти залишитися.
Эти слухи вскоре были подтверждены официальным заявлением немецкого совета солдатских депутатов в Киеве.
автор уривка: Ігренєв; дата приблизна (листопад 1918).
Українська дрібна буржуазія — УДХП, УПСФ і «Всеукраїнський союз дрібних і середніх власників» — умовляла Скоропадського не віддаватися московським поміщикам і капіталістам та утворити український кабінет.
УДИП УПСФ іВсеувраїнський союз дрібних і середніх власників" — умовляла й упрошунала ґенер. Скоропадського
Особистий секретар гетьмана С. Моркотун із запискою від Скоропадського отримав у Рейнбота таємний дозвіл на побачення з Петлюрою без варти й запропонував йому виїхати з України на кілька місяців; Петлюра відмовився, знаючи від німецького штабу про швидке звільнення.
Воспоминания Рейнбота, с. 103.
Звістка про поразку Німеччини та зречення Вільгельма в листопаді 1918 року за лічені години змінила вигляд німецьких офіцерів у місті: «линяли» лейтенанти, з їхніх моноклів дивилася розгубленість.
видели, сами видели, как линяли немецкие лейтенанты и как ворс их серо-небесных мундиров превращался в подозрительную, вытертую рогожку
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Ще у вересні в місті ніхто не уявляв, що можуть зробити троє людей — полковник «з австрійської армії», письменник Винниченко та звільнений Петлюра — у такому невеликому місці, як Біла Церква; у жовтні вже здогадувалися, у листопаді знали напевно.
Еще в сентябре никто в Городе не представлял себе, что могут соорудить три человека, обладающие талантом появиться во-время, даже и в таком ничтожном, месте, как Белая Церковь.
Художній твір: повстання Директорії почалося в Білій Церкві 14–15 листопада 1918 р.; «полковник Торопець» — художнє ім'я (ймовірно, натяк на Є. Коновальця та Січових стрільців).
У середині листопада 1918 року очікувався приїзд в Україну патріарха Тихона, який хотів відвідати Всеукраїнський церковний собор; український уряд перешкод не чинив.
Въ серединѣ ноября ожидается прибытіе на Украину патріарха Тихона.
Очікувана подія.
Незадовго до антигетьманського повстання (осінь 1918) представники українських соціалістів (Винниченко, В. Садовський, Юрій і Семен Мазуренки) вели переговори з радянськими представниками Мануїльським і Раковським: Радянська Росія мала визнати незалежність і демократичний лад УНР, УНР — забезпечити легальність компартії й нейтралітет. Мануїльський заявляв, що з Росії нічим допомогти не можуть. ЦК УСДРП після першої бесіди від подальших переговорів відмовився; Винниченко продовжував їх на власний ризик.
між українськими соціялістичними партіями й представниками російських большевиків, Мануїльським і Раковським, прийшло до порозуміння
Зі слів промови Винниченка на Трудовому конгресі (25.01.1919) і виноски 33. Місця переговорів у тексті не названо; Раковський і Мануїльський у 1918 р. очолювали радянську мирну делегацію в Києві.
Дмитро Левицький разом із Винниченком був на аудієнції в гетьмана; гетьман заявив, що ключ до ситуації — в руках Антанти, він вислав довірену особу до її представництва в Румунії, і залежно від відповіді або доручить Винниченкові сформувати уряд, або піде на федерацію з Росією.
Заявив, що ключ ситуації в руках побідних держав Антанти. Він саме вислав до їхнього представництва в Ромунії довіреного чоловіка
Свідчення Д. Левицького («Перед вибухом», 1928). Аудієнція відбулася, найімовірніше, наприкінці жовтня — на початку листопада 1918 р.
Осип Назарук разом з інж. Миколою Шухевичем за дорученням Української Національної Ради їздив до гетьмана Скоропадського просити військо на допомогу УГА у війні з поляками; гетьман не хотів провокувати Польщу, але погодився, щоб Січові Стрільці, які стояли кадрою в Білій Церкві, ніби самовільно перейшли Збруч.
їздив, як уже про це згадувано, разом з інж. Миколою Шухевичем до Гетьмана Скоропадського просити його, щоби вислав військо в допомогу УГА
Дата не вказана; за контекстом — листопад 1918 року (після 1 листопада). Автор переказує з чужих слів.
Наприкінці гетьманщини з ініціативи Національної ради було скликано всеукраїнський єврейський з'їзд із виборних делегатів громад із сіоністською більшістю; він обрав виконавчі органи і делегацію на мирний конгрес. Директорія потім воскресила єврейське міністерство (міністр — поалей-ціоніст Ревуцький).
Къ концу владычества гетмана былъ, по инціативѣ націон. совѣта, созванъ всеукраинскій еврейскій съѣздъ
printed page 225; місяць приблизний
Одночасно з грамотою про федерацію Скоропадський вів жваві таємні переговори з Українським національним комітетом (союзом), а на Південь повідомляв, що українські сили на чолі з гетьманом разом з Доном і Добровольчою армією йдуть на боротьбу з більшовиками за відновлення єдності Росії.
Одновременно ген. Скоропадскiй не прекращаль весьма оживленныхь тайныхь переговоровъ съ Украинскимъ нашональнымь комитетомъ
Джерело повідомлення — телеграма міністра закордонних справ Афанасьєва Денікіну від 16 листопада (ст. ст.?).
На одному з останніх засідань мирної конференції на початку листопада 1918 року українська делегація запропонувала детальну лінію кордону від Вигонівського озера через Мінську, Могилівську, Курську та Воронізьку губернії; російська делегація не погодилася і перервала переговори з гетьманським урядом.
На одному з останніх васідань (в початку падолиста) українська делегація запропонувала провести політичну українсько-російську гряницю, починаючи від Вигонівського озера
«Падолист» — листопад; за іншими даними, радянська делегація виїхала з Києва на початку жовтня, тож дата непевна.
Міністри Г. Афанасьєв і В. Рейнбот прийшли до Келлера й заявили, що він неправильно розуміє свою владу і Рада міністрів йому не підпорядкована; Келлер відповів ультиматумом про повноту влади, і гетьман, отримавши запевнення німецького командування, зняв його. В останньому наказі Келлер пояснив: може покласти голову лише за «Великую, неделимую, единую Россию», а не за федеративну державу.
“1) можу докласти свої сили і покласти свою голову тільки для створення Великої, неподільної, єдиної Росії, а не за відділення від Росії Федеративної держави”
У тексті дата «13 листопада», що суперечить призначенню Келлера 18 листопада; ймовірно, друкарська помилка (кінець листопада).
Ще за гетьманату В. Винниченко від імені Українського національного союзу неофіційно контактував із членами російської мирної делегації Х. Раковським і Д. Мануїльським; російська сторона обіцяла підтримати антигетьманське повстання активізацією на фронтах і визнати новий лад, Мануїльський пропонував гроші, а українці обіцяли легалізувати комуністичну партію. Винниченко від грошей і підписання договору відмовився.
Д. Мануїльський навіть запропонував гроші на підтримку тієї справи. Представники української демократії, натомість, обіцяли легалізувати в Україні комуністичну партію
Автор статті: Олексій Лупандін, за мемуарами Винниченка («Відродження нації»). Дату — осінь 1918, перед повстанням, — виведено.
Близько місяця тому до Києва прибули російські національні діячі, які заснували Російський національний центр; до його ради увійшли П. Мілюков, Ф. Родичев, П. Новгородцев, Юр'єв, Енгельгардт, І. Демидов, Д. Григорович-Барський. Центр висловився проти федерації (допускав щонайбільше крайову автономію) і різко негативно ставився до скликання Українського сойму; незабаром мав зібратися «Русскій съѣздъ южной Россіи».
Коло місяця тому до Київа прибуло скілька душ національних російських діячів, котрі заснували російський національний центр.
Дату обчислено приблизно від дати номера.
Останніми днями в Києві відбулася нарада представників земств і міст України, Дону й Криму (за участю Петрограда, Москви, Києва, Одеси та інших міст), яка ухвалила низку постанов; Управа Всеукраїнської спілки земств заявила, що не вважає цю нараду голосом земств України, бо їхні правомочні представники в ній участі не брали.
Останніми днями в Київі відбулась нарада земств і міст України, Дону і Криму… Управа всеукраїнського союзу земств… вважає за обов'язок повідомити, що правомочні представники об'єднаних земств України на названій нараді участи не приймали.
Точну дату наради не названо; «на минулому тижні».
Вибори до Польського національного з'їзду в Києві: легітимаційні картки видавали 11 і 12 листопада з 9 ранку до 6 вечора в районних комісіях — для Бульварної дільниці на Назарівській, 23 (Польський дім), Лук'янівської — Львівська, 10 (польська школа), Подільської — Олександрівська, 44, Куренівки — Петропавлівська, 3, Деміївки — Васильківська, 66, Шулявки — Дачна, 5 (вілла «Аркадія»), Солом'янки — Маклаківський пров., 14, Печерськ-Хрещатик — клуб «Огниво».
Легитимаціонныя карточки на право участія въ выборахъ можно получать сегодня 11-го и завтра 12-го ноября отъ 9-ти часовъ утра до 6-ти вечера въ избирательныхъ районныхъ комиссіяхъ
Оголошення, мабуть, передруковане з номера 11 листопада; картки видавали 11–12 листопада 1918. Частина адрес в OCR зіпсована.
Фейлетон описує епізод тижневої давності (бл. 18–24 листопада): колоною з вокзалу Бібіковським бульваром йшов взвод добровольців-офіцерів; глядачі кричали «ура», а серед строю видно було високого молодого чоловіка в єнотовій шубі, підперезаній кулеметною стрічкою, зі сірим речмішком за спиною та гвинтівкою в лівій руці в жовтій рукавичці.
Енотовая шуба его была опоясана пулемет- ной лентой, а за спиной болтался сфрый вещевой мьшокь.
Читано з OCR-тексту. Подія «на минулому тижні» без точної дати; фейлетон від 29 листопада.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
Наприкінці листопада 1918 р. (за автором) політв'язні вийшли з Лук'янівки; за кілька днів Шелестун і Логвиненко знайшли автора й передали запевнення своєї організації, що коли він залишиться в Києві, більшовики йому нічого лихого не заподіють.
коли в кінці листопада ми вийшли з Лукʼянівки, Шелестун і Логвиненко через кілька день знайшли мене
Хронологію автора стиснуто: республіканські війська ввійшли до Києва 14 грудня 1918; «кінець листопада» сумнівний.
Уже після проголошення федерації росіяни на Кубані розстріляли делегата гетьмана полковника Боржковського за «зраду Росії», а також Рябовола й інших членів кубанського уряду за зносини з гетьманом.
факт розстрілу на Кубані, вже по проголошенні федерації, делегата Гетьмана, полк. Боржковського за „зраду Росії"
Твердження автора; Рябовола насправді вбили в Ростові в червні 1919 р., тож дані неточні.
У листопаді 1918 р. гетьман розраховував на офіцерські формування і, за потреби, загальну офіцерську мобілізацію: «В одном Киеве у нас было до 15 тысяч офицеров»; німці стояли за скликання Конгресу, вважаючи це бажання народним.
В одном Киеве у нас было до 15 тысяч офицеров.
Під час антигетьманського повстання (листопад–грудень 1918) начальником головного повстанського штабу був генерал А. Осецький; Петлюра потім казав, що в Осецького «щаслива рука».
під його керуванням успішно було переведене протигетьманське повстання (як відомо, Осецький був начальником головного повстанського штабу)
Українські частини гетьманської армії, зокрема гетьманська гвардія — Сердюцька дивізія, відмовилися стріляти у своїх і масово переходили до Республіканської армії; «золотопогонники», що охороняли в'язницю, притихли й непомітно зникли.
гетьманська ґвардія, так звана Сердюцька дивізія, відмовилась стріляти на своїх братів і масово прилучалася до Української Республіканської Армії
Під час повстання проти гетьманщини залізничники організували кілька добре озброєних батальйонів.
Під час повстання проти гетьманщини, залізничники зорганізували кілька батальйонів, які були дуже добре озброєнні
Українські кола в Києві домагалися, щоб гетьман призначив Січових стрільців київським гарнізоном, розраховуючи посилити український вплив при гетьмані й німцях; гетьман то ухвалював, то скасовував рішення і зрештою спрямував їх у провінцію.
українські кола робили в Києві всі заходи, щоб наклонити Гетьмана до призначення Січових Стрільців київським ґарнізоном
Полковник генштабу Мишковський передав Коновальцеві телефоном з Києва, що принципове рішення про переведення СС до Києва вже є і що можна, не чекаючи формального наказу, висилати квартирмейстерів до Братського монастиря на Подолі.
команда Січових Стрільців може висилати квартирьєрів до Братського Монастиря на Подолі
Близько 8–10 листопада 1918 р.
До листопада 1918 р. українських військ у гетьмана було лише: Сердюцька дивізія, Окремий загін СС і Запорізька дивізія на північно-східному кордоні; Чорноморський кіш у Бердичеві й Загін низових козаків у Могилеві ще не становили сили.
у Гетьмана не було українського війська поза одною хиба Сердюцькою Дівізією, Окремим Загоном Січових Стрільців і Запоріжською Дівізією
За Коновальцем, Мотовилівський бій вирішив долю гетьманщини; подальша облога Києва диктувалася лише тактикою і позицією німців, гетьманські сили вже до уваги не бралися.
Мотовилівський бій вирішив долю гетьманщини. Пізніща облога Києва була диктована лише оглядами тактики й становищем німців
Бій під Мотовилівкою — 18 листопада 1918 р. (дату в тексті не зазначено).
Головне командування всупереч запереченням Стрілецької ради оголосило загальну мобілізацію; уже в перші дні наринули такі маси людей (десятки тисяч селян), що жодна регулярна частина не могла їх освоїти.
почали напливати вже в перших днях по оголошенню мобілізації такі маси народу, що ні одна з регулярних частин не могла їх опанувати
Листопад – грудень 1918 р.
Примітка редакції: у Києві (навесні 1918 р.) січові стрільці були розкидані сотнями по різних казармах, тоді як у Білій Церкві весь Окремий загін СС був разом.
де вже Січові Стрільці не були розкинені сотнями в касарнях, так як були раніш у Києві
На початку листопада 1918 року полковник генштабу Мєшковський передав по телефону, що принципово вирішено перевести січових стрільців до Києва і що можна висилати квартирмейстерів до Братського монастиря на Подолі; потім гетьман рішення скасував.
команда Січових Стрільців може висилати квартир’єрів до Братського монастиря на Подолі
Є. Коновалець. Після наказу 7 листопада 1918.
Під час облоги Києва в листопаді–грудні 1918 р. до полку Січових Стрільців приєднувалися повстанці з Білоцерківщини та з ближніх околиць Києва; полк виріс в 'Осадный корпус атамана Коновальца'.
на час облоги Київа, в листопаді-грудні 1918 року, полк Січових Стрільців виріс на „Осадний корпус отамана Коновальця".
Виноска редакції. Охоплює період листопад–грудень 1918.
Зі складу на Печерську гармаші СС вивезли стільки упряжі й сідел, що пізніше під час облоги Києва їх вистачило на шість батарей, а також прицільні панорами й телефони; гармат узяли лише чотири, бо на платформах німецькі вартові побачили б зайві.
Речей до запрягу і сідел набрали стільки, що пізніше при облозі Києва вистачило цього добра не на одну, а на шість батерій.
Восени 1918 року дисципліна в німецькому війську в Україні падала з кожним днем: у полках і дивізіях за зразком російської армії 1917 року виникли солдатські ради («Zoldatenrat»), а в Києві утворилася армійська солдатська рада.
У Києві утворилася армійська „Зольдатенрат".
Після Мотовилівки добровольці й гетьманські частини вже не наважувалися на відкритий бій: вони окопалися довкола Києва й чекали допомоги від Добровольчої армії з Дону або від Антанти з Чорноморського узбережжя.
Окопалися довкола Києва, боронилися і чекали на поміч — то від російської Добровольчої Армії з Дону, то від Альянтів з берегів Чорного моря.
Стрільці зайняли залізничну зупинку в Жулянах, але саме село Жуляни здобути було важко: на найближчих селах і передмістях Києва піхота натрапила на сильний опір.
Зайнято залізничний перестанок у Жулянах, але село Жуляни здобути було тяжко.
Під час облоги Києва розвідники батареї кілька годин на день сиділи на церковній дзвіниці в Гатному й телефоном повідомляли про рухи ворога; коні з передками стояли на Чабановому хуторі, де їх привчали до запрягу.
Розвідча патруля примістилася на церковній дзвіниці. Там був пор. Курах, який телефоном повідомляв про рухи ворога.
Під час облоги Києва Січові стрільці сформували 3-тю легку батарею під командою сотника Кудри й вислали її до села Хотів, а 4-ту батарею очолив хорунжий Олекса Пилькевич; коней брали в роззброєних австрійських, а згодом німецьких частин.
Батерію вислано на фронт, до села Хотова.
Упряжжю, вивезеною перед повстанням з артилерійського складу в Києві, під час облоги міста забезпечили сім батарей; хомути й сідла припасовував десятник Василь Олеськів.
Пригодилася тепер дуже упряж, яку забрано з артилерійського складу у Києві. Цією упряжжю обділено сім батерій під Києвом.
Під час облоги Києва поповнені мобілізованими частини Січових стрільців наступали на Красний Трактир і Голосіївський скит, але з малим успіхом; гетьманське й добровольче командування трималося в надії на допомогу Антанти.
Поповнені змобілізованими, стрілецькі частини наступали на Красний Трактир, Голосівський Скит, але з малими успіхами.
У кімнаті начальника станції залізничний урядовець наказував по телефону: «Немедленно снарядите паровоз и два бронированных вагона!.. Всё остальное может подождать: необходимо для войска!.. Приказ из главного штаба!»
Нємєдлєнно снарядітє паровоз і два бронірованих ваґона!... Нічего, всьо остальноє может падаждать: нєобходімо для войска!... приказ із главнаво штаба!
Друга половина листопада 1918 р.; бої наближалися до Києва.
Початок листопада: російська преса тріумфує, формуються російські військові дружини, іде пропаганда словом і друком за «единую и неделимую»; Пуришкевич на з'їзді вимагає озброєння «собственников».
Російська преса шаліє, не посідаючись з радости. Творяться військові російські дружини.
Під час протигетьманського повстання автор як старшина СС супроводжував транспорти повстанців на фронт під Київ, після бою під Мотовилівкою був комендантом станції Мотовилівка, згодом — станції Васильків, керуючи рухом усіх повстанських потягів.
по бою під Мотовилівкою, я став командантом двірця Мотовилівки, а згодом — командантом двірця Василькова
Бій під Мотовилівкою відбувся 18 листопада 1918 р.
За словами автора, у листопаді 1918 р. німецькі війська залишали Україну через дві причини: вимогу Антанти очистити територію колишньої Російської імперії та революцію в самій Німеччині.
Збентежені німці покидали Україну з двох причин: одна з умов Антанти ... вимагала від німців очищення всієї території колишньої Російської імперії, а друга — революція в самій Німеччині
Спогади Нестора Короля, надруковані в Нью-Йорку 1961 р.; автор — старшина армії УНР, різко ворожий до Скоропадського та російських офіцерів, тож оцінки упереджені.
У Фастові комірниками-старшинами були самі галичани, а кулеметники й артилерія на фронті під Києвом — виключно в руках галичан, бо, за їхніми словами, «Тут мало кому можна вірити».
Це наша засада - була відповідь. -- Тут мало кому можна вірити. Хто зна, що в кому сидить.
Після 14 листопада 1918 року уряд Гербеля оголосив мобілізацію всіх російських офіцерів і унтерофіцерів, а головнокомандувачем усіх збройних сил з підпорядкуванням йому і цивільної адміністрації по всій Україні став генерал Келлер.
Заряджено мобілізацію всіх російських старшин і підстаршин.
Частина рядка в OCR пошкоджена.
У листопаді 1918 року гетьманська армія разом із кадрами новостворених частин налічувала близько 65 тисяч осіб.
В листопаді 1918 р. Українська армія за гетьмана, враз із кадрами ново-утворених частин начисляла коло 65 тисяч людей.
Після 9 листопада 1918 р. (утворення уряду Еберта в Берліні) у Києві з'явилася німецька Soldatenrat (солдатська рада).
А затѣмъ пришло 9 ноября 1918 года, образованіе правительства Эберта въ Берлинѣ и — «Soldatenrat» въ Кіевѣ
printed page 229; точну дату створення ради в Києві не вказано
Гетьман видав наказ про мобілізацію офіцерів; подвір'я й вулиці біля будівлі військового начальника були запруджені колишніми офіцерами в шинелях без погонів і без кокард.
Дворъ и улицы около зданія запружены бывшими офицерами. Въ военныхъ шинеляхъ, безъ погонъ, безъ кокардъ.
printed page; Дата приблизна (до 19 листопада).
Штаб офіцерської дружини генерала Кірпічова з охорони міста містився на Прорізній вулиці, в невеликих кімнатах, повних офіцерів.
Иду на Прорѣзную улицу — въ штабъ дружины . . . Небольшія комнаты полны пришедшими офицерами.
printed page; У тексті OCR «Кпрпичева» = Кирпичева.
2-й відділ дружини розміщувався на Бульварно-Кудрявській вулиці в будинку Вагнера; начальник відділу — гвардії полковник Крейтон; близько 60 офіцерів розбито на чотири підвідділи, 2-м підвідділом командував гв. полковник Сперанський.
получаю назначеніе во 2-й отдѣлъ дружины, на Бульварно-Кудрявскую улицу — домъ Вагнера.
printed page; Призначення за районом проживання. Бульварно-Кудрявська — нині вул. Воровського/Бульварно-Кудрявська.
2-й підвідділ дружини перевели на Львівську вулицю до притулку «Ясли».
Нашъ 2-й подотдѣлъ перевели на Львовскую улицу въ пріютъ «Ясли».
printed page
Штаби дружин, відділів і підвідділів були переповнені, а стройових офіцерів — жменька; щодня надходили відомості про повстання, що готувалося в місті.
штабы дружинъ, отдѣловъ, подотдѣловъ — переполнены, а строевыхъ офицеровъ—горсть
printed page
Уночі автор зі штабс-капітаном Гарцем обходив дозором лінію від Жулян до Червоного Трактиру, де стояла школа старшин; її начальник скаржився на ставлення мешканців.
Это школа старшинъ. Поговорили съ начальникомъ: всё спокойно, только жалуется на отношеніе жителей.
printed page
На посту Волинському стояли штаб командувача дільниці, штаби полків, дружин, відділів; на коліях — вагони-салони з кухнями й кухарями, вагони I–III класів, довкола метушилися добре вдягнені штабні офіцери; стройові жили у вагонах 3-го й 4-го класів.
На путяхъ стоятъ вагонъ-салоны съ кухнями и поварами, вагоны I, II и III классовъ.
printed page
Наступ сердюків під Жулянами: ланцюги йшли зі співом української пісні, кричали «Слава»; зіткнулися із січовиками, які «здорово дерутся»; надвечір бій закінчився безрезультатно, половина сердюків розбіглася.
Вотъ накричали «Слава». Запѣли украинскую пѣсню. И отъ хатъ отдѣлились фигуры людей. Цѣпи наступаютъ съ пѣснями.
printed page
Пізніше, коли з наближенням краху Німеччини німецьке начальство в Києві втратило всевладдя, російське офіцерство утворило в самому Києві добровольчі дружини на чолі з кн. Долгоруковим, які вважали себе ніби частиною Добровольчої армії.
русское офицерство образовало добровольческія дружины въ самомъ Кіевѣ, начальникомъ коихъ былъ кн. Долгоруковъ
Час — жовтень–листопад 1918 (не уточнено).
Одразу після повороту гетьмана до Росії в Білій Церкві з'явилися непогано озброєні повстанські загони на чолі з Петлюрою.
Въ Бѣлой Церкви тотчасъ объявились повстанческія недурно вооруженныя банды, которыя возглавлялъ Петлюра.
Повстання Директорії — з 14–15 лист. н. ст. 1918.
Чисельність офіцерських дружин за гетьмана навряд чи перевищувала 3–4 тисячі; розплодилися «вербовочные бюро» з величезними штатами, просторими реквізованими приміщеннями й автомобілями, кожне формувало «армию» за наявності 100–150 бійців.
Расплодились также многочисленные «вербовочные бюро» с громадными штатами, обширными реквизированными помещениями и автомобилями. Каждое из них формировало не меньше чем «армию» и имело в наличии 100—150 бойцов.
автор уривка: Денікін (цит. у передмові); осінь 1918, Київ та ін. міста
Захисниками Києва були майже виключно офіцерство й учнівська молодь; у київських казармах-гуртожитках і на позиціях під Жулянами панував пригнічений настрій, люди жили «нервирующими слухами», постачання й харчування на позиціях були в повному безладі.
И в киевских казармах-общежитиях, и на позициях у Жулян царило подавленное унылое настроение
автор уривка: Денікін (з посиланням на «Воспоминания» Станкевича).
Наприкінці 1918 р. німецька Рада солдатських депутатів у Києві офіційно заявила, що німецькі війська йдуть з України, і рішуче відхилила вимогу Антанти залишатися.
Эти слухи вскорѣ были подтверждены офиціальнымъ заявленіемъ нѣмецкаго совѣта солдатскихъ депутатовъ въ Кіевѣ. Требованіе Антанты, чтобы нѣмецкія войска продолжали оставаться на Украинѣ ... было рѣшительно отклонено
Із нарису Г. Ігреневої про Катеринослав; точної дати заяви не наведено (після перемир'я 11 листопада 1918 р.).
Офіцерські дружини в Києві формувалися під керівництвом генералів Кирпичова і Святополк-Мирського; для оборони Києва використовувалися також кадри гусарського Ольвіопольського і драгунського Кінбурнського полків, що формувалися в Києві.
У Київі офіцерські дружини формувались під проводом генералів Кирпичова і Святополк-Мирського
Під впливом чуток про революцію в Німеччині та Австро-Угорщині німецькі солдати на Україні виходили з послуху, організовували ради солдатських депутатів і вимагали відправити їх додому.
салдати виходили з послуху, захожувались коло ортанізації рад салдатських депутатів, вимагали одправити їх до дому
загальнодержавне.
Київську добровольчу дружину очолив генерал Л. М. Кірпичов, начальником штабу був генерал Л. Г. Демідов.
На чолі кивської добровольчої дружини стан ґенерал Л. М. Кі р л і ч о в, а начальником штабу тепер. Л. Г. Демідо вим.
Станкевич згадував, що повстання поширилося надзвичайно швидко: увесь край був утрачений для Скоропадського, крім Києва, який тримався завдяки офіцерським дружинам.
Раптом весь край був загублений для Скоропадського, крім Київа, котрий тримався при допомозі офицерських дружин.
Спогади В. Б. Станкевича.
Склади зброї та амуніції були переважно під охороною німецьких залог; німці, всупереч Білоцерківській угоді, заявили, що боронитимуть Київ від наступу Директорії.
Ніжці, всупереч Білоцерківській умові, заявили, що будуть боровити Київа перед наступом Лиректорії.
За спогадами Назарука.
Під Києвом наприкінці листопада 1918 року йшли великі бої; сердюки — найкраща частина гетьманського війська — після перших боїв перейшли на бік Директорії.
Під Київом відбувались великі бої. Найкраща частина гетьманського війська, так зван сердюки ... перейшла після перших же боїв на бік Директорії.
Христюк характеризує сердюків як синів «куркульського» селянства.
Після перемог над німцями і добровольцями козаки Чорноморської дивізії робили наскоки на Пущу-Водицю, а часом і на київське передмістя Куренівку, що сіяло паніку серед гетьманського війська й уряду.
козаки дивізії робили наскоки на Пущу-Водицю, а часом і на передмістя самого Київа- Курінівку. Це тероризувало і наводилу паніку на гетьманську армію й уряд.
Волинський губернський староста Андро, який на початку повстання очолив на Волині гетьманські загони, змушений був тікати з рештками сил до Києва; Чорноморський кіш розбив його загони і захопив бронепоїзд на станції Ірпінь.
Чорноморський Кіш розбив банди Андро (захопивши броневий потяг на станції Ірпень)
Лексика («золотопогонні банди») — автора.
Особливо запеклі бої точилися за станцію Біличі під Києвом, яка кілька разів переходила з рук у руки; врешті її захопив 3-й полк коша під командою полковника Ліщука, і німці відмовилися від наміру нею заволодіти.
Особливо великі бої йшли за станцію Біличі. Станція кілька разів переходила з рук в руки.
Попри переговори з німецькими солдатами в Києві ще до повстання, німецьке військо спочатку виступило активним оборонцем гетьманщини; німецькі старшини, слідом за гетьманською пресою, подавали повстання солдатам як звичайний розбій і бандитизм.
Нічецькі старшини поперед всього почали представляти перед німецькими салдатами повстанський рух не як революцію ... а як звичайний розбій та бандитизи.
Після перших боїв під Києвом (Фастів — Боярка), у яких гетьманські загони було розбито, німецька залога Києва вийшла на фронт і зайняла позиції під містом; республіканському командуванню заявили, що німці боронитимуть Київ.
коли в перших боях під Київом (Хвастів-Боярка) тетьманські ватаги було розбито ... німецька валога Київа вирушила на фронт і зайняла позиції ва Київом
Велика рада солдатських депутатів, всупереч Білоцерківській угоді, стала на бік Скоропадського.
Центром повстання стала Біла Церква, де восени з дозволу гетьманського уряду знову зібралися Січові стрільці (роззброєні наприкінці квітня); їхній командир полковник Євген Коновалець сприйняв грамоту 14 листопада як зраду державності.
The center of the insurrection was at Bila Tserkva, where the Sich Sharpshooters had been reassembling in the course of the autumn with the consent of the Hetman Government
Наступник Келлера генерал князь О. Долгоруков (однополчанин гетьмана) фактично був керівником військової монархічної організації в Києві. Уряд був змушений скасувати призначений на 20 листопада призов новобранців.
уряд змушений був відмінити призначений на 20 листопада призив новобранців
Дивізія полковника Болбочана, що прикривала північні кордони, приєдналася до повстання й пішла на Полтаву.
дивізія полковника Болбочана, що мала прикривати північні кордони Української Держави приєдналась до повстання і пішла на Полтаву
Після революції в Німеччині Трубецькой бачив у Києві, як двоє німецьких вартових курили на посту, а бородатий візник, колишній російський солдат, повчав їх, що в російській армії за таке розстрілювали.
«господа, господа, – говорил он наставительным тоном, – как нехорошо, на часах курите; вот нас бывало в русской армии за это расстреливали».
Листопадова революція в Німеччині — 9 листопада 1918 року н. ст.; сцена відбулася після цієї дати.
Під час оборони Києва від Петлюри, коли проти нього воювали лише дві тисячі осіб, у місті налічувалося понад два десятки організацій, які вербували добровольців, і в кожній працювали офіцери, що уникали фронту.
В Киеве, напр., при двух тысячах воюющих против Петлюры насчитывалось свыше двух десятков организаций, занимавшихся вербовкою, и в каждой организации работали офицеры.
Листопад — початок грудня 1918 року н. ст.
Гетьман вважав, що в Києві до 15 тисяч офіцерів, і був спокійний, що впорається з ворожими силами навіть у разі відходу німців; насправді багато хто не відгукнувся на заклик. З липня на розсуд губернських старост формувалися загони з хліборобів у Київській, Полтавській, Чернігівській і Харківській губерніях.
зная, что в Киеве до 15 тысяч офицеров, был вполне спокоен
На початку листопада 1918 р. до Києва приїхав принц Леопольд Баварський (головнокомандувач Східного фронту) з сином і наступного дня робив огляд німецьких військ у Києві; гетьман бачив з вікна ескадрони гусарів, що проходили під військову музику, — порівняно з весною «небо и земля»: коні погано вичищені, амуніція не та.
Лошади были плохо чищены, и выправка всей амуниции, и людской, и конской, была уже далеко не та.
У листопаді 1918 р. майже в усіх німецьких частинах запровадили солдатські комітети і почався розклад «по тому же шаблону», що й у російській армії; генерал Гренер за телеграмою протягом кількох годин виїхав до Спа. У Києві думки про наміри німців розділилися: одні вважали, що німці зацікавлені в порядку для евакуації, інші — що вони хочуть перетворити Україну на «большевистскую пустыню» і стягують війська з північного кордону до залізниць.
В это время введены были солдатские комитеты почти во всех немецких частях, и, конечно, началось разложение
Було оголошено мобілізацію всіх офіцерів Києва; за списками на фронті значилося 9000 осіб, а насправді було всього 800; штаби й військові організації розрослися до колосальних розмірів; з'явилися контррозвідки при штабі Келлера і «в каждой организации, в каждой маленькой дружине», що діяли без жодних законів (там добре платили).
на фронте считалось по спискам 9000 человек, а на самом деле было всего 800
Гетьманські частини відступили до Посту Волинського «под самым Киевом» і окопувалися; ішла щоденна артилерійська стрілянина; одного разу незначна частина петлюрівців з боку Подолу вдерлася до міста, але була зупинена німцями й відійшла. На фронті був лише нечисленний видатний офіцерський склад (генерал Копцеров), «все остальное офицерство заседало в штабах, разведках и в кафе всякого разбора».
Все остальное офицерство заседало в штабах, разведках и в кафе всякого разбора.
В останніх числах листопада 1918 р. німці, бачачи наступ військ Директорії, перейшли в енергійний наступ одним полком із сильною артилерією на північ від Житомирського шосе в обхід Жулян (кавалерія — у тил противника); перед вирішальним ударом німецькі солдати вирішили домагатися розв'язання переговорами і наступ призупинили; німці уклали перемир'я і відійшли до міста, Долгоруков — до Посту Волинського. Німці пропонували гетьманові відлетіти аеропланом до Одеси, він відмовився.
Немецкие солдаты решили добиться разрешения вопроса переговорами
Приблизно наступного дня після візиту «золотопогонників», близько шостої ранку, в'язні почули далеку канонаду із заходу: Український національний союз підняв повстання, бої точилися біля Білої Церкви; канонада щодня наближалася. Республіканська армія зайняла Боярку й Святошин і підійшла до передмість; звідусіль чулося цокотіння кулеметів і вибухи ручних гранат.
Частини Республіканської Армії зайняли вже Боярку і Святошино і доходили до передмість Києва. З усіх боків чути було характерне цокання кулеметів і спорадичні вибухи ручних гранат
Звукова картина облоги Києва (лист.–груд. 1918).
Командування СС розробило план раптового захоплення Києва: під'їхати потягами просто до столиці і взяти її у вуличних боях; три варіанти — удар від Посту Волинського (найгірший), від пасажирської станції, або із захопленням товарної станції як бази (найкращий). У всіх сотнях вивчали тактику вуличного бою. Розрахунок: залізниці в руках німців, міста — в руках російських добровольчих військ.
Вони мусять під’їхати потягами аж у столицю і взяти її зненацька з одного удару у вуличних боях.
План не був здійснений.
Артилерійський склад на Печерську охороняла німецька варта, яка перевіряла німецькі печатки на вимогах. Завідувач-українець відчинив склади й сказав брати що завгодно, бо німці однаково забирають усе без рахунку й вивозять потягами до Німеччини; німецький завідувач з'являвся, лише коли німцям треба було щось узяти.
беріть, що хочете і скільки хочете, німці і так забирають усе без рахунку, вантажать у потяги і вивозять у Німеччину, тож краще, щоб ви забрали, бо це лишиться на Україні.
Незадовго до протигетьманського повстання (початок листопада 1918 року).
Напередодні протигетьманського повстання Окремий загін Січових стрільців у Білій Церкві мав 20 офіцерів і 474 багнети піхоти, 12 кулеметів, чотири легкі гармати, 30 шабель кінної розвідки та підстаршинську школу; на харчовому забезпеченні перебувало понад 1000 осіб.
Разом було 20 старшин і 474 багнети. Сотня кулеметів сот. Федора Черника мала 12 кулеметів.
Сили, які згодом підійшли до Києва.
Директорія оголосила мобілізацію на зайнятих теренах; найкраще вона пройшла на Білоцерківщині. Зголошувалися переважно селяни — колишні рядові й підстаршини царської армії, офіцери дуже рідко; мобілізованих гармашів, вишколених, але дуже недисциплінованих, відсилали до Боярки.
Це були вишколені гармаші, але дуже недисципліновані.
На нараді змовників підрахували: готових сил близько 12 тис.; швидко можна мобілізувати 60 полків залізничної охорони (штаби, офіцери й унтер-офіцери є, солдатів немає); для залізничного полку потрібна була зброя, якої гетьманська інтендантура все не видавала. Січові стрільці мали до 1500 осіб (900 навчених) і зброю на 5 тис.
Січові стрільці заявили, що вони мають до 1500 людей, а зброї на 5 тисяч. Вивчених людей у їх було на 900 душ
План повстання ген. Осецького: почати на периферії, ближче до Галичини, і концентричними колами охоплювати Київ; сильний удар у самому Києві виключався, оскільки в Києві було 30 000 німців і велика гетьманська організація — Сердюцька дивізія та інші формування.
в київі не можна було опиратись, бо в Київі було 30.ОО0 німців і велика гетьманська організація - Сердюцька дивізія і инші формації
Підрахунок сил повстання, поданий Шаповалом (наявні/за мобілізацією): стрільці 1500/2000, чорноморці 600/5000, Запорізький полк 2500/5000, три полки Запорізької дивізії 6000/10000, залізничний полк 1000/2000; через інж. Брояковського зголосився штаб одного полку — до 50 українських офіцерів; усього 11 600 одразу й 25 000 за 1–2 дні, у перспективі 50–60 тис.
Отже є: 11.600 душ, можливих в перший - другий день по побілізації ще 13.500, загалом ми рахуємо на 25.000
Мобілізованих у Фастові селян ділили на сотні й курені, вели на склади, де видавали чоботи, ремені, кожухи, шапки, ковдри, гвинтівки, багнети, набійниці, казанки, ранці, набої; годували борщем з м'ясом і хлібом з польових кухонь і за годину вантажили у вагони й везли під Київ.
нагодовують під відкритим небом борщем із мясом та хлібом, а ще за яку годину їх завагоновують і везуть під Київ
Майже вся гетьманська армія поза Києвом перейшла без бою на бік повстанців, а повстанська армія зросла, за генералом Капустянським, до 300 тисяч; німецькі війська оголосили нейтралітет, утворили ради солдатських депутатів і погоджувалися залишати зброю і склади в обмін на безпечне повернення додому.
армія повстанців зростала і дійшла до числа 300 тисяч (за ґен. Капустянским). Німецька армія відмовилася від допомоги гетьманові і проголосила невтральність
Залізничні батальйони, утворені українофільським міністром шляхів сполучення, у листопаді 1918 р. виявили «украинско-большевицкие» почуття і перестали підкорятися гетьманові; російське офіцерство, яке склало добровольчі загони для захисту Києва, неохоче йшло на жертви заради чужої йому влади.
желѣзнодорожные батальоны также немедленно проявили свои украинско-большевицкія чувства и перестали подчиняться гетманской власти
У листопаді 1918 р. німецькі війська в Києві революціонізувалися: у частинах утворилися солдатські ради, що стали на чолі командування; офіцерські зібрання скасовано, офіцери харчувалися із загального солдатського казана і несли вартову службу нарівні з нижчими чинами.
Офицерскія собранія были упразднены и офицеры принуждены кормиться изъ общаго солдатскаго котла и нести караульную службу наравнѣ съ нижними чинами
За автором, розклад не супроводжувався вбивствами офіцерів; комітети (за участю інтелігентів) суворо підтримували порядок.
Військовий Київ у листопаді являв собою непривабливе видовище: штаби й бюро комплектування Південної, Північної, Астраханської армій, особливого корпусу, таємних і явних партійних організацій розросталися, ворогували між собою і сприяли «легальному дезертирству».
всевозможные штабы и бюро комплектований Южной, Северной, Астраханской армий, особого корпуса
автор уривка: Денікін.
У листопаді в німецьких військах у Києві утворилися солдатські ради, що стали на чолі командування; офіцерські зібрання скасували, офіцери харчувалися із загального солдатського казана й несли караули нарівні з нижніми чинами. У Києві казали: «свернули они свои одеялки и поплелись в разные, разбросанные по городу караульные помещения».
«свернули они свои одеялки и поплелись в разные, разбросанные по городу караульные помещения»
автор уривка: Гурко.
У Києві на початку повстання панувала розгубленість: російські генерали гарячково мобілізовували сили, владу передали ген. Келлеру; російська буржуазія намагалася перетягти на свій бік німецьку Раду солдатських депутатів, яка спочатку нібито співчувала повстанню, але згодом стала ворожою, бо повстання ускладнювало від'їзд до Німеччини. Генерали щодня видавали накази про мобілізацію населення і зміщували один одного.
русские генералы в Киеве ссорились между собой за власть, смещали друг друга с поста главнокомандующего, ежедневно издавали приказы о мобилизации населения
автор уривка: Винниченко.
У ставці Директорії у Фастові (3–4 вагони біля самого вокзалу) Винниченко особисто відповідав на телефонні дзвінки про взяття позицій і сіл; бої точилися вже біля Жулян, за 12 верст від Києва. «На днях возьмем Киев,—оставайтесь с нами, все равно вы—наши будущие министры», — сказав він Марголіну.
Сражения шли уже около Жулян, в 12 верстах от Киева. «На днях возьмем Киев»
автор уривка: Марголін («Украина и политика Антанты»); початок уривка у вибірці відсутній (сторінки до 396 пропущено); кінець листопада 1918.
На момент повстання реальною силою для оборони самого Києва були лише Сердюцька дивізія та офіцерські дружини; інші сили (Запорозька дивізія, Сірожупанники, Чорноморський кіш, охоронні сотні — понад 15 000) були розкидані по Україні. Навіть київська російська преса зустріла грамоту про федерацію дуже холодно.
Навіть київська російська преса зустріла грамоту з 14. падолиста дуже холодно
Генерал Келлер, усупереч обіцянці не втручатися в політику, з першого дня скасував статути української армії й повернув статути старої російської армії, оточив себе крайніми правими, насаджував контррозвідку; почалося «дикая травля всего украинского»: розгром Українського клубу в Києві, розбивання бюстів Шевченка, безглузді арешти лояльних українців (за записками Гетьмана).
Почалась дика нагінка на все українське, досить вказати на розгром Українського Клуба в Київі, розбивання бюстів Шевченка
На важливій ділянці фронту Буча — Ірпінь — Ворзель (залізниця Київ — Ковель) діяв Чорноморський кіш — колишня гетьманська частина, сформована кубанськими старшинами-українцями; він скинув командира-гетьманця, перейшов під провід старшини Пилищука і отримав завдання захопити лінію Коростень — Київ.
в районі Буча-Ірпень-Ворзель (по залізнодорожній колії Київ-Ковель) оперував Чорноморський кіш
Фактичний керівник — начальник штабу полковник Лєтін (за OCR).
Німецьке командування вирішило утримувати Київ — через заяви гетьмана, що Петлюра бандит, і через вимогу номінального французького віцеконсула в Києві Еміля Енно (який перебував в Одесі); між військами Директорії на південний захід від Києва і німцями в місті встановили демаркаційну лінію.
the insistence of the nominal French vice consul in Kiev, Emile Henno, in Odessa at the time, who ordered the Germans to prevent the Directory from taking the capital.
Коли війська Директорії підійшли до Києва, німецька армія вирішила обороняти столицю, і Директорія зупинила наступ, щоб уникнути зайвого кровопролиття. Під захистом німецьких військ і російських офіцерських дружин Скоропадський залишався гетьманом, тоді як повстанці до кінця листопада опанували решту губерній.
under the protection of German troops and Russian officer detachments, Skoropadskyi continued to hold the office of Hetman.
Автор есею — Тарас Гунчак.
Командир січових стрільців полковник Євген Коновалець погодився підтримати повстання, а його помічники Андрій Мельник і Федір Черник узяли участь у засіданні Національного союзу. Січові стрільці переконали німецьку та австро-угорську армії і їхні солдатські ради зберігати нейтралітет.
The Sich Riflemen were instrumental in persuading the German and Austro-Hungarian armies and their soldiers' councils to remain neutral during the uprising.
Авторка есею — Марта Богачевська-Хом'як.
Генерал граф Ф. Келлер у середині листопада 1918 р. прийняв від гетьмана пропозицію стати головнокомандувачем збройних сил із диктаторськими повноваженнями; через відкрито антиукраїнську позицію Скоропадський невдовзі його звільнив. Келлер залишився в Києві й був розстріляний військовими Директорії.
прийняти від гетьмана у середині листопада пропозицію стати головнокомандувачем збройних сил з диктаторськими повноваженнями
Розстріл — у грудні 1918 після взяття Києва Директорією (дати в тексті не вказано).
З початком антигетьманського повстання багато старшин, включно з начальником особистої охорони гетьмана, перейшли на бік Директорії; більшість генералів пішли до Добровольчої та інших білих армій. Скоропадський засуджував генералів Грекова, Осецького, Єрошевича за відступ від присяги.
З початком антигетьманського повстання командири корпусів чимало старшин, включаючи й начальника особистої охорони гетьмана перейшли на бік Директорії.
Келлера було звільнено, на його місце гетьман призначив князя О. Долгорукова, однополчанина й члена Київського монархічного блоку. Оголошена загальна мобілізація офіцерів дала за списками 9 тис. осіб, а на фронті було всього 800. Офіцерські дружини генерала Л. Кірпічова й полковника Святополк-Мирського не стримали наступу Директорії; навіть дивізіон особистої охорони гетьмана з російських офіцерів було роззброєно.
Оголошена загальна мобілізація офіцерів, за даними П. Скоропадського, дала за списками 9 тис. осіб, а насправді на фронті було усього 800
У листопаді 1918 р. в Києві діяли штаби й бюро з формування Південної, Північної, Астраханської армій, Окремого корпусу, різні розвідувальні центри й контррозвідки; об'єднати їх не вдалося. Новий командувач генерал О. Долгоруков заарештував представника Добрармії в Києві генерала О. Ломновського; за нього заступилися лідери Союзу землевласників і Протофісу граф Ф. Гейден і князь О. Голіцин, і незабаром Ломновського було звільнено, після того як він погодився передати офіцерські підрозділи місцевому командуванню.
генерал О. Долгоруков... наважився на рішучий і водночас вкрай непопулярний захід — арешт представника Добрармії у Києві генерала О. Ломновського
На початку антигетьманського повстання на бік Директорії перейшли генерали О. Греков (начальник Головного штабу), П. Єрошевич (командир Подільського корпусу), О. Осецький (командир корпусу залізничної охорони), полковник П. Болбочан, а також В. Петрів, В. Садовський, В. Сальський, М. Юнаків; гетьман назвав їх зрадниками.
П. Скоропадський кваліфікував цих людей як зрадників, що заслуговують презирства
До повстання Директорії приєдналися Запорізька й Сірожупанна дивізії; командир Подільського корпусу П. Єрошевич спрямував війська на Київ. Командир Сердюцької дивізії генерал В. Клименко виїхав до Німеччини; одним із перших Директорію підтримав Чорноморський кіш, що формувався для відправлення на Кубань.
До повстання пристали Запорізька, Сірожупанна дивізії та інші частини.
Основою оборони Києва від військ Директорії були російські офіцери й добровольці; спочатку їхні підрозділи під командуванням генерала Волховського мали певний успіх, але частина офіцерства й правих організацій вимагала його заміни, а С. Гербель та І. Кістяківський наполягли на призначенні графа Ф. Келлера.
Основою оборони Києва від наступу військ Директорії були російські офіцери і добровольці.
Під впливом революції в Німеччині в німецьких військах було обрано Раду солдатських депутатів, яка повела переговори з представниками Директорії; начальник штабу німецьких військ полковник Нетте, що прибув замість В. Гренера, одразу вирушив на переговори з Петлюрою. Ці домовленості на певний час затримали наступ Директорії на Київ.
прибулий замість В. Гренера начальник штабу німецьких військ полковник Нетте відразу ж відправився на переговори з Петлюрою
На Київщині в районі Трипілля – Обухова підняв антигетьманське повстання отаман Зелений (Данило Терпило); волинський староста Д. Андро з добровольцями пробився з Житомира до Києва й брав участь в обороні столиці.
Під час початку загального концентричного наступу повстанської армії Директорії на Київ (друга половина листопада 1918) у місті перебувало понад 20 тисяч німецьких військ і різні гетьманські охоронні частини.
початок загального концентричного наступу української повстанчої армії на Київ, у якому перебувало понад 20 тисяч німецького війська й різні гетьманські охоронні частини.
примітка редактора; точну дату не вказано, віднесено до кінця листопада 1918 за контекстом (повстання 14.XI.1918, штаб у Фастові).
Під час антигетьманського повстання (листопад 1918) головне українське повстанське командування перебувало у Фастові й звідти скеровувало командирів до інших губерній (напр., отамана Гулого-Гуленка до Катеринослава).
головне українське командування в Фастові незабаром прислало до Катеринослава отамана Гулого-Гуленка
OCR: «в Двастові».
Полк Січових Стрільців полковника Коновальця стояв постоєм у Білій Церкві; звідти Директорія УНР почала наступ на Мотовилівку – Київ.
З цим полком Директорія Української Народньої Республіки почала наступ з Білої Церкви, де полк стояв постоєм, на Мотовилівку-Київ.
Виноска редакції. Місяць (листопад 1918) виведено з контексту: облогу Києва названо в тій самій виносці 'в листопаді-грудні 1918'.
За автором, наприкінці листопада 1918 року в Києві було близько 20 000 німецьких вояків. Німецьке командування хотіло підтримати гетьмана, але солдатські ради, які прагнули якнайшвидше їхати додому, не хотіли війни.
У Києві було біля 20.000 німецького війська.
Оцінка автора.
Полк Болбочана налічував 2500 добре вишколених і національно свідомих козаків, 12 гармат, багато кулеметів, кінну сотню; з трьома іншими полками Запорізької дивізії на Харківському фронті могло бути щонайменше 10 000 бійців.
полк. Балбачан мав 2.500 душ, добре вимуштруваних 1 свідомих національно козаків, добрий старшинський склад, а такок добру зорою: 1г гармат
Кількість гармат в OCR «1г» — імовірно 12.
У листопаді 1918 р. повним ходом ішла організація офіцерських «дружин»; сотні російських офіцерів записувалися, чекали донців Краснова; 10 гетьманських міністрів відкрито подали гетьманові «записку» проти українства.
сотні московського офіцерства записуються, ждуть донців Краснова
OCR зіпсовано: фраза про донців, «що ввійшли до Києва», нерозбірлива.
Коновалець прийшов від гетьмана й оголосив, що розірвав із ним стосунки; за тиждень до повстання Шаповал відправив полк. Пелещука до Бердичева.
Коновалець пришов від гетьмана і оповістив, що порвав відносини
OCR частково зіпсовано.
За підрахунком автора, який реєстрував потяги, на головному напрямку наступу на Київ залізницею Фастів — Київ перевезено не більше 40 000 повстанців, а не сотні тисяч, як стверджували соціалісти.
повстанців на головнім залізничім шляху Фастів-Київ перевезено на головний напрям наступу на Київ, не більше як 40,000 людей
Автор — колишній хорунжий Січових стрільців, у 1940 р. палкий прихильник гетьмана; текст полемічний, спрямований проти соціалістів.
Автор стверджує, що єдиною опорою Скоропадського наприкінці 1918 р. були жандармський корпус, Державна варта та Сердюцька дивізія, складена із синів заможного селянства під командою офіцерів-росіян; під час повстання вони розбіглися.
Єдина підпора Скоропадського — жандармський корпус, "державна варта" і сердюцька дивізія, що складалася виключно з синів найзаможнішого селянства
Спогади Нестора Короля, надруковані в Нью-Йорку 1961 р.; автор — старшина армії УНР, різко ворожий до Скоропадського та російських офіцерів, тож оцінки упереджені.
Автор стверджує, що восени 1918 року Київ був цілком опанований російськими реакціонерами, монархістами і російськими військовими частинами, а українських військових підрозділів, які могли б захистити українське населення міста, там не було.
Київ був цілком опанований російськими реакціонерами і монархістами і військовими російськими частинами. Не було в ньому ніяких українських військових відділів
Оцінка автора.
Під час мобілізації російських офіцерів урядом Гербеля для оборони Києва зареєструвалося близько 15 тисяч добровольців, але, за словами автора, добре споряджені й оплачувані, вони ховалися по різних військових установах, воліючи вести гуляще життя в столиці.
Зареєстровано близько 15 тисяч добровольців, але вони добре вивінувані і оплачені, поховались у ріжних військових установах, бо краще ж вести гуляще життя в столиці
Коли німецьке начальство в Києві втратило всевладдя через крах Німеччини, російське офіцерство утворило в самому Києві добровольчі дружини на чолі з князем Долгоруковим, які вважали себе частиною добровольчої армії.
русское офицерство образовало добровольческие дружины в самом Киеве, начальником коих был князь Долгоруков
автор уривка: Гурко.
Залізничні батальйони, сформовані українофільським міністром шляхів сполучення, на початку повстання Петлюри перестали підкорятися гетьманській владі.
железнодорожные батальоны также немедленно проявили свои украинско-большевистские чувства и перестали подчиняться гетманской власти
автор уривка: Гурко.
Наприкінці листопада 1918 р. німецькі ради солдатських депутатів оголосили нейтралітет у боротьбі між гетьманом і повстанцями Петлюри; основна маса петлюрівців обклала Київ і невдовзі домоглася повалення гетьмана, який утік.
Нѣмецкіе совѣты солдатскихъ депутатовъ поспѣшили объявить о своемъ нейтралитетѣ ... Главная масса «петлюровцевъ» обложила Кіевъ и черезъ короткое время добилась успѣха: гетманъ былъ низложенъ и бѣжалъ.
Погляд із Катеринослава (нарис Г. Ігреневої); автор помилково називає повстання «повстанням галицьких стрільців під проводом Петлюри».
Восени 1918 року в Києві та провінції розгорнули діяльність добровольчі офіцерські загони і монархічні організації; гетьманський уряд брав на себе обов'язок давати їм приміщення, зброю і харчі.
гетьманський уряд цією заявою брав на себе обовязок давати помешкашія, озброювати і годувати чорносотенне великоруське офицерське гайвороння
Різко ворожа оцінка автора («гайвороння»).
У листопаді 1918 року прискорено формували «Особливий корпус» у розпорядженні самого гетьмана; мобілізовувалися офіцери віком від 35 до 43 років.
зація „Особливого Корпусу", що був в роспорадженню самого генер. Скоропал. Офицерів від 35. до 43. року жвття мобілізувалось.
Текст виноски частково пошкоджений.
Галицькі старшини Бісик і Доморадський у казармах січових стрільців у Білій Церкві організували понад 20 тисяч селян у сотні й залізницею через Фастів відправляли їх на Київ.
припускає, що разом з Донарадським міг воріанізувати по-над 20 тисяч селян, поділив їх на сотні
Оцінка самого Бісика, переказана Назаруком.
За В. Зеньковським, федеративна грамота привернула на бік гетьмана російські кола й дала в його розпорядження 5000 російських офіцерів під командою генерала Келлера; останніми захисниками Києва від петлюрівських військ були російські офіцерські дружини.
давши у його розпорядження 5000 російських офіцерів, командування якими взяв на себе генерал Келлер
Цифри в різних авторів різняться.
За даними Скоропадського, тільки в Києві в листопаді 1918 р. було до 15 тисяч російських офіцерів, на яких він покладав головні надії після федеративної грамоти.
на російських офіцерів, яких, за його даними тільки в Києві було до 15 тисяч осіб
Оцінка гетьмана.
Коли почався наступ Петлюри на Київ, гетьман мав для оборони міста дві тисячі добровольців з однією гарматою; ще дванадцять гармат насилу вдалося дістати в німців.
для его защиты гетман располагает двумя тысячами добровольцев при одном орудии. С величайшим трудом удалось раздобыть у немцев еще двенадцать орудий.
Дані автора; він же стверджує, що на всю державу числилося не більше 15 000 січовиків, які майже всі перейшли до Петлюри.
Гетьман усунув генерала графа Федора Келлера від командування; серед добровольців поширилися зневіра й розмови, чи варто воювати, а частина офіцерів вимагала скинути Скоропадського й передати всю владу Келлерові.
Было и начало заговора; среди офицеров была партия, которая требовала низвержения Скоропадского и передачи полноты власти графу Келлеру.
Келлер був головнокомандувачем з 5 до 13 листопада 1918 року н. ст. (за загальновідомими даними).
Селянин, що три доби добирався потягом і проїжджав біля Білої Церкви, розповідав у вагоні, що бачив там не банди, а справжнє військо: всі при зброї, з артилерією й кулеметами, окремими обозами, в однакових сірих мундирах, «як у австрійців», і з українською командою.
Можна сказать войсько. Усі при оружію, з артилєрією, з кулеметами, обози окремо, все в порядку так, як у Німців, і вбрані всі в однакові мундєри... Сірі такі, як у Австрійців... Та під Білою Церквою
Свідчення випадкового пасажира, автор вважав його правдивим; ідеться про Січових стрільців.
Під час антигетьманського повстання в листопаді 1918 року з Києва проти сірожупанників вислали загін вірної гетьманові Сердюцької дивізії, який зайняв станцію Плиски; водночас під Києвом з боку Білої Церкви тривали бої між гетьманськими частинами та Січовими стрільцями під загальним керівництвом Головного отамана Петлюри.
з Києва посланий проти нас відділ вірної гетьманові Сердюцької дивізії, який зайняв вже станцію Пліски. ... Під Києвом зі сторони Білої Церкви йдуть бої між гетьманськими частинами та Січовими Стрільцями
Інформація, отримана в штабі в Конотопі; дату виведено з контексту (листопад 1918 року).
Центром повстання й осідком Директорії стала Біла Церква, де заново формувалася дивізія Січових Стрільців. Наприкінці листопада 1918 року армія Директорії повела концентричний наступ на Київ; за автором, протягом двох тижнів вона налічувала майже 300 тисяч багнетів.
Головною метою армії було захоплення Києва. В кінці листопада 1918 р. армія повела концентричний наступ на Київ.
Цифра 300 тисяч — явне перебільшення автора.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
За 2–3 дні до повстання учням запропонували приєднатися до Київського козачого коша; учні, знаючи його мету, відмовилися (вони приєднаються лише до Січових стрільців), після чого начальник канцелярії братерства наказав арештувати юнаків; було заарештовано Білецького.
За 2-3 дні перед повстанням учнян було запропоновано приєднатись до Київського козачого коша ... учні, знаючи мету ... тільки до Січових стрільців ... Так було арештовано Білецького
Ретроспективна стаття, дата не вказана; OCR розірваний.
Після військової поразки Центральних держав гетьман проголосив акт федерації з «ще не існуючою новою Російською імперією».
Гетьманський акт федерації з неіснуючою ще новою Російською Імперією, проголошений після мілітарної поразки Оседедніх Держав
Грамота 14 листопада 1918 (дати в тексті немає).
Коновалець вважає, що від вірності Скоропадському стрільців звільнила гетьманська грамота (універсал) про федерацію з Росією, після чого в листопаді 1918 р. вони виступили проти гетьмана.
звільнив нас від вірности Скоропадському його Універсал про федерацію з Россією
Грамота про федерацію — 14 листопада 1918 р. (у тексті дату тут не зазначено).
За кілька днів до протигетьманського повстання гетьман Скоропадський оголосив грамоту про федерацію України з Росією.
Це було на кілька днів перед повстанням проти гетьманського уряду, що саме проголосив деклярацію („грамоту") гет. Скоропадського про федерацію України з Росією.
Грамоту про федерацію датовано 14 листопада 1918 року (див. с. 89).
Німецький представник фон Тіль через фінського дипломата д-ра Гуммеруса дав зрозуміти, що поїздку делегації Національного союзу до Німеччини вважає «несвоєчасною» і віз не дасть.
але поїздку пологації вважат н е в ч а с н о ю. він 11 не пропустить тепер в німеччину нізащо!
Статут партії українських хліборобів-демократів наприкінці гетьманського періоду було офіційно затверджено в суді в Києві.
Нарешті в Київі було офіціяльно в суді затверджено статут партії
Перед зворотною поїздкою з Києва квитки треба було проштемпелювати в начальника станції; один делегат робив це за всіх.
На другий день рано, в першу чергу треба нам проштемплювати білєти у начальника стації. Мені доручено се зробити від усіх.
Дата — близько 19–20 листопада 1918 р.; станція, імовірно, київський вокзал.
Неїло передав авторові статут і гетьманську відозву про організацію українського козацтва, просячи допомогти їх поширювати; згодом надіслав поштою цілу купу цих статутів і відозв. Автор відповів, що ім'я Скоропадського тепер дуже непопулярне в народі.
Нело передав мені статут і гетьманську відозву про організацію українського козацтва
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано.
На міських вуличних тумбах розклеєно маленькі відозви Директорії про її створення і про початок повстання проти гетьмана.
На міських вуличних тумбах розліплені маленькі відозви Директорії, в яких повідомляється про її утворення і про початок повстання проти гетьмана.
Середина листопада 1918.
Універсал (грамота) гетьмана про федерацію з Росією одразу поставив сірожупанників-самостійників проти нього; переворот у штабі дивізії в Конотопі відбувся в ніч із 17 на 18 листопада 1918 р.
Універсал гетьмана про федерацію з Росією зразу поставив Сірих самостійників проти нього. Переворот стався вночі з 17 на 18 листопада 1918 р. в Конотопі
Стаття «Історія Сірих» (про Сірожупанну дивізію; автора у відфільтрованому тексті не зазначено, початок статті відсутній). Грамоту про федерацію видано 14.11.1918 (дату в тексті не зазначено).
Для вступу до офіцерської дружини треба було подати рекомендації двох осіб — громадських діячів або військових; записував ад'ютант-гвардієць.
при поступленіи вы должны представить рекомендаціи 2-хъ лицъ, — общественныхъ дѣятелей или военныхъ
printed page
На будинках і стовпах в Обухові та дорогою було розклеєно відозви Директорії із закликом до порядку й поваги до чужого життя і власності: «Евреи—наши братья»; засуджувалися погроми царського часу, проголошувалася рівність народів України.
«Евреи—наши братья»,—гласили эти воззвания.
автор уривка: Марголін.
За умовної згоди німців готувався до оприлюднення указ про мобілізацію, а набір до української армії призначили на 15 листопада; планувалося 8 корпусів двохдивізійного складу і 4 кінні дивізії.
готовился къ обнародованiю указъ о мобилизащи, и наборъ предположенъ былъ на 15 ноября
Стиль дати не ясний.
Комісія МВС розробила правила виборів до Державного Сейму: 251 округ (219 сільських, 32 міських), по одному депутату; Київ мав обрати 7 депутатів, Одеса 6, Харків 4, Катеринослав 3.
Київ висилав 7 депутатів, Одеса 6, Харьків 4
за «Вістником Холмського губ. старости» №14, 7 грудня 1918
Уряд вирішив з'ясувати можливість «приглашения частей Добровольческой армии для борьбы с внутренними большевиками, преимущественно в Екатеринославской и Харьковской губерниях», виділивши зі скарбниці 10 млн крб.
“запрошення частин Добровольчої армії для боротьби з внутрішніми більшовиками, переважно в Катеринославській та Харківській губерніях”
Таємних делегатів Національного союзу до Берліна відправили із законними паперами: брат автора полк. Микола Шаповал отримав відрядження міністерства до Берліна, а журналіст Петро Бендзя поїхав кур'єром особливої німецької місії у справах військовополонених капітана Люберса — «забезпечені найкращими легітимаціями».
мій брат одоржав лехко при допомозі наших людей командіровку від мініесторства в берлін, а Бендзя - поїхав як курʼєр від особливої німецької полоненської місії німецького капітана Люберса
Статут українського козацтва, за словами автора, дослівно переписував половину програми партії хліборобів-демократів, з'їзд якої за два тижні до того заборонив міністр внутрішніх справ Рейнбот; автором статуту Неїло назвав генерального писаря Івана Полтавця-Остряницю.
дословно переписаної пів програми партії Хліборобів-Демократів! Тої самої, зʼїзд котрої перед двома тижнями заборонив міністр внутрішніх справ Рейнбот
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано.
Законопроєкт про земельну реформу міністра Володимира Леонтовича передбачав примусовий викуп великого землеволодіння державою та парцеляцію; максимум 25 десятин на власника, цукровим заводам — не більше 1000 десятин під буряк. У комісії — Леонтович, Є. Чикаленко, проф. Воблий.
Ніхто не мігби мати більше як 25 десятин землі ... але не вище 1,000 десятин на одну цукроварню
Дата за контекстом (після Грамоти 22.10.1918).
Місіям Цегельського й Дмитра Левицького видали повноваження, адресовані загалом «Українській Державі», бо не знали, хто буде при владі над Дніпром — Гетьман чи Директорія; їх уповноважували укладати будь-які договори між «Українською Державою» і «Західноукраїнською Державою».
Нам виставили повновласть звернену загально до „Української Держави", бо —- як сказано- ми не знали, що це буде за влада
Перед проголошенням федерації І. Коростовець передав гетьманові копію меморандуму білих російських організацій до урядів Антанти, де стверджувалося, що «з українцями недопустимі ніякі розмови», а саме поняття «український народ» вигадали німці; ця записка стала відома в Києві.
"...З українцями недопустимі ніякі розмови, бо саме поняття "український народ" вигадано німцями.
Представник ген. Денікіна в Києві ген. Ломновський (в автора «Ламповский») видав необґрунтований наказ, який пропонував російським офіцерським добровольчим загонам у Києві проголосити себе частиною Добровольчої армії і підкорятися лише її наказам; як з'ясувалося, наказ ґрунтувався на приватному повідомленні якоїсь газети.
онъ наивно отвѣтилъ, что основалъ онъ его на появившемся въ какой то газетѣ соотвѣтственномъ частномъ свѣдѣніи
Середина листопада 1918. Наказ скасовано після зустрічі в гетьмана.
На початку листопада 1918 року за рішенням гетьманського уряду видано статут добровольчих дружин з російських офіцерів «для підтримання ладу й законності»; у статуті зазначалося, що вступ до дружини не є вступом московського офіцерства на українську військову службу.
«факт привалежности до дружини не являеться для московсього офицерства фактом вступу на українську військову службу"
загальнодержавне, але дружини формувалися передусім у великих містах, зокрема в Києві.
Меморандум учасників російської делегації в Яссах (Рада державного об'єднання Росії, Національний центр, Союз відродження Росії) радив французькому агентові Енно, «прибувши в Київ», не визнавати незалежності України, спиратися на російські організації в Києві та знищити надії українських націоналістів на допомогу союзників.
Делегація визнає бажаним, щоб, прибувши в Київ, п. В н н о *) керувався в своїй політиці по відношенню до української влади загальним принципом визнання неподільности Росії.
Текст наведено за «Новою радою» в перекладі. Енно — французький дипломатичний агент в Одесі.
Міністр закордонних справ Г. Афанасьєв телеграфував про скликання в грудні в Києві загального з'їзду антибільшовицьких сил (Добрармія, Дон, Кубань, Терек, Грузія, Крим); генерал А. Драгомиров зажадав зібрати з'їзд не в Києві, а в Катеринодарі чи Сімферополі. З'їзд не відбувся через повстання.
На телеграму міністра закордонних справ Української Держави Г. Афанасьєва про скликання у грудні в Києві згаданого з’їзду
Відозва С. Петлюри характеризувала гетьмана як зрадника, колишнього царського найманця, «самочинно присвоившего себе права гетмана Украины»; під загрозою військового суду населенню заборонялося «помогать кровопийце генералу Скоропадскому в бегстве, давать пропитание и защиту», громадяни зобов'язувалися заарештувати його й передати республіканській владі.
„допомагати кровопійцеві генералові Скоропадському в тіканню, подавати споживання і захист”
На початку листопада 1918 року уряд ухвалив програму міністра земельних справ Василя Рклицького: примусовий продаж великих маєтків Державному земельному банкові, але з винятком господарств до 200 десятин (540 акрів) та всіх маєтків, що вирощували цукровий буряк.
It provided for the compulsory sale of large estates to the State Land Bank but exempted all landholdings of economic significance up to 540 acres (200 desiatinas) in size as well as all estates producing beet sugar.
Ім'я міністра в OCR пошкоджене («Vasil ... ich»); ймовірно, Василь Рклицький.
Постанова № 692 (листопад 1918): затверджено штати Департаменту митних зборів Міністерства фінансів — директор, віце-директори, ревізори, фахівці-архітектори, лаборанти, бухгалтери, діловоди, рахівники й канцелярські урядовці; закон діє з 1 червня 1918 року, виплату добових і процентових додаткових грошей на дорожнечу припинено.
Штати Департаменту Митни
Підписали Ф. Лизогуб і міністр фінансів А. Ржепецький. Дата затвердження «в листопаду», ймовірно 6 листопада, як і сусідні постанови.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
Закон № 673: найближче завідування справами Поштово-телеграфного відомства Української Держави доручено одному з товаришів міністра внутрішніх справ; затверджено штати центральних установ відомства (департаменти адміністраційно-поштовий, експлуатаційно-поштовий і телеграфно-телефонний, інженерна рада).
завідування справами Почтово-Телеграфного Відом
Закон набирає чинності заднім числом з 1 червня 1918 року, з того часу припиняється виплата добових і процентових додаткових грошей на дорожнечу. Дата затвердження зіпсована («в листопаду 1918 року»).
Косенко їздив Київщиною й закладав підпільні «трійки» з найкращих членів Селянської спілки, «народні комітети» в сусідніх селах.
Петро Антонович їздив по Київщині, закладав "тройки" з кращих членів Селянської Спілки
Полковник Болбочан приїжджав до Києва; зустріч із ним відбулася на квартирі Винниченка, де він прийняв пропозицію очолити повстання на Лівобережжі.
Побачення з ним відбулось квартирі у Винниченка. Балбачан пропозицію приняв
Майже одночасно до Києва прибув полковник Пелещук, командир Чорноморського коша з Бердичева, з начальником штабу Легіним; у приміщенні Національного союзу він заявив авторові, що його частина (кадр 600 осіб, зброя на 5000) готова служити союзові.
Полк. Полещук заявив мені і помешканні Нац.Союзу, що він при... това слугити Нац.Союзові
Січові стрільці хотіли замінити Осецького генералом Грековим; змовники чекали Грекова на квартирі Винниченка близько двох годин, але він не прийшов і усунувся від справи.
Коли ми зійшлися завтра в кватира винниченка, то, прождавши дарма години зо дві, розійшлися - ген. треків не прибув
Остерігаючись обшуків на «незліченних контрольних пунктах», змовники не дали делегатам письмового ультиматуму, а лише загальне посвідчення повноважень Національного союзу; зміст ультиматуму делегати передавали усно.
наші делеґати можуть бути обшукані на безчислених контрольних пунктах 1 це може скінчитися тим, що їх запруть
Розрахунок змовників: штаби залізничної охорони стояли на станціях, і охорона могла раптовим нападом роззброїти жандармерію й захопити залізниці, а політичний страйк службовців і робітників мав підтримати повстання.
залізнична охорона може несподіваним нападом обезброїти жандармерію, вахопити залізниці в свої руки
Коли після засідання Головної ради змовники зібралися купкою, член президії М. Кушнір зажадав сказати, про що нарада; йому відповіли, що люди зібралися приватно у справі «заснування видавництва» (прикриття).
На це йому сказано що тут ніяка президія, а люде зібралися приватно в справі... "заснування видавництва"
Після чуток гетьманщина й німці посилили стеження: на розі Чеховського провулка стояли підозрілі «сумні постаті», які подовгу чекали трамвая або «рахували галок і горобців»; деякі знайомі автора помітили їх і перестали до нього ходити.
Я помічав на кутках Чеховського переулку ріжні сумні постаті, що довго чскали трамваю чи рахували галок і горобців
У схованці на Пушкінській змовники сходилися вночі для обговорення; якось заслухали доповідь О. Шульгина, який несподівано повернувся з Болгарії.
тут ми зійшовшись в ночі, обмірковували наші завдання і навіть раз приняли доклад О Шульгина, що раптово приїхав з Болгарії
Режим нелегалів: удень Шаповал і Винниченко вільно ходили вулицями, бували в Українському клубі, заходили до себе додому, а з 8 години вечора зникали хто куди.
В-донь ни похожали по вулицях вільно, бували в Українському Клюбі, заходили на свої помешкання, а з 8-ми годин вечера зникали куди-хто
Про змову знали лише Винниченко, Шаповал, їхні найближчі партійні товариші та військові; жодна філія Національного союзу нічого ясно не знала, хоча натяками всім було сказано щось важливе.
Ми і наші близчі партійні товариші та наші військові люде - от і увось заговор!
На сусідній дачі у Ворзелі «бридко гукала» гетьманська варта, яка через два дні (після початку повстання) кудись зникла; Ворзель спорожнів від начальства.
На сусідній "дачі" осоружно гукала гетьманська варта, що через два дні десь зникла. Ворзель спорожнів од начальства
На пероні київського вокзалу в листопаді 1918 р. в удови урядовця, що з двома дітьми й усім майном у валізах їхала до матері в провінцію, вкрали кілька пакунків, поки вона ходила по носильника.
Лишила дітей стерегти пакунки, а сама пішла десь по носильщика, але поки вернулася, кількох пакунків уже не було
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано.
Знайомі на вулиці попереджали Донцова, що видано наказ про арешт багатьох українців, зокрема його; він перестав ходити до бюро і не ночував удома.
виданий приказ про арешт многих українців, а в тім числі і про мій арешт. … Перестав ходити до бюра, і не ночував дома.
Наприкінці листопада — на початку грудня 1918 року в Києві ночами зникали українці, в'язниці заповнювалися, громилися українські установи, публічно розбивали бюсти й портрети Шевченка, зривали й зневажали синьо-жовті прапори і вивішували російські.
щезали по ночах українці; заповнювалися вʼязниці, розгромлювалися українські інституції, розбивано і нищено публічно бюсти і портрети Шевченка, здирано та зневажувано синьо-жовті прапори і вивішувано російські.
Офіцерам 2-го відділу наказано щоночі бути в повній бойовій готовності; вулицями ходили дозори, біля воріт і в саду за особняком стояли вартові; уночі в різних кінцях міста тріщали постріли.
Стоя на часахъ, прислушиваешься, какъ то тамъ, то сямъ въ городѣ трещатъ выстрѣлы.
printed page
Гетьман звільнив із в'язниць М. Порша, Ю. Капкана та ін.; Петлюру тримали в Лук'янівській в'язниці без обвинувачення з 27 липня; Стеллецький доповідав, що Петлюра «не злочинець, а лише ворог».
С. Петлюра не злочинець, а лише ворог
ЦДАВО, Ф. 4547, Оп. 1, Спр. 2, Арк. 120.
Граф Келлер, ставши головнокомандувачем (18 листопада 1918 р.), скасував вироблені для армії положення і повернув старі статути імператорської армії, оточив себе величезним штабом крайніх правих; почалося цькування всього українського: закриття Національного клубу, незліченні арешти українців, іноді цілком поміркованих; «начали выбрасывать бюсты Шевченка и разбивать их».
Могу указать на закрытие Национального Клуба, на бесчисленный арест украинцев, иногда вполне умеренных, дело дошло до того, что начали выбрасывать бюсты Шевченка и разбивать их.
Період 18–27 листопада 1918.
Одного дощового дня на подвір'я Лук'янівки строєм увійшов взвод із приблизно дванадцяти російських офіцерів із гвинтівками й кулеметами, у старих російських мундирах із золотими погонами; вони мовчки з ненавистю оглядали кожну камеру політкорпусу. Виявилося, що на вимогу графа Келлера російський добровольчий загін узяв охорону Лук'янівки.
чота російських старшин, озброєних не тільки ґвинтівками, а й кулеметами. Наскільки пригадую, їх було дванадцять і всі вони були одягнені в старі російські уніформи з так званими золотими «паґонами»
Дату виведено: листопад 1918 (призначення Келлера — 5/18 листопада).
Змовники отримали достовірні відомості про вже підписані ордери на їхній арешт: С. Єфремов повідомив Винниченка, що до нього приходила дружина Петлюри й переказала, що якийсь українець з «Особливого відділу» (гетьманської охранки) потай сказав їй: днями Винниченка й Шаповала заарештують.
пані Петлюрина 1 сповістила, що якийсь українець з "Особливого Одділу" / гетьмановка окранка/ їй нишком передав, що на-днях Винниченко і Шаповал будуть арештовані
Якось близько 10 ранку на Столипінській навпроти воріт двору № 28 (де жив Винниченко) протилежним тротуаром прогулювався пан у сірій шинелі офіцерського крою із солдатського сукна, голений, з рудуватими щетинистими вусиками, у кашкеті, натягнутому на вуха, з піднятим коміром; ходив униз кроків сто й угору сто-двісті. Шаповал стежив за ним з-за стовпа на Підвальній.
Я одійшов од Ного можливо далі і з-за стовпа на Підвальній зорив за ним. Піде вниз кроків сто. Стане. Вертається. Йде вгору кроків сто-двісті
Швейцар пояснив, що підозрілий чоловік у сінях — новий двірник контори, яка наймала кімнати в тому самому будинку; прислуга казала, що він з офіцерів. Пізніше з'ясувалося, що це студент-охоронець Винниченка: студенти добровільно по черзі чергували, охороняючи його.
То ж за мною ходить охорона від студентів. вони запропонували почерзі діжурити
У листопаді 1918 р. біля гетьманського палацу стояла будка, з якої до перехожого вискакували кілька озброєних людей; доступ до палацу всім був заборонений, а черговий старшина телефоном з будки довідувався про потрібну особу. Щоб уникнути неприємностей, автор заговорив до охорони російською.
при моїм зближенню з будки вискочило ще кілька озброєних людей і підозріло наставилися на мене. Щоб уникнути всяких неприємностей, я заговорив до них по московськи
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано.
У листопаді 1918 р., коли німці оголосили нейтралітет, а в російських добровольців не було організованого поліцейського апарату для ловлі противників «федерации», щоб уникнути арешту, досить було не ночувати вдома і мати навички конспірації; допомагала неузгодженість органів влади.
вистарчило, щоб уникнути арешту, не ночувати дома ночі і мати деяку вправу в конспірації.
Примітка 42.
У листопаді 1918 р. справу колишнього мирового судді П., який передав пакет із відомостями про німецьку армію для англійського консула в Москві, призначили до слухання; комендант спершу відмовив авторові в допуску до захисту, але ввечері близько сьомої лейтенант Бюттнер викликав його до комендатури і повідомив про допуск і відкладення. За тиждень — революція в Берліні, справа не слухалася; Бюттнер зізнався: «Es macht keinen Spaß mehr!». П. звільнено за загальною амністією.
«Es macht keinen Spaß mehr!» какъ откровенно признался Бюттнеръ
printed page 223; німецьку фразу в OCR спотворено
У столиці масово друкували антигетьманські прокламації; агентура встановила: шофером у відділі Придніпровських загонів служив колишній більшовицький комісар М. Зимовцев; явочним пунктом більшовиків був гараж державного Акцизного відомства на вул. Кудрявській; до Києва прибув колишній начальник Червоної гвардії Струцинський; до «Арсеналу» влаштувався колишній більшовицький комендант Костюк; експедитор Експедиції заготовлення державних паперів Гурський щодня збирав республіканський повстанський актив у 1-му корпусі готелю Михайлівського монастиря; у Кагарлику жив скарбник ВРК, який постачав підпілля грошима.
більшовицькою зв’язковою точкою був гараж державного Акцизного відомства на вулиці Кудрявській
ЦДАВО, Ф. 1216, Оп. 1, Спр. 71, Арк. 184–184 зв.
Колишнього наглядача Лук'янівської в'язниці українця Білого за гетьманщини заарештувала німецька розвідка; наприкінці листопада 1918 р. прихильники автора звільнили його з в'язниці.
уже за гетьманщини він був арештований німецькою розвідкою. В кінці листопада 1918 року ми його визволили з вʼязниці
Як саме звільнили (під час повстання Директорії?) — не сказано; сам автор тоді теж сидів у Лук'янівці.
За словами автора, гетьманські агенти іноді безцеремонно виступали під маскою самостійників-соціалістів із метою шпигунства; лідер самостійників О. Макаренко сидів у в'язниці.
могли просто нарватись на якогось гетьанського агента, якійноді безцеремонно виступали під маскою самостійників в цілях шпібнажу
Думка автора.
За дорученням Директорії стрільці звільнили з Фастівської в'язниці всіх кримінальних в'язнів, яких гетьманська поліція місяцями виловлювала; середній вік стрілецьких старшин був 19–21 рік.
Стрільці звільнили з Хвастівської тюрми всіх кримінальних вязнів (крім т. зв. політичних), що їх із трудом упродовж місяців виловила була гетьманська поліція
Зі слів іншого старшини.
Видані урядом ордери на арешт деяких членів Національного союзу в листопаді 1918 року лишилися невиконаними.
урядом ордери на арешт де-яких членів Національного Союзу залишились не виконаними
Фраза в OCR частково втрачена.
Наприкінці 1918 року німецькі солдати, що вештались околицями, почали ночами зникати — вдень з'ясовувалося, що їх убили; тому ночами містом ходили німецькі патрулі в касках («цирульних тазах») із ліхтариками.
Отдельные немецкие солдаты, приобревшие скверную привычку шататься по окраинам, начали по ночам исчезать… Поэтому заходили по ночам немецкие патрули в цирюльных тазах. Они ходили и фонарики сияли
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Директор департаменту Державної варти П. Аккерман, всупереч Рейнботові, інсценізував на прикордонній станції «бандитський» напад на потяг радянської делегації: Раковського й Мануїльського «побили по писках», розкрили дипломатичні скрині й забрали частину листування (для правдоподібності — трохи грошей і речей); у ньому знайшли вказівки, хто в німецьких і австрійських частинах пов'язаний із більшовиками.
більшовицьких дипломатів, серед них Х. Раковського та Д. Мануїльського, було побито по писках
Воспоминания Рейнбота (вочевидь).
Кількома днями раніше на Петровській алеї знайшли непритомного молодика з кількома ножовими пораненнями; за документами він виявився прокурором Єлецької судової палати; його відправили до Олександрівської лікарні, він досі не опритомнів; гроші й цінні речі вціліли, тож пограбування виключають.
на Петровской аллее был найден в безсознательном состоянии с несколькими ножевыми ранами молодой человек.
Прізвище прокурора в OCR неясне.
Андріанов планував без погодження з військовим міністром несподівано оточити казарми Січових стрільців загонами кінної варти, роззброїти й обшукати; агент Сливинського попередив стрільців, і розвідники Андріанова вночі побачили їх у дворі казарм у повній бойовій готовності.
Воспоминания Рейнбота.
Восени 1918 р. Петлюра вийшов із Лук'янівки, невдовзі зник із Києва, уникаючи повторного арешту, і опинився в Білій Церкві, де зосереджувалися Січові стрільці та інші формування республіканської армії.
Одного дня вийшов на волю й Симон Петлюра. Це було вже восени
Звільнений 12 листопада 1918 (не в тексті).
Д-р Осип Назарук не повернувся до Галичини, залишився в Наддніпрянщині, активно брав участь в антигетьманському повстанні і був автором першого маніфесту Директорії про повстання, що оголосив гетьмана поза законом.
Др. Назарук був теж автором першого маніфесту Директорії про повстання, в якому Гетьмана поставлено пова законом.
У Києві перебував український консул у Галаці Білецький, який сам вів переговори з французами й англійцями в Яссах; Національний союз уповноважив його конфіденційно виступати від свого імені перед Антантою в Яссах.
тепер в Київі перебуває український консул з Галацу п.Білоцький
Шаповал служив у кооперативному «Централі», але робота в Національному союзі забирала майже весь час. Секретар Національного союзу Петро Дідушок був зв'язковим змовників із Січовими стрільцями та іншими.
петро дідушок, котрий, загалом беручи, був нашим звязковим товаришом в зносинах з січовиками
Олександр Палтов був товаришем міністра закордонних справ із березня до початку листопада 1918 р., коли його усунули нібито як германофіла.
товариш міністра закордонних оправ від 3.ІІІ. до початку листопада 1918 р. ... Початком листопада усунений, ніби як германофіл
Додаток упорядника С. Зеркаля (за П. Христюком та ін.), не спогад автора.
За словами Винниченка, Шаповал наполегливо заперечував проти допуску Петлюри до повстання, вважаючи його хворобливо честолюбним; вирішили покликати Петлюру в останній момент, щоб він не встиг «побігти до гетьмана».
проти допущення до акції С.Петлюри. І Шаповал доводив, що через свою хоробливу чостолюбність
Додаток упорядника С. Зеркаля (за П. Христюком, Д. Дорошенком та ін.), не спогад автора.
Неїло скаржився авторові, що його становище при гетьмані дуже непевне: від нього все приховують, ставляться як до неблагонадійного, бо він українець, «а Українці тепер не в ласці».
від мене криються всі, ставляться як до непевної людини, бо яж Українець, а Українці тепер не в ласці
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано.
Інж. Володимир Шухевич до Білої Церкви не поїхав і повернувся з Києва до Львова з порожніми руками; Назарук потім близько трьох місяців служив міністром преси й пропаганди Директорії.
Інженер Шухевич не поїхав з д-ром Назаруком до Білої Церкви.
На початку листопада 1918 року гетьман відрядив до Ясс як офіційного представника Івана Коростовця, колишнього російського посла в Китаї, уродженця України і поміщика з Київщини, якого раніше призначили головою дипломатичної місії до Америки.
Гетьман вислав до Ясс Ів. Коростовця, дуже здібного і відомого дипломата, що був за царських часів російським амбасадором в Китаю
Французький консул у Києві Енно збирав інформацію від російських антиукраїнських кіл і передавав її англійським і французьким представникам в Одесі та Яссах; Коростовець, зустрівшись із ним в Одесі, застеріг гетьмана щодо його ворожості до українства.
Речником тих кругів в Одесі і Яссах був французький консуль в Києві Енно.
За свідченням Д. Донцова, після провалу місії Коростовця гетьман був пригнічений і розчарований: «Це була його тінь. Говорить і ділає так, начеб завтра мав перестати бути гетьманом».
"Це була його тінь. Говорить і ділає так, начеб завтра мав перестати бути гетьманом"*) — пише очевидець д-р Донцов.
Цитата з книжки Д. Донцова «Рік 1918, Київ».
Д. Донцов у 1918 році був директором Українського телеграфного агентства і за посадою часто бував у палаці гетьмана.
Очевидець д-р Донцов, що був директором телеграфної агенції і з титулу свого посту бував часто в палаті гетьмана
Гетьман і уряд Гербеля вели таємні (і дуже коштовні) переговори з Емілем Енно, колишнім французьким консулом у Києві, який поширював думку, що «нема ніякої України, є лише південна Росія», і обіцяв дипломатичну й військову підтримку Антанти.
Скоропадський вхопився за руки Еміля Енно, к. французького консуля в Києві, та розпочав з ним переговори.
За пів години після зустрічі з Винниченком автора призначили керуючим відділом робітничих справ при Директорії; місцева єврейська громада влаштувала йому овацію.
Через пів години після того побачення я був призначений керуючим відділом по робітниче справам при Директорії.
Кінець листопада – початок грудня 1918 р.; лист Винниченкові — 4 грудня.
Полковник Рот — гарний, худий брюнет — чемно відповідав на запитання вступників у штабі дружини; записував «звенящий шпорами, картавящий гвардеец-адъютант».
Красивый, худой брюнетъ — полковникъ Ротъ предупредительно вѣжливо отвѣчаетъ на разспросы
printed page
Граф Келлер утворив при собі «Совет обороны» з бюро монархічного блоку на чолі з Безаком; начальником канцелярії призначив генерала Спиридовича. Газета «Азбука» називала діячів «Протофиса» і монархічного блоку «правыми большевиками».
как называла «Азбука» деятелей «Протофиса» и монархического блока
автор уривка: Денікін. «Азбука» — інформаційна організація Шульгіна, а не газета; імовірно, мається на увазі вона.
План повстання розробили за участі представників січових стрільців Є. Коновальця і А. Мельника та залізничників А. Макаренка і генерала Осецького.
при участи представників січових стрільців (Коновальця і Мельника) і залізличників (А. Мака-ренка і ґенерала. Осецького) плян повстання
Для керівництва збройним виступом у Києві Революційний комітет призначив оперативний штаб у складі М. Авдієнка, М. Галагана і Г. Горобця; йому підпорядкували бойові групи соціалістичних партій, українських і неукраїнських, зокрема більшовиків.
Під керування Штабу були взяті боєві ґрупи соціялістичних партій - українські і не-українські (в тому числі і большевики).
До Директорії ввійшли: голова Винниченко (соціал-демократи), заочно Симон Петлюра (від Січових стрільців), Федір Швець (номінальний есер), тимчасово Опанас Андрієвський і Андрій Макаренко (від спілки залізничників).
Vinnichenko, who represented the Social Democrats, was elected to the presidency of this body while Simon Petliura, who was at Bila Tserkva, was elected in absentia
Протягом доби всі члени Директорії, крім Макаренка, який переховувався в Києві, зібралися в Білій Церкві; Петлюра видав власний універсал як головний отаман, закликаючи заарештувати Скоропадського.
Within a day all of the members of the Directory were in Bila Tserkva with the exception of Makarenko, who was hiding in Kiev.
Французький «консул» Еміль Енно раніше був начальником розвідки французької місії генерала Табуї в Києві; у листопаді 1918 року він вирушив з Ясс до Києва, але в Одесі його поїздку перервали війська Петлюри.
Emile Henno, who had previously been director of intelligence in the Tabouis mission in Kiev ... When he then set out for Kiev, only to find his trip cut short in Odessa by Petliura's troops
Есей Дж. Брінклі.
Е. Ландсберг був виконувачем обов'язків міністра шляхів сполучення в листопаді – грудні 1918 р.
виконувача обов’язків міністра шляхів сполучень у листопаді – грудні Е.Ландсберґа
Вторинне джерело: рецензія В.Ф. Солдатенка (УІЖ 2016 №3) на книгу Р. Пирога «Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір» (К., 2016).
Б. Шуцький був військовим міністром Української Держави в листопаді – грудні 1918 р.
військового міністра в листопаді – грудні Б.Шуцького
Вторинне джерело: рецензія В.Ф. Солдатенка (УІЖ 2016 №3) на книгу Р. Пирога «Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір» (К., 2016).
У Києві в листопаді 1918 р. вже діяв нелегальний Революційний комітет за участю В. Чеховського, М. Галагана, А. Драгомирецького, А. Писоцького та ін.; член комітету обіцяв домагатися в головного повстанського штабу відправлення «двох полків» до Катеринослава, але полків штаб ще не мав, і до Катеринослава послали лише офіцера В. Савченка.
В самому Києві вже був заснований нелеґальний Революційний Комітет з участю В. Чехівського, М. Галаґана, А. Драгомирецького, А. Пісоцького та ін.
Ім'я члена комітету, з яким зустрічався автор, в OCR зіпсовано.
Зовнішність ген. Осецького (колишнього гвардійського генерала): нижчий за середній зріст, коротко стрижений, з маленькими щетинистими вусами, блондин, блідо-червоне панське обличчя, охайно, по-військовому вдягнений, метушливий і балакучий; називав Шаповала «пане міністре».
низько стрижена голова, остріхуваті малі вуса, блондин, з блідо-червоним панським обличчям, чепурно, але по-військовому вдягнутий, метушливий, говіркий
В Українському клубі бував бородатий «Калістрат», який таємниче вдавав голову революційної контррозвідки «від партії»; він хвалився, що охороняє Винниченка, що «знає їх усіх в морду» і що, коли радилися в редакції «Робітничої газети», сидів в експедиції, чекаючи нальоту, з двома револьверами («два голубчики») в кишені.
Ви бачили мене в "Робітницій Газеті", коли ти там радилися в останній кімнаті з Кириловичем, а я в експедиції сидів. Я ждав нальоту і буд готовий
Петлюра на момент обрання до Директорії був головою Земського союзу; перед тим сидів у гетьмансько-німецькій в'язниці, що, за словами автора, підносило його громадську вагу. Головним отаманом змовники призначали ген. Осецького; як Петлюра став Головним отаманом, автор «не знає».
Як голова Зомського Союзу він міг занятись близче організацією внутрішніх справ
Автор ворожий до Петлюри.
Наприкінці жовтня 1918 р. до Києва з Москви прибула група московського Національного центру — М. М. Федоров, проф. Новгородцев, Волков, Салазкін та ін. До Київського національного центру приєдналися група В. Шульгіна (сам Шульгін з осені 1918 р. в Катеринодарі), Позапартійний блок російських виборців, Клуб російських націоналістів, товариство «Русь», опозиційне крило кадетів з Єфимовським та ін.
К концу октября в Киев из Москвы прибыла группа московской организации—М. М. Федоров, проф. Новгородцев, Волков, Салазкин и др.
автор уривка: Денікін
На початку листопада 1918 року О. Назарук прибув до Києва з Галичини як уповноважений Команди українських (галицьких) військ просити гетьмана про військову допомогу проти поляків; Скоропадський визначив для цього полк січових стрільців у Білій Церкві, але той уже перейшов на бік Директорії.
О. Назарук прибув в ті дні на Україну (до Киїна, в початку листопада) з Галичини, як відпоручник Команди Українських Військ (галицьких)
Кабінет Сергія Гербеля, колишнього харківського губернатора й міністра продовольства, сформовано в середині листопада 1918 року; єдиним, кого можна було вважати націоналістом, був міністр освіти Володимир Науменко, історик і колишній редактор «Киевской старины».
The only person in the new cabinet who could pass as a nationalist was education minister Volodimir P. Naumenko, a historian and publicist who had edited Kievskaia Starina (Kievan Antiquity) prior to 1907.
За автором, граф Келлер офіційно взяв у свої руки всю владу (автор пише «у жовтні 1918 р.»), закріпивши панування російського елементу в гетьманській державі.
Коли граф Келлер у жовтні 1918 року перебрав офіційно всю владу в свої руки
Келлера призначено головнокомандувачем 5/18 листопада 1918; «жовтень» в автора неточний.
Полковник Вітовський згодом приїхав до Києва як державний секретар військових справ Західної області УНР і теж просив не війська, а військове майно і гроші.
бл. п. полк. Вітовський, коли він пізніще приїхав до Києва, як державний секретар військових справ Західної Области У.Н.Р.
Дату приїзду не зазначено (кінець 1918 – початок 1919).
Микола Загаєвич (брат сотника Матвія Загаєвича, який загинув 8 вересня 1919 р. під Сушками) загинув у бою під Мотовилівкою.
втратила свого командира сотника Матвія Загаєвича, брата Миколи Загаєвича, що поляг під Мотовилівкою.
Дату загибелі під Мотовилівкою в джерелі не вказано; листопад 1918 — за зв'язком із наступом на Мотовилівку–Київ (с. 5). Чин Миколи не названо.
Останній гетьманський кабінет, за автором, мав 15 членів: 9 українців (серед них Кістяківський, Науменко, Любинський, Афанасьєв), три німці, кілька «неясних малоросів», а прем'єр Гербель був німецького роду.
Останній гетьманський кабінет міністрів, що його соціялісти окричали московським, мав 15 членів. З того 9 були Українці
Автор — колишній хорунжий Січових стрільців, у 1940 р. палкий прихильник гетьмана; текст полемічний, спрямований проти соціалістів. Імовірно, змішано склад кабінетів жовтня й листопада 1918 р.
Видавці спогадів представляли Лонгина Цегельського як єдиного офіційного зв'язкового посла між Львовом і Києвом у листопаді 1918 — лютому 1919 р., який залишив спогади про ці події.
єдиним офіційним звʼязковим послом між Львовом і Києвом у згаданих часах
Рецензія-полеміка І. Кедрина (1962–1963) на спогади Л. Цегельського «Від легенд до правди» (1960); Кедрин виправляє Цегельського з позицій прихильника УНР.
За словами автора, агенти Денікіна вже підготували замах на Скоропадського, тож гетьман попросив у німців військову охорону; німці змусили генерала Келлера залишити диктаторську посаду, і його замінив генерал Долгоруков.
Скоропадський виблагав у своїх приятелів німців, що вони дали йому військову німецьку охорону і наказали ґен. Келлєрові уступити з його диктаторського посту і погодились на заміну його особи ґен. Долгоруковим
Версія про підготовлений замах — твердження автора без джерела.
Автор говорив у Києві з молодим 'лівим' лідером фракції українських есерів останніх часів Центральної Ради, 'т. Л-ко', який справив враження цілковитої апатії й нерозуміння обстановки.
т. Л-ко, з яким я мав нагоду балакати — зробив на мене вражіння повної апатії і неуміння розібратися в стані річей.
Імовірно, Любченко; ім'я скорочене в джерелі.
Старшина УГА Д. Кренжаловський приїхав до Києва після 1 листопада 1918 р. просити допомоги в створенні летунства УГА; його знайомий, директор Державного театру Микола Садовський, повів його до міністра закордонних справ Д. Дорошенка, а той — до гетьмана, який пообіцяв допомогу, бо «це загальноукраїнська справа».
У Києві я зайшов до свого знайомого, директора держ. театру, Мисоли Саловськово й розказав йому причину мого приїзду.
Свідчення Кренжаловського («Український інвалід», 1937); прізвище в OCR спотворене, ідеться про Миколу Садовського. Дорошенко в листопаді 1918 р. уже не був міністром — можлива неточність мемуариста.
Генерал Келлер, будучи командувачем у Києві, зазвичай після засідань Ради міністрів приїжджав по півночі до гетьманського палацу, розпитував, що зроблено, і висував вимоги гетьманові та кабінету — так, ніби був його зверхником; він публічно заявляв, що підлягає не гетьманові, а Денікіну.
звичайно по засіданнях Ради Міністрів по півночі приїжджав до гетьманської палати і випитував гетьмана, що зроблено, при тому ставив свої вимоги
Переказ автора, імовірно, з чужих джерел.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
До французького консула Енно, який вимагав федерації як умови допомоги Антанти, їздив український діяч доби Центральної Ради Шульгин.
Гетьман повірив француському консулеві Енно, — до якого їздив не москаль, в таки українець, діяч доби Центральної Ради, Шульгин
Твердження автора без джерела; котрий саме Шульгин, не уточнено.
На київському вокзалі, у тисняві під час посадки, якийсь «панок», що нібито допомагав авторові протиснутися до вагона, витяг у нього гаманець із трьомастами карбованцями (і ще чимось — текст обривається).
Видно панок не дурно мене підпихав, се мені коштує триста карбованців і кілька
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано. Продовження (про срібні рублі) — на с. 220, поза цим уривком.
Полковник Рот оголошував умови служби в дружині: лише охорона міста, платня 500 карбованців на місяць, гуртожиток, харчування, добові; вступ звільняє від загальної мобілізації.
«господа, служба только по охранѣ города . . . жалованье 500 карбованцевъ въ мѣсяцъ . . . будетъ общежитье . . . довольствіе . . . суточныя
printed page
Селянин зажадав 100 рублів за перевезення возом 7–8 верст від Боярки до села біля Деміївки — «непомерная в то время плата»; потім сам видав пасажирів повстанському роз'їзду. Повстанці попередили, що дорогою до Деміївки жодним перепусткам не вірять і за першої підозри розстрілюють. З боку Жулян весь час чулася канонада.
потребовал за 7—8 верст сто рублей. Мы согласились на эту непомерную в то время плату
автор уривка: Марголін.
Центральні держави могли компенсувати недопоставлений хліб цукром (1 пуд цукру за 8 пудів хліба); німці вимагали ціни не вище 100 крб за пуд, Україна — за цінами для населення, але не вище 120 крб. У листопаді 1918 р. Рада міністрів вирішила: 2,5 млн пудів по 100 крб, решту 3 млн пудів — не вище 120 крб за пуд; продавати цукор німцям дешевше, ніж населенню, неприпустимо.
2 500 тис. пудів по 100 крб. пуд, решта 3 мільйони пудів за ціною, не вище 120 крб. за пуд
загальнодержавне; ціна цукру для населення не нижче ~100–120 крб/пуд (3–3,75 крб/фунт)
Восени 1918 р. в Києві багато хто ходив у сірих шинелях офіцерського крою із солдатського сукна, особливо безробітні (безпосадні) офіцери.
в сірій, з салдатцького сукна, шинелі офіцерського крою. тоді взагалі багато люду ходило в такій одежі, особливо безпосадні офіцери
Звичайний шлях Шаповала з дому до Українського клубу пролягав Столипінською на Підвальну; близько 5 години вечора він ходив додому обідати, а на 6 годину в клубі призначалися вузькі наради.
Прогодючи знову по Столипінській на Підвальну вул./цо був мій звичайний шлях/
Останні два тижні перед повстанням Шаповал буквально не спав: з 8 ранку на ногах, приймав делегатів, радився з Центральним бюро УПСР і ЦК Селянської спілки.
Я ніколи не забуду цих останніх двох тихнів поред повстанням! Моні доводилось буквально не спати: з 8 годин ранку бути на ногах
Господиня дачі, де жив Шаповал у Ворзелі, — фельдшерка, яка ходила по панських дачах ставити паням банки й приносила обивательські новини й чутки; у дворі гавкав песик «Вовчок»; кімната освітлювалася свічкою, грілися біля грубки.
Господиня дачі, в якій я жив, фельдшерка ходила по панських дачах, ставила паням банки і приносила новини
Автор, одягнений у шубу, не зміг протиснутися далі нижньої сходинки вагона й зіскочив, коли потяг рушив; із його супутників лише один пробрався на площадку, решта повернулися ночувати до Шеметів.
Шуба мені розщібнулася... далі найнизчої ступеньки сходів не можу протиснутися. Потяг починає рушати. Зіскакую
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано.
Офіцери йшли до дружин охоче, бо багато хто вже поголодував і зазнав безробіття.
Вѣдь всѣ изъ нихъ уже поголодали, узнали — безработицу.
printed page
У робітничих кварталах на вулицях збиралися темні купки людей, перешіптувалися й розходилися при вигляді взводу офіцерів, озираючись зі злісними усмішками.
Въ рабочихъ кварталахъ все чаще собираются на улицахъ темныя кучки
printed page
Після оголошення федерації російські кола в Києві, особливо праві партії й частина російського офіцерства, повели різку політику проти всього українського; «положительно все русское население... как будто спелись ругать все украинское и всячески провоцировать»; негласним центром правих організацій, очевидно, був митрополит Антоній; їхні депутації заявляли про сотні тисяч прихильників і незмінно просили грошей.
положительно все русское население, не имея фактически никакой силы, как будто спелись ругать все украинское и всячески провоцировать
У листопаді 1918 р. «в Киеве все считали, что Петлюра будет разбит»; російські діячі, які ще недавно тіснилися в приймальні гетьмана, перекочували до Петлюри чи до Долгорукова; Директорія поширювала, що гетьман зрадив Україну, а серед російського офіцерства — що він таємно домовляється з Петлюрою, щоб зрадити офіцерство; близька людина розповіла гетьманові про план його арешту групою офіцерів.
В Киеве все считали, что Петлюра будет разбит, по я с каждым днем чувствовал, что дело более и более осложняется и почва уходит из-под ног.
Увечері перон київського вокзалу був заповнений сірою масою людей в обірваних шинелях, рештках військового чи цивільного вбрання, часто босих і напівголих, брудних, виснажених і злих; поміж ними острівцями туляться звичайні пасажири, боячись поставити пакунки на землю.
цілий перон залито сірою масою в обірваних шинелях, в останках якогось військового чи цивільного убрання, часто босих, напів голих людей
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано.
Почалися нові заворушення серед київських робітників; гетьманські урядовці усвідомили ненадійність німецького гарнізону столиці. Рейнбот, відтягуючи переведення Січових стрільців до Києва, послався на необхідність спершу облаштувати казарми, щоб не повторилися солдатські заворушення через протікання дахів, виламані вікна й зруйновані печі.
касарні були з дахами, що протікають, виламаними вікнами чи зруйнованими печами
Воспоминания Рейнбота, с. 114.
За Христюком, від добровольчих офіцерських загонів у великих містах України «просто не стало життя»: офіцери пиячили, бешкетували й тероризували робітниче населення.
розгнуздане офицерство пиячило, бешкетувало, тероризувало робітниче населення міст
Оцінка ворожого до гетьмана автора; стосується й Києва.
У листопаді 1918 року на вулицях біля штабів добровольчих дружин замайоріли російські триколірні прапори; говорити на вулиці українською і виявляти український «сепаратизм» стало небезпечно.
На вулицях мст оля штабів добровольчих дружин почали маячіти трьохкольорові національні російські прапори.
Свідчення ворожого до гетьмана автора; частина фрази в OCR втрачена («...вулицях по українському, маніфестувати український „сепаратизм" стало небезнечно»).
У листопаді 1918 року в Україні (передусім у Києві) зібралися російські поміщики, думські діячі, промисловці й ліберали на кшталт Мілюкова, які шукали контактів із переможцями-союзниками.
Ukraine became the focal point of such activity in November 1918 when Russian landowners, Duma members, and industrialists as well as such liberals as Miliukov gathered there
Місто прямо не названо.
Президентство Української академії наук Грушевський відкинув, бо його надав би гетьман, що розігнав Раду; посаду прийняв мінералог Володимир Вернадський. Перших академіків призначено лише в листопаді 1918 року.
The position was finally accepted by the mineralogist, Vladimir Vernadsky... The first members of the Academy were not named until November
Головне свято 6-х роковин смерті М. В. Лисенка в Києві мало відбутися в другій половині листопада 1918 р.; про день громадськість мали сповістити окремо.
Головне свято 6-их роковин смерти М. В. Лисенка відбудеться в другій половині сього місяця
Точної дати немає.
У листопаді 1918 року в Києві мала відбутися низка концертів піаніста Лева Сироти.
Въ ноябрѣ мѣсяцѣ въ Кіевѣ состоится рядъ концертовъ піаниста Льва Сироты.
На початку листопада 1918 р. мали відбутися концерти співака державних театрів Д. Смирнова.
Въ началѣ ноября состоятся концерты артиста гос. театровъ пѣвца Д. Смирнова.
Співачка Лідія Липковська, яка завершує гастролі півднем Росії, очікується в Києві наприкінці тижня, якщо не завадять воєнні події; окрім концертів, вона має намір поставити тут оперу «Манон».
Лидия Липковская, заканчивающая свои гастроли на юге России, ожидается в конце этой недели в Киев
Наступного тижня в Інтимному театрі почнуться гастролі відомого петербурзького балалаєчника В. В. Абази, який недавно приїхав з Радянської Росії, де, за його словами, балалайку оголосили «контрреволюційним» інструментом.
балалайка была объявлена инструментом «контрреволюционным».
У листопаді 1918 року актор театру «Соловцов» В. М. Вронський відзначав 15-річчя сценічної діяльності бенефісом — «Дон Жуаном» Мольєра в нових декораціях, Лепорелло мав грати Кузнецов.
Во ноябрѣ исполняется пятнадцатилѣтіе артистической дѣятельности ... В. М. Вронскаго ... Для своего юбилея-бенефиса г. Вронскій ставитъ «Донъ-Жуана» Мольера.
Восени 1918 р. в Києві виходили проросійські газети «Киевская мысль» і «Голос Киева»; за виноскою, вони в жовтні–листопаді 1918 р. перекрутили висловлювання міністра Д. Дорошенка в Берліні про федерацію.
а далі у проросійських газетах «Киевская мысль» та «Голос Києва» висловлювання Д. Дорошенка були цілковито перекручені.
Редакторська виноска 204.
Телеграф у Фастові при штабі Директорії фіксував повстання десятками назв міст і містечок із приміткою: «Сегодня взято республиканскими войсками с боем…»
„Сьогодні взято республіканськими військами з боєм...”
Після інтерпеляції Кушніра Головна рада Національного союзу одноголосно ухвалила резолюцію (опубліковану наступного дня в усій пресі), що чутки про перехід союзу до «активних виступів» не мають підстав — свідома дезінформація змовників.
Головна Рада Україкського Національного Союзу заявляє, що чутки про зміну тактики Національним Союзом не мають підстав
З газет автор пізніше дізнався, що російські добровольці, захопивши Український клуб, учинили там погром: розбили бюст Франка, розкидали бібліотеку тощо.
який погром учинили тоді Москвини в середині, як розбили бюст Франка, розметали бібліотеку і т. д. Про се ми довідалися пізніше з ґазет
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано.
Наприкінці листопада 1918 року відозви Директорії вночі з'являлися на мурах Києва, а вранці державна варта й дружинники їх здирали.
Проклямація Директорії ночами появлялась на мурах, ранком державна варта й дружинники їх здирали.
Друга половина листопада — початок грудня 1918 року.
Офіційні комунікати гетьманської влади про повстання писали, що проти «сильної і вічної» влади збунтувалася якась банда, яку негайно розгромили; про бій під Мотовилівкою не було ані слова, натомість множилися фантастичні чутки.
Про Мотовилівку, очевидно, ані слова. Зате від Мотовилівки непомірно збільшалась скількість поголосок про дива, які йдуть у краю.
Бій під Мотовилівкою — 18 листопада 1918 року (із загальновідомих джерел).
Уся російська преса в Києві, і чорносотенна, і ліберальна («Киевская мысль»), прийняла федеративну грамоту гетьмана дуже холодно.
вся російська преса — чорносотенна і ліберальна: ("Кієвская Мисль") прийняла гетьманську грамоту дуже холодно.
Автор розмовляв з українськими соціал-демократами в редакції 'Робітничої Газети' (Київ) напередодні повстання; ті були дуже конспіративні, але було ясно, що 'щось буде'.
українські товариші, що я з ними розмовляв (це було в редакції «Робітничої Газети") були дуже конспіративні
Початок листопада 1918 р.
Уночі дозори принесли зірвану зі стіни будинку відозву Винниченка й Петлюри із закликом до повстання; наступного дня стало відомо, що дружина Святополк-Мирського кудись виступила.
дозоры принесли сорванное съ дома воззваніе Винниченки и Петлюры съ призывомъ къ возстанію
printed page; Близько середини листопада 1918.
Київська газета «Русский голос» у листопаді 1918 року радісно повідомляла, що в Одесі й Севастополі готуються до зустрічі союзників, і писала: «загорілась зоря об'єднання Росії».
загорілась зоря обеднання Росії, загорілась зоря нової світлої будуччини ! Привіт тим, для кого шість букв імени „Россіа" були, есть і будуть єдині
Цитата подана Христюком в українському перекладі.
У газетах з'явилося повідомлення про призначення генерала Денікіна верховним головнокомандувачем усіх військових сил на території колишньої Росії; це спричинило бурхливе засідання кабінету, на якому міністри-українці протестували проти підпорядкування йому української армії.
в газетах зʼявилось повідомлення, що тенерала де ні кі на призначено верховним головнокомандуючим усіма військовими силами
У листопаді 1918 — січні 1919 р. відділи Українського національного союзу виходили з україномовними виданнями (зокрема у Василькові під Києвом), публікували відозви Директорії, накази штабу республіканських військ, зведення боїв, викриття федеративної грамоти.
Вони виходили у листопаді 1918 — січні 1919 рр. Це були друковані органи відділів та філій УНС у Правобережній та Центральній Україні (Вінниця, … Васильків, …)
У середині листопада 1918 р. Скоропадський проголосив курс на федерацію з небільшовицькою Росією і сформував уряд із правих проросійських діячів на чолі з херсонським поміщиком, колишнім царським урядовцем, гофмейстером С. Гербелем. Наступного дня Гербель в інтерв'ю газеті «Вечер» назвав головним завданням «упорную и дружную работу над воссозданием Великой России».
Вже наступного дня в інтерв’ю кореспондентові газети “Вечер” він задекларував програму нового уряду, визначивши найголовнішим завданням вперту і дружну роботу над відтворенням Великої Росії.
Грамота про федерацію — 14 листопада 1918 (загальновідомо).
Гетьманське міністерство закордонних справ розіслало радіотелеграму, що «зрадник Шаповал» відкрито виступає в Берліні проти гетьмана.
"зрадник Шаповал" виступає в Берлині одкрито проти гетьнона
OCR зіпсовано.
У листопаді 1918 року слово «Петлюра» не сходило зі стін, телеграфних зведень і ранкових газет; німці вимовляли його «Пэтурра».
запрыгало со стен, с серых телеграфных сводок. Утром с газетных листков оно капало в кофе… которое немцы произносили по-своему: — Пэтурра.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
У кінці листопада мав вийти перший номер ілюстрованого щотижневого українського студентського журналу «Studentus»; перше число присвятили відкриттю київського й подільського університетів та історико-філологічного факультету в Полтаві.
В кінці листопада має вийти перше число ілюстрованої, щотижневої української студентської часописі «Studentus».
Київська москвофільська преса зчинила великий галас через убивство нібито повстанцями кільканадцяти добровольців, чиї трупи були понівечені (виколоті очі, відрізані носи й вуха); за автором, повстанці їх просто розстріляли, а над трупами познущалися місцеві люди, доведені до відчаю терором добровольців.
в київській москвофільській пресі знято було великий галас із приводу замордовання, ніби повстанцями, кільканацяти добровольців... очі повиколювано, носи й вуха поодрізувано
Ідеться, найімовірніше, про офіцерів, загиблих під Мотовилівкою 18 листопада 1918 р.; пояснення автора — версія з українського боку.
У статті «Цензура і демократична влада» «Відродження» згадує, що в останні дні гетьманату (коли на вулицях Києва господарювали «келлерівці» й «карвичівці») газети не могли друкувати передових про поточні справи: у «Відродженні» з'являлися статті на кшталт «Людина й машина» та «Український державний університет», а передовицю про байкаря Езопа цензура сконфіскувала.
В останніх днях „федерації", коли то на вулицях Київа господарювали „Келлеровці" і „Карвичовці", ні в „Новій Раді" ні в „Відродженню" не могли появитись вступні статті ... були передовиці такі як: „Людина й машина" „Український державний университет"
Ретроспективна згадка про листопад 1918 р.; точні дати не наведені.
Роздратований Кушнір розбазікав по клубу про «авантюру», і невдовзі Києвом поповзли чутки про підготовку повстання Національним союзом; близька авторові людина прийшла запитати, чи це правда; автор заперечував.
трохи згодом почали крупляти по Київу звістки про... підготовку повстання Нац.Союзу
Наприкінці листопада 1918 року від Енно надійшла звістка, що держави Антанти вирішили підтримати владу гетьмана до приходу союзних військ, а всі повстання буде суворо придушено.
Під кінець листопада надійшла від Енно вістка, що держави Антанти постановили підтримати існуючу владу гетьмана на Україні
Заява Енно не мала офіційних повноважень.
У листопаді 1918 р. червоно-анархістські повстанці в Кролевецькому районі поширювали «провокации» про створення в Києві нової царсько-деспотичної влади й про підтримку її сірожупанниками, які нібито запродалися «новому царю».
Ці повстанці червоно-анархістичного гатунку ширили всякі злочинні провокації про утворення в Києві нової царсько-деспотичної влади, про підтримку цієї влади сірожупанниками
Стаття «Історія Сірих» (про Сірожупанну дивізію; автора у відфільтрованому тексті не зазначено, початок статті відсутній). Чутка, а не факт.
Гурко і Шебеко прискорили повернення з Катеринодара через отримані тривожні відомості про становище Києва, де залишилися їхні родини.
Вынудили насъ ускорить нашъ отъѣздъ полученныя нами тревожныя свѣдѣнія о положеніи Кіева, гдѣ остались наши семьи.
Початок–середина листопада 1918 н. ст.
Консул Енно мало не щодня надсилав до Києва телеграми, що союзні війська вже близько і «не сегодня—завтра» будуть у Києві.
союзные войска идут, они уже близко, не сегодня—завтра будут в Киеве
автор уривка: Денікін; союзні війська до Києва так і не прийшли.
Коли до Києва надійшли звістки про поразку Німеччини, німці одразу набули скромного вигляду, а містом поповзли чутки про змови та швидкий арешт і повалення гетьмана.
по городу поползли слухи о составляемых заговорах, о предстоящем в самом скором времени аресте и низвержении гетмана
автор уривка: Мякотін.
На початку листопада 1918 року по Києву ходили чутки, що в Українському національному союзі є «авантюристи», які організовують повстання; соціаліст-федераліст М. Кушнір публічно поставив це питання на зборах Союзу.
По місті ходять подібні чутки, казав М. Кушнір
Христюк називає запитання Кушніра провокаційним. Гетьманські шпигуни вже знали про підготовку повстання.
Наприкінці листопада 1918 року французький віцеконсул Енно, оселившись в одеському готелі «Лондонська», оголосив про швидку висадку союзників і став головною темою розмов і газетних заголовків; його приїзду до Києва чекали.
This minor official was soon the leading topic of conversation and of newspaper headlines, and his arrival in Kiev was anticipated.
Чутки про швидке звільнення на вимогу німців лівих соціалістів, заарештованих за антигетьманську агітацію, уперто ходили Києвом; німецькій владі довелося спростовувати їх через офіційні джерела й пресу.
Чутки про швидке звільнення ... вперто ходили Києвом й ширилися країною
Лучъ (Суми), 1918, №116, 3 листопада.
У Києві було неспокійно, містом ширилися всілякі чутки, одна сенсаційніша за іншу, всі нервово чекали новин.
містом ширилися всілякі чутки, сенсаційніші одна за одну, всі нервово очікували новин
Французький представник Енно (колишній офіцер французької місії в Києві, що служив, очевидно, у таємній розвідці), прийнятий в Одесі з помпою, видав два оголошення про підтримку Антантою гетьманського уряду; гетьман читав стрічку телеграфу з його фразою «Courage, la résurrection approche»; повідомлялося, що до 1 грудня в Одесу прибудуть великі французькі частини, румуни рушать до Жмеринки, а потім — про рух в Україну 8 корпусів Антанти. Енно до Києва так і не приїхав (то зустрічав генерала Бертело, то війська, то захворів).
я сам читал его ленту, где он сообщал: «Courage la resurrection l'approche» и указывал на то, что военные силы подходят.
Енно з готовою декларацією наради в Яссах виїхав до Києва, але через повстання Директорії залишився в Одесі; там 23 листопада 1918 р. він опублікував декларацію, а потім самовільно заявив у відозві, що Антанта визнає уряд гетьмана й у жодному разі не допустить вступу військ Петлюри до Києва.
«держави Антанти визнають правительство на чолі з гетьманом і ні в якім разі не допустять вступу військ Петлюри до Києва»
Відозви опубліковано в одеських газетах; у Києві такі заяви підживлювали надії прихильників гетьмана на допомогу Антанти (останнє — пояснення, не з тексту).
У Фастові старшини Січових стрільців у станційному ресторані розповідали, що Київ обложений, Назарук під Києвом, за тиждень у них буде 100-тисячна армія озброєних селян; про Львів казали: «Е, що там Львів! Київ, серце України. Як візьмемо Київ, підемо на Львів. Шапками закидаємо...»
Е, що там Львів! -- кажуть деякі з них. — Київ, серце України. Як візьмемо Київ, підемо на Львів. Шапками закидаємо...
Хвальба, не факт.
У листопаді все населення Києва з дня на день чекало представників Антанти; ім'я Енно не сходило з газетних шпальт. Ходили чутки, що до Одеси прибув американський дипломат із великим штабом і їде до Києва; французів і англійців багато хто «видели собственными глазами» на київському вокзалі; готувалися депутації та вітальні адреси.
А французов и англичан многие даже «видели собственными глазами» на киевском вокзале.
автор уривка: Марголін; чутки.
Скоропадський писав: «В Киеве все считали, что Петлюра будет разбит, а я с каждым днём чувствовал, что дело всё больше осложняется и почва уходит из-под ног»; усі діячі, які ще недавно юрмилися в його приймальні, перекочували до Петлюри або до Долгорукова. Своєю помилкою гетьман вважав відмову особисто прийняти командира січовиків Є. Коновальця.
„В Києві всі вважали, що Петлюра буде розбитий, але я з кожним днем відчував, що справа більше і більше ускладнюється і грунт втікає з-під ніг”
Настрої в Києві в листопаді – на початку грудня 1918.
Коли гетьман зажадав усунути Келлера (через кілька днів після призначення), уже ходили чутки, що при Келлері утворилася дружина для здійснення перевороту; гетьман вважав це дурницею.
Оказывается, что уже ходили слухи, что при Келлере образовалась какая-то дружина, которая должна была сделать переворот.
Чутка.
За відомостями в'язнів, у Києві вся влада опинилася в руках монархістів, і всю владу тримав граф Келлер, «балтійський німець», а не гетьман Скоропадський.
в Києві вся влада опинилася в руках монархістів і граф Келлер, балтійський німець, а не гетьман Скоропадський, тримав у своїх руках всю владу
Відповідь Антанти з Ясс (через Білецького): повстання має початися до входу флоту Антанти в Чорне море; одна з передумов — звільнення заарештованих раніше німцями французьких консулів і офіцерів; пропонували взяти добровольчих офіцерів до української армії.
поршо умовою мусіло бути: повстання повинно розпочатись до вступу Антантського флоту в чорко море
Переказ із пам'яті.
Пасажири на київському вокзалі казали, що заявляти міліції про крадіжку марно: «міліція працює разом із злодіями — потім діляться»; на вокзалі діяла ціла шайка, крали і на пероні, і з вагонів, «половина злодіїв» серед пасажирів.
Таж міліція працює разом із злодіями — потім діляться. Тут їх ціла шайка, обкрадають людей
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано. Думка пасажирів, не перевірена.
Згодом з'ясувалося, що представником Антанти, який нібито від її імені порадив гетьманові проголосити федерацію, був французький консул Енно — за Левицьким, політичний авантюрист без повноважень в українській справі, одружений з росіянкою.
тим представником Антанти, який в імени побідних держав доручив Гетьманові проголосити федерацію, був конзуль Енно, політичний авантурник
Оцінка Д. Левицького; ширше питання ролі Енно лишається дискусійним.
В Одесі, у Лондонському готелі, київські знайомі, які вирвалися обхідним шляхом до повного припинення сполучення, малювали становище обложеного Києва в найчорніших барвах.
Застаемъ здѣсь нѣкоторыхъ кіевскихъ знакомыхъ, вырвавшихся изъ Кіева окружнымъ путемъ до полнаго прекращенія сообщеній съ югомъ.
Кінець листопада – початок грудня 1918.
За донесенням «Азбуки», наказ (нібито Денікіна) справив у Києві приголомшливе враження: «тысячи людей сразу осмелели», з інших «сразу отлетала украинская одурь»; усі помисли спрямувалися назустріч союзникам і добровольчій армії.
«Приказ главнокомандующего произвел потрясающее впечатление. Все моментально, как по щучьему велению, словно картина в кинематографе, перевернулось. Тысячи людей сразу осмелели.»
автор уривка: Денікін, цитує донесення «Азбуки» (сам визнає, що барви згущено)
Після початку повстання Директорії російські демократичні кола на Україні слали дипломатам Антанти телеграми, що «українські шовіністи підняли повстання на Київщині», в якому беруть участь «великі банди анархістів та більшовиків».
„українські шовіпсти підняли повстання на київщині, в котрому, крім не численного гуртка націоналістів, беруть участь великі банди анархістів та большевиків."
Це пропагандистська версія російських кіл; Христюк додає, що російська демократія в масі участі в повстанні не брала.
Наприкінці гетьманату в Києві найбільше боялися відходу німців, бо вважали, що він неминуче приведе до перемоги більшовизму. Згодом в Одесі так само боялися відходу французів.
Поэтому ухода французов в Одессе боялись совершенно так же, как незадолго перед тем – ухода немцев в Киеве.
Узагальнення настроїв заможних російських біженців.
Коли гетьман звільнив Олександра Палтова з посади товариша міністра закордонних справ як «германофіла» і призначив на його місце Артемія Галіпа, серед урядовців міністерства ширилися чутки, що гетьман вислав Галіпа своїм таємним агентом до представників Антанти.
між урядовцями ширилися поголоски, що гетьман вислав А. Галіпа, як свого секретного агента до антанських представників
Чутки; час — період контактів з місіями Антанти в Одесі та Яссах (осінь 1918 р.).
На початку листопада 1918 року урядовець німецького посольства, який, як і інші, звертався в Міністерстві закордонних справ до автора, бо той добре говорив німецькою, розпитував його про С. Петлюру і натякнув на докорінні зміни в управлінні Україною; автор припускав, що німці мали намір визнати Петлюру головою УНР.
Деколи приходили до Міністерства Закордонних Справ урядовці німецького посольства за ріжними справками і інформаціями, а тому, що я поправно говорив по-німецьки, то звичайно зверталися до мене.
Особисте свідчення автора; висновок про намір німців — його припущення.
В останні дні перед федеративною грамотою прихильні гетьманові українські діячі (Степаненко, Міхновський, Петро Дорошенко) радили йому спертися на національні сили; полковник Болбочан, командир Запорізького корпусу, заявив, що в разі скасування державності перейде з корпусом на бік повстанців. Ходили чутки, що Болбочан телеграмою закликав гетьмана самому очолити повстання.
Були навіть поголоски, що той хоробрий вождь в останній хвилині звернувся телеграмою до Скоропадського, щоб він станув на чолі повстання українців
Телеграма Болбочана — чутка, автор посилається на статтю С. Шемета.
Німецькі генерали залякували своїх солдатів тим, що в разі поширення повстання запанує анархія і військо не зможе виїхати додому, а можливо, буде винищене повстанськими «бандами»; гетьманська преса й німецькі старшини замовчували роль Директорії, подаючи повстання як особисту помсту Петлюри Скоропадському.
видвигаючи натомісць імя О. Петлюри, який, мовляв зводить особисті рахунки в ген. Скоропадським
Переказ пропаганди в оцінці Христюка.
«Союз возрождения России» готував у Києві збройний антигетьманський переворот (таємна офіцерська дружина, відділ саботажників на залізниці, тіньовий уряд «Малоросії – Південно-Західного краю» на чолі з есером Д. Одинцем, головою «Русского национального совета» в Києві); було призначено день виступу й надруковано прокламації, але цього дня гетьман оприлюднив курс на «єдину Росію», і виступ скасували.
темні чутки про наші наміри дуже хвилювали і турбували Скоропадського
Станкевич В. Воспоминания 1914–1919. Берлин, 1920, с. 324–325.
Наприкінці листопада газети писали про договір України з Румунією; ходили чутки, що МЗС отримало повідомлення, ніби уповноважені Антанти вирішили прибути до Києва 19 листопада й вирішити, які війська прислати в Україну. «Столиця жила очікуванням союзників, у повітрі витало ім’я французького ... консула Е. Енно».
уповноважені держав згоди вирішили прибути до Києва 19 листопада
Лучъ (Суми), 1918, №131, 21 листопада, с. 2.
Після поразки Німеччини селяни боялися приходу союзників і казали: «Погано, братці, буде… спитають, хто в сімнадцятому році втік з фронту. Іван та Сидір. Подати сюди Івана та Сидора». Колишні солдати масово виправляли у волостях фальшиві посвідчення «звільнений з фронту через хворобу».
И бывшие солдаты начали в панике массами выправлять себе по волостям фальшивые свидетельства, где значилось: «уволены с фронта по болезни».
Сільські чутки й настрої, переказані автором; місце не вказано (Україна загалом).
Через два тижні після початку антигетьманського повстання в Києві поширилися чутки, що селянська армія візьме місто і вчинить єврейський погром; за «Новою Радою», ці чутки пускало гетьманське міністерство внутрішніх справ, а в газетах з'являлися замітки про погроми в Білій Церкві, Бердичеві й Умані.
пішли поголоски, що настрій на провінції надзвичайно небезпечний для жителів Києва і що очевидно селянська армія візьме Київ, а взявши, вчинить еврайський погром. Ці чутки пускались з міністерства внутрішніх справ
Чутки; дата приблизна — кінець листопада 1918 р. (два тижні після початку повстання 14 листопада).
Низька певність: вниз списку, з позначкою
У Києві в листопаді 1918 р. переказували, що німецький імператор протягом кількох днів посилався на те, що не має права зрікатися, «и что на этом также настаивал гетман» (після їхньої розмови 5 вересня).
как мне передавали в Киеве, уже в ноябре месяце император в течение нескольких дней указывал на то, что он как император не имеет права отрекаться и что на этом также настаивал гетман
Чутка.
За автором, телефоністи перехопили повідомлення Скоропадського до уряду в Києві з Дону про згоду з генералом Красновим щодо федерації з Росією й передали його голові Українського національного союзу Володимирові Винниченку.
Телефоністи дали знати про повідомлення гет. Скоропадського голові Українського Національного Союзу Володимирові Винниченкові.
Переказ із чужих слів; поїздку гетьмана на Дон автор подає неточно (зустріч зі Красновим відбулася на станції Скороходове).
У вагоні зворотного потяга з Києва всі розмови крутилися довкола повстання; передавали фантастичні чутки про селян-повстанців із дрючками й косами.
У ваґоні розмова тільки й крутилася що коло повстання. Передавали фантастичні вісти: що селяне з дрючками, косами
Чутки.
Знайомий автора, студент козацького роду, хотів записатися до гетьманського козацтва, але в канцелярії, де приймали заяви, московський старшина говорив до нього лише російською навіть після українських відповідей, і той відмовився записуватися.
До мене звертається якийсь московський старшина по московськи, що, мовляв, охоче мене запишуть.... Я йому відповідаю по українськи — він знов по московськи
Місто не вказано: розповідь почута в Полтаві; Катерининська вулиця була і в Києві (тепер Липська), і в Полтаві.
Згодом говорили, що київська німецька залога отримала від гетьманського уряду великі гроші, чим і пояснювали її увагу до депеш Енно з Одеси.
Півніще говорили, що київська німецька залога одеркала від гетьманського уряду великі грош
Чутка, переказана Христюком.
Чутки: у німців є апарат зі стрілкою, який, поставлений на землю, показує, де закопано зброю; Петлюра нібито послав посольство до більшовиків.
У немцев есть такой аппарат со стрелкой — поставят его на землю и стрелка показывает, где оружие зарыто. Это штука. Петлюра послал посольство к большевикам.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Після перемир'я німці відмовилися охороняти гетьманський палац, а серед української варти палацу, за словами автора, виникла змова з метою вбити гетьмана.
среди украйнской стражи дворца возник заговор, – попытка убить гетмана.
Не підтверджено іншими даними в тексті; можливо, чутка.
До Києва доходили тривожні чутки про хиткість становища французького генерального консула в Одесі Енно.
Вспоминались дошедшие до нас еще в Киеве тревожные слухи о непрочности положения Энно.
Чутка.
У листопаді 1918 р. серед повстанців поширювалися відомості, що Петлюра обіцяв у разі успіху віддати Київ на три дні на розграбування; це приваблювало до руху на Київ масу людей більшовицького спрямування. Головною опорою Петлюри були галицькі січовики й Чорноморський кіш.
Петлюра им обещал, а может быть, лично этого он и не сделал (по распространялись в его частях сведения), — дать Киев, в случае удачи, на три дня на разграбление.
Чутка.
За переказом генерального писаря (через Неїла), перед оголошенням федерації ввечері до гетьмана автом приїхав посланець генерала Денікіна з Дону з розпорядженням союзного командування з Ясс негайно оголосити федерацію з Росією та листом Денікіна, який вимагав підкорення й призначав Скоропадського командиром корпусу (здається, 17-го).
Якось у вечері приїздить автом ґенерал... просить негайної авдієнції у Гетьмана... се був посланець з Дону
Переказ із третіх уст; сам Неїло за повну правдивість не ручався. Грамота про федерацію — 14 листопада 1918 р.
Гетьман нібито відповів посланцеві Денікіна: «Перекажіть Денікину, що він мене не підкорив ще, так я не маю йому й коритися... а федерації я не можу обявити, бо се буде нарушення моєї клятви перед українським народом»; але після телеграми з Ясс від свого посланця до Антанти скорився.
Перекажіть Денікину, що він мене не підкорив ще, так я не маю йому й коритися
Чутка з третіх уст.
За Цегельським, Володимир Шухевич, повернувшись із невдалої поїздки до Києва по військову допомогу для Галичини, переказував слова Винниченка до Осипа Назарука: «Начхать нам тепер на Львів і на галицький загумінок! На Київ нам дорога! А через Київ до Львова!»; Кедрин вважає це вигадкою.
„Начхать нам тепер на Львів і на галицький загумінок! На Київ нам дорога! А через Київ до Львова! Ходіть з нами робити народну революцію
Рецензія-полеміка І. Кедрина (1962–1963) на спогади Л. Цегельського «Від легенд до правди» (1960); Кедрин виправляє Цегельського з позицій прихильника УНР. Переказ із третіх рук; позначено як чутку.
Каша чуток у місті в листопаді — грудні 1918 року: «Вчора вбили трьох німців», «Німці йдуть», «Троцького заарештували робітники в Москві», «під Бородянкою зупинили й пограбували поїзд», «Петлюра послав посольство до Парижа», «чорні сингалези в Одесі», таємничий консул Енно, генерал Денікін, «німці підуть — французи прийдуть».
Вчера убили трех немцев. Боже, немцы уходят, вы знаете?! Троцкого арестовали рабочие в Москве!!! … Черные сингалезы в Одессе. Неизвестное таинственное имя — консул Энно. Одесса. Одесса. Генерал Деникин. Опять Вильгельм. Немцы уйдут, французы придут.
Художній твір: чутки; консул Е. Енно — реальний французький консул в Одесі.
Штаб генерала графа Келлера, за словами автора, мав докази таємних переговорів гетьманського палацу з Петлюрою. Захисникам Києва бракувало автомобілів, тоді як на подвір'ї палацу стояли без діла три автомобілі, приготовані для можливої втечі гетьмана з родиною.
на дворе гетманского дворца бездействовали три автомобиля, приготовленные на всякий случай на предмет возможного бегства гетмана и его семьи.
Сам автор далі визнає, що чутки могли бути перебільшені, а звинувачення в зраді недоведені.
Залишки «Національного фонду» було здано до «Українбанку» на приватні рахунки, і отримати їх для Національного союзу не вдалося.
Лишки 'Національного Фонду" були здані в "Українбанк" на приватні конта, одержати їх не вдалось
Правління кооперативного «Централу» з ініціативи автора асигнувало на «культурну діяльність» Національного союзу 25 000 карбованців — єдині реальні гроші на підготовку повстання; багаті кооперативні центри зволікали з асигнуваннями.
Откс 25.000 карб.
Ген. Осецький оцінив потреби підготовки повстання у 2 млн карбованців (на перший раз 1 млн); автор зміг вийняти з кишені лише 15 000 крб. Назавтра член бюро партії есерів М. Григор'єв дав ще 10 000 крб.
Він дав коротке обчислення - 2 міліони карбованців. На перший раз треба 1 міліон. Я виняв з кешені і поклав перед ним... 15.000 карб.
Полковник Поплавко, якого посилали з місією до Ясс, вимагав одразу 10 000 крб. і забезпечення дружини; автор дав йому 6000 крб., а всього з екіпіруванням він отримав 10 000 крб., після чого виїхав до Єлисаветграда й «зник».
Домагався негайної видачі зразу 10.000 карб. Я дав йому 6.000 карб.
Гетьман наказав губернським і повітовим старостам організувати поза Києвом добровольчі дружини з колишніх військових і ворожих українцям міських елементів і виділив на це з державної скарбниці п'ять мільйонів карбованців.
На це гетьман асигнував з державної скарбниці пʼять мільйонів карбованців.
Попри відозви Національного союзу, гроші на підготовку повстання надходили до його скарбниці дуже мляво.
Не зважаючи на відозви Національного Союзу, гроші надходили до скарбниці Союзу дуже иляво.
За останній місяць уряд С. Гербеля ухвалив численні постанови про виділення десятків мільйонів карбованців: МВС – на підтримання порядку й спокою; на Окремий корпус; на потреби Української, Добровольчої та Північної (під Псковом) армій.
уряд С. Гербеля ухвалив численні постанови про виділення десятків мільйонів карбованців
У листопаді 1918 р. столична державна ощадна каса, міські відділення та місцеві поштово-телеграфні ощадні каси прийняли вкладів на 7 464 869 крб., видали 4 122 426 крб.; чистий приріст вкладів за місяць — 3 342 443 крб.
Усього на протязі листопаду прибуло в зазначені каси грошових вкладів на суму 7.464.869 карб., видано — 4.122.426 карб.; таким чином чистий ріст вкладів за один місяць досяг значної цифри — 3.342.443 карб.
Загальний залишок вкладів в OCR пошкоджений.
У листопаді 1918 р. до Київської страхової ощадної каси надійшло 104 нові заяви про страхування капіталів на суму 447 тисяч карбованців.
Помічається також оживлення діяльности Київської страхової ощадної каси — за той же листопад поступило 104 нових заяв про страхування капіталів на суму 447 тис. карб.
Днями відбулися перші установчі збори акціонерного товариства портландцементного заводу «Дністер» з основним капіталом 10 млн руб. (акції по 1000 руб.); акції повністю розподілено між засновниками — В. Н. Ханенком, М. І. Кулябком-Корецьким, М. М. Ханенком і А. М. Гусєвим.
первое учредительное собрание акционерного об-ва портланд-цементного завода «Днестр» с основным капиталом в десять миллионов рублей
У записнику Винниченка (№ VI, серп. 1918 – лют. 1919) на одній сторінці записано суми грошей у різних валютах — марки, карбованці, «думські» рублі тощо, що належали Директорії і ЦК УСДРП; тобто наприкінці 1918 р. ці гроші ходили паралельно.
На стор. 129 записано різні суми грошей, у різній валюті (марки, карбованці, рублі "думські" тощо), які належали Директорії та ЦК УСДРП.
примітка редактора (опис записника). Дату запису не вказано; віднесено до періоду Директорії (лист. 1918 – січ. 1919).
Автор зберігав «на пам'ять про колишню російську державу» срібні рублі, які в нього (очевидно, під час обшуку чи пограбування) забрали; квиток на зворотний потяг він, на щастя, сховав в іншій кишені.
срібних рублів, які я зберіг на память про колишню російську державу! Добре ще, що білет сховав я до другої кишені, маю з чим до дому доїхати!
Попередні сторінки (208–219) у тексті відсутні, тож обставини втрати рублів невідомі.
За О. Кузьмою, гетьман вислав для УГА кілька мільйонів готівкою та кільканадцять вагонів військового майна, серед них вагони з цукром — «найціннішою валютою того часу».
між ними вагони з цукром • найціннішу того часу валюту
Важливо для побуту: цукор у 1918 р. фактично правив за валюту.
Банкноти на 1000 і 2000 гривень та 1000 карбованців з'явилися в обігу лише під кінець гетьманату: на початку листопада 1918 року їх ще не було.
Всі ці три коштовні грошові знаки появилися в обігу десь під кінець гетьманської влади, бо в листопаді 1918 р. їх ще не було
Автор посилається на «Вістник Холмського ґуберніяльного староства», ч. 9, 2 листопада 1918 р.
Рада Міністрів ухвалила постанову про надання Державному Банку права кредитувати Товариство Бессарабської залізниці на суму до 10.000.000 карбованців у формі дисконту його вексельних зобов'язань під гарантію Державної Скарбниці.
сять міліонів (10.000.000) карбованців,
Точну дату постанови в OCR втрачено (акт № 849 між актами від 22 і 28 листопада); умови кредиту (строк, відсотки) доручено визначити міністру фінансів. Підписали за голову Ради Міністрів А. Ржепецький.
Радянська сторона (через Мануїльського) обіцяла на організацію повстання допомогу в мільйони карбованців, вимагаючи від Винниченка підписати оборонно-наступальний союз із більшовицькою Росією проти Антанти; змовники відмовилися й грошей не взяли, обмежившись словом не шкодити одне одному.
навіть на організацію повстання обіцяли дати допомогу з міліони кароованців, вимагаючи, щоб Винниченко підписав оборонно-заціпний союз
Версія автора; OCR зіпсовано.
Коли в перші дні польсько-української війни до гетьмана прибула делегація західноукраїнського уряду просити військової допомоги, гетьман відмовив у прямій допомозі, дав «на відчіпне» 10 мільйонів карбованців і порадив, щоб Січові стрільці з Білої Церкви «на власну руку» перейшли до Галичини; натомість на Добровольчу армію він видав 200 мільйонів карбованців.
на відчіпне дав 10 мільйонів карб. і порадив, щоб залога Січових Стрільців, стаціонована в Білій Церкві, перейшла "на власну руку і відповідальність"
Листопад 1918 р.; цифри — за автором.
Знак Державної скарбниці на 1000 карбованців надруковано в Німеччині на папері з водяними знаками у вигляді 6-міліметрових кружків і чотирикутних зірок; на ньому написи «Знак Державної скарбниці», «ходить нарівні з кредитовими білетами», підпис директора Лебідь-Юрчика і помилка «караеться» замість «карається»; найвища відома серія — А 1 506 261.
Папір з водяними знаками в формі 6-міліметрових кружків і чотирокутних зірок. Серії: найвища А. 1 506 261 ... Друковано: в Німеччині. Помилки: караеться (замість карається).
OCR сторінки альбому неповний.
За даними «Робітничої газети» (ч. 429, 5 січня 1919 року, стаття «Протофісіяда»), за згодою «Протофісу» з гетьманським урядом було відкрито таємний кредит у 5 000 000 карбованців для інформування представників Антанти про «дійсний стан справ на Україні»; до Одеси для зв'язків з Антантою відрядили Ярошинського.
було відкрито таємнии кредит У розtini 5.000.000 карбов. пля інформації представників Антанти
загальнодержавне. Газетне розслідування вже за доби Директорії; Ярошинський — фінансист, пов'язаний з англійським синдикатом.
Гетьман затвердив закон про створення при Міністерстві фінансів Міжвідомчого комітету й при Кредитній канцелярії Розрахункової палати: усі грошові розрахунки державних установ з іноземними державами, фірмами й підданими відтепер мають іти лише через Розрахункову палату, яка діє як окрема каса Державної Скарбниці.
Палата, яка функціонуві
Акт № 862; точну дату в OCR зіпсовано («20 листопаду» або «29»). Порядок поширено й на частини колишньої Російської імперії. Комітет складається з представників військового, морського, закордонних справ, шляхів, торгу й промисловості, продовольчих справ, Державного контролю по одному й двох від Мінфіну.
За законом про Розрахункову палату всі договори, замовлення й зобов'язання державних установ Української Держави з іноземними державами, фірмами та підданими, які тягнуть за собою грошові розрахунки, набувають чинності лише після затвердження Міжвідомчим комітетом при Міністерстві фінансів; державні установи мають подати комітетові відомості про всі незакінчені розрахунки й претензії.
вають силу лише після ватвеодження
Акт № 862, ст. 6–7; дату в OCR зіпсовано («20 листопаду»).
Низька певність: вниз списку, з позначкою
Загальний залишок вкладів у державних ощадних касах Києва на кінець листопада 1918 р. становив близько 88 984 28х крб. (цифра пошкоджена в OCR).
при загальному лишкові вкладів в цих касах — 88.984.28 карб.
Остання цифра нерозбірлива.
Для службовців, зарахованих до Департаменту митних зборів (кандидатів на посади), передбачено в кошторисному порядку 50 000 карб. на рік.
тлояч (50,000) карбованців.
Рядок «На утримання їх порічи відпускається в смітному порядку пятьдесят тисяч (50,000) карбованців» належить до штатів Департаменту митних зборів.
У Києві в листопаді 1918 р. діяв харчовий пункт, де безкоштовно годували солдатів, що поверталися з полону; проте перевозити їх ніхто не хотів, і вони їздили на дахах вагонів, з яких багато хто падав.
отже й тут у Київі маєте харчовий пункт — харчують салдатів дурно
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано.
У листопаді ресторан «Прага» — елегантний ресторан на даху височенного будинку — був, як завжди, повний веселої безтурботної публіки.
Бачився з деякими знайомими кілька днів тому у "Празі". Елегантний ресторан на даху височенного будинку, як завше повний веселою і безжурною публикою.
Ресторан на даху готелю «Прага» (Володимирська) — за загальновідомими даними.
Офіцери, що вдруге зайняли Червоний Трактир, захопили петлюрівський обоз: селяни везли петлюрівцям яйця, сало, хліб, м'ясо, масло, горілку; офіцерам же селяни нічого не продавали — «не ма, да не ма».
«все сами везутъ, а тутъ ни до чего не докупиться: не ма, да не ма.»
printed page
Стройовим офіцерам на відпочинку видали горілку четвертями (більше пляшки на людину), продукти й гроші.
Выдана четвертями водка, больше бутылки на человѣка, продукты, деньги.
printed page
Постачання СС у Білій Церкві працювало справно: стрільців годували дуже добре, значно понад офіційний пайок, і вдягли бездоганно; найгірше було з набоями, які надійшли лише в момент повстання і в малій кількості. Гетьманське військове міністерство ставилося до загону гірше, ніж до чорносотенних офіцерських дружин.
Стрільців відживлювали дуже добре, багато понад офіційно призначений пайок і зодягнули цілком без закиду.
За підрахунком графа Черніна, до листопада 1918 р. з України вивезено 113 421 т борошна, зерна, бобових і кормових трав і 30 757 вагонів інших продуктів (масло, сало, жири, молочне, м'ясо, риба, коні, худоба, цукор), та ще близько 15 000 вагонів «контрабандою». Міністерство торгівлі окремо обліковувало товари, вивезені «силою» (квітень—вересень): бл. 1,19 млн пудів, зокрема зерно, шкіри, коней, гумові вироби, ліки й парфумерію.
Крім того ще »контробандою«, по-за офіцяльним дозволом вивезено до обох держав, по обрахунку гр. Черніна, коло 15.000 вагонів
Села в районі дій Чорноморського коша охоче випікали хліб для козаків з борошна, яке видавала інтендантура коша; громади, зокрема в Мирцькій волості, перед мобілізацією питали, який лад буде після гетьмана і чи заберуть землю в поміщиків.
сусідні села охоче і справно випікали потрібну для козаків кількість хліба з муки, яка видавалась, для цього інтендантурою коша
Приміська зона Києва (Бородянщина). Відповідь повстанців селянам: «що все буде народне».
Наприкінці 1918 р., з виведенням німецьких і австро-угорських військ, потоком військовополонених і біженців та боротьбою з Директорією, продовольче питання було пущене на самоплив.
продовольственный вопрос как и многие другие, был поставлен на самотек.
Автореферат кандидатської дисертації (2007): узагальнення без конкретних цін і цифр по Києву.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
Обов'язкова постанова Міністерства продовольчих справ № 29 надала особоуповноваженому з постачання Одеси право встановлювати монопольні продажні ціни на хліб, зерно, фураж, цукор та м'ясо, реквізувати м'ясо в м'ясників, закривати м'ясні крамниці, що порушують встановлені ціни, й притягати власників до кримінальної відповідальності за спекуляцію.
право мя-
Дату постанови в OCR втрачено («Від в листопаду»); наказ № 770 від 3 жовтня 1918 року. Йдеться про Одесу, але постанову ухвалено й оприлюднено в Києві; підписав міністр Гербель.
Винниченко прийшов на квартиру Шаповала, коли той мирно обідав із близькими (дружина, тесть, брат), і оголосив, що час переходити на нелегальне становище; Шаповалові довелося зізнатися домашнім у змові й піти ночувати деінде.
Винниченко негаючись прийшов до мене на помешкання, де я мирно в колі своїх близьких обідав і сказав, що годі нам користуватись теплим затишком хатнього огнища
Старшина Неїло, що служив біля гетьмана при генеральному писарі, у листопаді 1918 р. жив у більш ніж скромному номері на четвертому поверсі єврейського готелю на Хрещатику, недалеко від Олександрівської вулиці.
Неїла я застав дома в більш, ніж скромному покою на четвертім поверсі жидівського готелю
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано. Олександрівська вулиця — тепер Грушевського / частина Володимирського узвозу; назву готелю автор не пам'ятає.
Під час перебування в Києві в листопаді 1918 р. автор із супутниками жили в домі Володимира Шемета.
ми вернулися до дому, щоб переказати Володимиру Шеметові сцену
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано.
Особняк Вагнера реквізували для військових цілей; раніше там містилося вчене товариство, якому залишили одну маленьку кімнату; в інших настелили соломи, принесли гвинтівки, набої, кулемети.
Домъ — особнякъ реквизированъ для военныхъ цѣлей. Раньше здѣсь помѣщалось какое то ученое о-во, но теперь ему отвели одну маленькую комнату
printed page
Рядових офіцерів на посту Волинському розміщували в неопалених бараках, а всі состави були зайняті «не особенно трезвыми» штабами.
Рядовыхъ офицеровъ — помѣщаютъ въ нетопленые бараки. Всѣ же составы заняты не особенно трезвыми штабами.
printed page
У перших числах листопада 1918 р. в оточенні гетьмана обговорювали заміну найманої охорони гетьмана (здебільшого з росіян) січовими стрільцями; призначили їм казарми в Братському монастирі на Подолі, полковник О. Мишковський навіть наказав вислати квартирмейстерів, але за дві години наказ скасували.
Призначили вже касарні, Братський Монастир на Подолі
На нелегальному становищі Шаповал першу ніч ночував у А. Макаренка, другу — у В. Корольова, а потім усі ночі до повстання — у В. Д. Петрушевського, який переховував їхній «штаб» у своєму будиночку на Пушкінській вулиці; за кілька днів туди перебрався й Винниченко, визнавши цю схованку найзручнішою.
Далі вже всі ночі ах до виступу в небіжчика В.Д. Петрушовського, що з великою громадською відвагою покривав наш "штаб" у своїй хатині на Пушкинській вулиці
Винниченко жив у дворі будинку № 28 на Столипінській вулиці.
проти воріт того двору, де жив винниченко ... зиркав через вулицю на двір чис. 28
Замість Поплавка до Ясс поїхав колишній міністр пошт і телеграфів І. Сидоренко; його від'їзд законспірували залізничники; він прибув до Ясс, коли повстання вже почалося.
виїхав при допомозі залізничників, як законопирували увесь його відʼїзд
У листопаді 1918 р. сісти в потяг з Києва було дуже важко: цілі потяги з бою брали солдати, що поверталися з австрійського полону й за всяку ціну поспішали додому. Квитки автор купив заздалегідь, приїхавши на станцію раніше.
цілі потяги з бою беруть жовняри, які повертають отсе з австрійського полону і за всяку ціну спішаться дістатися до дому
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано.
Наприкінці листопада 1918 р. з Жмеринки по галицьку місію прислали до Волочиська спеціальний поїзд (паротяг і три вагони), який за ніч довіз її до Фастова, де стояв поїзд Директорії; прикордонні «візи» на документи їм ставив комендант станції Підволочиськ.
Командант нашої стації дав нам граничні „візи" на наших документах
Порядок перетину кордону по Збручу.
Зворотний шлях до Києва йшов через Харків, перейменований на «Хірків», про що сповіщала величезна вивіска, яка замінила старі вокзальні написи; українізація там, як і в Києві, зводилася до заміни деяких публічних написів, української мови не чути.
Ѣхали мы на этотъ разъ черезъ Харьковъ, переименованный въ Хірківъ, о чемъ гласила огромная вывѣска, замѣнившая старыя вокзальныя надписи.
Так в автора («Хірків»); імовірно, спотворення «Харків».
Коли подали вечірній потяг на Полтаву, солдатська маса миттю обліпила вагони: били шибки, втягали товаришів через вибиті вікна, ранили руки й обличчя; лунала лайка й істеричні жіночі крики. Кілька залізничних стражників (близько десяти) з гвинтівками байдуже стояли осторонь.
Сира салдатська маса миттю, мов той рій, обліпила ваґони. Чути тріск і дзенькіт вибитих вікон
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано.
Напередодні Дніпром ще безперешкодно ходили пароплави Київ—Трипілля, але наприкінці листопада повстанці призупинили пароплавне сполучення з Києвом: у Трипіллі затримували всі пароплави, що йшли до Києва і з Києва. Ставка Директорії видала Марголіну і Фещенку-Чопівському спільну перепустку через смугу повстання.
как раз в этот день повстанцы приостановили пароходное сообщение с Киевом
автор уривка: Марголін.
За словами пасажирів, на самій київській станції на кілька верст колії були заставлені порожніми вагонами, хоча для солдатів-полонених не виділяли окремих товарних поїздів.
на самій київській стації, на кілька верст тори заставлено порожніми ваґонами
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано.
З кореспонденції з Києва до Берліна: після зречення кайзера та залізничного страйку потяги з Києва йшли лише до Бромберга; «листи з Німеччини» описують пересадку в Голобах (Волинь) і дорогу через Александрово та Граєво.
Цісар уступив; залізничий страйк; потяги йдуть лишень до Бромбергу. Це все, що було відомо під час від'їзду з Київа.
Кореспонденція опублікована 25 грудня; подорож відбулася в листопаді (точне число не вказане).
Стрільці зневажливо називали гетьманських офіцерів і карателів «золотопогонниками»; білоцерківський староста Кейхель стягував до міста каральні загони для роззброєння СС.
Стрільці заздалегідь смакували свою сподівану розправу зі зненавидженими „золотопогонниками”.
Характерне слово доби.
На нараді в «Новій Раді» Винниченко з нетерпінням кинув, що віддає перевагу лівому народному більшовизмові перед правим поміщицьким.
ми воліємо лівий народній большевизм, як правий поміщицький большевизм!
Вийшовши на вулицю з приміщення «Нової Ради», А. Ніковський зі сміхом сказав авторові: «такі справи завжди роблять одиниці, а не колективи».
"такі справи завжди роблять одиниці, а не колективи"
Мова швейцара Українського клубу (суржик): «тут у нас всякого народу багато ожидає… А етого паршивця я не запримечав»; «конєшно, ето подозрительно. Багато їх тепер такими ділами занімаються, що… даже страмно. Це какой нібуді гетьманчук».
конєшно, ето подозрительно. Багато їх тепер такими ділами занімаються, що... даже страмно. Це какой нібуді гетьманчук
Слово «гетьманчук» — зневажливе прізвисько прихильника гетьмана.
У потязі з Києва до Полтави огрядний панок авторитетно казав: «Скоро им придёт конец, этим петлюровским бандам... разве они могут сражаться с настоящим регулярным войском? Сброд один — „товарищи"!»
— Скоро їм прійдьот канєц, етім петлюровскім бандам і самому Петлюрє: — развє ані маґут сражаться с настоящім реґулярним войском? Сброд адін - ,товаріщі"!...
Друга половина листопада 1918 р.
Охорона гетьманського палацу в листопаді 1918 р. відповідала відвідувачам: «До двірця Гетьмана доступ усім заборонено».
До двірця Гетьмана доступ усім заборонено.
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано. Розмова велася російською, автор подає її українською.
Неїло так сказав про дії гетьмана: «Все, що ґенерал робить, виходить і у нього так, як у його попередників: „zu spät“!» (запізно).
Все, що ґенерал робить, виходить і у нього так, як у його попередників: ,zu spät"!
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано.
Солдат-полонений у подертому австрійському плащі й цивільному капелюсі розповідав, що поверталися з Австрії без хліба й одягу, босі, по 500–600 верст пішки, просили хліба «Христа ради», а хворі на тиф падали й помирали в дорозі.
без хліба, без одежі, босі, голі, по пятьсот-шістьсот верст пішки. Христа ради хліба просили
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано.
У натовпі на вокзалі говорили про уряд: «Міністри вищою політикою заняті: Росію спасають, хіба їм до нас хахлів діло є?»
Міністри вищою політикою заняті: Росію спасають, хіба їм до, нас хахлів діло є?
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано.
Залізничні стражники на докори пасажирів відповідали: «Хіба тут десять душ з гвінтовками порядок зроблять? Тут треба цілий полк із кулеметами та з артилєрією... Кілька тисяч душ народу!»
Хіба тут десять душ з гвінтовками порядок зроблять? Тут треба цілий полк із кулеметами та з артилєрією
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано.
Підлеглий автора, народний учитель із Київщини, лівий с.-д., пояснював прогули «важливою роботою в селах»: їхня партія піднімає села проти гетьмана; вони вбили німця, німці спалили село, і тому народ тепер проти Скоропадського.
їхня партія „піднімає села проти Гетьмана, що вони вбили Німця ... за що Німці спалили це село й тому (!!) нарід тепер дуже проти Скоропадського
Переказ слів співробітника; конкретне село не назване.
Галицькі офіцери Директорії, звертаючись до селян-новобранців, намагалися говорити «по-тутешньому», вживали «зараз» замість «тепер», «економія» замість «фільварок», і щохвилини — модні тоді в молодих галичан слова «єрунда» і «чепуха».
Казали „зараз" замість „тепер", „економія" замість „фільварок" і т. д., а що хвилини чути слова „єрунда" та ,чепуха". Вони були тоді в моді, особливо в молодих Галичан.
Характерне мовлення; спостереження у Фастові.
Наприкінці листопада 1918 р. всі в Києві, хто говорив про політику, з апломбом товкли про повстання Петлюри: «Это — авантюра!»; «Киевская мысль» і вся преса писали про «авантюру Петлюры» і його «бандах».
«Это — авантюра!» съ апломбомъ твердили у насъ всѣ, кто только говорилъ о политикѣ. Объ «авантюрѣ Петлюры» и объ его «бандахъ» писала «Кіевская Мысль»
printed page 230
Офіцери біля військового начальника скаржилися, що український урядовець не бажає говорити російською, й обговорювали газетне оголошення про прийом до російських дружин з охорони міста.
«Разспросили — онъ не желаетъ по русски говорить, . . .» — «Господа, а не читали въ сегодняшней газетѣ: — можно въ русскія дружины поступать, по охранѣ города»
printed page
Довговолосий член ученого товариства просив полковника повернути «хоть еще одну комнату»; полковник гаркнув: «В Совдепии вы бы так не разговаривали».
«Въ Совдепіи вы бы такъ не разговаривали», зарычалъ полковникъ
printed page
Помічник начальника відділу полковник Кондра читав офіцерам лекції про поведінку й про те, що дуже скоро прийдуть союзники; завдання — підтримати порядок «до их прихода».
Намъ же надо, пока что, поддержать порядокъ «до ихъ прихода»
printed page
Генерал Кірпічов, приїхавши з міністром І. А. Кістяківським, оголосив офіцерам, що дружини увійшли до складу армії генерала Денікіна, і проголосив «ура» Денікіну й Кістяківському як організаторові офіцерських дружин.
«Господа, теперь мы вошли въ составъ арміи ген. Деникина. Намъ предстоитъ важная задача: поддержать порядокъ до прихода союзниковъ
printed page; Автор вважає це свідомою брехнею.
Наказ командувача військ генерала Келлера проголошував: «если не можешь пить рюмки — не пей; если можешь ведро — дуй ведро».
«если не можешь пить рюмки — не пей; если можешь ведро — дуй ведро»
printed page; Цитата наказу в переказі автора.
Про німецьких офіцерів, розжалуваних солдатськими радами у вартові, у Києві казали: «свернули они свои одеялки и поплелись в разные, разбросанные по городу караульные помещения».
«свернули они свои одѣялки и поплелись въ разныя, разбросанныя по городу караульныя помѣщенія»
Характерна міська фраза.
У радикальних колах Києва питали: «Там—«вся власть советам»; здесь—«вся власть Протофису». Что лучше?»
Там—«вся власть советам»; здесь—«вся власть Протофису». Что лучше?
автор уривка: Денікін.
Гурка вразила неймовірна балакучість Скоропадського; Гербель звертався до нього «пане хетман» і не міг продовжити фразу. Вийшовши, Гербель сказав: «И вот всегда так. Извольте при этих условиях иметь с ним дело».
дальше обращения «пане хетман», как он его величал, ему не удавалось сколько-нибудь продолжить свою речь
автор уривка: Гурко.
На запитання про чисельність повстанців службовці штабу Директорії відповідали: «Тут уже й чорт не розбереться в тім всім!»
‚Тут уже й чорт не розбереться в тім всім!
Характерний вислів; за спогадами Назарука.
Відозва Директорії закидала гетьманцям, що вони спокійно спостерігають «страти мирних студентів звірячими російськими офіцерами», і протиставляла «єдину, неділиму Росію» волі Української Народної Республіки.
"who can witness with equanimity the executions of peaceful students by bestial Russian officers-let him stand with the Hetman and his administration for a single, indivisible Russia"
Маланюк про листопад 1918 р. в Києві: «Все, що почувало себе на Україні “общерусским” або просто “руським”, – все це нахабно підняло голову й вивергало бруд і отрую».
Все, що почувало себе на Україні “общерусским” або просто “руським”, – все це нахабно підняло голову
Маланюк Є., с. 303–304.
Перед від'їздом із Києва на Ясську нараду з союзниками колишній царський міністр Олександр Кривошеїн на сподівання Трубецького повернутися до Москви до осені 1919 року відповів: «Ні, ми можемо повернутися туди набагато раніше, гадаю, приблизно до Різдва».
«Нет, – сказал мне А.В., – после только что совершившихся событий, мы можем вернуться туда гораздо раньше, я думаю, примерно к Рождеству».
Ясська нарада тривала 16–23 листопада 1918 року н. ст. (за загальновідомими даними), тож розмова відбулася в середині листопада, невдовзі після перемир'я. Кривошеїн поїхав разом із Мілюковим.
В аграрній комісії при гетьманові (осінь 1918) голова Ради Земян Горват понад годину повторював один аргумент і зізнався, що затягує дебати, щоб питання не розв'язалося до приходу Антанти; звичайний аргумент поміщиків: «Прийдет Entente-а и все сметет». Українці на чолі з Шеметом вийшли з комісії після грамоти про федерацію. Гетьман звелів припинити дебати й голосувати, але через кілька днів був повалений.
«Прийдет Entente-а и все сметет», — был их обычный аргумент.
Винниченко, сидячи в кабінеті гетьмана, казав українцеві-федералістові, що сам нічого не має проти федерації, але якщо говорити про неї зараз, «русские ничего не дадут впоследствии», тому треба стояти за «самостійність» до кінця; українці твердили «Хочемо самостійну Україну»; через кілька днів після грамоти про федерацію великоруські кола вже жодної України не визнавали.
они только знают твердить: «Хочемо самостійну Україну»
Селяни під Києвом казали про січових стрільців: «Святые какие-то люди идут на Киев. Они ничего для себя не желают. Всё отдают за волю народа». У СС не було військових карт — створили картографічний відділ із рисувальників, який перемальовував карти день і ніч.
„Святі якісь люди йдуть на Київ, — іноді говорили селяни. — Вони нічого для себе не бажають. Усе дають за волю народу”.
Агітатори Директорії лаяли Гетьмана як «пана», «поміщика», «генерала», «буржуя», «ворога трудового народу»; у повітрі літали фрази «земля і воля», «земля робочому народові», «геть панів поміщиків, геть куркулів, геть буржуїв!»; селяни слухали мовчки, без реакції.
Фрази „земля і воля", „земля робочому народові", „геть панів поміщиків, геть куркулів, геть буржуїв"! — так і літають у повітрі.
Фастів, мобілізація; гасла повстання проти Гетьмана.
Коли Лотоцький залишив посаду міністра після переходу гетьмана до федерації з Росією, архієпископ Євлогій серед великої радості заявив на соборі, що впав міністр — упала й автокефалія, «ми перемогли». Після проголошення федеративної грамоти всі єпископи-росіяни вітали злуку з Росією, а собор закликав народ боротися з повстанням Директорії й коритися гетьманові.
впав міністр — упала і автокефалія; ми "побідили", будемо спокійно займатися церковними справами
Друга половина листопада 1918 р.
Розклад німецьких військ, хоч і залишав Київ майже беззахисним перед петлюрівцями, викликав у російських колах неприховану зловтіху: «Что, мол, и вы, пруссаки, столь гордые железной дисциплиной ваших войск, попались; поделом вам, усердно насаждавшим у нас большевизм».
«Что, молъ, и вы, пруссаки, столь гордые желѣзной дисциплиной вашихъ войскъ, попались; подѣломъ вамъ, усердно насаждавшимъ у насъ большевизмъ»
Після універсалу Петлюри, виданого від його імені в Білій Церкві, повстанців почали називати «петлюровцами»: «Петлюра идёт на гетмана», «Петлюра призывает против немцев». Селяни казали: «Ага, теперь Петлюра идет на гетмана. Она ему покажет! Слава богу, больше не будет этой Украины». Гетьманці зображували рух як авантюру однієї людини, яку гетьман випустив із в'язниці.
«Петлюра идет на гетмана», «Петлюра призывает против немцев»
автор уривка: Винниченко (ворожий Петлюрі); середина листопада 1918.
Делегація російських правих організацій (осередки яких були й у Києві: В. Гурко, В. Демченко, П. Мілюков, О. Кривошеїн, В. Рябушинський) подала в Яссах представникам Антанти записку: «с украинцами недопустимы никакие разговоры, ибо само понятие „украинский народ“ выдумано немцами»; французький консул Е. Енно уникав слова «Україна», замінюючи його терміном «Южная Русь».
“з українцями недопустимі ніякі розмови, бо саме поняття “український народ” вигадано німцями”
Ясська конференція, листопад 1918.
За словами М. Омеляновича-Павленка, під прапори антигетьманського повстання сходилися «все недовольные режимом гетмана, все, кто так или иначе считал себя обиженным, не оценённым по заслугам, а вместе с тем немало элемента от природы беспокойного, для которого хаос и анархия были родной стихией».
“всі незадоволені режимом гетьмана, всі, хто так чи інакше вважав себе скривдженим, неоціненим по заслугах, а разом з тим чимало елементу від природи неспокійного, для якого хаос і анархія були рідною стихією”
Повстанська агітація на селі обіцяла поміщицьку землю у власність без викупу, а гетьмана називала «старорежимним генералом» і «великим землевласником»; акт федерації в селянській агітації майже не згадували.
а називаю Гетьмана „старорежимним ґенералом", „воликим зсилевласником"
Автор — колишній хорунжий Січових стрільців, у 1940 р. палкий прихильник гетьмана; текст полемічний, спрямований проти соціалістів.
Галицький діяч Я. Окуневський писав, що українці «розділилися на партії, партійки, платформи й платформочки» і, засівши як у театрі по ложах, лише критикували гетьманську владу.
розділилися земляки на партії, партійки, платформи й плятформочки й до звичайного повідьного державного будівництва не ставилися
Спогад Окуневського «Вже світає» (1927), характерний вислів доби.
Після звістки про поразку Німеччини серед біженців із Росії ходила фраза: «Немцы побеждены», а розумніші додавали: «Мы побеждены», — розуміючи, що німці підуть з України.
— Немцы побеждены, — сказали гады. — Мы побеждены, — сказали умные гады. То же самое поняли и горожане.
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Типовий обмін репліками в міських розмовах кінця 1918 року: «— Большевики придут, батенька! — Типун вам на язык, батюшка!»
— Большевики придут, батенька! — Типун вам на язык, батюшка!
Художній твір: роман М. Булгакова, очевидця подій.
Після революції в Німеччині один киянин привітав німецького солдата з поверненням на батьківщину, а той відповів: «Вітчизни більше немає, лишилася тільки рідна домівка».
«es gibt ja kein Vaterland mehr, es bleibt nur Heimat» (нет больше отечества, осталась только родина).
Переказ зі слів знайомого.
На засіданні Ради державного об'єднання Росії міністр внутрішніх справ Ігор Кістяківський заявив, що військовий міністр був відвертим зрадником: замість формування війська займався безліччю штабів і перекладом команд з російської на українську.
я слышал из уст министра внутренних дел И.А. Кистяковского, что военный министр был явный изменник
Переказ виступу. У тексті ініціали «И.А.», але міністром внутрішніх справ був Ігор Олександрович Кістяківський. Дата — орієнтовно листопад 1918 року, під час наступу Петлюри.
В останні дні гетьманату селяни казали: «Ми всі за Петлюру, ось він прийде й панів позбавить влади», але заперечували, що хочуть відокремлення України від Росії.
«Мы все за Петлюру, вот он придет и господ лишит власти». ... «Ну, это вздор, должен быть Петлюра, но должна быть и единая Россия».
Узагальнений переказ упередженого автора.
Скептиків щодо допомоги Антанти в колах російських біженців у Києві спростовували аргументами: «Хіба ви забули погрози англійців більшовикам за образу англійського посольства в Петрограді й убивство англійського офіцера?»
«Разве вы забыли угрозы англичан большевикам за тяжкое оскорбление английского посольства в Петрограде и за дерзкое убийство там английского офицера?
Ідеться про напад на британське посольство в Петрограді 31 серпня 1918 року й убивство капітана Кромі (загальновідомі дані).
До повстання долучилися лісові ватаги на кшталт загону Шабельникова (у повстанні — «Паляниця») коло Трилісів, які казали, що хочуть «наперед порахуватися з Гетьманом, а потім уже з Петлюрою»; командир СС наказав розстріляти Паляницю за грабіжницькі напади на повстанські обози.
щоб, як вони казали, „наперед порахуватися з Гетьманом, а потім уже з Петлюрою"
Автор — колишній хорунжий Січових стрільців, у 1940 р. палкий прихильник гетьмана; текст полемічний, спрямований проти соціалістів.
Агенти шульгінської «Азбуки» доносили до Катеринодара про реакцію в Києві на наказ Денікіна: «Приказ главнокомандующего произвёл потрясающее впечатление. Тысячи людей сразу осмелели. С других тысяч людей слетел украинский дурман, и они снова почувствовали себя русскими людьми…».
“Наказ головнокомандуючого викликав потрясаюче враження. Тисячі людей відразу посміливішали. З інших тисяч людей злетів український дурман, і вони знову відчули себе російськими людьми…”
Упереджене донесення білої розвідки; в українському перекладі.
Низька певність: вниз списку, з позначкою
За Цегельським, Винниченко визнав у розмові з ним, що гетьман «може був би і вдержався, якби був відразу з'єднав старшу українську інтелігенцію», і що сам він був за те, щоб вони підтримали гетьмана й утворили йому кабінет.
що Гетьман „може був би і вдержався, якби був відразу зʼєднав старшу українську інтеліґенцію. Я ... був за тим, щоб вони підперли Гетьмана й утворили йому кабінет
Рецензія-полеміка І. Кедрина (1962–1963) на спогади Л. Цегельського «Від легенд до правди» (1960); Кедрин виправляє Цегельського з позицій прихильника УНР. Розмову переказано через 20 років після подій; Кедрин загалом сумнівається в дослівності діалогів Цегельського.
Цегельський приписував Винниченкові слова: «Старий Грушевський пошився в соціялісти-революціонери, а Чикаленки, Єфремови та Ніковські в соціялісти-федералісти! Чи можна придумати більше безглуздя?»; Кедрин вважає таку розмову восени 1918 р. «абсолютно неможливою».
‚Старий Грушевський пошився в соціялісти-революціонери, а Чикаленки, Єфремови та Ніковські в соціялісти-федералісти! Чи можна придумати більше безглуздя?"
Рецензія-полеміка І. Кедрина (1962–1963) на спогади Л. Цегельського «Від легенд до правди» (1960); Кедрин виправляє Цегельського з позицій прихильника УНР. Позначено як сумнівне; Кедрин спростовує й приписуване Винниченкові «Православіє ми скасуємо!».
Службовий кабінет ген. Осецького (начальника залізничної охорони) містився на Золотоворітській площі; там відбулася «політична й фінансова» нарада втрьох: Шаповал, Осецький і полк. В. Павленко.
Побачення було призначено у тон, Осецького в його службовому кабінеті на Золотоворотській площі
Соціал-демократи в Києві створили революційний комітет на чолі з В. М. Чеховським (згодом першим прем'єром Директорії) зі штабом у шкільному будинку на Степанівській вулиці.
Headquarters were established in a school building on Stepanivska Street
Після перемир'я в листопаді 1918 року фотографія на розі Хрещатика й Лютеранської змінила вітрину: Вільгельм, Гінденбург і Людендорф зникли, а поруч із гетьманом з'явилися Пуанкаре, Фош та інші французи з написом «добро пожаловать».
Исчезли и Вильгельм, и Гинденбург, и Людендорф ... А с ним рядом – Пуанкарэ, Фош и другие именитые французы с надписью: «добро пожаловать».
Перемир'я в Комп'єні — 11 листопада 1918 року; Грамоту гетьмана про федерацію з Росією видано 14 листопада.
Польська торгова палата відкривається в Києві на початку листопада 1918 року; для першого товарообміну передбачено мануфактурні й вовняні товари та цигаркового паперу з Польщі в обмін на цукор і крупи з України.
Польская торговая палата открывается въ Кіевѣ въ первыхъ числахъ ноября.
Читано з зображення. Точний день відкриття не вказано: «в перших числах листопада».
Засідання «військової комісії» Національного союзу (підготовка повстання) відбулося в кабінеті автора в приміщенні сільськогосподарського кооперативного «Централу» на Прорізній вулиці, № 19; були присутні Винниченко, ген. Осецький, полковник Генштабу Тютюнник (начальник оперативного відділу), полковник Є. Коновалець і начальник його штабу А. Мельник.
Засідання було призначене у мене в кабінеті, в помешканні сільсько-господарського "Централу" на Прорізній вулиці чис. 19
Дата — початок листопада 1918.
Об'єднана таємна нарада про повстання відбулася в редакції газети «Нова Рада»; були С. Єфремов, А. Ніковський, К. Мацієвич (соц.-федералісти), Винниченко, В. Садовський (соц.-демократи), Швець (Селянська спілка), Шаповал (есери), особисто запрошені. Соц.-федералісти й Садовський виступили проти, побоюючись «більшовизму» й погромів.
Було призначено обʼєднане секретне засідання в редакції "Нової Ради"
Початок листопада 1918.
В Українському клубі був швейцар — високий чернігівець у великій сірій шапці, який знав усіх українських діячів; вхідні двері виступали будкою в сіни, поруч стояли вішалки; у сінях же були двері контори, що наймала у власника будинку (дві кімнати), з табличкою.
Поговорив де-що з швейшаром, високим чорнигівцем у великій сивій шапці
Ворзель — дачне селище під Києвом: близько 50 дач у лісі, розгородженому на окремі садиби, гарні будиночки в гущавині високих сосен і білих беріз; чути, як проходять потяги. Населення — поголовно «загальноросійське» (з Києва) і, за автором, чорносотенне, що лаяло українців.
Ворзель - дачна осада. Дач з 50 в лісі, розгороженому на окремі садиби
Оцінка населення — автора.
Зала I–II класу вокзалу в Боярці наприкінці листопада 1918 р. була заповнена натовпом повстанців, серед яких миготіли «подозрительные лица», схожі на карних злочинців; мешканці селища вночі нікого не впускали, забарикадувавшись засувами й віконницями. Марголіна прихистив студент-технік у дачному будиночку біля вокзалу.
Вскоре мы очутились в столь нам знакомом, но на сей раз неузнаваемом «зале I—II класса» боярского вокзала.
автор уривка: Марголін.
Дніпром від Києва до Трипілля близько 50 верст, по прямій трохи більше сорока; за 7–8 верст від Трипілля вгору за течією — дачне селище Плюти, одне з улюблених місць літнього відпочинку киян. Повстанці затримали всі пароплави й відвели їх у Плюти під охорону козачого роз'їзду.
находится дачный поселок Плюты, одно из излюбленных мест летнего пребывания киевлян
автор уривка: Марголін.
Під час облоги Києва (листопад–грудень 1918) січові стрільці вели бої з Інструкторською школою старшин, двічі наступали на Червону Корчму; згадуються місця: Боярка, Хотів, Феофанівський і Голосіївський монастирі, Мишоловка, Чабани, Гвоздів, Гатне.
Бої з Інстр. Школою Старшин. Другий наступ на Червону Корчму. Роззброєння німців у Василькові. Дорога на Київ.
Анотація бібліографії до спогадів А. Крезуба «Облога Києва» (ЛНВ 1928).
У другій половині листопада 1918 р. у Ворзелі випав сніжок; уночі тужливо шуміли сосни, по молодому снігу чорніли протоптані стежки; вітер струшував сніг із дерев.
Випав сніхок. В ночі якось тужно шуміли сосни ... Чорніли лише стежки, протоптані по молодому снігу
У день, коли автор ходив до Неїла (листопад 1918 р.), над вечір почав накрапати дощ і віяв холодний осінній вітер.
Почав накрапати дощик, віяв холодний осінній вітер
Автор приїхав до Києва 16 листопада 1918 р.; ця подія відбулася кількома днями пізніше (імовірно, 18–20 листопада), точну дату в тексті не вказано.
У день наступу під Жулянами стояв міцний мороз, хрустіли замерзлі калюжі, в офіцерів, що залягли в ланцюг, мерзли руки.
Моровъ крѣпкій. ... Подъ ногами хрустятъ вамервшія лужи.
printed page; Кінець листопада 1918.
На засіданні Юридичного товариства (Правниче Товариство) була доповідь про гетьманську владу і сейм; Донцов, який обстоював історичність гетьманської влади, опинився в меншості як «реакционер»; обраний до комісії з основних законів.
Був на засіданні Правничого Товариства. … Був реферат про гетьманську владу і про сойм.
Звістки про події в Києві швидко розходилися по Україні; багато українців тікали з міста, а селяни масово йшли до повстанського війська й озброювалися німецькою зброєю.
багато українців втікали з Києва, лави повстанчих військ блискавично зростали
Український військовий революційний комітет у Києві під час повстання намагався спростовувати гетьманські роз'яснення, доводячи, що повстало все українське суспільство, а не «Петлюра со своими петлюровцами».
Украинский военный революционный комитет в Киеве, с своей стороны, также старался опровергнуть гетманские разъяснения
автор уривка: Винниченко.
Резолюція листопадового з'їзду землевласників зазначала, що запас земель для розподілу між хліборобами становить 700 тисяч десятин.
Разом запас земель досягає 700 тисяч десятин
загальнодержавне.
Український «Союз хліборобів-власників» виник унаслідок розколу київського «Союза хлеборобов собственников» у листопаді 1918 р.; разом із партією хліборобів-демократів він відрядив М. Міхновського до Кременчука до полковника Болбочана з пропозицією поповнити його армію добровольцями-хліборобами.
ново-організованого українського „Союза хліборобів власників", який повстав у наслідок розколу київського „Союза хлІборобовь собственниковь" у падолисті минулого року
У Києві надавали великого значення запрошенню до Ясс, туди прагнули багато хто, особливо ті, хто не був обмежений у коштах; від Протофісу поїхали М. В. Савич, відомий київський діяч В. М. Демченко (голова бюро з'їзду гірничопромисловців півдня Росії), М. Ф. Дітмар і В. П. Рябушинський, який нещодавно зняв мундир.
Вообще въ Кіевѣ придавали большое значеніе полученному приглашенію и стремились туда очень многіе въ особенности изъ тѣхъ, кто не стѣснялся въ средствахъ.
15 листопада 1918 року генерал Бертело виклав генералові Щербачову план Антанти: союзні (переважно французькі й грецькі) сили приблизно з дванадцяти дивізій мали ввійти в Україну через Одесу й зайняти простір від Дону на сході до Києва на півночі та Бессарабії на заході, підтримуючи порядок під час евакуації німців.
an Allied (mostly French and Greek) force of some twelve divisions would soon enter the Ukraine through Odessa and thence move into a large area stretching from the Don on the east to Kiev on the north
Есей Дж. Брінклі. План так і не здійснився; категорія — задум, а не подія.
Автор пише, що восени 1918 року «Протофіс» прямо вимагав від гетьмана злуки України з білою Росією, а Скоропадський вагався між Українським національним союзом і російськими колами.
„Протофіс" (промисл, торгівля, фінанси), що складався переважно з москалів, зажадав просто від гетьмана злуки України з білою Росією
Політична оцінка автора.
За словами автора, федеративну грамоту гетьмана в публічних зібраннях і приватних розмовах засуджували й поступові представники національних меншин Києва — поляки, німці, євреї і навіть «малороси».
з тим актом Скоропадського не погоджувалися та його осуджували в публічних зібраннях і приватних розмовах чесні і поступові представники національних меншин — поляки, німці, жиди, навіть малороси
У листопаді 1918 року нарком закордонних справ РСФРР Чичерін був навіть готовий вести переговори з Директорією в Києві, що дратувало Затонського і Георгія П'ятакова.
Chicherin, the Russian Commissar for Foreign Affairs, was even prepared to deal with the Directory in Kiev-much to the annoyance of Zatonskyi and Piatakov
Есей про КП(б)У, імовірно Дж. Решетар. Директорія увійшла до Києва лише 14 грудня 1918 р., тож формулювання автора неточне.
У Києві при ЦК УСДРП було створено Український військово-революційний комітет на чолі з Винниченком для координації повстанських дій у місті (М. Авдієнко, В. Чеховський, А. Писоцький, М. Галаган, З. Висоцький, Н. Завгородній, М. Марченко).
Антонов-Овсеенко В. Записки о гражданской войне, т. 3, с. 118.