Лютий: без точного дня

Узимку 1918 р. митрополита Київського Володимира було звірячо вбито в Києво-Печерській лаврі; митрополією тимчасово керував преосвященний Никодим.

еще зимой митрополит Владимир был зверски убит в Киево-Печерской Лавре.

Цілий тиждень тривали запеклі бої; кулі й шрапнель літали вулицями й скосили чимало жертв серед населення.

Цілий тиждень ішли завзяті бої; кулі й шрапнелі літали по вулицях і скосили чимало жертв з поміж населення.

Друга половина січня ст. ст. (кінець січ. — початок лют. н. ст.).

Центральна Рада засідала під найжорстокішою канонадою; більшовицькі гармати намацали будівлю Педагогічного музею й били по ній та околицях, тож із головних дверей іноді не можна було вийти — пробиралися двором і бічними вулицями.

Часами не можна було вийти з головних дверей : большевицькі гармати намацали будинок Педагогічного Музею й били по ньому

Більшовицький бронепотяг обрав ціллю шестиповерховий будинок проф. Грушевського, що стояв, як вежа, на високому пагорбі, і бив по ньому, доки будинок не загорівся й не перетворився на руїни. Жертвами гранат по всьому місту стали кілька сотень людей.

Большевицький панцерний поїзд вибрав собі ціллю шостиповерховий будинок проф. М. Грушевського, що стояв мов башта на високому горбі

Кінець січня ст. ст. 1918.

Під час бомбардування до Чикаленка прибіг О. Олесь: снаряд, що влетів у вікно, убив на місці його приятеля Хороманського, у якого він гостював, коли Олесь вийшов у іншу кімнату закурити.

коли вийшов у другу кімнату зробити пигарцу, то в той час у вікно влетів знаряд і на місці убив Хороманського

У тексті «лікар Хороманський»; в іменному покажчику — «Хороманський (ветеринар)».

Міська дума і російське населення припинили страйк, і в Києві знову з'явилися світло й вода; міський голова есер Рябцов вітав більшовиків, але вони скасували Думу й передали її функції Раді робітничих депутатів.

Мійсьа дума, як і все московсько населення перестали страйкувати і в Київі зявилося світло і вода.

Коли більшовики під командою Муравйова вступили до Києва, голова Київської міської думи, правий есер і ненависник більшовизму, вітав їхній вступ як момент «воссоединения единого русского пролетариата».

голова Київської думи, правий есер і ненависник большевизму, вітав вступ большевиків у Київ як момент „возсоединенія единаго русскаго пролетаріата"

Ім'я міського голови не названо (Є. Рябцов). Близько 26 січ. ст. ст. / 8 лют. н. ст. 1918. Інтерпретація «читай: єдиної неділимої Росії» — авторська.

Іншою ціллю більшовицької артилерії був високий гарний будинок Грушевського на Паньківській вулиці, збудований в українському стилі; кілька снарядів влучили в нього, і він згорів. Багато інших будинків постраждало від бомбардування.

високий гарний будинок голови Центральної Ради Михайла Грушевського на Паньківській вулиці, який був побудований в українському стилі. Кілька пострілів влучили в цей будинок і він загорівся

Уже в лютому 1918 р. почалася панічна евакуація більшовиків: червоногвардійці тікали на схід і північ на автомобілях і підводах, навантажених награбованими речами.

червоноґвардійці тікали на схід і північ самоходами і підводами, наладованими награбованими речами

Місяць в автора, імовірно, за ст. ст. (кінець лютого н. ст.).

Одного ранку бій точився недалеко від будинку Центральної Ради; кулі влучали в скляний купол, над залою засідань сипалося скло, але депутати не покидали місць; М. Грушевський підвів очі, посмикав бороду й сказав: «Будемо провадити нашу роботу далі».

коли кулі падали на склянну баню, й над залею засідань сипалося розбите скло, — посли не кидали своїх місць.

Ілько Гаврилюк, «З величнього минулого» (спогади члена Всеросійських Установчих зборів від Херсонщини, написані до 10-річчя IV Універсалу, бл. 1928). Хронологію в мемуарі стиснуто й місцями зміщено. Дата: дні січневого повстання (кінець січня – початок лютого 1918 н. ст.).

Після захоплення Києва більшовиками в лютому 1918 р. національну автономію меншин негайно скасували, а єврейське міністерство вигнали з його приміщення.

національна автономія меншостей була негайно скасована і жидівське міністерства вигнано з його приміщення

Автор — Соломон Гольдельман, діяч «Поалей Ціон», член Малої Ради, згодом урядовець Директорії; праця написана в 1960 р. в Єрусалимі (видання НТШ, Мюнхен, 1967) і спирається на мемуари Зільберфарба, Ревуцького та звіт Національного секретаріату.

Протягом п'яти тижнів, коли більшовики сиділи в Києві, вони пограбували єврейське міністерство, зайняли його приміщення, знищили архіви й заявляли євреям, що «національна автономія є вигадка буржуазії».

протягом тих п'ятьох тижнів кризи, коли російські загарбники сиділи в Києві, «пограбували жидівське міністерство, зайняли його хату, знищили його архіви», також натякнули жидам, що «Національна автономія є власне вигадка буржуазії»

Цитата з книжки міністра М. Зільберфарба (Київ, 1920).

Після відходу з Києва на початку лютого 1918 року український уряд перебував у Житомирі, а зв'язок між ним і делегацією в Бересті був дуже утруднений.

після відходу з Києва на початку лютого 1918 р., перегрупувалися — ситуація ще ускладнилася тим, що звʼязок поміж Українським Урядом (в Житомирі) і делєґацією (в Бересті) був дуже утруднений

В останні дні бомбардування тривала міністерська криза: Винниченко пішов, його змінив поміркований есер Голубович; Рада засідала в підвалі Педагогічного музею і розглядала законопроєкти.

Рада засѣдала (въ подвалѣ Педагогическаго музея) и разсматривала какіе-то законопроекты

printed page 205

Під час першого приходу більшовиків було самочинно розстріляно київського митрополита Володимира; говорили також про розстріл генерала М. І. Іванова, але це виявилося міфом.

Тогда же былъ самочинно, гнусно и безсмысленно разстрѣлянъ кіевскій митрополитъ Владиміръ. Говорили также о разстрѣлѣ генерала Н. I. Иванова, но это оказалось мифомъ.

printed page 206; чутка про Іванова — хибна

У період більшовицького панування (лютий 1918) автор, гуляючи Володимирською гіркою, щодня натрапляв на нові трупи, розбризкані мізки й свіжі калюжі крові біля стін Михайлівського монастиря і на узвозі між монастирем і водогінною вежею.

выходя гулять на Владимирскую горку, я каждый день натыкался на новые трупы ... свѣжія лужи крови у стѣнъ Михайловскаго монастыря и на спускѣ между монастыремъ и водопроводной башней

printed page 83; 8 лют. – 1 березня н. ст.

Від обстрілу в сусідньому з Дорошенком будинку було вбито молоду жінку з дитиною, у наступному — смертельно поранено цілу родину; канонада тривала десять днів.

Неужели из этих самых пушек была убита в соседнем доме молодая женщина с ребенком, а в следующем смертельно переранена целая семья?

автор уривка: Дорошенко

Після поразки вірних уряду військ Центральна Рада й міністри втекли з Києва до Житомира, але там Раду прийняти відмовилися, і її члени роз'їхалися хто куди.

то Рада и министры бѣжали въ Житомиръ. Однако въ Житомирѣ отказались принять Раду и члены ея разъѣхались въ разныя стороны.

Твердження про відмову Житомира й розпорошення Ради — оцінка німецького автора; дата — лютий 1918 р. за контекстом.

Під час облоги український уряд фактично зник: на засідання в кабінеті військового міністра Немоловського приходили лише прем'єр Голубович, Христюк (внутрішні справи), Ткаченко (юстиція) і колишній військовий секретар Порш; решта семеро міністрів зникли.

meetings held in war minister Nemolovsky's office were attended only by Prime Minister Holubovich, Khristiuk (interior), Tkachenko (justice), and the former secretary for military affairs, Porsh.

Поки більшовики три тижні тримали Київ, уряд Ради не мав столиці; у Житомирі міська рада ухвалила резолюцію з вимогою, щоб рештки уряду їхали деінде.

While the Bolsheviks held Kiev for three weeks the Rada Government was without a capital. Upon arriving in Zhitomir the remnants of the Rada's cabinet were greeted with a city council resolution which instructed them to go elsewhere.

Після взяття Києва Муравйов, поведінка якого набула психопатичного характеру, прагнув викорінити в місті будь-які сліди української влади й національної свідомості; уряд УНР відступив до Житомира і Сарн.

sought to extirpate every vestige of Ukrainian rule and national consciousness in Kiev. The government of the Ukrainian People's Republic (the Rada) retreated to Zhytomyr and to Sarny

Есей про КП(б)У, імовірно Дж. Решетар; оцінка автора.

Артилерійський обстріл Києва більшовиками мав катастрофічні наслідки: центр міста зазнав величезних пошкоджень, постраждала значна кількість мирних мешканців. Єфремов писав, що такого побоїща Київ не знав від часів татаро-монгольської навали.

Артилерійський обстріл мільйонного міста мав катастрофічні наслідки, центр зазнав величезних ушкоджень, постраждала й значна кількість мирних жителів

Автор статті: Владислав Верстюк. Обстріл кінець січня 1918 ст. ст. (початок лютого н. ст.).

Під час більшовицької окупації в січні–лютому 1918 р. більшість діячів української культури була змушена виїхати з Києва.

Більшовицька окупація України у січні — лютому 1918 р. завдала значної шкоди літературномистецькому процесові. Більшість діячів української культури була змушена виїхати з Києва.

Більшовики вбили журналіста й письменника І. Пугача (псевдонім Біленький) та актора «Молодого театру» О. Грушенка, поранили актрису А. Смереку (Баглій); лише випадок урятував від розстрілу письменницю В. О'Коннор-Вілінську і художника П. Холодного.

Більшовиками були вбиті журналіст, письменник і політичний діяч І. Пугач (літ. псевд. Біленький), актор "Молодого театру" О. Грушенко, поранена актриса А. Смерека (Баглій)

Наприкінці лютого 1918 р. війська Центральної Ради разом із німцями повернулися до Києва; березень–квітень 1918 р. автор вважає найплідніший період діяльності уряду УНР у фінансуванні освіти й культури.

Уже наприкінці лютого 1918 р. війська Центральної ради разом з німцями повернулися до Києва.

Фактично українські війська увійшли до Києва 1 березня 1918 р. (н. ст.).

Безробіття в Києві росте: за 15 днів січня Міська біржа праці зареєструвала 2876 чоловіків і 730 жінок безробітних (пересічно 240 на день); у лютому біржа працювала 12 днів і зареєструвала 2235 чоловіків і 655 жінок.

зареєструвала 2,235 чол. 655 жінок безробітних

Читано з зображення. Дані за січень і лютий 1918 з «Рабочей жизни».

Мешканці двору на Інститутській вулиці, де містилася редакція «Нової Ради», два дні відбивали напад більшовиків, влаштувавши укриття з великих рулонів газетного паперу й стріляючи з-за них із гвинтівок; більшовики стріляли з гвинтівок і навіть із кулемета, але нічого не змогли вдіяти й самі втекли.

мешканці того двору два дні одбивали напад большевиків, поробивши собі прикриття з великих сувоїв редакційного паперу й стріляючи зпоза них з рушниць

Автор: «всем киевлянам, наверно, памятна».

Коли Червона гвардія Муравйова захопила Київ, уряд УНР виїхав до Житомира; Винниченко з ним не поїхав, а під чужим прізвищем, дещо змінивши зовнішність, виїхав із дружиною на південь України і зупинився в Бердянську; повернувся до Києва після вигнання більшовиків і повернення Центральної Ради.

не поїхав з урядом до Житомира, а під чужим прізвищем, змінивши дещо зовнішність, виїхав з дружиною на південь України

примітка редактора

Наступного дня після зайняття Києва більшовицький Ревком призначив комісарів до всіх українських міністерств; до міністерства продовольчих справ (яким керував автор) — чернігівця Андрія Гриневича, однокашника автора по гімназії; він почав із промови перед службовцями проти «буржуазного націоналізму».

На другий же день після заняття Києва, большевицький Ревком визначив комісарів до всіх українських міністерств

Якось уночі до будинку з підпільною молочарнею під'їхала вантажівка з червоногвардійцями й будинок оточили; автор утік через вікно в садок, потім через незабудовану ділянку на бічну вуличку й далі на південну околицю Києва до знайомого робітника біля Деміївки.

Коли одної ночі до будинку, в якому містилася моя молочарня, підʼїхало тягарове авто з червоноґвардійцями і будинок був оточений

За першої більшовицької влади в Києві на Хрещатику та інших головних вулицях розстрілювали людей, яких більшовицькі донощики «впізнавали» як контрреволюціонерів або які мали при собі будь-які українські посвідки; старшин виволікали з домів на вуличну розправу.

Стріляння на вулиці, на Хрещатику та інших головних магістралях, людей, в яких большевицькі конфіденти "пізнавали" контрреволюціонерів, чи які мали будь-які українські посвідки

Лютий 1918 року.

Увечері до Центральної Ради з житомирської дороги прийшов полк полковника Петрова (Петріва) з величезним обозом продовольства, зброї й набоїв; його вітали Б. Мартос (від уряду), М. Левицький (від Ради) й автор (від Установчих зборів); полковник сказав, що вийшло вдвічі більше, але половина нерішучих розбіглася дорогою.

Ішов полк під командою полковника Петрова з величезним обозом провіянту, зброї й набоїв. Полк ішов до Центральної Ради, як до Меки української

Ілько Гаврилюк, «З величнього минулого» (спогади члена Всеросійських Установчих зборів від Херсонщини, написані до 10-річчя IV Універсалу, бл. 1928). Хронологію в мемуарі стиснуто й місцями зміщено. Імовірно, полк ім. Гордієнка полк. Всеволода Петріва; дата — кінець січня/початок лютого 1918 н. ст.

На Фундуклеївській автор зустрів Лизанівського; члени партії, що залишилися в місті, таємно зібралися на приватній квартирі в Приходька й вирішили частину людей залишити для конспіративної роботи, решті за можливості тікати; автор наступного дня, змінивши зовнішність, виїхав до Одеси.

наші товариші по партії вирішили таємно зібратися на приватній квартирі в п. Приходька.

Ілько Гаврилюк, «З величнього минулого» (спогади члена Всеросійських Установчих зборів від Херсонщини, написані до 10-річчя IV Універсалу, бл. 1928). Хронологію в мемуарі стиснуто й місцями зміщено.

Після 26 січня більшовики без суду вбивали російських офіцерів, які лишилися в місті, витягаючи їх із готелів і приватних квартир; улюбленим місцем страти був Маріїнський парк, який іронічно називали «штаб Духонина»; страчували також на майданчику перед Палацом і на Олександрівському узвозі.

потащили несчастныхъ офицеровъ буквально на убой въ «штабъ Духонина» — ироническое названіе Маріинскаго парка — излюбленное мѣсто казни, гдѣ погибли сотни офицеровъ

printed page 77; кінець січня – лютий ст. ст. (8 лют. – 1 березня н. ст.)

Зайнявши Київ на кілька тижнів, більшовики розгромили міністерства, анулювали українські гроші, нещадно переслідували українських націоналістів; національно-персональну автономію фактично скасовано. Приміщення єврейського міністерства, як і великоруського, було зайняте більшовицькими установами й частково розгромлене; польське міністерство залишилося, але при ньому призначено комісара-поляка-більшовика.

министерства были разгромлены, украиневя день-ги аннулированы, украинсне нац!оналисты безпощадно пресл$-довались

За даними Статистичного бюро міської управи, за січень–лютий 1918 р. кількість убитих, похованих у звичайному порядку і в трьох братських могилах (у Маріїнському парку, на Байковому кладовищі та у Видубицькому монастирі), становила 1286 осіб; поранених, розміщених у київських лікарнях, — 822.

кількість «вбитих, похованих у звичайному порядку та в 3 братських могилах у Маріїнському парку, на Байковому цвинтарі та у Видубецькому монастирі»сягала 1286 осіб

Першоджерело: Статистический бюллетень по городу Киеву / Статистическое бюро Киевской городской управы. 1918. Вып.1: январь–февраль–март. С.32. Дані ґрунтуються на звітах духовенства.

За метричними записами Синагоги — щонайменше 86 жертв серед євреїв: 37 загинули 18–25 січня ст. ст.; 27–30 січня — 8 (зокрема георгіївський кавалер Лейзер Гершков Боярський, голова Союзу євреїв-воїнів Іона Якович Гоголь, лікар Наум Саулович Рахліс); 28–30 січня в лікарнях померли 15 (10 невпізнаних); 7 загинули в лютому; 21 убитий у березні — можливо, самосуди над євреями за нібито допомогу більшовикам.

можемо знайти інформацію про щонайменше 86 жертв з-поміж євреїв. З них 37 загинули 18–25 січня; 27-30 січня – 8 осіб

Джерело в статті: «Список евреев Киева, погибших во время погромов и военных конфликтов в 1917–1919 гг.» (hadashot.kiev.ua). Березневі вбивства як самосуди — припущення автора.

Генерал Яків Гандзюк, командир I Українського корпусу, разом з начальником штабу корпусу генералом Я. Сафоновим прибув наприкінці січня 1918 р. до Києва по вказівки Генерального Секретарства; тут обох було схоплено більшовиками й розстріляно.

Разом з начальником штабу корпусу генералом Я. Сафоновим наприкінці січня 1918 р. прибув до Києва, щоб дістати вказівки Генерального Секретарства; тут вони були схоплені більшовиками і розстріляні.

Автор: 'убит в январе 1918 года большевиками'; подробиці в редакторській виносці. 'Кінець січня' імовірно за ст.ст. (початок лютого н.ст.), тобто під час захоплення Києва Муравйовим.

За словами Скоропадського, більшовики з'явилися в Києві лише 21 січня 1918 р., а не в листопаді 1917 р., завдяки тому, що його корпус утримував залізниці Шепетівка—Козятин—Вапнярка.

если большевики появились в Киеве лишь 21-го января 1918 года, а не в ноябре, то причиною тому мой Корпус

Дата автора (ст.ст., = 3 лют. н.ст.) не збігається з редакторською: Київ узято військами Муравйова 26 січ. (8 лют.) 1918; 21 січня може стосуватися початку штурму/обстрілу.

Разом із будинком Грушевського згоріли його величезна бібліотека і цінна збірка історичних та етнографічних предметів і рукописів; московська інтелігенція Києва «з приємністю» зустріла цю звістку.

Вся московська інтеліґенція з приємністю стрінула звістку про знищення будинку Грушевського

Оцінка автора.

Наступного ранку після взяття Фролівського монастиря піхота закінчувала очищати Поділ, а надвечір Київ був очищений від повстанців; стрільці повернулися до казарм на Вознесенському узвозі.

Рано гармаші навʼязали звʼязок із піхотою, яка кінчила очищувати Поділ над Дніпром. Надвечір Київ був очищений від большевиків.

Точний день не названо; йдеться про кінець січневого повстання (близько 4 лютого 1918 року за новим стилем).

Автор згадує, що під час першої більшовицької навали московські «товариші» вирізували українських дітей у самій столиці, і тепер українські вояки не перебирали засобами відплати.

Після того, як московські „товариші" вирізували українських дітей у нас, у нашій столиці

Згадка про терор військ Муравйова в Києві наприкінці січня — у лютому 1918 р.; оцінка автора, без деталей.

Автор згадує, що в лютому 1918 року росіяни в Києві урочисто й сердечно вітали більшовицького командувача Муравйова під час вступу його військ до міста.

В памʼяті всіх було, як усі росіяни вітали урочисто і сердечно большевицького команданта інвазійних військ Муравйова при вступі до Києва.

Узагальнення автора; Муравйов увійшов до Києва 26 січня (8 лютого) 1918 р.

Під час повторного виступу київські комуністи наступали прямо на Центральну Раду й зайняли університетський сад, частину Фундуклеївської біля Хрещатика й кав'ярню на Великій Володимирській за два квартали від Ради; їх відкинули січові стрільці.

в їхніх руках уже був університетський сад, частина Фундукліївської біля Хрищатика й одна кавярня на Великій Володимирській - у двох кварталах від Центральної Ради.

Ілько Гаврилюк, «З величнього минулого» (спогади члена Всеросійських Установчих зборів від Херсонщини, написані до 10-річчя IV Універсалу, бл. 1928). Хронологію в мемуарі стиснуто й місцями зміщено. Хронологія неясна: автор розміщує цей епізод після відходу українських частин за Дніпро.

Актори Молодого театру Гнат Юра, Олекса Ватуля та інші були в Києві свідками терору «муравйовщини» і розповідали про масові арешти та нічні розстріли.

Вони ж були свідками господарювання й терору "муравйовщини" ... їхні розповіді про масові арешти, про нічні розстріли, про терор розвіювали приманливі обіцянки

«Муравйовщина» — більшовицька окупація Києва військами М. Муравйова наприкінці січня — лютому 1918 року. Переказ, записаний автором.

Актриса Молодого театру Олімпія Добровольська з жахом згадувала страхіття, що відбувалися в університетському анатомічному павільйоні під час першого нашестя більшовиків під командуванням Муравйова.

Минаючи університетський анатомічний павільйон, Добровольська задрижала та з великим хвилюванням стала шепотіти про страхіття, що відбувались у тому приміщенні в часах першого нашестя більшовиків під командуванням Муравйова.

Спогад, переказаний автором під час прогулянки в лютому 1920 року; що саме відбувалося в павільйоні (імовірно, туди звозили тіла розстріляних), автор не уточнює.

Автор називає запрошення німців есерівським урядом В. Голубовича першою іноземною інтервенцією в Україну.

першою було запрошення Німців с.-р. правительством В. Голубовича

Оцінка автора; Берестейський мир — лютий 1918 р.

Евакуйована до Житомира Мала Рада засідала без представників національних меншин, які туди не прибули; там ухвалили кілька законів, спрямованих проти меншин, особливо єврейської.

Тут Центральна (Мала) Рада засідала без представників національних меншостей, які до Житомира не прибули ... Було ухвалено кілька нових законів, які були скеровані проти меншостей, а жидівської особливо.

Подія поза Києвом; точних назв законів автор не наводить.

Коли Центральна Рада ухвалювала мир із Центральними державами, єврейські представники (крім Бунду) голосували з українцями, але їхні промови із застереженнями так схвилювали публіку на галереї, що голова Ради Михайло Грушевський велів очистити галерею.

що голова Ради, усіма шанований старий професор Михайло Грушевський велів очистити галерею від публіки

Дата засідання не вказана (за кілька тижнів після Четвертого універсалу).

За автором, Червона армія після захоплення Києва протягом двох тижнів розстріляла до 5 тисяч колишніх російських офіцерів, які залишалися в місті нейтральними.

Червона армія, потім, зайнявши Київ, на протязі двох тижнів розстріляла до 5.000 цих "нейтральних" був. російських старшин.

Оцінка автора, цифра не перевірена; йдеться про терор після 8–9 лютого 1918 р.

На мостах через Дніпро навіть не поставили кулеметів, і більшовики непомітно перейшли міст і серед білого дня без бою зайняли Печерськ, зупинившись біля палацу Кабінету міністрів; наступного дня штаб їх витіснив.

навіть на мостах не поставили кулеметних відділів і большевики ... непомітно перейшли міст і посеред білого дня без бою заняли Печерськ, спинившись коло самого палацу Кабіноту Міністрів.

Закон про соціалізацію землі ухвалювали, коли шрапнель гармат із того берега Дніпра вже обсипала дах будівлі Центральної Ради; гармати належали українським військовим частинам, що перейшли до більшовиків.

шрапнель гармат з того боку Дніпра обсипала дах будинку хуторянки-Центральної Ради

Кінець січня ст. ст. 1918 (≈ початок лютого н. ст.). Будівля Ради — Педагогічний музей на Володимирській (у тексті не названо).

Більшість більшовицького війська під час взяття Києва становили українські солдати — полки імені Дорошенка, Сагайдачного, що стояли в Києві; латиші й росіяни лише командували.

оті наші полки імени Дорошенків, Сагайдачних, що стояли в Київі, вони нас тягли за коси й били чобітьми в спину. Лотиші й руські тільки керували ними

Оцінка автора; кінець січня ст. ст. 1918.

Майже тиждень на вулицях і в околицях Києва тривав жорстокий бій; гармати гриміли без перерви над «омертвілим від жаху містом»; вулиці, мов градом, були всипані шрапнельними кулями.

Майже тиждень на улицях і в околицях Київа тягся жорстокий бій. Гармати грохотіли без перестанку над замертвілим від жаху містом. Вулиці, як грядом, були всипані кульками шрапнелів

Бл. 15–25 січня ст. ст. (28 січ. – 7 лют. н. ст.) 1918. precision фактично ~тиждень.

Після кількох днів бою загони Муравйова вдерлися до Києва з боку Микільської Слобідки; уряд УНР із вірними частинами відступив на Житомир. У Святошині автор зустрів частини Слобідського коша, що відступали, і самого Петлюру.

увірвались після кількаденного бою до української столиці від Микольської Слобідки. Наш уряд ... вийшов з Києва, відступаючи на Житомир

Вступ більшовиків 26 січ./8 лют. 1918.

На станції Святошин стояли кілька покинутих гармат без замків. Начальник станції таємно показав уночі, де закопано замки; гармаші відкопали їх і позиченою парою коней поставили гармату на заставу біля залізниці на Коростень.

На станції у Святошині стояло кілька покинутих гармат, але без замків.

Перед вступом до Києва більшовицькі війська окопалися над річкою Ірпінь; батарея СС вивантажилася з вагонів у Бучі й далі на Київ ішла вже пішим порядком.

Большевицькі війська окопалися над річкою Ірпень, щоб там загородити дорогу українським військам у поході на Київ.

За першої більшовицької влади кияни вперше побачили озброєних «від ніг до зубів» латишів і китайців із червоними зірками — ударні частини харківського «українського» уряду; тоді ж уперше почули імена Лаціса й Петерса.

кияни побачили вперше з червоними зорями озброєних від стіп до зубів латишів і китайців

Станцію «Київ-Другий» семеро на чолі зі старшиною Чорним обороняли гарматою й кулеметами дев'ять діб майже без сну й їжі; напередодні відходу з Києва двох було вбито, Чорного тяжко поранено, і їх доставили до лікарні непритомними.

стація „Київ-Другий", охоронявся лише сімома людьми. Ці семеро героїв ... на чолі із старшиною Чорним, боронили стацію гарматою й кулеметами цілих девять діб

Ілько Гаврилюк, «З величнього минулого» (спогади члена Всеросійських Установчих зборів від Херсонщини, написані до 10-річчя IV Універсалу, бл. 1928). Хронологію в мемуарі стиснуто й місцями зміщено.

Муравйов обстрілював Київ важкою артилерією; його сили в кілька разів переважали сили Центральної Ради, тож українське військо й уряд мусили залишити Київ і відійти на Житомир.

Муравйов бомбардував Київ важкою артилерією. Сили Муравйова в кілька разів перевищували сили Центральної Ради. Українське військо і влада були змушені залишити Київ і відійти на Житомир.

Обстріл і відступ — кінець січня — початок лютого 1918 року (н. ст.).

Мартос залишився в Києві й бачив, як до міста вступали червоні війська: росіяни-солдати в російських одностроях і червоногвардійці в шкіряних куртках.

Автор цих рядків залишився в Києві і був свідком вступу червоних військ до столиці України. Це були росіяни, солдати в російських уніформах, і червона Гвардія у шкіряних куртках.

Свідчення очевидця; вступ військ Муравйова — 8–9 лютого 1918 року н. ст.

Щоб затримати наступ червоних на Київ, українські частини в багатьох місцях підірвали залізничні колії, мости й водокачки.

в багатьох в місцях було висаджено в повітря залізничні шляхи, мости, водотяги та ін.

Ліва колона (Юнацька школа, полк імені Богдана Хмельницького та інші) легко переправилася залізничним мостом на правий берег Дніпра і пішла на Печерськ.

Колона, що наступала через залізничний міст — Юнацька Школа, полк Богдана Хмельницького та інші відділи — легко переправилася на правий беріг Дніпра і швидко повела наступ на Печерськ.

Залишаючи Київ, українці розставили батареї на вулицях і площах у центрі міста, що, за автором, почасти виправдовувало обстріл ззовні; місто не евакуювали до останньої можливості, що затягувало обстріл.

Въ центрѣ города, на улицахъ и площадяхъ, были разставлены батареи

printed page 204–205

«Вильное казачество», що захищало Київ під час бомбардування, чинило всілякі ексцеси; у дворі будинку автора розстрілювали людей, які чомусь здавалися підозрілими.

«Вильное казачество», защищавшее городъ, чинило всякіе эксцессы; во дворѣ нашего дома разстрѣливали людей, казавшихся почему-либо подозрительными

printed page 205

Автор записав статистику одного дня бомбардування: з 7 ранку до 1 години ночі, 17 годин, 6–10 снарядів на хвилину — щонайменше близько 7000 снарядів за день. Населення кидалося до підвалів.

Начало бомбардировки 7 ч. утра — конецъ, или вѣрнѣе, значительное ея ослабленіе — 1ч. ночи — итого 17 часовъ непрерывной бомбардировки. Число снарядовъ отъ 6—10 въ минуту.

printed page 76; один із днів 31 січ.–8 лют. н. ст.

Автор називає командувачів більшовицьких військ, що бомбардували й узяли Київ у січні (ст. ст.) 1918 р., — Ремньов і Муравйов.

они вызвали бомбардировку и взятіе Кіева большевистскими войсками подъ командой Ремнева и Муравьева

printed page 104

Коли більшовики захопили Київ, значна частина українських військ оголосила про свій нейтралітет.

При занятіи Кіева большевиками значительная часть украинскихъ войскъ заявила о своемъ нейтралитетѣ.

Дату встановлено із загальновідомих даних: більшовики увійшли до Києва 8 лютого 1918 р. за новим стилем; у джерелі дати немає.

У середині лютого 1918 р. в Коростишеві гайдамаки висікли в комендатурі 25 євреїв; у Білій Церкві «вільні козаки» бешкетували в синагозі під виглядом пошуків схованої євреями зброї.

гд гайдамаками были высЪчены в комендатурВ 25 евреев

Київська губернія, не сам Київ.

У розпалі київських боїв до міста, пробившись через Полісся із Західного фронту, прийшов полк імені Костя Гордієнка (300 осіб) під проводом полковника В. Петріва. Українські сили понад 10 днів вели боротьбу з повстанцями в Києві та з більшовицькою армією.

прийшов з Західного фронту, пробившись через Полісся, полк імени Костя Гордієнка, в числі 300 людей, під проводом полковника В. Петрова.

«Петрова» в OCR — це В. Петрів (автор спогадів, на які далі посилається Дорошенко).

Місто, яке щойно почало заспокоюватися після вуличних боїв, опинилося під обстрілом важких гармат армії Муравйова. Шрапнелі рвалися над самим будинком Педагогічного музею й біля нього, але Центральна Рада продовжувала засідання.

Шрапнелі розривались над самим будинком Педагогичного Музею й коло нього. Але Центральна Рада продовжувала свої засідання

Більшовики прорвалися на Печерськ, захопили фортецю й звільнили взятих українцями в полон арсенальців, які одразу знову взялися за зброю проти українських військ.

Большевики прорвались на Печерськ, захопили кріпость, де звільнили взягих українцями в полон арсенальців, і ті зараз же узялися за зброю

Більшовицький панцерний поїзд прорвався до станції Київ-Товарний і обстріляв місто з іншого боку.

Большевицький броневій поїзд прорвався до станції Київ—Товарний і обстріляв місто з другого боку.

Більшовицький бронепоїзд обстріляв і зруйнував шестиповерховий житловий будинок Михайла Грушевського, знищивши його цінну бібліотеку.

a Bolshevik armored train shelled and ruined Hrushevsky's six-story apartment house, destroying his valuable library in the process.

Адресу (Паньківська, 9) додано за загальновідомими даними, у джерелі її немає.

Унаслідок дванадцятиденного більшовицького обстрілу Києва в багатьох районах вирували пожежі, жертв серед цивільних було багато.

Fires raged in many sections and civilian casualties were high as a result of the twelve-day shelling to which the Bolsheviks subjected the city.

Кінець січня — початок лютого 1918 р.

У лютому 1918 року червоний командир Михайло Муравйов здійснив криваву окупацію Києва, яку автор наводить як приклад шокуючої більшовицької жорстокості.

there had been shocking instances of Bolshevik brutality in the Ukraine in early 1918--as, for example, during the bloody occupation of Kiev carried out in February by the Red commander, Mikhail Murave

Есей, імовірно, А. Адамса.

У лютому 1919 р. студентка раділа, що більшовики зайняли Київ «без торішніх боїв», тобто без вуличних боїв, подібних до січнево-лютневих боїв 1918 р., і сподівалася, що припиниться «вічна стрільба ночами».

раділа, що «обійшлось без торішніх боїв» і сподівалась, що припиниться «вічна стрільба ночами»

Переказ «Щоденника і спогадів київської студентки» (Архив русской революции, т. 15) у статті Попова (2020); цитати подано в українському перекладі автора статті. Свідчення про те, що нічна стрілянина була звичною для Києва 1918 — початку 1919 р.

Під час бомбардування Києва військами М. Муравйова та вуличних боїв постраждали Військово-Микільський собор, Києво-Печерська лавра, Михайлівський Золотоверхий собор, Видубицький монастир та інші пам'ятки; влітку 1918 р. більшість із них відреставрували.

Значної шкоди було завдано архітектурним пам'яткам Києва під час бомбардування міста військами О. Муравйова і в ході вуличних боїв — ВійськовоМикильському собору, КиєвоПечерській лаврі, МихайлівськоЗолотоверхому собору, Видубецькому монастирю

Бомбардування — кінець січня (н. ст.) 1918 р.

Шофер броньовика Гордій Лямка розповідав: зранку більшовики лавою сунули з-за Дніпра на Печерськ; коли броньовики виїхали проти них, дружини робітників «Арсеналу» кидали їм під колеса всячину; козаки покинули броньовики й утекли, лишилися тільки полонені галичани; бій уже йшов біля Троїцького народного дому.

нам заступили дорогу жінки арсенальних робітників, підкидаючи під колеса всячицу, щоб ми не могли двигатись; тоді наші козаки покидали броневики і повтікали; зосталися тільки полоненні Галичане

Після цього більшовики з-за Дніпра одинадцять днів і ночей бомбардували Київ шести- і навіть дванадцятидюймовими снарядами, що пробивали дахи й мури кам'яниць; фронтовики казали, що такого не бачили й на війні. Стріляли з гармат, покинутих за Дніпром після висилки більшовицьких артилеристів.

День і ніч на протязі одинадцяти день летіли о-ти і навіть 12-ти дюймові знаряди, пробиваючи дахи, мури камяниць і трощучи все в середині

«о-ти» в OCR, імовірно «6-ти»; бомбардування — кінець січня (н. ст.) — 8 лютого 1918 р.

Більшовики цілили в Центральну Раду, палац міністерства й вокзал; захопивши вокзал, поставили там батарею проти будинку М. Грушевського і стріляли, доки шестиповерховий будинок не загорівся; Чикаленко з даху свого будинку бачив, як вогонь, коли провалювалися стелі, вибухав «аж під хмари».

встановити там батарею проти будинку М. Грушевського і стріляли в нього доки він не взявся полумям. Ми вилізли на дах свого будинку і дивилися на море вогню

Вулицю не названо; будинок Грушевського — на Паньківській.

Петлюра повернув сили Слобідського коша до Києва, енергійною акцією розбив повстанців і штурмом узяв арсенал; уся операція на вулицях Києва тривала менш ніж три дні, але цього вистачило, щоб обидві більшовицькі колони (Антонова-Овсієнка через Полтаву й Муравйова через Бахмач) підійшли до Києва.

Ціла ця операція на вулицях Києва не тривала і трьох днів — повстання було придушене

Арсенал узято 4 лютого н. ст. (не в тексті).

До армії Муравйова приєдналася більшовизована частина з Дарниці, яка почала обстрілювати Київ із гармат; «місто стогнало від канонади». Обстрілювали переважно центр, намагаючись розбити будівлю Центральної Ради, де, попри облогу, засідала Мала Рада, обговорюючи конституцію УНР і відправлення мирної делегації до Бреста.

Місто стогнало від канонади. Большевицькі артилеристи обстрілювали головним чином центральну частину Києва, щоб розбити будинок Центральної Ради

Обстріл — кінець січня ст. ст./початок лютого н. ст. 1918.

СС втратили майже половину бойового складу вбитими й пораненими: дві піхотні сотні (~300 бійців) звели в одну (~170 стрільців) під командою Чмоли; кулеметну сотню з 8 кулеметів — до 5. З полеглих відомі: Василь Семець (колишній УСС, студент Львівського університету), студент Роздольський, Іван Грицюк, Гриць Матійчин, Стецула (загинув на горі св. Володимира, кинувшись сам із багнетом на п'ятьох), Меленчук.

Стецула, що поліг на горі св. Володимира, кинувшися сам один із багнетом на п’ятьох большевиків

Список полеглих втрачено під час відступу з Києва.

Тактика вуличного бою СС у Києві: ударний дозор 10–20 багнетів з 1–3 кулеметами просувається двома боками вулиці під безперервним прикриттям кулеметного вогню; бій вирішують багнети й ручні гранати; кулеметним вогнем розбивали замкнені ворота будинків; кулемети тримали на рівні вулиці, а не у вікнах. Командир Андрій Мельник у першу ніч, обходячи фронт, сам розносив на плечах їжу бійцям.

Скорострільного вогню вживано з успіхом, щоб розбивати зачинені ворота ворожих будинків.

Батарея СС: під час відступу з Києва відділ артилеристів налічував 12 рядових; під Житомиром Р. Дашкевич і М. Курах здобули в російській артилерійській частині, що розвалилася, 4 легкі гармати з передками й зарядними ящиками, 60 коней і кілька вагонів вівса й сіна; до них придали 37 учнів Коростишівської учительської семінарії.

чотири легкі гармати з передками й набійними скринками, 60 коней і кілька вагонів вівса і сіна

Не Київ, але про частини, що повернулися до Києва в березні.

Під Бучею, у селі біля станції, переховувалися близько 40 офіцерів колишньої царської артилерійської бригади, що демобілізувалася. Вони вже не носили відзнак і розмовляли між собою російською; на заклик Дашкевича вступити до української батареї відгукнувся лише поручник Коморовський із Києва.

Старшини не носили тоді вже старшинських відзнак, були без відзнак. У залі говорили всі по-російськи

Кінець лютого 1918 року, наступ на Київ.

Після відступу з Києва українські сили близько 5 днів реорганізувалися в околицях Святошина у двох групах: загін генерала Присовського (згодом Запорізька дивізія) та Гайдамацький Кіш з дрібними частинами; потім за згодою військового міністра Жуковського їх відвели до Житомира.

На реорганізацію і спочинок частин витрачено було до 5 днів, після чого Симон Петлюра, в порозумінні з військовим міністром, Жуковським, рішив відвести їх в район Житомира

У перші дні після 26 січня більшовики систематично винищували всіх, пов'язаних з українською армією, особливо офіцерів; солдати й матроси, обвішані кулеметними стрічками й ручними гранатами, ходили від будинку до будинку, обшукували й забирали військових; у палаці, де розташувався штаб, тривав короткий суд, а в Царському саду — розправа. Загинули тисячі молодих офіцерів.

Солдаты и матросы, увѣшанные пулеметными лентами и ручными гранатами, ходили изъ дома въ домъ ... Во дворцѣ, гдѣ расположился штабъ, происходилъ краткій судъ и тутъ же, въ царскомъ саду, — расправа.

printed page 205–206; «тысячи» — оцінка автора

Генерал Присовський сказав делегації: «Ещё хуже настроение того отряда, который ведёт в Киев Петлюра, там — гайдамаки». Петлюра в розмові з делегацією сказав, що нічого не може гарантувати, бачить у настрої солдатів «только жажду мести, а не антисемитизм»; з обережності він вирішив увести війська в місто не через єврейський Поділ, а через передмістя Куренівку. Чикаленко сказав: «Они задушат украинскую свободу в еврейской крови».

С. Петлюра р%шил ввести войска в город не через еврейсвй Подол, а через пригород Куреневку

Звіт М. Рафеса.

Уряд під охороною галицьких січовиків поїхав просто до Житомира, а військо розташувалося в Гнатівці над Ірпенем, де всі частини злили в «Окремий Запорізький загін» генерала Присовського (курені полковників Загродського й Болбочана); Петлюра зі своїм кошем тримався окремо, до нього приєдналися Вільні козаки Ковенка. Усього було понад 3000 осіб.

всі окремі частини було злито в один «Окремий Запорожський Загін« під командою ген. Присовського. Один тільки Петлюра з своїм кошем відмовився підлягти ген. Присовському

Київ обороняли кілька тисяч українців (казали — близько 6000 осіб), а вулицями тим часом ходили тисячі людей у військовій формі, які не брали участі в боротьбі: «нейтральні» українські солдати й офіцери колишньої російської армії.

казали, що всього з нашого боку билось коло 6.000 людей... дивно було бачити в той же час на вулицях міста тисячі людей у військовій уніформі, що не приймали участі в боротьбі

Цифра — чутки («казали»).

Солдати київських казарм, які проголошували нейтралітет у війні між Україною та Радами, за більшовиків розійшлися по домівках і скинули військову форму, бо більшовики не визнавали нейтральних у формі.

Большевики не визнавали невтральних у військовій одежі. Солдати пізнали, що ворог не жартує, тому покинули казарми і розійшлися.

Пояснення автора.

Автор згадує обстріл Києва гарматами та загибель дітей від куль на вулицях міста, коли військами командував колишній царський офіцер М. Муравйов, як «відплату» за IV Універсал.

Чи чуєте ви стріли гарматні коло матері городів українських? Чи чуєте ви зойки дітей українських, що вмірають від куль московських на вулицях многострадного Київа?... Це царський офіцер і командір московської червоної армії-- Муравьов

Риторичний образ без дати; маються на увазі обстріл і захоплення Києва військами Муравйова наприкінці січня — на початку лютого 1918 р. (н. ст.).

За словами автора, Центральну Раду з Києва вибили 3000 російсько-латиських комуністів під командою Муравйова, а повернули її назад німецькі багнети.

Як 3.000 — словами, три тисячі! — російсько-латишських комуністів під проводом бувшого царського посіпаки Муравьова викинули були У. Ц. Раду з Києва

Дат у тексті немає (січень–лютий 1918, повернення — березень 1918); чисельність — оцінка автора.

Під час січневого бомбардування 1918 р. жертв серед мешканців було порівняно небагато, але руйнування жахливі: за оцінкою автора, не менше половини будинків у місті так чи інакше постраждали від снарядів; виникали пожежі.

Думаю, что не менѣе половины домовъ въ городѣ такъ или иначе пострадало отъ снарядовъ

printed page 204; оцінка автора

За враженням автора, справді організованих більшовицьких сил у Києві було від 4 до щонайбільше 8 тисяч осіб, але терором вони панували в місті.

ихъ въ Кіевѣ было отъ 4 до (максимально) 8 тысячъ человѣкъ, но при помощи террора они господствовали въ городѣ

Ідеться про більшовицьку владу в Києві 8 лютого — 1 березня 1918 р. за новим стилем; оцінка автора.

Командувач більшовицьких військ Муравйов ще під час наступу наказав нещадно знищувати в Києві всіх офіцерів, юнкерів, гайдамаків, монархістів і «врагов революции»; унаслідок цього за короткий час у місті розстріляли, за різними даними, від 2 до 3 тис. осіб.

нещадно знищувати в Києві всіх офіцерів і юнкерів, гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції

Автор статті: Владислав Верстюк. Наказ цитується за Антоновим-Овсієнком; цифри жертв — оцінка за різними джерелами.

За статтею Ів. Прихоженка, полковник Олександр Шаповал очолював Богданівський полк із 200 козаками; з Києва з ним вийшло лише 60 богданівців, решта загинула, коли разом із петлюрівцями відбивала Арсенал і прикривала виїзд українського уряду з Києва.

з київа вийшло з Шаповалом тільки 60 богданівців: решта полягла одбиваючи з петлюрівцями арсенал, покриваючи виїзд українського уряду з Київа

Ретроспектива подій січня–лютого 1918 року (повстання на Арсеналі, вихід уряду з Києва).

Автор статті про дисципліну у французькій армії згадував, що коли неорганізована українська армія мусила віддати столицю більшовикам, закордонні офіцери, які були тоді в Києві, казали, що вільні козаки — добра бойова сила, але їм бракує організації.

бувші в Київі закордонні офиціри, сказали, що вільні козаки уявляли з себе добру бойову силу, але в їх не хватало організації.

Ретроспективна згадка про лютий 1918 р.

Так само розстріляли д-ра Орловського, який ішов до шпиталю з українським посвідченням; свідомі українці ховалися або добували російські посвідки й не виявляли себе українцями.

Так само розстріляли д-ра Орловського, який йшов до шпиталю і мав українську посвідку (легитимацію). ... бо вони, не довіряючи большевикам, ховалися, або добували російські посвідки

Документ українського зразка за більшовиків був небезпечним.

Після зайняття Києва Муравйов у наказі про встановлення радянської влади в Україні заявив, що несе цю владу з далекої півночі на вістрях багнетів і підтримує її силою багнетів.

Цю владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх баґнетів і там, де її встановляємо, всемірно підтримуємо її силою баґнетів

Цитата наказу Муравйова в українському перекладі Мазепи.

Найлегше тоді було подорожувати в солдатській шинелі; автор отримав фальшиві папери фельдшера п'ятої роти Переволочанського полку.

Найлегше було тоді подорожувати в солдатській шинелі. Отже, отримавши фальшиві папери, в яких було зазначено, що я фельдшер пʼятої роти Переволоченського полку

Поза Києвом, але типово для доби.

За першої більшовицької влади мати при собі будь-яку українську посвідку в Києві було смертельно небезпечно: таких людей розстрілювали на вулиці.

чи які мали будь-які українські посвідки

Важливо для опису документів: український документ у лютому 1918 року був загрозою, а не захистом.

У своєму наказі № 14 Муравйов так пояснював свою владу: «Цю владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх багнетів і там, де її встановлюємо, всебічно підтримуємо її силою цих багнетів».

”Цю владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх багнетів і там, де її встановлюємо, всебічно підтримуємо її силою цих багнетів”.

Автор цитує за П. Христюком, в українському перекладі; оригінал був російською.

За більшовиків страчували кожного, хто наївно пред'являв «красный билетик» — посвідчення про належність до українського громадянства.

казнили всякаго, кто наивно показывалъ красный билетикъ — удостовѣреніе принадлежности къ украинскому гражданству

printed page 77

У Житомирі Мала Рада ухвалила закон про підданство («громадянином України є той, хто в ній народився і тісно з нею пов'язаний») і «закон про вивіски»: усі вивіски мають у найкоротший строк бути переписані українською.

«закон о вывЪсках»: всЪ выв$ски должны в кратчайший срок быть переписаны по украински

Житомирський період — лютий 1918.

У наказі № 14, виданому ще до взяття Києва, Муравйов заявляв, що несе свободу «з далекої півночі» на гострих багнетах.

Muravev's Order No. 14, issued prior to the taking of Kiev, states that he was bringing freedom "from the distant north" on sharp bayonets

Есей про КП(б)У, імовірно Дж. Решетар; посилання на М. Рафеса.

Комісар у цивільних справах Чудновський наказав міській управі прибрати трупи з вулиць протягом 24 годин.

За наказом комісара з громадянських питань Чудновського прибрати трупи з вулиць протягом 24 годин мала Міська управа.

Джерело: Городская дума и политические события на Украине // Киевские городские известия. 1918. №2-6. С.27–44. Дату наказу не вказано (кінець січня ст. ст. / лютий н. ст.).

Церкви Подолу дають порівняно мало вбитих. У Введенській церкві відспівали кількох загиблих у вуличних боях, із записом «убит во время партийной междоусобицы».

«убит во время партийной междоусобицы»

ЦДІАК, ф. 227, оп. 1080, спр. 484, арк. 212–213.

Перед відходом більшовиків з Києва (друга половина лютого 1918 р.) Лунаков, кинувши службу, «выправил» собі й Скоропадському «билеты» (посвідчення) і через знайомих домігся можливості оселитися на околиці міста; більшовики, відчуваючи наближення німців, почали відхід, але перед тим «делали всевозможные безобразия».

Л. бросил свою службу, она его очень тяготила, выправил себе и мне билеты, добился через знакомых возможности поселиться на окраине города.

Слуцький добув для Дорошенка папір на друкованому бланку з печаткою, російською: «Товарищ Дмитрий Иванович Дорошенко заслуживает уважения со стороны всякой истинно демократической власти и потому ему разрешается свободное пребывание в г. Киеве. Председатель совета солдатских и рабочих депутатов Иванов».

„Товарищь Дмитрій Ивановичь Дорошенко заслуживаеть уваженія со стороны всякой истинно демократической власти и потому ему разрешается свободное пребываніе в г. Кіеве. Председатель совета солдатскихь и рабочихь депутатовь Иванов"

Зразок охоронного документа за більшовиків (лют. 1918); автор цитує з пам'яті.

У канцелярії Коцюбинського все було прибрано, панночки стукали на машинках; писар спитав Дорошенка українською, на якому бланку писати перепустку — українському чи російському; документ видали на українському бланку з печаткою з українським текстом. Дорошенко отримав також «відпустку» й перепустку на лівий берег на тиждень. Раніше канцелярією військового міністерства УНР завідував матрос Письменний.

Вам на якому блянкові написати, на українському, чи на російському? „Пишіть уже, кажу, на українському"

Двомовні бланки радянської влади в Києві, лют. 1918.

Незадовго до приходу більшовиків у Києві відбулася реєстрація офіцерів; багато хто показував більшовикам реєстраційні картки, що вело до неминучої загибелі. Так загинув відомий хірург Бочаров, який їхав на пролітці до шпиталю і показав картку солдатові, і лікар Рахліс, схоплений, коли стояв на вулиці в черзі.

многіе предъявляли большевикамъ свои регистраціонныя карточки, и это вело къ неминуемой гибели

printed page 206

Новий кабінет узявся за закон про ради робітничих і селянських депутатів як органи влади на місцях; комісію склали міністр освіти Н. Григоріїв, представник Київської ради солдатських депутатів Любченко й член ЦК УПСР С. Лимар. Але Київ уже переходив до рук більшовиків, «і треба було тікати».

Але вже було ніколи займатися законодавством: Київ переходив до рук большевиків, і треба було тікати.

Коли Київ захопили більшовики, морський міністр Д. Антонович не поїхав за урядом до Житомира, а під чужим ім'ям і з чужим паспортом подався на Кавказ, звідти пароплавом інкогніто об'їхав чорноморські порти до Румунії й повернувся через Одесу до Києва. Звітувавши Голубовичу, він відмовився знову обійняти посаду міністра.

Антонович не схотів їхати за урядом до Житомира і подався натомість під чужим імям і паспортом на Кавказ

Повернення до Києва — навесні 1918 р. Службовці міністерства самі зібралися знову, щойно до Києва повернулася українська влада.

Питання повернення польських біженців порушила за доби Центральної Ради українська делегація на мирних переговорах у Бересті; консультант делегації Станіслав Москалевський підготував доповідь «про необхідність повороту на батьківщину біженців і заложників з Галичини, Польщі і інших країн».

Консультант українських делегатів Станіслав Москалевський підготував спеціальну доповідь «про неохідність повороту на батьківщину біженців і заложників з Галичини, Польщі і інших країн»

Стаття Л. Жванко (Res Historica 30, 2010) на основі архівів і преси. Дата — період берестейських переговорів (січень–лютий 1918 р.), орієнтовно.

Червона армія видавала накази й вивішувала оголошення російською мовою; в них були заклики на зразок «Нещадно вирізати всіх захисників буржуазії»; за словами автора, так було і в Києві.

Червона армія видавала свої накази і навіть вивішувала оголошення російською мовою. В цих наказах було: ’’Нещадно вирізати всіх захисників буржуазії.”. Так було і в Києві

Цитований наказ стосувався Полтави; для Києва — узагальнення автора.

Три дні більшовицькі загони гуляли Києвом, розстрілюючи на вулицях підозрілих; загинуло, за підрахунками, близько 3000 українців. Солдатів «нейтральных» українізованих частин розстрілювали за те, що вони пред'являли надруковані на червоному папері посвідчення, встановлені Центральною Радою для українських військ.

„невтральні” предкладали большевицьким ватагам друковані на червонім папері легітимації, приписані Центральною Радою для українських військ

Число 3000 — оцінка («так начисляют»).

Грабунки за більшовиків набули таких розмірів, що влада почала розстрілювати грабіжників і дозволила будинковим комітетам озброюватися; вночі великі озброєні банди нападали на будинки, а вдень на глухих вулицях привселюдно грабували перехожих.

большевицький уряд почав розстрілювати грабіжників і дозволив домовим комітетам озброїтись і відбиватись від грабіжників

У Маріїнському парку біля самотнього царського палацу містилися штаб Муравйова й ЧК на чолі з «завжди п'яним» чекістом Полуяновим; сюди звозили заарештованих киян і тут-таки в парку розстрілювали — без слідства.

В Маріїнському парку, де стояв самітний царський палац, урядував штаб Муравйова і ЧК під проводом завжди пʼяного чекіста Полуянова

«ЧК» — анахронізм автора щодо органу Муравйова.

Гольдельман, член Малої Ради, кілька днів переховувався в Києві від муравйовської ЧК, а потім вибрався до Вінниці; ні уряд, ні канцелярія Ради не попередили представників меншин про евакуацію.

Кілька днів я ховався у Києві від муравйовського Чека, а потім мені вдалося вибратися з Києва до Вінниці.

Автор — Соломон Гольдельман, діяч «Поалей Ціон», член Малої Ради, згодом урядовець Директорії; праця написана в 1960 р. в Єрусалимі (видання НТШ, Мюнхен, 1967) і спирається на мемуари Зільберфарба, Ревуцького та звіт Національного секретаріату.

Коли червоногвардійці Муравйова зайняли Київ, почалися масові розстріли всіх, кого підозрювали в симпатіях до українства, або тих, хто мав у кишені українські посвідки.

коли «червоні гвардійці» Муравйова зайняли Київ і почалися масові розстріли всіх підозрілих в симпатії до українства, або тих, що мали в кишені українські посвідки

Автор — Соломон Гольдельман, діяч «Поалей Ціон», член Малої Ради, згодом урядовець Директорії; праця написана в 1960 р. в Єрусалимі (видання НТШ, Мюнхен, 1967) і спирається на мемуари Зільберфарба, Ревуцького та звіт Національного секретаріату.

Три тижні більшовицької влади в Києві на початку 1918 року були, за автором, тижнями терору, трусів, арештів і розстрілів: розстрілювали за будь-яке посвідчення українською мовою або за те, що руки затриманого не були загрубілі від фізичної праці.

Розстрілювали за будь-яку посвідку українською мовою або за те, що руки схопленого не були загрубілі від фізичної праці.

Свідчення з емігрантської позиції автора; загальне узагальнення, без конкретних випадків.

За перших більшовиків (лютий 1918 р.) відкритих грабежів і реквізицій, за пам'яттю автора, ще не було, але траплялися вимагання і шантаж під загрозою розстрілу.

Открытыхъ грабежей и реквизицій тогда, насколько я помню, еще не было. Но были случаи вымогательствъ и шантажа подъ угрозою разстрѣла.

printed page 206

Ночами бешкетували солдати-оборонці Києва: у дружини швейцара відібрали хліб і сало, до автора в квартиру систематично ломилися з погрозами; солдати пограбували сусідню крамничку, зламавши замки, виносячи тютюн, шоколад, чай і цукор.

Я видѣлъ, что тѣ же солдаты ночью разграбили по сосѣдству небольшую лавочку, взломавъ замки, и принесли съ собой табакъ, шоколадъ, чай и сахаръ

printed page 76; ідеться про солдатів української сторони

За більшовиків убивали першого-ліпшого на вулиці, щоб зняти нові черевики, які сподобалися червоноармійцеві; почалися повальні грабежі в домах «буржуїв», обшуки й вимагання; побили відомого міського діяча В. Демченка.

казнили перваго встрѣчнаго на улицѣ, чтобы снять съ него новые ботинки, приглянувшіеся красноармейцу

printed page 78

З квартир під час більшовицьких обшуків тягли насамперед гроші, золото, срібло й коштовності; багаті доми грабували в першу чергу.

Изъ обывательскихъ квартиръ тащили все, что попало, сначала наиболѣе цѣнное: деньги, золото и серебро

printed page 78

Пограбований більшовиками власник особняка Б. відсиджувався «в бесте» (притулку) в іноземному консульстві; його дружину виснажували нескінченні обшуки.

Владѣлецъ особняка Б., ограбленный большевиками, отсиживается въ «бестѣ» въ иностранномъ консульствѣ

printed page 78

За більшовиків утворилися банди грабіжників, що ночами зі зброєю нападали на будинки; обивателі, роззброєні більшовиками, не мали засобів самооборони.

Сорганизовались шайки грабителей, которыя по ночамъ грабили обывателей, нападая съ оружіемъ на дома

printed page 79

Однієї з останніх ночей перед приходом німців у Києві було зареєстровано 176 нападів на квартири обивателів.

зарегистрировано было 176 нападеній на квартиры обывателей

printed page 79; кінець лютого 1918 н. ст.

У лютому 1918 р. більшовики провели обшук у домі Моркотунів (Велика Володимирська): навколо порожньо, вікна вибиті, сад сплюндрований; стара покоївка лишалася в домі; господиня Лідія Романівна Моркотун особисто провела Скоропадського майже через усе місто до схованки.

Кругом пусто, окна выбиты, сад разорен. Оказывается, большевики произвели у них обыск и привели дом в такое состояние.

Червоногвардійці, затримуючи киян, одразу дивилися на руки: якщо на руці не було слідів фізичної праці, це вважалося достатнім доказом, що затриманий — ворог пролетаріату. Так затримали журналіста Пугача й Леонарда Бочковського та розстріляли в Маріїнському парку; тоді ж загинув економіст Зарудний, який недовго був міністром земельних справ.

червоноґвардійці, затримуючи киян, одразу їм дивилися на руки. Якщо рука не мала слідів фізичної праці, це вже було достатнім доказом, що затриманий був ворогом пролетаріяту

Комендант Києва Ковенко з козаками ввійшов до зали Центральної Ради, за списком викликав і заарештував низку депутатів «лівої» лінії (звинувативши в допомозі більшовикам); протестували заступник голови Шраг, Зарудний і Голубович; через непорозуміння було заарештовано й колишнього товариша військового міністра Володимира Кедровського.

комендантові Києва панові Ковенкові оуло доручено тих депутатів заарештувати й почати проти них слідство

Ілько Гаврилюк, «З величнього минулого» (спогади члена Всеросійських Установчих зборів від Херсонщини, написані до 10-річчя IV Універсалу, бл. 1928). Хронологію в мемуарі стиснуто й місцями зміщено. Дата — дні січневого повстання; точніше не зазначено.

Останньої ночі більшовиків до будинку автора під'їхав майже цілий ескадрон у гаптованих мундирах одного з гвардійських полків і влаштував суцільний обшук; для острахи на сходах випустили кілька зарядів, убивши одного з мешканців. Викликана охорона із солдатів іншого полку вела переговори, і кавалеристи пішли, пояснивши справу пошуками зброї.

Къ дому подъѣхалъ чуть ли ни цѣлый эскадронъ въ расшитыхъ мундирахъ одного изъ гвардейскихъ полковъ ... занялись повальнымъ обыскомъ во всѣхъ квартирахъ

printed page 208

Нічний напад на будинок № 22: близько 30 озброєних людей ланцюгом повзли з-за пам'ятника Богданові Хмельницькому й фонтана до під'їзду; двері, забарикадовані на ніч дровами, встояли, викликана грузинська дружина прибула швидко, бій тривав 10–15 хвилин; казали, що нападники винесли трьох поранених.

изъ за памятника Богдана Хмѣльницкаго на Софіевской площади идетъ наступленіе ... Дверь параднаго подъѣзда, забаррикадированная на ночь дровами, устояла

printed page 80; кількість поранених — за чутками

За проєктом військового міністра Жуковського (15 лютого 1918) у губернських і повітових містах запроваджено військових губернських і повітових комендантів, яких призначало військове міністерство, з правом видавати обов'язкові постанови й зупиняти накази цивільної влади; міліція їм не підпорядковувалася; фактично вони спиралися на німецькі й австрійські війська.

Вони діставали право видавати обовʼязкові розпорядження й постанови, припиняючи дійсність наказів цивільних властей

загальнодержавне

Генерали Гандзюк і Сафонов приїхали до Києва по директиви від українського уряду, коли місто вже було в руках більшовиків; їх схопили, допитував сам Муравйов і запропонував перейти до нього на службу, а після відмови їх розстріляли. Улітку 1918 р. за наказом гетьмана Скоропадського їхні тіла розшукали й гідно поховали.

Вони попали в большевицький полон і були розстріляні. їх переслухував сам начальник большевицької армії Муравиов, який запропонував обом перейти до його на службу

У Микільській Слобідці більшовики розстріляли 11 чеських добровольців, зокрема офіцерів, у яких знайшли українські посвідчення з назвою «козак». Чеським і словацьким військовим наказали знищити подібні посвідчення й утриматися від відвідування міста, перечекавши бурхливі дні поза небезпечними районами.

у Микільській Слобідці більшовики розстріляли 11 чеських добровольців, з-поміж них і офіцерів, в яких знайшли українські посвідчення з назвою «козак»

VHA Praha, OCSNR, k. 7, č. 3773, 26.01.1918 (стиль дати документа не ясний).

За спостереженням Скоропадського, за більшовиків у Києві більшість погромів, убивств і насильств у приватних квартирах були наслідком зради покоївок і чоловічої прислуги; жити без прислуги було «почти единственное средство» бути спокійним за своє існування.

Большинство разгромов, убийств и насилий в частных квартирах являлись результатом предательств горничных и мужской прислуги.

Узагальнення автора.

За підрахунками автора та його товаришів, кількість жертв більшовицького терору в Києві в лютому 1918 р. становила щонайменше 5–6 тисяч; розстрілювали й катували насамперед українців, затримували й багатьох колишніх російських офіцерів.

Число жертв большевицького терору ніколи не було усталене, але воно сягало на підставі наших обрахунків щонайменше 5-6 тисяч

Оцінка автора.

За автором, російськомовна частина населення Києва радо вітала більшовиків і доносила на «мазепинців», яких розстрілювали.

доносило на "мазепинців", яких розстрілювали

Узагальнення автора, з виразною упередженістю. «Мазепинці» — зневажлива назва українських діячів.

Автор згадує, що під час більшовицького терору в Києві (лютий 1918 року) більшовики розстрілювали українців за те, що в них знаходили посвідчення особи українською мовою.

переживав терор большевиків у Києві, коли за знайдення посвідки ідентичности в українській мові ці варвари розстрілювали українців

Ідеться про більшовицьку окупацію Києва наприкінці січня — у лютому 1918 р.

Вступаючи в Київ, Муравйов наказав нещадно знищувати всіх офіцерів, юнкерів, українських вояків і «ворогів революції»; за словами автора, в перші ж дні без жодного суду розстріляли до 3000 осіб.

Вступаючи в Київ, Муравйов дав наказ нещадно знищити всіх офіцерів, юнкерів, українських вояків і всіх ворогів революції. В перші ж дні було розстріляно до 3000 осіб без будьякого суду.

Кількість розстріляних — оцінка автора.

За Дмитром Дорошенком, під час трьохтижневої більшовицької окупації Києва мало хто з відомих українців постраждав (ймовірно, через слабку розвідку більшовиків); переважно покарали неукраїнську буржуазію, що переважала в столиці.

few prominent Ukrainians suffered at the hands of the Bolsheviks during the three-week occupation of Kiev... Only the non-Ukrainian bourgeoisie, which predominated in the capital, was punished in any large degree.

Оцінка Дорошенка; інші джерела описують масові розстріли.

Після перемоги в січні 1918 р. більшовики невдовзі викликали гнів українського селянства своїми продовольчими реквізиціями та кривавими переслідуваннями національно свідомих українців; автор згадує й «злочини Муравйова в Києві».

Faint echoes of Muravev's misdeeds in Kiev appear in Antonov-Ovseenko

Автор есею — Ярослав Білінський. Подробиць муравйовського терору в Києві есей не наводить, лише посилання на джерела (Антонов-Овсієнко, М. Скрипник).

Шульгін писав, що більшовицька слідча комісія зробила все залежне від неї, щоб загладити злочини, вчинені бандами вбивць, які налетіли на Київ, і врятувала життя сотень невинно заарештованих.

большевистская слѣдственная комиссія сдѣлала все зависящее, чтобы загладить ... совершенныя бандами убійцъ, набросившихся на Кіевъ ... спасая жизнь сотенъ ... неповинныхъ арестованныхъ

За більшовиків (лютий 1918) українську культуру було підведено під категорію контрреволюції: українську пресу заборонено, українські друкарні конфісковано, книгарні закрито, школи припинено; за українську мову на вулиці хапали — якщо не до розстрілу, то під небезпечну підозру в контрреволюції.

Пресу заборонено, українські друкарні конфісковано, книгарні зачинено, школи припинено, а за українську мову на улиці хапано й давано як не до розстрілу, то під небезпечне підозріння в контрреволюції

Загальне твердження щодо України, без прив'язки до конкретних київських адрес; автор ворожий до більшовицької національної політики.

За твердженням Мазепи, під час першого приходу більшовиків у Києві було масово вбито українських юнаків, головно студентів київських навчальних закладів (після бою під Крутами); розстріляно членів Центральної Ради І. Пугача й Леонарда Бочковського; людей розстрілювали за українську мову або документи українською мовою.

Так було розстріляно в Києві членів Центральної Ради І. Пугача, Леонарда Бочковського і багато інших українців

Узагальнення автора без джерела; партійна позиція. Деталі (розстріл за українську мову) — широко поширене твердження, тут без конкретики.

Коли червоні загони ввійшли до Києва з боку Печерська, Муравйов розмістив у царському палаці свій штаб; там проводилися криваві екзекуції та масові розстріли полонених українців. Там загинули журналіст Пугач, міністр земельних справ Зарудний і есер Леонард Бочковський.

большевицький ватажок Муравиов умістив в цьому палаці свій штаб. Тут відбувались криваві екзекуції і масові розстріли взятих у полон українців

Автор пише «січень 1918» (імовірно ст. ст.); вступ Муравйова до Києва — 26 січ./8 лют. 1918.

У статті Ів. Прихоженка згадано, що під час більшовицького панування в Києві замордовано близько двохсот українських гімназистів, убито кілька десятків моряків-українців, а одного посвідчення українською мовою було досить, щоб людину розстріляли; загинули члени Центральної Ради Ісаак Пугач, Олександр Зарудний, Леонард Бочковський.

Замучено коло двохсот душ українських гімнавистів, вбито кілька десятків матросів-українців ... одного посвідчення українською мовою досить, щоб бути розстріляним

Ретроспективна згадка про лютий 1918 року; цифри — оцінка автора публіцистичної статті.

У перший день вступу більшовиків до Києва з губернської в'язниці втекли кримінальні в'язні, які почали розправлятися з агентами розшукового відділу; агента Сладковського вивели на Бібіковський бульвар і розстріляли біля стіни будинку Другої гімназії, але він був лише легко поранений і вдав мертвого.

поставили коло стінки будинку другої гімназії і дали по Сладковському залп, після якого той звалився, видаючи з себе забитого, тоді як він був тільки легко поранений.

Більшовики увійшли до Києва 26 січня ст. ст. (8 лютого н. ст.) 1918 року; точну дату в тексті не вказано.

У перші дні більшовиків у Києві вбито С. А. Базарова (колишнього начальника канцелярії головнокомандувача Південно-Західного фронту) і полковника Домажирова; ходили чутки, що розстріляно й генералів Палібіна та Ільїна, але вони виявилися живими.

бідний С. А. Базаров був таки дійсно замордований вкупі з полковником Домажіровим

Адвокат Л. М. Слуцький, соціал-демократ, що мав зв'язки з більшовиками, жив на Лютеранській вулиці; він допоміг Дорошенкові отримати охоронний папір.

Я прийшов до нього до хати (на Лютеранській вулиці), він звелів покликати візника й ми поїхали до Царського Палацу, де містився „Ревком"

Слуцький помер у Києві в 1921 чи 1922 р.; за Гетьмана автор звільнив його з в'язниці.

«Начальником військового округу» (чи іншим високим чином) у більшовиків у Києві виявився молоденький хлопець років 20, який прийняв Дорошенка й Слуцького дуже ввічливо, але нічого певного не сказав.

Це був молоденький хлопець років 20; вік прийняв нас дуже чемно

Юрій Коцюбинський: високий молодий чоловік із русявою борідкою, в офіцерській шинелі й хутряній шапці з навушниками, дуже схожий на матір В. Ю. Коцюбинську; приймав ввічливо, говорив українською.

високий молодий чоловік, з русявою борідкою, в офіцерській шинелі і ф.утряній шапці з навушниками

Український с.-д. Неронович, певний час військовий Народний секретар радянського уряду України, порвав із більшовиками і за це був розстріляний Олександром Шаповалом, начальником одного з гайдамацьких загонів (пізніше військовим міністром).

його було розстріляно Олександром Шаповалом, начальником одного з гайдамацьких відділів

Місце й дату не вказано (березень 1918).

У київському підпіллі за більшовиків особливо цінним був зв'язок із Кузьмою Коржем, який керував однією з революційних груп; автор пробув у Києві кілька тижнів.

Особливо цінним був звʼязок з Кузьмою Коржем, який стояв на чолі однієї з революційних груп

Поручник Михайло Коморовський, киянин, вступив до 1-ї батареї Січових стрільців у Бучі й став її старшим офіцером.

Представився — поручник Коморовський із Києва і заявив, що голоситься до служби в батерії.

За першої більшовицької влади в Києві народним комісаром військових справ був Юрій Коцюбинський, а комісаром внутрішніх справ — Євгенія Бош («мадам Бош»).

з Юрком Коцюбинським, як народнім комісарем військових справ та мадам Бош, як комісарем внутрішніх справ

Автор (І. Гаврилюк) жив в артиста державного театру С. Каргальського, за квартал від будинку М. Грушевського; тривожного вечора начальник охорони Ради виділив трьох озброєних козаків, щоб провести Грушевського з дружиною й донькою та їхніх сусідів додому.

артист державного театру С. Каргальський, що в нього я тоді мешкав. У тому районі, де був будинок М. Грушевського й де я мешкав (за квартал) було неспокійно.

Ілько Гаврилюк, «З величнього минулого» (спогади члена Всеросійських Установчих зборів від Херсонщини, написані до 10-річчя IV Універсалу, бл. 1928). Хронологію в мемуарі стиснуто й місцями зміщено. Будинок Грушевського — на вул. Паньківській (у тексті не названо).

Симон Петлюра ввійшов до Києва на чолі Чорних гайдамаків у звичайній солдатській шинелі, з гвинтівкою з багнетом за плечима; того ж дня всі військові загони було об'єднано під його командою; бій не припинявся й уночі.

У звичайній вояцькій шинелі, з багнетом за плечима, він ішов на чолі чорних гайдамаків, бадьорий, енергічний.

Ілько Гаврилюк, «З величнього минулого» (спогади члена Всеросійських Установчих зборів від Херсонщини, написані до 10-річчя IV Універсалу, бл. 1928). Хронологію в мемуарі стиснуто й місцями зміщено. Прибуття Петлюри — близько 1–3 лют. 1918 н. ст.

Гольдельман жив на Нестерівській вулиці; за Муравйова його хату, щоб не забрали до ЧК, охороняв юнак з рушницею в підворітті — учасник недавнього повстання, якого послали товариші.

Він стояв з рушницею у підворотті моєї хати на Нестерівській вулиці, поки мені не вдалося вибратися з Києва.

Ототожнення з вул. Івана Франка — припущення упорядника.

Полковник Кость Смовський (нар. 1892 р. на Кубані) у 1918 році командував Гайдамацькою батареєю, з якою здобував київський Арсенал.

Полковник КОСТЬ СМОВСЬКИЙ. Командир Гайдамацької батерії в 1918 р. з якою здобув київський арсенал.

Підпис до світлини; бої за Арсенал — початок лютого 1918 р.

Приголомшений знищенням доробку й збірок, Кричевський увесь час від пожежі до повернення Грушевського провів у цілковитій апатії, не виходячи з дому.

Весь цей час він провів у повній апатії, не виходячи з хати.

Бундівець М. Г. Рафес під час першого приходу більшовиків до Києва в лютому 1918 р. з великою мужністю боровся проти більшовизму і викривав його; 1919 р. став комуністом і керував нічними обшуками для вилучення «излишков».

Наиболѣе славные моменты его дѣятельности относятся ко времени перваго прихода большевиковъ въ февралѣ 1918 г.

printed page 183

В. В. Шульгіна заарештували більшовики в лютому 1918 р. і звільнили після заступництва міського голови Рябцева; Дума в ці тижні робила все можливе для захисту населення, більшовики з нею до певної міри рахувалися.

В. В. Шульгинъ былъ даже арестованъ большевиками; послѣ предстательства городского головы Рябцева, онъ былъ освобожденъ

printed page 206

Двоюрідного брата автора, полковника О. М. Речицького (37 років), героя боїв біля Путиловської сопки, Сольдау, Прасниша, було вбито на Бібіковському бульварі пострілом у потилицю, коли він опирався чотирьом червоноармійцям, які хотіли зірвати з нього погони.

мой двоюродный братъ, полковникъ А. М. Рѣчицкій, былъ убитъ на Бибиковскомъ бульварѣ выстрѣломъ въ затылокъ

printed page 77

Будинковою дружиною будинку № 22 командував кадровий офіцер, оборонець Порт-Артура П. Г. Сахновський (розстріляний більшовиками в Києві влітку 1919 р.). Будинок став центром оборони дільниці; польовий телефон зв'язував шість навколишніх дружин.

Дружиной дома № 22 командовалъ у насъ храбрый и энергичный кадровый офицеръ, защитникъ Портъ-Артура ... П. Г. Сахновскій

printed page 80

М. С. Мільруд, співробітник «Киевской мысли», жив якраз навпроти редакції; у нього на квартирі збиралися всі співробітники газети в лютому 1918 р., коли редакцію зайняли червоноармійці, і перед приходом німців.

я разыскал всех сотрудников газеты на квартире М. С. Мильруда, жившего как раз против редакции.

printed page 105

Київський міський голова Рябцов, російський есер, запеклий ворог більшовиків, проте вітав їхній прихід як «восстановление единого общероссийского революционного фронта».

Клевск!й городской голова Рябцов, русскй с.-р., ярый враг большевиков, привЪтствовал, однако, их приход

За Христюком.

У складі радянської делегації експертом був Грановський — колишній комісар Державного банку за короткого панування більшовиків у Києві навесні (лютий) 1918 р.

д. Грановський (б. комісар Державного Банку за короткого панування большевиків у Київі весною 1918 року)

Представники національних меншин у Раді не втекли з Києва разом з рештками уряду.

The members of the national minorities in the Rada did not flee with what remained of the cabinet.

Під час короткої більшовицької окупації Києва лисий генерал Скоропадський перевдягнувся в робітничий одяг, зашив обручку й Георгіївський хрест у рукави, відпустив бороду й переховувався в Києві під чужим іменем.

the bald General disguised himself in worker's clothes, sewed his wedding ring and St. George's Cross in his sleeves, and grew a beard. Later he went into hiding in Kiev.

Під час подій у Києві перебували Томаш Масарик і члени Відділення Чехословацької національної ради в Росії; чехи спостерігали за подіями й вирішили не втручатися у внутрішні російські справи.

the Section of the Czechoslovak National Council in Russia located in Kyiv. The Czechs observed the events and decided not to be involved

З англійського резюме.

З Покровської церкви військового шпиталю рідним видано тіла полковника Миколи Михайловича Єсаулова (47) — для поховання на Лук'янівському кладовищі, і громадянина Ісаака Пугача (32) — для поховання на Байковому.

Рідним були віддані тіла полковника Миколи Михайловича Єсаулова (47) для поховання на Лук'янівському цвинтарі та громадянина Ісаака Пугача (32) для поховання на Байковому.

ЦДІАК, ф. 227, оп. 1080, спр. 504, арк. 47–61.

Серед убитих — офіцери 4-го Кірасирського лейб-гвардії кінного полку; їх відспівував священник стрілецького полку 1-ї гвардійської кавалерійської дивізії Євген Яржембський.

Серед убитих можна побачити імена офіцерів «4-го Кирасирского Лейб-Гвардии конного полка», яких відспівував священик стрілецького полку 1-ї гвардійської кавалерійської дивізії Євген Яржембський.

ЦДІАК, ф. 227, оп. 1080, спр. 504.

Юрій Коцюбинський, старший син письменника Михайла Коцюбинського, на початку 1918 р. обіймав посаду народного секретаря військових справ радянської влади, що прийшла до Києва.

одного з більшовицьких високо посадовців народного секретаря військових справ Юрія Коцюбинського

Автор статті: Владислав Верстюк.

За більшовиків І. Стешенко і П. Холодний не встигли виїхати з Києва й переховувалися в знайомих; українська інтелігенція все ж потай сходилася радитися.

Особливо турбувались за долю Стешенка й П. Холодного. Вони оба не вспіли виїхати з Києва і тепер переховувались у знайомих

Спогади С. Русової.

Скоропадський близько десяти днів переховувався в кабінеті квартири Лунакова — молодої людини з вищою освітою, за Ради залізничного комісара із залізничної міліції, який залишився на службі за більшовиків і завдяки цьому врятував багато офіцерів; за гетьмана Лунаков став його секретарем.

занимал должность, еще при «Раде», железнодорожного комиссара по железнодорожной милиции, но остался при большевиках и, благодаря этому, имел возможность спасти массу народа

З відомих українців більшовики вбили журналіста Ісаака Пугача, членів Центральної Ради О. Зарудного (свого часу міністра земельних справ) і Леонарда Бочковського, пізніше — д-ра М. Орловського. Інших українців убивали випадково — коли знаходили червоне посвідчення, нещодавно роздане всім військовим (Дорошенко особисто підписав понад двісті таких для службовців Галицько-Буковинського комісаріату).

тому що знайшли червоне посвідчення (такі посвідчення були недавно роздані всім військовим

«Червоне посвідчення» — небезпечний документ за більшовиків.

Склад Ради Народних Міністрів після переходу влади до есерів: голова Голубович, військовий — Немоловський, освіти — Григор'єв, внутрішніх справ — Христюк, фінансів — Перепелиця, шляхів — Сокович, землеробства — Терниченко, продовольства — Ковалевський, судових справ — Ткаченко, морських — Антонович.

Голова Р. Н. Міністрів: Голубович (у. с-р.); військовий м. — Немоловський (у. с-р.)

Склад провізорний, кінець січня — лютий 1918.

За спостереженням автора, серед більшовицьких комісарів у Києві переважали великороси; були й українські більшовики, наприклад син письменника Коцюбинський; євреї не відігравали визначної ролі. Переслідувань однаково зазнавали росіяни, євреї, поляки й українці.

Среди комиссаровъ и другихъ агентовъ большевистской «власти» доминирующая роль принадлежитъ великороссамъ, хотя были и украинскіе большевики, какъ напр. сынъ писателя Коцюбинскій

printed page 78; оцінка автора

Серед помітних більшовиків у Києві (лютий 1918): Чудновський — комісар міста, Крейцберг — комісар фінансів, Райхштейн — комісар преси, Шапіро — комісар при армії, І. Кулик та ін. На чолі більшовицьких військ проти Ради разом із Муравйовим ішов Юрій Коцюбинський.

Чудновеюй — комиссар го-рода, Крейцберг — комиссар финансов, Райхштейн — комиссар прессы, Шапиро — комиссар при арми, И. Кулик

За Гольденвейзером — також «кронштадтский матрос Рошаль», автор не знайшов підтвердження.

Оскільки розвідка в більшовиків була ще погано налагоджена, більшість українських діячів, що лишилися в Києві, змогли переховатися. Загинули лише кілька, здебільшого випадково: колишній міністр земельних справ есер О. Зарудний, член Центральної Ради лівий есер Леонард Бочковський, редактор «Народної волі» Ісаак Пугач і лікар Михайло Орловський.

бувший міністр земельних справ ес-ер О. Зарудний, член Ц. Ради лівий ес-ер Леонард Бочковський, редактор »Народньої Волі« Ісаак Пугач, лікарь Михайло Орловський.

Обраний за революції міський голова Києва, російський есер Рябцов, вітав вступ більшовицького війська до Києва як «відновлення єдиного загальноросійського революційного фронту». Російські есери, меншовики, бундівці раді були відновленню загальноросійської влади, хай і більшовицької.

Вибраний вже за революції мійським головою рос. ес-ер Рябцов вітав вступ большсвицького війська до Київа, як »відновлення єдиного загальноросійського революційного фронту«.

Оцінка Дорошенка щодо «російсько-єврейської революційної демократії» тенденційна.

Більшовицький Народний секретаріат, що перебрався до Києва, складали Євгенія Бош (внутрішні справи), Юрій Коцюбинський (військові), В. Аусем (фінанси), Є. Терлецький (земельні), Мартинов (пошта й телеграф), В. Затонський (освіта), Георгій Лапчинський (управитель справ).

Євгенія Бош (внутрішні справи), Юрій Коцюбинський (військові справи), В. Аусем (фінанси), Є. Тер.пецький (земельні справи), Мартинов (почта і телеграф), В. Затонський (освіта)

У Благовіщенській церкві (вул. Маріїнсько-Благовіщенська, 64) відспівано матір М. Грушевського Глафиру Захарівну Грушевську (70), вдову дійсного статського радника; у метриці причина — «от старческой немощи», але відомо, що вона померла від потрясіння після руйнування більшовиками будинку Грушевських на Паньківській, 9.

мати Михайла Грушевського Глафіра Захарівна Грушевська (70), удова дійсного статського радника. Причиною її смерті називається «от старческой немощі»

ЦДІАК, ф. 227, оп. 1080, спр. 480, арк. 76–78.

Статський радник, викладач Університету св. Володимира і Політехнічного інституту Ісидор Григорович Рекашев (52), який жив на вул. Тарасівській, 9, загинув від снаряда у своєму будинку «при обстреле города». Він був гласним від блоку російських виборців Шульгіна й очолював товариство «Русь»; «Малая Русь» дала йому розлогий некролог.

від снаряду «при обстрелегорода»у своєму будинку загинув статський радник, викладач Університету св. Володимира та Політехнічного інституту Ісидор Григорович Рекашев (52), котрий мешкав на вул. Тарасівській, 9

Г.Д. Исидор Григорьевич Рекашев // Малая Русь... С.173–179; ЦДІАК, ф.227, оп.1080, спр.480. Дату загибелі не вказано (дні обстрілу, 23–26 січ. ст. ст.).

В останній день лютого при Володимиро-Либідській церкві поховали 4 осіб, тіла яких передав лазарет імені службовців Південно-Західної залізниці Київ-I і Київ-Товарний, зокрема чеха Йосипа-Франца Свеценого (23); причина: «умерли от огнестрельных ранений, полученных на улицах г. Киева во время гражданской войны».

«умерли от огнестрельных ранений, полученных на улицах г. Киева во время гражданской войны»

Стиль дати не вказано. ЦДІАК, ф. 227, оп. 1080, спр. 484, арк. 28–302.

Савватій Березняк, колишній голова української громади Комерційного інституту, був заарештований після зайняття Києва більшовицькою Червоною гвардією 1918 р. і помер у київській в'язниці.

Після того, як большевицька Червона Ґвардія в 1918 році зайняла Київ, Саватій Березняк був арештований і помер в київській вʼязниці

Більшовики зайняли Київ 26 січ./8 лют. 1918; дату арешту виведено.

Володимир Вдовиченко, 27 років, розповідав, що за Муравйова багатьох його приятелів «ліквідували», а сам він лише дивом урятувався від розстрілу і майже посивів.

Він багатьох моїх приятелів ліквідував. Бачиш, я майже сивий, а мені лише 27 років. Лише якимсь чудом я врятувався від розстрілу

Свідчення знайомого автора, переказане в діалозі.

Андрух у свідченнях 1921 р.: приїхавши до Києва, він не застав там українського уряду й вирушив слідом за ним на захід; вступив до полку Січових стрільців і разом із ним повернувся до Києва.

я приїхав у Київ, де одначе українського уряду вже не було і я рішив їхать за ним на захід… поступив в полк Січових Стрільців з яким повернувся до Київа.

Автор публікації: Я. Файзулін (документ — свідчення І. Андруха, 2.07.1921). Від'їзд уряду — 8 лют. 1918, повернення СС до Києва — 1 березня 1918 (н. ст.), дати за загальними відомостями.

Більшовики грабували селян, що приїздили на базар, або змушували їх продавати продукти за низькими цінами; внаслідок цього підвіз продуктів припинився, і ціни одразу на все підскочили.

Грабування селян, що поприїздили на базар, або примушування продавати продукти по малих цінах мали своїм наслідком те, що взагалі припинився всякий довіз продуктів, і ціни зразу на все підскочили.

Конкретних цін немає.

Муравйов, звертаючись до заарештованих солдатів, дорікав їм, що вони служили Центральній Раді за сім з половиною карбованців на добу й допомагали буржуям.

Центральной Радѣ служили ... по семь съ половиной въ сутки ... Буржуямъ помогали, а?

Валюту не вказано; ймовірно, рублі (карбованці).

Переховуючись у лютому 1918 р., Скоропадський цілими днями читав і не виходив з кімнати; туманні відомості про те, що відбувається в місті, отримували через доньку господині, яка збирала чутки під час закупівлі провізії на базарі.

Мы получали лишь смутные сведения о том, что делается в городе, главным образом через дочь хозяйки, собиравшей эти сведения во время ее закупок провизии на базаре.

Під час обстрілу робітники оголосили страйк, зупинили водогін і електростанцію: місто залишилося без води й у темряві.

робітники оголосили страйк, припинили роботу водотяга й електричної станції. Місто опинилось без води і в темряві.

Кінець січня ст. ст. 1918.

Будівлю наркомату військових справ давно не опалювали, місцями з вибитими шибками; Дорошенко простояв у черзі до Коцюбинського близько двох годин; ніхто не питав, хто і навіщо — прохачі самі по черзі заходили до кабінету.

не тепліще було і в будинку, давно нетопленому, з побитими подекуди шибками. Я стояв біля двох годин, поки дійшла моя черга.

Слово «Центральна Рада» в дні більшовиків було страшним словом: за належність до неї розстрілювали без довгих розмов. Колишній генеральний писар О. Лотоцький переховувався в будинку покійного Ф. П. Матушевського.

Слово „Центральна Рада" було в ті дні страшним словом, за приналежність до неї просто розстрілювали без довгих розмов.

Під час стрілянини родина Чикаленків сходилася на обід, тулячись від куль під стінами будинків.

поли вся родина, тулючись від куль по під стінами будинків, зійшлася на обід

Під час бомбардування кияни ховалися в льохах; найчастіше гинули й калічилися ті, хто вибігав шукати воду чи їжу, бо мало хто мав запаси; багато людей померло з переляку чи збожеволіло.

калічучи и убиваючи людей, особливо тих, що вибігали шукати десь води, або якоїсь їжі, бо рідко в кого були зроблені запаси.

Київські українці, київська буржуазія, розігнані з маєтків поміщики, домовласники, спекулянти, дрібне міщанство — усі ворожі більшовикам верстви — чекали на Петлюру «як на бога».

з іменем на всі боки лаяного Петлюри й „петлюровців" з'язували своє визволення й ждали того Петлюру, як бога

Лютий 1918; оцінка автора.

Автор залишився в Києві керувати підпіллям: перефарбував вуса, бороду й волосся в темний колір; на Малій Васильківській у напівпідвалі одного будинку підпільники заздалегідь облаштували молочарню, де він у фартусі продавця торгував молоком.

На малій Васильківській вулиці ми приготували в півпідвалі одного будинку на всякий випадок молочарню і я, одягнувши фартух продавця, продавав молоко

Чудова побутова деталь підпілля.

Перше панування червоних у Києві супроводжувала безупинна стрілянина вдень і вночі, грабежі й бешкети; усе пересічне населення столиці пішло «в підпілля»; ця влада тривала рівно три тижні.

безупинна стрілянина днями й ночами, грабежі й бешкети та зведення життя цілої столиці, всього сірого населення в підпілля

Приблизно з 9 лютого до 1 березня 1918 року.

Після придушення повстання життя ввійшло в норму: знову пішли трамваї, відкрилися ресторани, їдальні, крамниці, запрацювали театри.

Знов вирушили трамваї, повідчинялися ресторани, ідальні, крамниці, почали функціонувати театри.

Ілько Гаврилюк, «З величнього минулого» (спогади члена Всеросійських Установчих зборів від Херсонщини, написані до 10-річчя IV Універсалу, бл. 1928). Хронологію в мемуарі стиснуто й місцями зміщено. Початок лютого 1918 н. ст.

Під час обстрілу вулицями везли тяжкопоранених, легкопоранені самі бігли до лікарень; мешканці ховалися в льохах і на нижніх поверхах, виходили лише в крайній потребі, перебігаючи вулиці й притискаючись до стін; уночі місто горіло в кількох місцях.

Люди почали ховатися по льохах, по нижчих поверхах будинків і виходили лише в крайній потребі, хутко перебігаючи вулиці й хідники та тулячись попід мурами будинків.

Ілько Гаврилюк, «З величнього минулого» (спогади члена Всеросійських Установчих зборів від Херсонщини, написані до 10-річчя IV Універсалу, бл. 1928). Хронологію в мемуарі стиснуто й місцями зміщено. Початок лютого 1918 н. ст.

Майже всі 11 днів бомбардування населення провело в підвалах, у холоді й темряві; крамниці й базари були зачинені, харчувалися випадковими рештками і запасами, яких тоді ще ніхто не вважав за потрібне мати.

Почти все время населеніе провело въ подвалахъ, въ холодѣ и темнотѣ. Магазины и базары ... были закрыты

printed page 204

Під час бомбардування населення потерпало від нестачі їжі (здобувати її доводилося з небезпекою для життя), світла й води; жертви обчислювалися сотнями.

Населеніе страдало и отъ недостатка пищи, которую приходилось добывать съ опасностью для жизни, и отъ недостатка свѣта и воды.

printed page 76

Автор вистоював дво-годинні нічні чергування біля паркану між подвір'ям будинку й сквером довкола Софійського собору в холодні зоряні лютневі ночі; мешканці при світлі недогарка в під'їзді чи підвалі пили чай і грали в дурня.

Часто, при свѣтѣ огарка, гдѣ-нибудь въ подъѣздѣ или подвалѣ, пили чай и играли въ дурачки.

printed page 80

Міському голові Рябцову наказали під загрозою штрафу в 100 000 рублів за 24 години прибрати трупи розстріляних і вбитих, які валялися по всьому місту.

Мійському голові Рябцову наказано під загрозою кари в 100.000 рублів у 24 години прибрати трупи розстріляних і забитих, які валялись по всьому місту.

Під час обстрілу і взяття Києва військами Муравйова на початку 1918 р. кияни, боячись виходити в темряві на вулицю й лишатися наодинці, ходили одне до одного в гості в межах того самого будинку.

Так само ходили один до одного у 1918 р., коли Муравйов обстрілював і взяв Київ, але тоді не було ще цього відчуття приреченості та безсилої злості

Переказ «Щоденника і спогадів київської студентки» (Архив русской революции, т. 15) у статті Попова (2020); цитати подано в українському перекладі автора статті. Запис грудня 1919 р., порівняння з подіями січня (ст. ст.) / кінця січня — початку лютого (н. ст.) 1918 р.

С. Русова згадувала, що за більшовиків «по вулицях було зовсім не безпечно ходити, українців хапали, вивозили кудись, звідки вони не вертались. Де чують, що люди розмовляють по-українськи, їх заарештовували».

"по вулицях було зовсім не безпечно ходити, українців хапали, вивозили кудись, звідки вони не вертались. Де чують, що люди розмовляють поукраїнськи, їх заарештовували.

Спогади С. Русової (Львів, 1934).

Українці переважно належали до середніх і малозаможних кіл, жили в скромних будинках в інших кварталах; частина ховалася, переселялася до друзів; розвідка більшовиків цього разу була слабкою, арешти проводили зайди-москалі, тому більшість розшукуваних уникала арешту.

Українці належали переважно до середніх і мало-заможних кругів, мешкали в скромних хатах і по инших кварталах

Більшість старих українських діячів залишилися в Києві за більшовиків (діячі ЦР, тікаючи, їх не попередили); зустрічаючись на вулицях, знайомі зазвичай удавали, що не знають одне одного, дотримуючись конспірації. Іноді збиралися в домі С. Єфремова (Ніковський, Лотоцький, Прокопович та ін.).

Ходячи вулицями, я раз-у-раз зустрічав знайомих. Ми здебільшого робили вигляд, що не знаємо один другого, — треба було додержуватись конспірації

Майже місяць більшовицького панування ніхто з них до будинку Чикаленка не заходив: від вулиці його закривав садок, у кімнатах, видних з вулиці, не вмикали світла; першого дня двірник відвів патруль, сказавши, що це не окремий будинок, а садок сусідньої кам'яниці.

електрики ми не світили в тих кімнатах, що видно з вулиці ... двірник наш ... догадався сказати, що це не окремий будинок, а садок сумежного великого будинку

За першої більшовицької окупації жвавий і веселий Київ став похмурим і мовчазним: зруйновані снарядами будинки й згарища; у більшості будинків, навіть на Хрещатику, вікна наглухо забиті дошками; вулиці порожні, зрідка майне киянин, що поспішає; трамваї не ходили, порожніми вулицями з гуркотом проносилися вантажівки з червоногвардійцями.

В більшості будинків, навіть на Хрещатику, вікна були наглухо забиті дошками ... Не було руху трамваїв, а порожніми вулицями інколи з гуркотом пролітали великі тягарові машини з червоноґвардійцями

Лютий 1918. Найцінніша візуальна деталь.

Відділ дошкільної освіти організовував з початку лютого 2,5-місячні курси для підготовки діячів дошкільного виховання (організаторів ясел, дитячих садків, майданчиків, літніх колоній); запис — у Відділі позашкільної освіти в приміщенні Генерального секретарства освітніх справ (Бібіковський бульвар, 1-ша гімназія) з 10 до 4 години. Голова відділу — С. Русова.

Запис на курси приймається у Відділі Позашкільної Освіти в помешканні секретарства освітніх справ (Біб. Бульвар 1-а гімназія) від 10 год. до 4-х.

Курси мали початися, коли запишеться 50 слухачів. Лютий за старим стилем.

За даними міського статистичного бюлетеня, у короткому, лише 15-денному лютому 1918 року (період влади Рад) у Києві зафіксовано 1181 смерть, з них 595 (понад 50%) — вбивства; у березні з 1252 смертей 219 були вбивствами. Загалом за три місяці бюлетень налічував 1566 жертв громадянської війни.

Короткій, всего лишь 15 дней продолжавшійся февраль (періодъ господства Совѣтовъ) далъ 1181 смертный случай-въ томъ числѣ 595 (свыше 50%) убійствъ.

«15 днів» — через перехід на новий стиль (після 15 лютого одразу 1 березня).

Київська дума з листопада відкрила два пансіони для безробітних, а з середини грудня роздає безплатні обіди; у першій половині січня видавали по 200, потім 260, у лютому з 350 до 520 обідів на день; за два тижні видано 9500 обідів, з них 1943 — безробітним, зареєстрованим у профспілках.

Всього за два тижні було видано 9,500 обідів, з яких 1,943 обіда було видано безробітним

Читано з зображення. Дані з «Рабочей жизни»; точні дати «двох тижнів» не вказано.

Автор іронічно згадує практику есерівського кабінету Голубовича (початок 1918 р.) з перефарбовування вивісок ('перемальовання шильдів') українською мовою як спосіб українізації міста.

ніяке перемальовання шильдів по практиці с.-р. кабінету Голубовича не зробить місто українським по змісту

Кабінет Голубовича — січень–квітень 1918 р.; точної дати не зазначено.

Ночами муравйовського обстрілу стрілянина затихала, заграви пожеж освітлювали кімнати так, що можна було читати; в останні, одинадцятий-дванадцятий дні ставало так тихо, що раптом чулося окреме гавкання собаки.

В комнатах было так светло, что можно было читать.

printed page 103; Сумський: на 7-8 день бою; за загальноприйнятою хронологією обстріл Муравйова з лівого берега почався ~22-23 січ. ст. ст. (4-5 лют. н. ст.).

Під час січнево-лютневих боїв у Києві не працював водогін; покоївка приносила воду, і це було великою коштовністю.

она приносила воду. И это было большой драгоценностью, потому что водопровод не действовал.

printed page 103

Удень, перечікуючи обстріл, мешканці грали із сусідами в шахи й у карти.

Днем начали играть в шахматы, в карты.

printed page 104

Автор «Нової Ради» нарікав, що більшовики в Києві декретом утворили головну санітарну управу на чолі з «нікому невідомими» лікарями Левіним і Хайкісом, а Київський військовий шпиталь зруйнували; комісаром шпиталю був слюсар Матиш, а медичними справами відав фельдшер.

На чолі шпиталю стали комісаром Матиш, слюсарь, а по медичних справах — фершал.

Йдеться про період більшовицького панування в Києві (лютий 1918 р.); точних дат у статті немає.

Більшовики стратили куплетиста Сокольського за його злі куплети проти більшовиків.

Казнили куплетиста Сокольскаго, за его злые куплеты противъ большевиковъ

printed page 77

Військово-революційний комітет наказав відчинити в Києві всі крамниці, театри й кіно.

Воєнно-Рев. комітет наказав одчинити всі крамниці, театри, кіна

Збірка Кричевського, яку він збирав понад 20 років, налічувала близько 80 килимів (переважно українських XVIII століття), близько 100 предметів українського кольорового скла і близько 500 скляних фрагментів від великокняжої доби, близько 500 предметів кераміки, близько 50 срібних чарок, церковні й народні вишивки, меблі, мідні дошки, гравійовані Григорієм Левицьким, і стародавні портрети, зокрема портрет гетьмана Полуботка.

Особливо вартою уваги була збірка килимів - коло 80, здебільшого - українських, XVIII століття.

За брошурою Ф. Ернста «Художественные сокровища Киева, пострадавшие в 1918 г.» (журнал «Куранты», Київ, 1918, № 7; окремо — вид-во «ГУРО», 1918).

За Винниченком (1920), за більшовиків українську пресу було заборонено, українські друкарні конфісковано, книгарні закрито, школи призупинено; «наиболее тёмные большевистские элементы срывали со стен портреты Шевченко и топтали их ногами». За Христюком, «московское войско убивало каждого, кто говорил на украинском языке».

«Прессу запретили, украинсюя типографи конфисковали, книжные ма-газины закрыли, школы были прлостановлены... срывали со ст$н портреты Шевченко и топтали их ногами»

Українські автори, оцінно; стосується всієї України, включно з Києвом.

Після гострої статті С. Єфремова проти Ю. Коцюбинського редакцію «Нової Ради» однієї ночі штурмувала велика банда з кулеметом; редакція завалила двері пачками паперу, а мешканці будинку стріляли з вікон і банду відбили. Після цього газета перестала виходити.

Редакція «Нової Ради» ... видержала одної ночі, заваливши двері паками паперу, осаду цілої воличезної банди, яка штурмувала її обстрілюючи з кулемету

За більшовиків виходили лише офіціозні газети, які друкували в друкарні колишньої «Киевской мысли»; цю газету більшовики реквізували першого ж дня, чому раділи українці.

газети виходили тільки офіціозні, що друкувалися в друкарні бувшої «Київської Мислі». Ся газета ... в перший же день була ревизована большевиками.

Отаман Петлюра час від часу скидав на Київ прокламації з німецького аероплана і телефоном наказував міській думі триматися, сподіватися й вірити, що українське військо з ним на чолі визволить Україну.

візьме та й сипне з німецького аероплану прокламацій на Київ. Або ... по телефону накаже мійській думі надіятись, твердо триматись

Кінець лютого 1918 (н. ст.), перед вступом до Києва.

За першої більшовицької окупації всі українські газети були заборонені (та ніхто й не наважився б друкувати), українські політичні й громадські організації припинили роботу; міська управа опинилася під диктатурою більшовицького комісара.

Всі українські газети були заборонені, та ніхто й не відважився б у ті часи друкувати українську газету

Цитата зі щоденника Шульгіна (лютий 1918): «Создалось положение прямо дьявольское, — на Киев идут немцы»; він писав, що для вступу до лав оборонців вимагалося посвідчення від революційних організацій.

«Создалось положеніе прямо дьявольское», — такъ начиналъ Шульгинъ свой дневникъ,—«на Кіевъ идутъ нѣмцы.»

printed page 81; переказ з пам'яті автора; рукопис утрачено в Одесі 1919 року

Радянські газети в Києві друкували зловісні замітки про «столкновения с украинскими бандитами» й запевняли, що Києву жодна небезпека не загрожує; про німецьких імперіалістів говорили лише в промовах на засіданні ради.

заметки в советских газетах о «столкновениях с украинскими бандитами» были в достаточной мере зловещи.

printed page 105

За більшовиків найстаріші газети «Киевлянин» і «Киевская мысль» було закрито, а їхні друкарні використовувалися для друкування більшовицьких газет; українська «Нова Рада» при цьому могла виходити.

the oldest newspapers «Kievlanin» and «Kievskia mysl» which were shutdown and which printing houses were used by Bolsheviks for printing their own newspapers. Ukrainian «Nova Rada» could be published

З англійського резюме статті; конкретне першоджерело не вказано.

Захоплення Києва загонами Муравйова перервало вихід газети «Нова рада» більш ніж на тиждень.

Захоплення загонами Муравйова Києва призупинило вихід газети більше, ніж на тиждень

Автор статті: Владислав Верстюк. Перерва приблизно кінець січня – 4 лютого 1918 ст. ст.

За більшовиків торгівля йшла вільно, якщо крамниці не грабували; вільно торгували книгарні. Газети «Киевская мысль» і «Киевлянин» закрили, але «Последние новости» і навіть «Нова Рада» виходили, хоча не зовсім регулярно; в «Новій Раді» друкував сміливі статті С. Єфремов.

З газет припинено „Кіевскую Мьісль" та „Кіевлянина", але „Посл'Ьднія Новости" і навіть „Нова Рада" виходили, хоч правда не зовсім регулярно.

Муравйов писав у наказі, що більшовицька армія «на остриях своих штыков принесла с собой идеи социализма»; Рафес відповів сміливою статтею «Штыкократия». За перших більшовиків збереглися «Последние новости», українські та єврейські газети; «Киевская мысль» була закрита, а в її редакції і на її папері друкувалися більшовицькі газети; закрито й «Киевлянин».

«на остріяхъ своихъ штыковъ принесла съ собой идеи соціализма». Рафесъ отвѣтилъ на этотъ приказъ очень смѣлой статьей подъ названіемъ «Штыкократія»

printed page 206

Під час більшовицького панування в Києві (лютий 1918 р.) з «буржуазних» газет майже весь час виходили «Последние новости», з українських — «Нова рада». Перші подавали лише інформацію, а «Нова рада» гостро критикувала більшовицький режим, особливо в статтях С. Єфремова.

З »буржуазних« Газет майже весь час виходили »Посл'вднія Новости«, з українських — »Нова Рада«.

Список 52 убитих офіцерів, козаків і юнкерів (Бель, Заплатін, Тихомиров, Невєров, Кармазін, Курочкін, Шевченко, Самусенко, Орловський, Алексєєв та ін.), які пройшли через церкву Олександрівської лікарні, друкувався в газетах, потім його передрукував Шульгін у збірнику «Малая Русь».

доволі чисельну групу (52 особи) складають вбиті офіцери, козаки, юнкери: Бєль, Заплатін, Тихоміров, Нєвєров, Кармазін, Курочкін, Шевченко, Самусенко, Орловський, Алєксєєв

Некрологи убитых // Малая Русь. С.229–231; ЦДІАК, ф. 227, оп. 1080, спр. 499, арк. 660–664.

За більшовиків чорносотенна й контрреволюційна преса, наскільки могла виходити, відкрито хвалила більшовиків за їхню національну політику.

чорносотенна й контрреволюційна преса, оскільки вона могла виходити, цілком отверто це говорила й хвалила большевиків

Оцінка автора; стосується Києва лютого 1918, але конкретних газет не названо.

До Дорошенка прийшли двоє солдатів (один — шофер І. І. Красковського), які пробилися з-під Житомира, і повідомили, що українці наступають на Київ і, може, за тиждень будуть тут.

українці вже наступають на Київ і може за тиждень будуть тут

За більшовиків ходили чутки, що Центральна Рада засідає в Житомирі, а згодом — що з українськими полоненими йде й німецьке військо; більшовицькі газети погрожували смертною карою тим, хто поширює «брехливі чутки» про наступ німців.

Большевики почали, видимо, непокоіться, але в газетах загрожували смертною карою тим, хто розповсюджує брехливі чутки про наступ німецького війська.

У лютому 1918 р. Винниченко (переховуючись у Бердянську) записав, що німці й австрійці наступають, у більшовицьких і радянських газетах тривога, а господарі квартири (заводчик-капіталіст) радіють, сподіваючись, що німці повернуть їм завод, маєток і землю.

Німці й австріяки наступають. В большевицьких і совєтських газетах та "сферах" тривога. Наші ж хазяї (заводчик, справжній буржуа, капіталіст) радіють.

Не Київ (Бердянськ), але відображає очікування весни 1918 р. Стиль неясний: у радянській зоні з 1/14 лют. новий стиль; імовірно старий за звичкою.

В останні дні більшовиків містом пішли чутки про німецький наступ на Україну; одна з місцевих газет наважилася передрукувати наказ німецького генерала про те, що німецька армія на прохання дружнього українського народу йде звільняти Україну від більшовиків.

по городу стали ходить слухи о германскомъ наступленіи на Украину

printed page 207

У лютому 1918 р. Києвом пішли невиразні чутки, що українці змовилися з німцями і до Києва йдуть німецькі війська.

появились смутные слухи о томъ, что украинцы сговорились съ нѣмцами и въ Кіевъ идутъ нѣмецкія войска

printed page 79; чутка, що згодом підтвердилася

Наприкінці другого тижня перебування більшовиків у Києві пішли чутки, що їхнє становище нетривке, що Центральна Рада уклала мир із німцями і німці йдуть в Україну.

пошли слухи о том, что положение их непрочно, что Центральная рада заключила с немцами мир и что немцы идут на Украину

автор уривка: Дорошенко; приблизно середина лютого 1918 н. ст.

Українські солдати стверджували: «Когда мы отступали из Киева через Подол, мы в каждом еврейском доме находили пулемёт, из которого в нас стреляли».

«Когда мы отступали из К1ева через Подол, мы в каждом еврейском дом$ находили пулемет, из котораго в нас стр$ляли»

Чутка/звинувачення з боку солдатів, а не факт.

Чутки про прихід німецьких військ, запрошених Центральною Радою, пішли вже на другий день після відходу Ради з Києва; більшовицька влада почувалася непевно й більше займалася вивезенням продовольства й майна з України до Росії, ніж організацією радянського ладу.

про що чутки почали ходити на другий же день по виході Ц. Ради з Київа

≈ 27 січ. ст. ст. / 9 лют. н. ст. 1918 (день після відходу Ради).

У лютому 1918 р. більшовики шукали Скоропадського по всьому Києву, його голову було оцінено, готель «Универсаль» перерили «от чердаков до погребов»; поширилася чутка, що його десь розстріляли.

гостиницу «Универсаль», отыскивая меня, перерыли от чердаков до погребов. Уже распространился слух, что меня где-то расстреляли.

Чутка про розстріл — неправдива.

Загальну кількість жертв, убитих більшовиками в перші дні після взяття Києва, оцінювали по-різному: загальновизнана цифра — близько 5000 осіб, інші знижували її до 2000; точної статистики не вели.

Загально признана цифра — коло 5000 людей. Инші зменшували цю цифр}7 до 2000.

Оцінки, не статистика.

Наприкінці другого тижня перебування більшовиків у Києві пішли неясні чутки, що Центральна Рада веде переговори з німцями й уже уклала з ними мир; у наркомвоєнсправ на Фундуклеївській відчувалися метушня й «евакуаційний настрій».

Почали ходити якісь неясні чутки про те, що Центральна Рада веде переговори з німцями, що вже заключила з ними мир.

Бл. 20–22 лют. н. ст.

Багатьох розстріляли як «буржуазного генерала Петлюру»: досить було швейцарові, двірникові чи куховарці сказати патрулю, що в такій-то квартирі живе Петлюра або український буржуй; так, кажуть, слуги мстилися ненависним господарям.

досить було швайцарові, дворникові або куховарці сказати на вулиці большевицькому патрулеві, що в такій-то квартирі живо Петлюра, або якийсь український бурж уй, як його розстрілювали

Частково чутка («кажуть»).

Посланець уряду повідомив авторові, який переховувався в Генічеську: Брестський мир підписано, українські, німецькі й австро-угорські частини швидко просуваються й перебувають уже неподалік Києва; більшовицький уряд утік до Катеринослава.

Українські, німецькі і австро-угорські частини посувалися швидко наперед і знаходилися вже недалеко від Києва.

Дату виведено з контексту (кінець лютого 1918 н. ст.).

Автор стверджує, що після захоплення Києва радянські війська розстріляли кілька тисяч людей, навіть комуністів, якщо ті розмовляли українською.

Совєти по зайнятті Києва розстріляли кілька тисяч людей, навіть комуністів, коли вони говорили по-українськи.

Узагальнення автора з чужих слів; масовий терор Муравйова в Києві засвідчують і інші джерела, але деталь про розстріли комуністів за мову не підтверджена.

У цирку на Миколаївській містився штаб Ковенка, командира «Вільних козаків»; кияни-росіяни розповідали цілі легенди про розстріли, які нібито відбувалися на подвір'ї цього штабу.

перебував штаб Ковенка, командира "Вільних козаків": росіяни-кияни цілі легенди розказували про розстріли, які нібито відбуваються на подвір'ї домівки штабу

Чутки, автор їх не підтверджує. Той самий цирк — місце, де згодом обрали гетьмана Скоропадського.

На таємних зборах дізналися, що більшовики схопили й, «дико замучив», убили міністра Зарудного, редактора газети «Народня Воля» Пугача й члена Центральної Ради Бочковського.

большевикам удалося зловити міністра Зарудного, редактора газети „Народня Воля" Пугача і члена Центральної Ради Бочковського й усіх дико мучено й забито.

Ілько Гаврилюк, «З величнього минулого» (спогади члена Всеросійських Установчих зборів від Херсонщини, написані до 10-річчя IV Універсалу, бл. 1928). Хронологію в мемуарі стиснуто й місцями зміщено. Убивство О. Зарудного в лютому 1918 підтверджується; відомості про двох інших — за чутками того дня.

Історик Чериковер писав, що за кілька тижнів панування в Києві більшовики знищили дощенту все, що український рух устиг збудувати.

«На протязі тих кількох тижнів панування більшовиків в Києві вони знищили дощенту все, що український рух встиг з такими труднощами й такими надіями збудувати»

Оцінка І. Чериковера («Антисемітизм і погроми на Україні», їдиш), наведена Гольдельманом.

У дні Брестського миру Києвом поповзли чутки про рух німців, австрійців і гайдамаків; про сепаратну угоду українців з німцями кияни дізналися з радянських газет.

Уже ползли слухи о движении немцев, австрийцев, гайдамаков.

printed page 105; Чутки; період більшовицької влади, лютий 1918.

Під час облоги серед членів Всеукраїнського церковного собору ходили чутки, ніби в Катеринославі всіх делегатів собору засуджено до кари за те, що поїхали до Києва «будувати Україну», і ніби соборян, які пробували виїхати з облогового Києва, заарештовано за околицею міста; остання чутка не справдилася.

Переказували, що соборян, які спробували були підчас облоги виїхати з Київа, за околицею міста поарештовано. Ця чутка потім не справдилася.

Чутки часу большевицької облоги Києва (кінець січня — початок лютого 1918 р. нов. ст.).

Службовці Галицько-Буковинського управління до середини лютого не отримували платні вже два тижні понад звичайний строк виплати й сиділи без грошей; гроші в касі були, але скарбник боявся виплачувати.

ніхто не одержував платні, хоч минуло два тижні від терміну, коли звичайно сплачувано, і всі сиділи без грошей

Коцюбинський дозволив Галицько-Буковинському комісаріату завершити ліквідацію (місяць-півтора) і тимчасово видати всім службовцям згори донизу порівну по 300 карбованців.

дозволив видати всім служачим зверху до низу, всім рівно, по 300 карбованців

Лютий 1918 р.

За три тижні першого перебування в Києві більшовики заборонили вживання українських грошей і наказали примусово обмінювати їх на російські; «націоналізували» банки, тобто просто пограбували, розкрили сейфи.

Заборонили вживати українські гроші й наказали примусово вимінювати їх на російські. „Націоналізували" банки, себ то попросту пограбували. Повідмикали сейфи.

Лютий 1918 н. ст.

Командувач більшовицької армії М. Муравйов, що «приніс Україні свободу на штиках», наклав на «буржуазне» населення Києва величезну контрибуцію й наказав конфіскувати харчі, мануфактуру, взуття; награбоване вантажили у вагони й вивозили до Московщини.

Муравйов ... зараз же наклав на «буржуазне» населення київа величезну, на той час контрибуцію, роспорядився конфіскувати харчові продукти, мануфактуру, взуття

Суми контрибуції не наведено.

Більшовики наклали на Київ п'ятимільйонну контрибуцію, яку обивателі миттєво сплатили достроково; до кредитних установ призначили неписьменних комісарів, почалася їхня повна дезорганізація.

Наложена была пятимилліонная контрибуція, моментально, до-срока уплаченная тѣмъ самымъ обывателемъ

printed page 79; валюту не названо; маються на увазі рублі

На київську буржуазію більшовики наклали велику контрибуцію, але Міській думі не заборонили виконувати свої функції.

На буржуазію наложено велику контрибуцію, але Мійській Думі не заборонено виконувати свої функції.

Розмір контрибуції не вказано.

Більшовицька влада в Києві оголосила українські гроші недійсними; Центральну Раду й Генеральний секретаріат — скасованими, їхніх членів — звичайними карними злочинцями, що підлягали арешту, а їхнє майно — конфіскованим.

Українські гроши було визнано недійсними; Центральну Раду і Генеральний Секретаріят оповіщено скасованими, членів Ц. Ради і Секретаріяту оповіщено звичайними карними злочинцями

Більшовицький командувач у Києві Михайло Муравйов наклав на буржуазію контрибуцію в десять мільйонів рублів.

Michael A. Muraviev, the local Bolshevik commander in Kiev, levied a ten million ruble contribution on the bourgeoisie.

Лютий 1918 р., більшовицька окупація.

Під час зайняття України більшовиками більшу частину банківських заощаджень було вивезено до Росії або знищено: більшовики вивезли відсоткових державних паперів на 686 млн 549 тис. крб, у розпорядженні держконтор залишилося на 686 млн 332 тис. 899 крб.

більшовиками ж було вивезено на 686 млн. 549 тис крб.

більшовицька окупація Києва січень–лютий 1918

Залишаючи Київ у лютому 1918 р., більшовики, за словами керуючого Держбанком В. Ігнатовича, вивезли кредитових білетів на 20 млн руб., золотої монети за номіналом на 1,7 млн руб., а з українських банків — відсоткових паперів приблизно на 700 млн руб.

залишаючи у лютому 1918 року Київ, більшовики... вивезли кредитових білетів на суму в 20 млн. руб. та золотої монети за номінальною ціною в 1 млн. 700 тис. руб.

У Брестському договорі УНР із Центральними державами було тимчасово зафіксовано курси (рівні дореволюційним курсам рубля): 1 марка = 46,2 коп., 1 крона = 39,382 коп., явно далекі від реальності.

1 марка = 46,2 коп., 1 крона = 39,382 коп.

загальнодержавне

Під час посадки в потяг на Київ у Козятині у Скоропадського витягли з кишень усе цінне: три тисячі рублів отриманої платні, револьвер, годинник, паспорт і рукавиці; натовп заступився за спійманого солдата: «Что ты на солдата нападаешь? Он кровь свою проливал, а ты на печи сидел!»

У меня было три тысячи рублей полученного жалования, револьвер, часы и паспорт.

Кишенькові крадіжки в натовпі на станціях; фраза натовпу — характерне мовлення.

Одразу після вступу до Києва командувач більшовицьких військ полковник Муравйов (при ньому кронштадтський матрос Рошаль) викликав представників банків і торговельно-промислового капіталу і «в разбойничьем тоне» зажадав сплати накладеної на місто контрибуції; невдовзі поїхав завойовувати Одесу.

Муравьевъ призвалъ къ себѣ представителей банковъ и торгово-промышленнаго капитала и въ самомъ разбойничьемъ тонѣ завелъ съ ними рѣчь объ уплатѣ наложенной на городъ контрибуціи

printed page 206; суму не названо

За словами Винниченка, під час укладення Брестського миру золота валюта українського карбованця стояла дуже високо: 100 німецьких марок = 46 українських карбованців.

золота валюта українського карбованця стояла тоді дуже високо (100 німецьких марок =46 українських карбованців)

Імовірно, офіційний (паритетний) курс, а не ринковий; джерело курсу не вказано.

Рафес згадує, що Київ «преподнёс» Муравйову десять мільйонів (контрибуція за більшовиків), «но здесь все знают, как это произошло»; Бердичеву приписували, що він «поднёс» більшовикам п'ять мільйонів.

Нев вЗдь тоже «преподнес» Муравьеву десять милл!онов, но здфсь всЪ знают, как это произошло.

Контрибуція на Київ за Муравйова, лютий 1918.

Ніковський стверджував, що коли за більшовиків Крейцберг видавав фінансові розпорядження, «их отцы около кафе Семадени спекулировали на украинских деньгах»; Київська міська дума при приході більшовиків вітала «единый революционный фронт».

когда Крейцберги издавали финансовыя распоряженя, их отцы около кафе Семадени спекулировали на украинских деньгах

Звинувачення в антисемітській статті; цінне як вказівка, що біля кафе Семадені йшла валютна/грошова спекуляція.

До житомирського періоду належить анулювання грошових знаків «100 карбованців» з написами, крім української, також єврейською, російською й польською мовами; ці знаки було випущено незадовго до того, і вони демонстрували принцип рівноправності національностей.

аннулироване денежных знаков — «100 карбованщв» (рублей) снадписями, кромЪ украинскаго, также и на еврейском, русском и польском языках

Твердження автора; фактично купюри 100 крб зразка 1917 р. продовжували обертатися — перевірити за іншими джерелами.

Після відступу з Києва СС не мали ні обозів, ні запасів, ні навіть похідних кухонь: за ними їхав лише один віз із набоями й ручними гранатами і один — із хлібом і цукром.

за ним їхав лише один віз з набоями й ручними гранатами й один з хлібом і цукром

Під час січневого повстання в Києві ресторани й їдальні були зачинені, хліба не було, лише подекуди можна було купити шматок сухаря й запліснявілої ковбаси, сала чи риби.

рестораци і їдальні зачинено, хліба вже не було й тільки де не-де можна було купити кусень якогось сухаря та шматок запліснівілої ковбаси, сала або риби.

Ілько Гаврилюк, «З величнього минулого» (спогади члена Всеросійських Установчих зборів від Херсонщини, написані до 10-річчя IV Універсалу, бл. 1928). Хронологію в мемуарі стиснуто й місцями зміщено. Кінець січня – початок лютого 1918 н. ст.

За більшовиків швидко зростали ціни на продукти, бо селяни перестали возити будь-що на міський базар через ризик бути пограбованими в дорозі.

Началось быстрое повышеніе цѣнъ на жизненные продукты, ибо крестьяне перестали вывозить что-либо на городской базаръ

printed page 79

Більшовицький комісар Гриневич наказав перекинути запас зерна з великого млина Бродського на лівий берег, але довірені службовці автора домоглися, щоб зерно залишилося в Києві; розпорядження комісара того ж дня ставали відомі авторові, і той давав контррозпорядження.

коли Гріневич дав наказ перекинути запас збіжжя з великого млина Бродського на лівий беріг, ми зробили так, що це збіжжя залишилося в Києві

Щоб прискорити постачання Києва, більшовики розіслали по селах агітаторів умовляти селян везти хліб і продукти до міста «для робітників». Але коли селяни приїздили з возами, їх змушували продавати за твердими (дуже низькими) цінами або просто реквізували продукти, що відбивало охоту возити їх до міста.

коли селяне почали приїздити з возами, то їхні продукти примушено продавати по твердих (дуже низьких) цінах, або просто реквіровано.

Більшовики, поспішаючи вивезти якомога більше, забирали в селян без компенсації хліб, худобу й навіть реманент — плуги, борони.

забірали без відповідних компенсацій хліб, худобу й навіть деяке господарське знаряддя, вроді плугів, борін

По Україні загалом, лютий 1918.

За дванадцять днів боїв продовольчі запаси мешканців вичерпалися; покоївка раз на два дні ходила кудись по хліб, потім хліба дістати стало неможливо.

особой храбростью у нас отличалась одна горничная, ухитрявшаяся раз в два дня совершать куда-то экспедиции за хлебом.

printed page 103

У будинку автора була крамничка; під час боїв мешканці розібрали з неї все, що там було.

В нашем доме была лавочка, и мы разобрали из лавочки все, что там было.

printed page 103

Деякі чехи, описуючи події, відзначали дисциплінованість більшовиків, проведений ними перехід до мирного життя, роздачу борошна, продаж хліба, не помічаючи, що продовольчий колапс у січні настав через страйк, а не з вини української влади.

вказував на дисциплінованість більшовиків, проведений ними перехід до мирного життя, видачу борошна, продаж хліба тощо, не зауважуючи, що продовольчий колапс у місті настав внаслідок страйку

Переказ чеських документів автором; конкретний документ не вказано.

Колишній помічник чернігівського комісара Р. І. Ганжа, який утік із Чернігова, не маючи де прихилитися, прожив цілий місяць у квартирі Дорошенка.

немаючи де притулитись, зупинився в мене і так прожив у нашій хаті цілий місяць

М. В. Луначарський (брат наркома) мав власний будинок на тихій Трьохсвятительській вулиці; Дорошенко ховався в нього дві доби перед відходом більшовиків; прислуга нещодавно пішла, і в будинку була тільки родина.

У нього був власний будинок на тихій Трьохсвятительській вулиці.

Будиночок Чикаленка, закритий від вулиці садком і великими кам'яницями, під час бомбардування не постраждав від прямих влучань — лише дах подірявили уламки.

В мій будиночок не попав жадний знаряд, бо він закритий великими каменицями і тільки дах подіравлено скалками та кульками.

Київ мав тоді незвичайний вигляд: усі входи з вулиці були замкнені й забарикадовані, скляні двері позабивані дошками, гратчасті ворота — брусами або грубою бляхою, щоб довше витримати облогу грабіжників.

всі ходи на вулицю були замкнені і забарікадовані всячиною, шкляні двері позабивані дошками, так само і ґратчасті ворота — брусами або грубою бляхою

На час більшовицького наступу в лютому 1918 року автор мешкав на вулиці Ольгинській, бічній від Миколаївської.

Сам я мешкав тоді на вулиці Ольгінській, бічній Миколаївської

За спогадами дружини Євгенії, родина Кричевського мешкала в будинку Грушевського на шостому поверсі, а більшість збірки зберігалася поверхом вище, в його студії, влаштованій за власним проєктом; з великої майстерні відкривався чарівний вид на пів Києва.

Частина збірки Василя Кричевського зберегалась у нашому мешканні, яке було на 6-му поверсі, а більшість речей збірки - ще поверхом вище, в його студії.

Стан на момент пожежі 7 лютого 1918 року. В іншому місці книжки мансарду названо сьомим поверхом.

В останні ночі перед зміною влади (кінець лютого 1918 р.) в усіх будинках чергувала охорона з мешканців, організована будинковими комітетами; був цілий ряд нальотів.

Во всѣхъ домахъ дежурила охрана, организованная домовыми комитетами изъ жильцовъ. Имѣлъ мѣсто цѣлый рядъ налетовъ.

printed page 208

Перед приходом німців у будинках обрали будинкові комітети, які роздобули зброю й організували самооборону; уцілілі офіцери командували будинковими дружинами.

Избраны были домовые комитеты, которые, раздобывъ оружіе, занялись организаціей самообороны

printed page 79

Щоб виправити шкоду від обстрілу, більшовицька влада в Києві реквізувала всі запаси скла й наказала вставляти вибиті шибки.

Щоб якось направити шкоди від обстрілу, реквіровано всі запаси шкла і звелено вставляти вибиті шибки.

Приїхавши до Києва близько 3 години ночі (початок лютого 1918 р. за ст.ст.), Скоропадський на запрошення попутниці, яка везла до міста провізію, ночував у її чоловіка-шевця в Золотоустівському провулку; швець-українець з двома помічниками-підмайстрами, усі баптисти, працювали цілими днями, увечері читали Євангеліє. Попутниця відмовила йти до готелю: «там теперь плохо».

«Где-нибудь в гостинице». — «Ах нет, и туда не ходите, там теперь плохо!»

Точну дату не зазначено; між ~2 і ~5 лют. ст.ст. (середина лютого н.ст.), за більшовиків.

Студія Кричевського в будинку Грушевського: з передпокою до великої кімнати вели шестикутні двері; попід стінами стояли лави, на стінах — полиці, навпроти входу — великий камін, на якому стояла кераміка полтавських гончарів Ночовника, Шерстюківни, Гладиревського; стіни були завішані переважно блакитними й зеленими українськими килимами.

З передпокою у велику кімнату студії вели шестикутні двері. Попід стінами були лави, на стінах — полиці й полички. Проти вхідних дверей був великий камін

Опис інтер'єру, знищеного 7 лютого 1918 року; спогади Євгенії Кричевської.

У сусідній меншій кімнаті студії Кричевського висіла на всю стіну французька шовкова драперія часів Людовика XV, вишиті бісером картини початку XIX століття, а в скринях лежали старовинні килими, вишивані сорочки, корсетки, оксамити й парча XVI–XVIII століть; в окремій кімнатці зберігався розібраний чумацький віз із різьбленими люшнями та ярмами.

В окремій кімнатці зберігався розібраний на частини цілий чумацький віз із прикрашеними різьбою люшнями та ярмами

Опис інтер'єру, знищеного під час обстрілу 7 лютого 1918 року.

З Харкова до Києва переїхали всі радянські секретарства з Центральним виконавчим комітетом і розташувалися в приміщеннях колишніх міністерств Центральної Ради; ЦВК засів у Педагогічному музеї. Більшість службовців міністерств вийшла на роботу й погодилася працювати з новою владою; майже всіх залишили на посадах.

Більшість служащих міністерств прийшла на роботу і висловила бажання працювати з новою владою. Майже всіх їх прийнято на службу й полишено на посадах.

За «Новою радою», № 14, 17 лютого 1918 р.

Наприкінці січневих боїв у вікнах будинку автора, що виходили на вулицю, не лишилося шибок — усі були розбиті або продірявлені кулями.

В окнах, выходивших на улицу, уже не было стекол.

printed page 103

В останні дні перед відходом більшовицький Раднарком наклав на населення нову контрибуцію: здається, кожен квартиронаймач мав внести до скарбниці за рахунок домовласника тримісячну квартирну плату. Будинкові комітети складали списки й збирали гроші, намагаючись притримати їх; від більшості комітетів більшовики грошей не отримали.

каждый квартиронаниматель долженъ былъ внести въ казначейство за счетъ домовладѣльца трехмѣсячную квартирную плату. Домовые комитеты составляли списки и собирали деньги

printed page 207; автор пише «кажется»

О. Скоропис-Йолтуховський під час бомбардування з великими труднощами вибрався з Києва пішки через Святошин до першої станції на лінії на Ковель, яка ще працювала, бо нею поверталися солдати з фронту.

З великими труднощами Скоропис вибрався з Київа пішки через Святошин до першої станції, з якої можна було їхати залізницею на Ковель

За більшовиків містом на автомобілях і на парних розкішних візниках з фаетонами й ландо роз'їжджали матроси й червоноармійці, часто п'яні, що смітили грошима в кафе, ресторанах і гральних домах.

По городу въ автомобиляхъ и на парныхъ, роскошныхъ извозчикахъ съ прекрасными фаэтонами и ландо, разъѣзжали матросы и красноармейцы

printed page 79

Український солдат розповідав Рафесу: «Двенадцать дней я пробирался пешком из Киева в Житомир. Мы теперь посчитаемся за это». На запитання, скільки осіб вони переб'ють у Києві — п'ятсот? — кричали «мало»; цифра «тисяча» їх більше задовольнила.

«Двфнадцать дней я пробирался пфшком из Еева в Житомтф. Мы теперь посчитаемся за это»

За управління спілкою службовців (лютий–березень 1918 р.) зарплату трамвайникам затримували в середньому на півтора-два місяці, бракувало нафти, не було коштів на поточний ремонт.

виплата заробітної платні затримувалась в середньому на півтора-два місяці, не вистачало нафти

Першоджерело: «Обзор деятельности Концессионного отделения за время с 1 августа 1917 года по 1 августа 1918 года», «Киевские городские известия», 1918, № 17–18, с. 63–76, с. 75.

На початку лютого 1918 р. потяги на Київ були такі переповнені, що влізти було неможливо; Скоропадський їхав на буферах, потім на відкритій платформі з солдатами, які від холоду розклали багаття на залізній плиті просто на настилі; потяг стояв по годині на кожному полустанку; кондуктор вимагав, щоб цивільні цим потягом не їхали.

раздобыли большую железную плиту, положили ее на настил платформы и развели костер. Все поочередно усаживались вокруг него, так и ехали.

Дата за контекстом (після 31 січ. ст.ст.).

Через день залізничники провели автора до нічного потяга на Полтаву не з перону, а з протилежного, безлюдного боку вокзалу, підняли на руки й посадили через вікно в переповнений темний вагон. Потяг ішов повільно, довго стоячи на станціях і пропускаючи військові транспорти.

Вони мене провели з протилежного боку двірця, де не було нікого, підняли на руки і всадили через вікно до переповненого вагону

Як сідали в потяги в лютому 1918.

У 1918 році, після першого більшовицького обстрілу Києва, Олександр Кошиць виїхав із міста потягом. У вагоні він зустрів земляка з Тарасівки, полкового писаря, який повертався з фронту, був ошатно вбраний і виявився свідомим українцем.

З одним з них я зустрівся в потязі 1918 року, як я тікав з Києва після першого бомбардування большевиків, — він їхав з фронту.

Місяць визначено за контекстом: перший обстріл Києва більшовиками тривав наприкінці січня — на початку лютого 1918 р. (нов. ст.), тож від'їзд припадає приблизно на лютий 1918 р. Точної дати автор не наводить.

Швець, який прихистив Скоропадського в лютому 1918 р., попередив його: «Вы, говорит, берегитесь, тут в Киеве идет избиение офицеров и генералов, Вы лучше поживите у меня» — здогадавшись з манери їсти, що гість не ремісник, а офіцер чи поміщик.

«Вы, говорит, берегитесь, тут в Киеве идет избиение офицеров и генералов, Вы лучше поживите у меня».

Коли з боку Деміївки на Печерську й Новому Строєнні загуркотіли гармати й часто застрочили кулемети, «наче швейні машини», двірник Чикаленка спокійно зауважив: «Вже большевики строчать нашим шинелі!».

почулася гарматна стрільба і густа кулеметна тарахкотня на Печерську, на Новому Строєнні з сторони Демієвки, наче швейні машини пикить. Мій двірник спокійно завважив: - Вже большевики строчать нашим шинелі!

Характерна фраза.

За більшовиків у Києві всіх «контрреволюціонерів» лаяли «петлюрівцями» — у сотнях відозв, промов і статей; так ім'я Петлюри стало для ворогів більшовизму символом надії на визволення.

усиленно називаючи „петлюровцями" всіх, хто їм здавався контрреволюціонером

Характерне слово епохи. Автор ворожий до Петлюри.

Тіла січових стрільців лежали на вулицях, їх ніколи було прибирати; кияни вказували на трупи, вважаючи стрільців чехословаками: «Вот ещё один чехословак лежит. Так ему и надо. А зачем шёл, куда его не звали?»

„Ось іще один чехо-словак лежить. Так йому й треба. А чого ішов, куди його не кликали?”

Характерна фраза; містяни плутали дисциплінованих галичан із чехословаками.

Червоноармієць під час обшуку, поставивши родину до стіни, казав літній дамі: «Пойдём с нами щи хлебать, буржуйка!», «У! Тебе бы всё шампанское лакать!..»

«Пойдемъ съ нами щи хлебать, буржуйка!» ... «У! Тебѣ бы все шампанское лакать!..»

printed page 78

Генерал Присовський зізнався делегації Думи: «Когда мы оставляли Киев, население нас так оскорбительно равнодушно отпустило. Нам стреляли в спину. Нас преследовали крестьяне в деревнях».

«Когда мы оставляли ев ... населеше нас так оскорбительно равнодушно отпустило. Нам стр$ляли в спину.»

Козак із полку Петрова в промові біля Ради назвав себе простим неписьменним селянином, що відчуває правду Ради, і спитав товаришів: «Чи так, брати, я кажу?» — усі відповіли: «Так! Так! Правда! Правда!»; Б. Мартос сказав козакам: «Ви прийшли якраз завчасу. Ідіть, спочиньте».

„Чи так, брати, я кажу?" — звернувся він до своїх товаришів. „Так! Так! Правда! Правда!" - як один загомоніли всі козаки.

Ілько Гаврилюк, «З величнього минулого» (спогади члена Всеросійських Установчих зборів від Херсонщини, написані до 10-річчя IV Універсалу, бл. 1928). Хронологію в мемуарі стиснуто й місцями зміщено.

Останнього вечора більшовицької влади комісарка Євгенія Бош на мітингу в Купецькому зібранні з пафосом вигукувала, що Київ не буде здано, а через дві години разом з іншими сановниками промчала вгору Олександрівською вулицею на швидкохідних автомобілях, що везли їх на лівий берег Дніпра.

на митингѣ въ Купеческомъ собраніи съ пафосомъ восклицала, что Кіевъ не будетъ сданъ. А черезъ два часа она ... промчалась по Александровской улицѣ вверхъ на особо быстроходныхъ автомобиляхъ

printed page 207–208; кінець лютого 1918 н. ст.

Делегація соціалістичних фракцій Київської міської думи (зокрема представник Бунду М. Рафес) виїхала назустріч українським військам, що підходили, з проханням не допустити ексцесів. Солдати передового загону ген. Присовського кричали: «Я один вырежу не меньше 50 евреев», «Полгорода, всех жидов надо перерезать!», «Украина для украинцев!»; стверджували, що під час відступу через Поділ «в каждом еврейском доме находили пулемет».

«Когда мы отступали из Киева через Подол, мы в каждом еврейском доме находили пулемет»

автор уривка: Черіковер (за звітом М. Рафеса, Київ 1918); кінець лютого 1918 н. ст.

Солдати й офіцери загону Присовського кричали делегації Думи: «Нет, мы расправимся, и расправимся беспощадно», «Я один вырежу не меньше 50 евреев», «Полгорода, всех жидов надо перерезать!», «Этого Рафеса надо первым застрелить», «Жид Троцкий идёт войной на Украину», «Украина для украинцев!».

«Я один вырфжу не меньше 50 евреев», кричал кто-то из солдат. «Полгорода, всЪх жидов надо перер%зать!»

Звіт М. Рафеса, очевидця.

Відозва української мирної делегації в Бресті закликала зустрічати німецьке військо спокійно й довірливо й разом із ним обороняти край «від кацапських розлючених підкуплених банд». Міністр внутрішніх справ П. Христюк попереджав, що того, хто агітуватиме проти нових союзників, вважатимуть державним злочинцем.

Віднині німці вже не вороги нам, і ми кличемо всіх громадян Української Народної Республіки спокійно і довірливо зустрічати німецьке військо

Телеграма ВЧСНР з Києва: «Київ зайнято радянськими військами. Рада та Секретаріат розбіглися... Усі здорові. Професор тут і здоровий. З боку Ради були спроби втягнути наші війська, але ми відстояли суворий нейтралітет. Жертвою непорозумінь та провокацій стало декілька наших людей... Проходячи районом, де розташована наша друга дивізія, головнокомандуючий Муравйов визнав наш збройний нейтралітет... ми офіційно протестували проти IV універсалу».

«Київ зайнято радянськими військами. Рада та Секретаріат розбіглися... Усі здорові. Професор тут і здоровий.»

VHA Praha, OCSNR v Rusku – presidium 1917–1918, k. 6, č. 4073. Отримано в Петрограді (Надеждинська, 36) 15 лютого 1918. «Професор» — Масарик. Переклад укр. автором статті.

На засіданні президії ВЧСНР у Києві чехи формулювали: «Ми мали вибирати поміж двох зол: між Україною IV-го Універсалу, яка хоче бути в приятельських стосунках з Австрією, та більшовизмом... Тому не було між нами суперечок щодо того, що більшовики є для нас меншим злом. Наше ставлення до більшовиків є дуже коректне».

«Тому не було між нами суперечок щодо того, що більшовики є для нас меншим злом. Наше ставлення до більшовиків є дуже коректне, відповідно до ситуації»

VHA Praha, OCSNR, k. 23, 1918. Zápisy schůzí. Leden–únor. Protokol presidiální schůze konané 31.01.1918.

За автором, гаслом червоного війська, що йшло в Україну, було «Смерть буржуям!»; буржуями вони вважали і українських робітників, селян та інтелігентів, які взялися за зброю.

"Смерть буржуям!" — ось гасло, з яким ішло в У країну московське червоне військо.

Оцінка автора, ворожого до більшовиків.

Шульгін у щоденнику: тероризований обиватель на питання про закликання іноземної влади здебільшого відповів би «волим под царя западного, инославного».

«волимъ подъ царя западнаго, инославнаго»

printed page 81; цитата з пам'яті автора

Коли в Києві отримали телеграму про умови миру, підписані більшовиками в Бресті, автор піднімався Караваївською вулицею, читаючи її, і знайомий лікар гукнув йому з візника, що проїжджав: «Вот вам и мир без аннексий и контрибуций!». Ходили чутки, як генерал Гофман проводив по лінійці на мапах майбутні кордони.

«Вотъ вамъ и миръ безъ аннексій и контрибуцій!» крикнулъ мнѣ кто-то съ проѣзжавшаго мимо извозчика

printed page 207; епізод за більшовиків (до 1 березня н. ст.) — імовірно, телеграма про прийняття німецьких умов (кінець лютого н. ст.), сам договір підписано 3 березня

Центральний комітет Української партії соціалістів-революціонерів (лівого крила) оголосив про передчасну трагічну смерть членів партії Богдана-Олександра Сергійовича Зарудного, Леонарда Бочковського й Ісака Пугача, які загинули від куль. Похорон відбувся на Байковому цвинтарі.

Богдана-Олександра Сергіевича Зарудного ... Бочковського Леонарда і Пугача Ісака ... Погреб одбувся ... на Байковому цвинтарі.

Дата похорону у тексті зіпсована («1, 2 і й лютого ст. ст.»); можливо, 1–3 лютого ст. ст. Отже, точну дату події не визначено; позначено лютий 1918.

У будівлі Колегії Галагана за більшовиків розмістився «Народний комісаріат військових справ»; над будівлею висів червоний прапор, але в куточку біля держака були нашиті дві смужки — жовта й блакитна.

Над будинком висів червоний прапор, але в куточку, зверху біля древка були нашиті дві смужки — жовта й блакитна.

Під час бомбардування згорів величезний будинок Багрова на Бібіковському бульварі; пожежі будинків Грушевського й Багрова були однією з найграндіозніших картин бомбардування.

Пожаръ дома Грушевскаго и пожаръ огромнаго дома Багрова на Бибиковскомъ бульварѣ составили одну изъ грандіознѣйшихъ картинъ эпохи бомбардировки Кіева

printed page 86

Снаряд, що не розірвався, врізався в цегляну стіну біля вікна їдальні автора так, що було видно верхню половину стакана; за словами автора, він ще стирчав там під час написання тексту (бл. 1923 р.) — у будинку на Маріїнсько-Благовіщенській, № 112.

По сию пору он еще торчит там, в доме по Мариинско-Благовещенской, № 112.

printed page 104; В OCR «№ 1 12»; текст опубліковано в «Летописи революции», Берлін 1923.

Маріїнський парк позначено на інтерактивній карті УІНП (2018) як «місце масових розстрілів киян» у лютому 1918 р.; за численними свідченнями, саме там більшовики розстрілювали офіцерів.

«місце масових розстрілів киян»у лютому 1918р. у Маріїнському парку

Джерело в статті: карта «Місця пам'яті Української революції 1917-1921 років», unr.memory.gov.ua/mapa-kieva.

Метрики лікарень і притулків показують, що ці установи були вщент заповнені трупами; ще одним місцем, куди звозили тіла загиблих, був Анатомічний театр університету.

метричні книги лікарень та притулків показують, що ці установи були вщент заповнені трупами. Як відомо, іншим ... місцем, куди звозили тіла загиблих, був Анатомічний театр університету.

Адресу анатомічного театру в статті не вказано.

Тіло отамана Андруса перебувало в шпиталі № 2 Петроградської Єлизаветинської общини Червоного Хреста, куди здебільшого потрапляли поранені міліціонери й солдати.

тіло отамана Андруса знаходилося в госпіталі № 2 Петроградської Єлизаветинської общини Червоного Хреста, куди в основному потрапили поранені міліціонери та солдати

Державний архів Київської області, ф. 183, оп. 4, спр. 150, арк. 5–7.

За більшовицького панування 1918 р. особливо постраждав музей, заснований І. Терещенком (нині — колишній Музей російського мистецтва).

за часів більшовицького панування особливо постраждав музей, заснований І. Терещенком (сучасний Музей російського мистецтва)

За статтею Ф. Ернста «Художні скарби Києва, що постраждали у 1918 р.» (журнал «Куранти», вересень 1918).

У Царському палаці, де містився більшовицький «Ревком», у середній великій залі стояли відкриті труни з тілами «жертв революції» (убитих у боях більшовиків), горіли свічки й голосили родички; поруч у бічній залі просто на паркеті стояли польові кухні, солдати варили кашу з піснями, один грав на гармоніці; в іншій кімнаті стерегли заарештованих — розстрілювали зазвичай тут же, поруч у саду. Довкола шум, гамір: «не то ярмарка, не то военный лагерь, не то сборище после пожара».

у середній великій салі стояло кілька одкритих домовин з тілами „жертв революції"... в бічній салі стояли просто на паркеті походні кухні, і в них салдати варили кашу приспівуючи, а один навіть пригравав на гармоніці

Свідчення очевидця.

Під час бою депутати Ради (близько 30 осіб, серед них Старицька-Черняхівська, Мирна, Голубович, автор) не могли вийти через головний вхід і вибралися бічними дверима через сусіднє подвір'я на вулицю й до Миколаївського саду; на розі червоніла велика калюжа крові — там уранці стояли українські вартові.

вийшли бічними дверима через сусідній двір ва вулицю, а через неї-до Миколаївського саду. Праворуч, на розі великою плямою червоніла кров.

Ілько Гаврилюк, «З величнього минулого» (спогади члена Всеросійських Установчих зборів від Херсонщини, написані до 10-річчя IV Універсалу, бл. 1928). Хронологію в мемуарі стиснуто й місцями зміщено.

Великий шестиповерховий будинок Баксанта на Бібіковському бульварі загорівся від снаряда, що влучив на горище, і палав цілий день; водогін не діяв, і пожежна команда не намагалася гасити; полум'я спускалося з поверху на поверх на очах у всього міста, лишився голий кам'яний кістяк.

Большой 6-тиэтажный домъ Баксанта на Бибиковскомъ бульварѣ, въ чердакъ котораго попалъ снарядъ, загорѣлся и пылалъ въ теченіе цѣлаго дня. Водопроводъ не дѣйствовалъ

printed page 204; під час бомбардування 15–26 січня ст. ст.

Будинок проф. М. С. Грушевського — величезна шестиповерхова будівля на Паньківській вулиці — згорів від снарядів артилерії Ремньова під час бомбардування; загинули його цінна бібліотека й збірка українських етнографічних предметів художника-архітектора Кричевського.

Домъ проф. Грушевскаго въ Кіевѣ, огромное шестиэтажное зданіе на Паньковской улицѣ, погибъ въ огнѣ, зажженный снарядами артиллеріи Ремнева

printed page 85; бомбардування 31 січ.–8 лют. н. ст.

Загиблі за поліцейськими дільницями (частинами) Києва: Либідська 116, Лук'янівська 57, Старокиївська 50, Палацова 40, Подільська 37, Плоська 29, Печерська 24, Бульварна 14, Солом'янська 8. У Палацовій частині загинули 17 офіцерів, у Печерській — 12, що узгоджується зі свідченнями про розстріли офіцерів саме там.

у Либідській 116, Лук'янівській 57, Сатрокиївській 50, Палацовій 40, Подільській 37, Плоській 29, Печерській 24, Бульварній 14, Солом'янській 8

Статистический бюллетень... Вып.1. С.25–29 (в OCR «Солом'янській 817» — цифра 8 + виноска 17).

При церкві Св. Михаїла Олександрівської лікарні (вул. Левашовська, 33) зафіксовано щонайменше 140 загиблих/похованих у січні–березні 1918 р.: цивільні, військові й невпізнані; причини — «огнестрельное ранение», «ранен в голову», «ранение головы/живота». Ховали на Лук'янівському, Байковому, Солом'янському, Звіринецькому, Щекавицькому та ін. кладовищах; багато хто загинув 26–29 січня ст. ст. (8–11 лют. н. ст.).

Щонайменше 140 осіб загинули/були поховані у січні-березні. ... Поховані вони були на різних київських цвинтарях: Лук'янівському, Байковому, Солом'янському, Звіринецькому, Щекавицькому

Метрика: ЦДІАК, ф. 227, оп. 1080, спр. 499 (арк. 660–673).

У середині лютого н. ст. після тривалої відлиги вдарив морозець; черга прохачів до Коцюбинського починалася ще на вулиці, і всі, хто стояв, добре промерзли.

Після довшої одлиги вдарив морозець, і всі, хто стояв на вулиці, добре промерзли.

Бл. 30 січ. — 2 лют. ст. ст.

Після захоплення Києва більшовиками Всеукраїнська церковна рада розпустилася, а її члени створили Братство св. Кирила і Мефодія; члени Синоду встигли втекти з Києва або сховатися, архієпископи Євлогій і Антоній утекли за Центральною Радою до Житомира.

Члени Синоду вспіли повтікати з Києва, або добре скритися.

Велику послугу урядові УНР під час боїв за Київ зробили військові телеграфісти біля апаратів Юза: від того, чи можна було переконатися, що Київ в українських руках, центральні держави ставили в залежність підписання мирного договору.

Велику прислугу українському правительству віддали в той час військові телеграфісти, які працювали біля апаратів Юза і передавали телеграми.

Автор радить як яскраве свідчення очевидця про більшовицьку облогу Києва в січні–лютому 1918 року статтю С. Сумського «Одиннадцать переворотов» (Летопись революции, Берлін, 1923).

For a vivid eyewitness account of the Bolshevik siege of Kiev in January and February of 1918 see S. Sumsky, "Odinnadsat' Perevorotov," Letopis' Revoliutsii (Berlin, 1923)

Бібліографічна підказка.

З 1286 загиблих (січ.–лют. 1918): 1176 чоловіків і 110 жінок; за національністю — 293 росіяни, 62 українці, 75 євреїв, 38 поляків, 19 інших і 799 невідомих; у братських могилах поховано 505, в індивідуальних — 781.

З числа загиблих було 1176 чоловіків та 110 жінок; за національністю: 293 росіянина, 62 українці, 75 євреїв, 38 поляків, 19 інших національностей та 799 невідомої.

Статистический бюллетень по городу Киеву. 1918. Вып.1. С.32.

За заняттями серед 1286 загиблих упізнано 122 робітників, 76 солдатів, 77 офіцерів, 21 учня/студента, 39 осіб інтелігентних професій, 49 інших; у 862 заняття невідоме. 245 були киянами, 112 — приїжджими, у 929 походження невідоме; ідентифіковано лише 768.

серед загиблих ідентифікували 122 робітники, 76 солдатів, 77 офіцерів, 21 учня/студента, 39 осіб інтелігентних професій, 49 інших

Статистический бюллетень по городу Киеву. 1918. Вып.1. С.32.

За статистикою, у січні загинули 69 офіцерів, у лютому — 5. Убивство як причину смерті вказано для 459 осіб у січні (141 невпізнаний) і 595 у лютому (541 невпізнаний); лютневі цифри відображають переважно час поховання, а не смерті.

у січні загинуло 69 офіцерів, у лютому – 5. Загалом же вбивство як причина смерті вказувалася для 459 осіб у січні (з них 141 особа була неідентифікована) та для 595 осіб у лютому (541 особа неідентифікована)

Статистический бюллетень... Вып.1. С.25–29. Місяці, ймовірно, за ст. ст. (звіти духовенства).

Після відходу Центральної Ради з Києва Винниченко навмисно поїхав не до Житомира, а на південь України; вісім днів їхав серед солдатів, селян і робітників у «скотських» вагонах із численними пересадками й спостерігав гостру ненависть солдатів (зокрема тих, що говорили лише українською) до Центральної Ради та глузування з усього українського — мови, пісні, школи, газети.

Я їхав вісім день серед салдатів, селян і робітників, зміняючи своїх сусідів на численних пересадках

Описує настрої поза Києвом; маршрут не уточнено. Час — лютий 1918 (н. ст.).

За три тижні більшовики призначили комісарів в установи; суд було закрито, адвокатуру скасовано. Говорили про переїзд до Києва харківського Раднаркому, але він так і не доїхав; комісаром внутрішніх справ призначили Євгенію Бош, комісаром юстиції — нікому не відомого Люксембурга (жартували: на честь Рози Люксембург чи оперетового графа Люксембурга?).

Судъ былъ закрытъ и адвокатура упразднена. Говорили о предстоящемъ переѣздѣ въ Кіевъ харьковскаго Совнаркома

printed page 206–207

Автор пояснює: більшовики вступили до Києва 26 січня і пішли 1 березня, але пробули лише три тижні, бо з 1 лютого 1918 р. було запроваджено новий стиль і одразу перейшли від 31 січня до 14 лютого. Тобто автор датує до 31 січня за старим, після — за новим стилем.

съ 1 февраля 1918 г. былъ введенъ новый стиль; такъ что мы перешли сразу отъ 31 января къ 14 февраля

printed page 210 (виноска); важливо для датування всього тексту: дати до лютого 1918 — ст. ст., з березня — н. ст. (в Україні формально перехід 16 лют./1 берез.)

Під час бомбардування населення ставилося до українських оборонців дедалі ворожіше, вважаючи їх причиною своїх нещасть. Французькі, румунські, бельгійські, чеські й польські відділи в Києві тримали суворий нейтралітет; лише одна сотня польських добровольців билася разом з українцями.

Французькі, румунські, бельгійські, чеські, польські відділи додержували строгого, нейтралітету (тільки одна сотня польських добровольців, як уже згадувано, билася разом з українцями проти большевиків).

За словами автора, «найтемніші більшовицькі елементи» зривали зі стін портрети Шевченка й топтали їх ногами, ловили по селах українських учителів і розстрілювали за національну свідомість.

зривати з стін портрети Шевченка й топтати їх ногами

Загальне твердження, не конкретно про Київ.

Автор називає Київ «шестисоттысячным городом» і вважає, що мирних жителів за дванадцять днів загинуло більше, ніж було бійців з обох сторін (не рахуючи армії Муравйова).

в течение двенадцати дней в мучительном напряжении держали шестисоттысячный город

printed page 104; Оцінка чисельності населення — авторська.

На думку автора, на момент підписання мирного договору Рада фактично не мала в країні ні влади, ні прихильників.

Рада къ моменту подписанія мирнаго договора фактически не имѣла ни власти, ни сторонниковъ въ странѣ.

Ідеться про Берестейський мир, підписаний 9 лютого 1918 р. за новим стилем. Це оцінка німецького офіцера-пропагандиста.